НАС ЗНОВУ ЗАГАНЯЮТЬ У КОЛГОСП?

Микола Семена 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Кримське видавництво «Таврида» — одне з кращих серед тих, що входять до системи Держкомітету інформаційної політики, телебачення й радіомовлення України. За час «розброду та хитань», відсутності хоча б якоїсь чіткої державної лінії в справі інформації та преси останніми роками його колектив зміг не тільки зберегти матеріальну базу, а й реконструювати частину виробництва. Сьогодні при загальному занепаді газетної поліграфічної справи тут розгорнуто сучасну книжкову лінію, завдяки якій забезпечується рентабельність виробництва і життя колективу. Підприємство має цілком сприятливі показники: порівняно з минулим роком обсяг товарної продукції в першому кварталі зріс на 47,5 відсотка, у другому — на 12,8, середньомісячний прибуток на одного працюючого в першому кварталі виріс на 1,9 відсотка, у другому — на 2,8. Видавництво реалізує насичену програму розвитку на найближчі роки, яка передбачає поновлення зовнішньоекономічної діяльності, експорту поліграфічної продукції, реструктуризацію виробництва — впровадження госпрозрахунку в усіх підрозділах, розвиток високорентабельних напрямків поліграфії, відкриття власного торгового дому, освоєння та випуск нових видів поліграфічної продукції, участь в інвестиційних проектах кримських територій пріоритетного розвитку, визначених указами Президента України. Ця програма дає, нарешті, можливість підприємству позбутися боргів по податках і зарплаті, відновити зростання виробництва. Коротше кажучи, у нинішнє літо підприємство ввійшло на підйомі, із надією на те, що гірші часи вже позаду, а попереду стабільна й гідна робота. Та де там…

12 червня в Києві в комітеті з інформаційної політики відбулася нарада директорів видавництв і поліграфпідприємств. Розповідає директор видавництва «Таврида» Микола Нєвзоров:

— Це була перша нарада з організації ДАК «Укрвидавполіграфія». Мене насторожило, що велику частину доповіді присвятили критиці на мою адресу особисто — 15 хвилин «прасували»! Потім — усім до побачення, а Нєвзорову зайти в 605-й кабінет. Заходжу — нікого немає. Потім зайшов пан Онуфрійчук. Сказав, що Драч мене на роботу не брав, тому розмовлятиме він. «Що робитимемо з цим?» — запитує й вивалює на стіл папку компромату — різноманітні наклепи на мене, написані в СБУ, Раду безпеки, КРУ і так далі. Я відповів, що з цим немає ніякої проблеми, оскільки всі факти, викладені в цих листах, перевіряла комісія фахівців із комітету. Є відповідна довідка, висновки, лист за підписом голови комітету Івана Драча, де усе розставлено по своїх місцях. Багато фактів не підтвердилися, недоліки мають об’єктивні причини, багато хто вже усунутий і так далі. «Ні, — говорить пан Онуфрійчук! — Я не згоден із цією справою! Ми пришлемо до тебе ще комісію Генеральної прокуратури, СБУ, знайдемо нові недоліки». «Так що потрібно?» — запитую.— «Пиши заяву на звільнення!»—«Але дозвольте, у мене 1 вересня закінчується контракт, почекаємо до 1 вересня, оголошуйте, як належить, конкурс, буде людина достойніша та досвідченіша за мене — візьмете».— «Ні, твоя заява потрібна сьогодні!»

Викликає працівника відділу кадрів і дає завдання прийняти від мене заяву на звільнення. Переходимо до відділу кадрів. Мене садять за стіл. Дають папір. Диктують: прошу звільнити в зв’язку з тим, що підприємство має борги по заробітній платі, податках, колектив не згоден працювати під моїм керівництвом... Подітися мені нікуди — не випустять, поки не напишу! Беру й пишу свою заяву:«У зв’язку з тим, що 1 вересня закінчується контракт, я не заперечую, щоб комітет оголосив конкурс і підшукував кандидатури для участі в ньому...» Тільки після цього мене випустили з будинку...

Не встиг я сісти в поїзд, як дзвонять у Сімферополь моєму заступнику й просять номер факсу, за яким можна передати наказ про моє звільнення і призначення виконуючого обов’язки. Дві години згодом знову зателефонували, сказали — поки що не треба. Роздивилися, що сьогодні такий наказ видати не можна — заява хоч і написана 12 червня, але йдеться в ній про 1 вересня...

Приїхав я додому, обміркував усе. І зрозумів: хочуть будь-яким чином добитися створення ДАКу, атака на мене — це засіб лякання інших директорів поліграфпідприємств: дивіться, мовляв, заперечите — і з вами буде те ж саме. Тому я зібрався з духом і написав Іванові Драчу іншу заяву, в якій відкликав першу: мовляв, написано її в стані «психологічної перенапруги». Я дійшов висновку, що помилився, а економічні наслідки мого звільнення можуть бути катастрофічними для підприємства, в якому я працюю 30 років...

Інше і, певно, головне питання, що вивело Онуфрійчука з рівноваги (чотири рази з обуренням він зачитував мені витримки з листа глави кримського уряду Сергія Куніцина), — подальша доля пансіонату «Лазурний берег», який будує видавництво. Історія його така. Ми почали його споруджувати 1969-го чи 1970-го. Будували 12 років за рахунок пайової участі у фінансуванні різних юридичних осіб. 1992 року будівництво було припинено, й відтоді ми вже витратили 420 тисяч гривень на його консервацію й утримання. Сил більше немає. Я замовив «Кримському аукціонному центру» виконання оцінки й визначення статусу цього об’єкта, оскільки він у мене на балансі. Відповідно до експертної оцінки «КАЦ», пансіонат, який сьогодні знаходиться в стані 75—80 відсотків будівельної готовності, має бути державною власністю, хоча його прогавили і ФДМ України, і ФМ Криму. Щоб його добудувати, треба створити госптовариство, певно, за участю вже існуючих пайовиків, знайти гроші та здати в експлуатацію. Це можна зробити тільки за рішенням Верховної Ради Криму, тому ми звернулися з листом до уряду України з проханням закріпити цей недобудований об’єкт як кримську власність. Свого часу я просив допомогти з пошуком інвестора самого Онуфрійчука, возив його туди, дав йому відеокасету, проте він нічим не допоміг. А нині він розмахував цим листом, кричав, що я сепаратист, обурювався: як це так — безплатно віддати й так далі... Хоча все зрозуміло — ми просимо передати Криму не для реалізації, а для добудування та використання, можливо, тими ж, хто його і раніше зводив. А в пана Онуфрійчука, певне, на той час уже були свої плани щодо цього пансіонату, а я про це не знав і вліз із цим листом... За що й постраждав.

Наскільки правомочне втручання Онуфрійчука в роботу комітету? Микола Нєвзоров відповідає: «Він обраний президентом Асоціації виробників поліграфічної продукції України, але це не дає йому права втручатися в конкретну виробничу діяльність підприємств, а тим більше у взаємини директорів підприємств і комітету з інформаційної політики...»

У розмові з заступником директора з економіки видавництва «Таврида» Сергієм Макєєвим з’ясувалося, що створення ДАК «Укрвидавполіграфія» досить сумнівна з погляду законності справа. По-перше, визнаючи необхідність акціонування й приватизації поліграфпідприємств, не варто забувати, що порядок цієї приватизації вже визначено Законом «Про видавничу справу»: 51 відсоток акцій має одержати держава, 25 відсотків — трудовий колектив, 24 відсотки — «суб’єкти газетного виробництва», тобто колективи редакцій. А створення ДАК передбачає закріплення 100 відсотків акцій у державній власності. «Виходить, — говорить Сергій Макєєв, — ми створюємо в одних руках величезного поліграфічного монстра, чим порушуємо антимонопольне законодавство. До нього ввійдуть підприємства різного рівня та різної успішності. Госпрозрахунок не передбачається. Чому наше підприємство має працювати на таку відсталу друкарню, яких в Україні море?»

З іншого боку, ідея створення ДАКу ще в червні 1999 року одержала негативну експертну оцінку юристів, котрі вивчали питання за дорученням тимчасової спеціальної слідчої комісії Верховної Ради України. Експерти дійшли одностайного висновку, що створення ДАК «Українське видавничо-по- ліграфічне об’єднання» з ряду причин суперечить ст. 42 і 92 Конституції України, Законам України «Про видавничу справу», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про підприємництво», Цивільному кодексу України, цілому ряду постанов Кабінету міністрів України й указів Президента України. Сьогодні створюваний знову ДАК містить у своїх установчих документах практично ті ж самі недоліки й порушення Конституції та законів України, які ще тоді відзначили експерти Верховної Ради України Сергій Ярош, Ярослав Горденко, Олександр Бобровник, Володимир Андрієнко.

Створення ДАК, проти якого, на думку кримських поліграфістів, заперечували б усі директори поліграфпідприємств, якби їх не залякали на прикладі Нєвзорова, оскільки це лише зайва командна структура між ними та комітетом, породило безліч суперечностей у нормативних документах, кілька незаконних рішень і команд. Узяти хоча б наказ Івана Драча по комітету № 71 від 8 серпня 2000 року «Про негайні заходи по забезпеченню діяльності ДАК «Укрвидавполіграфія». У пункті 1.1 говориться, що документи ДАКу «не передбачають якихось погоджень із колективами та профспілковими комітетами, тому що видавництва, поліграфпідприємства, установи й організації є державними і їхнє майно знаходиться в загальнодержавній власності». Водночас у статутах усіх підприємств зазначено, що такі рішення мають узгоджуватися з профспілковими організаціями й колективами. Хіба статут не нормативний документ або чому директори не повинні його виконувати? На це запитання немає відповіді. «Нас знову заганяють силою в колгосп, у якому ми будемо безправними виконавцями, а командуватимуть інші», — так оцінив ситуацію з ДАКом Сергій Макєєв.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96