КРОК ЛІВОРУЧ, КРОК ПРАВОРУЧ, КРОК ВПЕРЕД І ДВА НАЗАД

Юрій Михайлов 15 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Як уже не раз згадувалося в пресі, 6 червня Президент України підписав указ №767/2000 «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку». Українські учасники зернового ринку зустріли цей указ так, як у класика: «Кричали женщины «ура» и в воздух чепчики бросали». Основним рефреном бізнесменів було: «Давно б так!»

Однак «недолго музыка играла…»: 29 червня Леонід Данилович підписує новий указ — №832/2000 «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку», названий одним із розробників — заступником голови адміністрації Президента Павлом Гайдуцьким — «указом політичного й стратегічного значення» («Урядовий кур’єр», 20 липня 2000).

Оскільки на критичний розгляд цього документа у вітчизняних засобах масової інформації сподіватися важко, спробую викласти основні вади цього указу, розглядаючи його з позицій розвитку в Україні ринкового середовища.

Перше, що впадає в око, — пункт «прямі закупки зерна в сезон його збирання за поточними ринковими цінами та його наступний продаж у разі необхідності для задоволення потреб регіонів, що недостатньо забезпечені зерном та хлібопродуктами». Стоп, але ж в указі від 6 червня мовиться прямо протилежне: «Забезпечення, починаючи з червня 2000 року, закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб, реалізації цієї продукції та продовольства з державного резерву, державних і регіональних ресурсів лише на конкурентних засадах (на товарних біржах, аукціонах тощо)».

«Прямі закупки зерна в сезон його збирання за поточними ринковими цінами» означають найнижчі ціни та неконкурентну основу, коли, наприклад, місцева влада доводить до виробника, кому, скільки та за якою ціною він має продати свій врожай. «В правительстве жестко спрашивают за долги «Лукойлу»… Можно понять руководителей (сельхозпредприятий): отдавать зерно требуют по расценкам прошлого, а то и позапрошлого года (то есть по 450—550 гривен за тонну). Между тем частные скупщики урожая дают больше, а на последних торгах Крымской универсальной биржи тонна пшеницы третьего класса шла и вовсе по 790 гривен. По этому поводу, кстати, весьма недвусмысленно, и уже не первый раз, выразился и.о. вице-премьера по АПК Василий Киселев: «Будете продавать дешевле «перекупщикам» — сами понимаете, что мы будем о вас думать». («Крымское время», 5 серпня 2000).

А ось іще кілька схожих цитат з інших ЗМІ: «Большим препятствием при вывозе зерна за пределы регионов являются внутренние «индикативные» цены, устанавливаемые администрациями. В той же Одесской области… минимальная цена пшеницы третьего класса, по которой хозяйства могут ее продавать, установлена на уровне 760 грн. за 1 т.» («Бизнес», 31 липня 2000).

На позачерговому засіданні колегії Хмельницької облдержадміністрації «учасники засідання погодились з тим, що ціна має бути не нижчою 750 гривень за тонну пшениці третього класу, 700 — за тонну пшениці четвертого класу». («Подільські вісті», 3 серпня 2000).

І т.д. і т.п. по всій території неньки-України. Це є чудовим прикладом виконання українським чиновництвом положення указу №832/2000 щодо «недопущення адміністративного втручання у формування ринкових цін на зерно і хлібопродукти».

Читаємо указ далі: «Вжити заходів щодо запровадження порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах».

Ось повідомлення від 18 серпня. «Украинская лига предпринимателей агропромышленного комплекса (УЛПАК) обеспокоена невозможностью проведения экспортных операций на рынке зерна, вызванной задержкой в утверждении Кабинетом министров порядка регистрации внешнеэкономических договоров по экспорту зерна на аккредитованных биржах. Вследствие указанной задержки компании— экспортеры зерна не могут получить доступ к законной регистрации экспортных контрактов и в результате несут значительные убытки. Министерство аграрной политики должно было разработать упомянутый порядок до 5 августа текущего года и возникшая задержка привела к «дезорганизации на рынке зерна Украины и дисбалансу экспортных потоков».

Зауважте, в указі №767/2000 йшлося про «спрощення порядку митного оформлення сільськогосподарської продукції та продовольства, що переміщуються через митний кордон України, з метою збільшення обсягів їх експорту; розроблення заходів щодо гармонізації законодавства України з питань стандартизації у сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства з нормами і принципами Світової організації торгівлі».

Це що, у ВТО існують такі норми та принципи, за якими, «експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах»? І чи можна розглядати обов’язковість надання митним органам довідки про реєстрацію контракту на біржі як «спрощення порядку митного оформлення»?

Ті, кому потрібно, цей пункт указу зрозуміли дуже чітко. Ось уривок з інтерв’ю заступника голови біржового комітету Київської агропромислової біржі газеті «Київська правда» (3 серпня 2000): «Міністерство має намір жорстко контролювати діяльність цих бірж і здійснювати моніторинг цін експортних контрактів. Якщо, приміром, пшениця третього класу буде продаватися за ціною вдвічі нижчою за світову, то такі угоди будуть анулюватися, а сама біржа може позбутися ліцензії на свою діяльність».

Згідно з якими це нормативними документами Міністерство аграрної політики отримало право анулювати зовнішньоекономічні контракти?

До речі, що таке «світова ціна»? Ціна пшениці на Канзаській або Чиказькій біржі — чи є вона світовою? А на Лондонській, Будапештській або Роттердамській? Спотова чи ф’ючерсна? А ціна закупівлі Росією зерна в Казахстані? Які саме умови поставки брати за базові: CIF, FOB, DAF? Хто це визначатиме? Ось де простір для польоту фантазії!

Нарешті, що робити у випадку, коли біржа відмовиться реєструвати експортний контракт? Кому скаржитися при анулюванні експортного контракту міністерством?

Однак час уже перейти до безперечної родзинки президентського указу №832/2000 — «механізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі їх перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна».

Знову Павло Гайдуцький: «У Сполучених Штатах Америки, приміром, щороку 15 серпня міністр сільського господарства оголошує цю заставну ціну… Суть заставної закупки полягає в тому, що селянин продає зерно за цю ціну, а покупець, яким є спеціально визначений державний агент (указом ці функції покладено на ДАК «Хліб України»), закуповує в нього зерно за цією ціною. Але за селянином (товаровиробником) зберігається право власності на це зерно. І відтак, коли ціна піде вгору… товаровиробник має право забрати в державного агента із забезпечення державної заставної закупки зерна своє збіжжя і продати його за ринковою ціною, повернувши заставну ціну і заплативши за зберігання. Це і є дійовий економічний механізм захисту сільгосптоваровиробника».

Декілька необхідних, на наш погляд, уточнень. Згідно з Фермерським актом 1996 року, міністр сільського господарства США щороку 15 серпня встановлює обсяг кредитування та заставну ціну. На час збирання пшениці фермери можуть продати її відразу за поточною ринковою ціною або покласти на зберігання для продажу пізніше в надії отримати більший зиск. Якщо вони вибирають останній варіант, то можуть звернутися до Товарно-Кредитної корпорації (ТКК), яка підпорядковується Міністерству сільського господарства США, за позикою, використовуючи пшеницю як заставу. Якщо фермер вирішує продати товар за більш високою ціною та повернути позику, він має сплатити також банківський відсоток.

Відчуваєте різницю: «селянин продає зерно за цю ціну» та «використовує зерно як заставу»? У першому випадку право власності на зерно переходить до покупця (ДАК «Хліб України»), у другому — право власності залишається за фермером.

Механізм заставних цін деталізується в постанові КМ №1141 вiд 21 липня 2000 року «Про впровадження заставних закупок зерна у сiльськогосподарських товаровиробникiв»: «Сiльськогосподарськi товаровиробники на виконання укладених договорiв поставляють зерно на заготiвельнi пiдприємства за свiй рахунок». А ось у США фермер може зберігати зерно на будь-якому елеваторі, в тому числі і на власному — немає потреби доставляти зерно на елеватори, які належать ТКК.

І далі: «Пiдприємства компанiї («Хліб України») протягом трьох банкiвських днiв провадять оплату зерна, що надiйшло в рахунок державної заставної закупки, виходячи iз заставних цiн, за вирахуванням витрат, пов’язаних з прийманням, доробкою та зберiганням цього зерна, згiдно з укладеними угодами». Вибачте, але чому при продажу зерна державному агентові сільгоспвиробник має ще оплачувати витрати на його зберігання наперед? Безумовно, якщо виробник захоче його згодом викупити, то справді слід компенсувати вартість зберігання. А якщо не захоче? Чи повернуть йому оплачені ним витрати на зберігання? В указі та постанові про це — жодної згадки.

Розгляньмо тепер ме- ханізм використання зерна виробниками. Американський фермер зерно продає, з виручених коштів розраховується за кредит і накопичені відсотки, право власності на зерно переходить до нового власника (продане зерно може й надалі зберігатися на тому самому елеваторі).

В Україні запроваджується принципово інший механізм. В постанові №1141 ідеться: «Договорами заставної закупки зерна передбачається право сiльськогосподарських товаровиробникiв у термiн до восьми мiсяцiв з дня поставки продати заставлене зерно за цiнами, що складаються на бiржових торгах України, за умови повернення пiдприємствам ДАК «Хлiб України» коштiв, отриманих вiд заставної закупки зерна, та вiдшкодування заготiвельному пiдприємству витрат на його зберiгання в частинi, що не була сплачена ранiше».

Тобто виробник, який продав зерно за заставними цінами, перш ніж продати його іншому покупцеві, має повернути одержані кошти плюс вартість зберігання. Отже, механізм має такий вигляд: викупити зерно, сплативши заставну ціну та вартість зберігання, і продати його іншому покупцеві. А де виробник візьме на це кошти? Метою продажу зерна за заставними цінами є одержання коштів на фінансування поточної виробничої діяльності, наприклад, проведення осінніх польових робіт. Виробник на час прийняття рішення щодо продажу зерна за вищими цінами вільних коштів може не мати. Але найголовніше — зерно, продане за заставними цінами, вже не є його власністю.

Теоретично, виробник міг би продати розписку ДАК «Хліб України» в купівлі зерна за заставними цінами покупцеві з відповідним переходом прав власності на зерно. Тоді сам покупець міг би викупити зерно. Проте як в указі, так і в постанові записано: «гарантування їм (тобто виробникам. — Ю.М.) права наступного продажу цього зерна». Тобто, теоретично можлива й зручна для селян схема не може бути реалізована на практиці.

Втім, судячи з указу №832/2000, з гарантуванням навіть для виробника не все так просто: викуп здійснюється тільки за умови, що ринкові ціни більші, ніж заставні. А в постанові №1141 ще жорсткіше: тільки якщо біржові ціни вищі, ніж заставні. А якщо ці ринкові ціни такі самі, як заставні? До речі, оскільки в Україні діють аж 32 біржі, що торгують продукцією сільського господарства, ціна зерна на якій є більш ринковою?

А що буде, якщо ДАК відмовиться продати зерно, придбане за заставними цінами? Або запропонує взяти зерно з елеватора на протилежному кінці України, посилаючись на те, що в даному регіоні запаси вичерпалися?

Ну, а стосовно самого державного агента, то, враховуючи його передбанкрутний стан, теоретично не виключена така схема його діяльності: зерно, придбане за заставними цінами, негайно реалізується за поточними ринковими; отримані на різниці цін кошти спрямовуються на закупівлю зерна за заставними цінами; зерно, придбане за заставними цінами, назад не продається.

Цілком очевидно, що ме- тою цього указу не є «стимулювання виробництва зерна та підтримки сільськогосподарських товаровиробників». Тоді що?

Протягом останніх десяти років виробництво зерна в Україні щороку скорочується. Врожай 1998 року (26 млн. тонн) розглядався як катастрофічний. Урожай 1999-го (24,4 млн.) уряд вважав достатнім. Проте «достатність» зовсім не перешкодила зростанню цін на хліб минулого року в Україні більш ніж удвічі. Цьогорічний врожай також буде «достатньо катастрофічним», щоб не йшлося про зниження цін на хліб. Понад те, ймовірно, що ціна на хліб зростатиме, оскільки зерна продовольчої пшениці нинішнього року лише 20%, або приблизно 2—2,5 млн. тонн, за річної потреби її в Україні 5—6 млн. тонн. Розпорядженням № 340-р від 31 серпня н.р Кабінет міністрів дозволив для виготовлення хліба використовувати пшеницю п’ятого і шостого класу, яка, фактично, є фуражним зерном.

На імпорт зерна у влади грошей немає, а подорожчання хліба завжди розглядається нею як соціально вибухонебезпечний момент. Втримати ціну на хліб — ось справжня мета указу №832/2000. Взяти все зерно під контроль, запровадити звітність про його наявність, рух, використання (в тому числі шляхом «декларування суб’єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, що зберігається ними; введення реєстру суб’єктів підприємницької діяльності, що зберігають зерно»). Коли треба — блокувати діяльність власників зерна перевірками, блокувати експорт (чи випадковою торік була спроба проштовхнути через Верховну Раду закон стосовно неповернення вхідного ПДВ при експорті зерна?), закупити зерно до регіональних та державних резервів за мінімальними цінами. Розраховуватись за поставлені матеріально-технічні ресурси, придбані за рахунок бюджетних коштів, сплачувати податки, внески до Пенсійного фонду влада вимагає (в документах «дозволяє») робити зерном за заставними, а зовсім не ринковими цінами.

«Постановою Ради міністрів Криму головам райдержадміністрацій наказується не пізніше середини серпня забезпечити в повному обсязі повернення до регіонального замовлення 2000 року, продовольчого зерна в рахунок погашення товарних авансів, одержаних із коштів республіканського бюджету». (УНІАР, 15 серпня).

Отож дилему «низькі ціни на хліб — високі доходи сільгоспвиробників» влада указом №832/2000 розв’язує на користь першого. Але тоді треба забути про відродження сільського господарства.

P.S. Відбуваючи на «саміт тисячоліття», Президент Леонід Кучма зробив просто сенсаційну заяву інформаційному агентству Reuters, чим, практично, підтверджено висновки автора. Цікаво, що від повідомлення Reuters Державне інформаційне агентство ДІНАУ залишило тільки два перших абзаци, випустивши при цьому згадку про ймовірний недобір врожаю у 3 млн. тонн.

З огляду на великий обсяг цього повідомлення, нижче наведемо переклад тільки найсуттєвіших моментів:

«Київ. 4 вересня. Президент України Леонід Кучма наприкінці минулого тижня заявив, що колишній республіці СРСР загрожує рекордно низький врожай зернових, і тільки жорсткий контроль за експортом зерна міг запобігти дефіциту хліба. «Цього року ми, ймовірно, зберемо на 3 мільйони тонн зерна менше, ніж минулого року», заявив Кучма агентству Рейтер. Він не навів цифр, проте, фактично, підтвердив найгірші прогнози аналітиків. Торік Україна зібрала мізерні 24,4 млн. тонн зерна, найгірший урожай з 1945 року. Аналітики зазначають, що цьогорічний урожай навряд чи перевищить 22 млн. тонн.

Міністерство аграрної політики очікує врожай у приблизно 25 млн. тонн. За офіційними даними, на 1 вересня було обмолочено 19,366 млн. тонн зерна в бункерній вазі з приблизно 90% площ під зерновими (21,317 млн. т на цю ж дату минулого року).

Експерти кажуть, що через погану погоду та брак фінансування Україна, швидше за все, збере в нинішньому році не більше 11,2 млн. тонн пшениці (13,5 млн. тонн — торік). Крім того, країна з населенням 50 млн. осіб навряд чи зможе задовольнити внутрішні потреби у продовольчій пшениці, оцінювані у 9—11 млн. тонн і може вдатися до імпорту. Основним експортером може бути Казахстан…

…У червні Кучма, стурбований дефіцитом продовольчого зерна та зростанням цін на хліб, підписав указ, який встановлював нові правила експорту зерна з України, за якими експортні контракти могли укладатися тільки на визначених товарних біржах. Наприкінці тижня Кучма пояснив необхідність цього указу. «Без мого указу щодо правил експорту (зерна) трейдери вже експортували б (цьогорічний) врожай», заявив він. «Ми повинні керувати нашим експортом, як це практикується в інших країнах, наприклад у Польщі».

Однак трейдери зазначають, що указ майже зруйнував внутрішній зерновий ринок та створив форс-мажорні умови для вже укладених експортних контрактів, оскільки в ньому не визначені нові експортні правила, а митники використовують указ для блокування експорту.

Трейдери зазначають, що неможливість експортувати зерно призвела до стрімкого падіння цін на продовольчі пшеницю та ячмінь, що може спричинити величезні втрати для українських сільгосптоваровиробників. Вони також висловлюють побоювання, що іноземні та українські компанії можуть тепер залишити зубожілий аграрний сектор, що може призвести до ще менших врожаїв у найближчому майбутньому».

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89