Отримати свою частину «зеленого» пирога

827-10.jpg

Читайте також

В останні роки альтернативна енергетика стає однією з ключових галузей світової економіки. Відновлювані джерела енергії вже не просто спосіб зменшити вуглеводневу залежність і зберегти навколишнє середовище, а реальна конкурентна перевага. Сучасні технології дають змогу знизити собівартість «зеленої» електроенергії порівняно з тепловими і навіть атомними станціями. Темпи розвитку галузі вражають. Сумарна потужність лише вітрових електростанцій протягом останніх десятиліть подвоюється кожні три роки. Україна також ухвалила низку програм розвитку альтернативної енергетики. Проте до повноцінної їх реалізації справа не дійшла. Остання гордість законодавців — «зелений тариф». Але ажіотажу в будівництві сучасних «чистих» електростанцій поки що не спостерігається.

Криза не перешкода

Це одна з небагатьох галузей, яка практично не помітила кризи і тепер нарощує оберти. За останні п’ять років світові інвестиції в «чисту» енергетику збільшилися на 230%. У 2008—2009 рр. країни G20 інвестували в галузь у середньому 32 млрд. дол. щокварталу. За цей період глобальні інвестиції в нові «зелені» потужності вперше перевищили інвестиції у створення традиційних енергопотужностей.

Торік установлена потужність світової енергогенерації з відновлюваних джерел збільшилася до 250 ГВт. Цього достатньо, щоб забезпечити енергією близько 75 млн. домогосподарств. У 2010 р. приріст потужностей лише прискорився. Зростають усі сектори «зеленої» енергетики. За останні п’ять років щорічні показники приросту виробництва сонячної енергії у світі в середньому оцінюють у 60%, вітрової — 27%, етанолу — 20%. Кількість домогосподарств, що використовують сонячну енергію для гарячого водопостачання, перевищила 70 млн. Динаміка настільки інтенсивна, що вже поточного року нетрадиційні і відновлювані джерела енергії (НВДЕ), за прогнозами експертів, посядуть у виробництві енергії друге місце у світі після вугілля.

У грудні 2008 р. Європарламент зобов’язав країни ЄС до 2020 р. довести використання НВДЕ до 20% загального обсягу їхнього енергоринку, а до 2040 р. — до 40%. За останні три роки більшість країн світу задекларували мету досягти до 2020 року в середньому 15—25% виробництва електроенергії з НВДЕ від свого загального балансу.

Європейці взялися за поставлене завдання надзвичайно серйозно. Вже сьогодні в деяких країнах цей показник перевищив позначку в 20%. Наприклад, у Данії тільки вітроенергетика забезпечує майже чверть усієї енергії в національній мережі, у Фінляндії і Швеції за рахунок біомаси виробляється 20—25% тепла.

Розвиток галузі зміщується в Азію. Так, у 2009 році на Китай припадало 40% світового виробництва сонячних батарей, 30% вітрових турбін і 77% сонячних колекторів для водопостачання. У Латинській Америці активно зростає виробництво біопалива (Аргентина, Бразилія, Колумбія, Еквадор і Перу). Швидко розвивають галузь у багатьох країнах Близького Сходу і Північної Африки.

Така активність більшості держав викликана не тільки побоюваннями з приводу навколишнього середовища. Насамперед ідеться про гарантування власної енергетичної безпеки. Потім — про можливість отримати свою частину дивідендів від нового економічного циклу, в основі якого, на думку більшості економістів, якраз і лежать нові енергетичні технології.

В останні роки уряди набагато активніше запроваджують різноманітні стимули для розвитку власної «чистої» енергетики. Якщо в 2005 році їх застосовували тільки 55 країн, то в 2010-му — вже понад 100.

Найбільш поширений і ефективний механізм — «зелений тариф», по суті, пряме заохочення виробників «чистої» енергії через її покупку за вищими тарифами. «Зелені тарифи» у даний час діють у тій чи іншій формі в 41 країні, у тому числі в більшості країн ЄС, Канаді, Китаї, Ізраїлі та Австралії.

Німеччина. Застосовується «суміш» стимулів, головний — «зелені тарифи» (на 20 років). У 2006 р. субсидії виробникам НВДЕ становили 3,2 млрд. євро, у 2009-му — 5 млрд. Торік країна запустила 3 ГВт нових сонячних станцій загальною вартістю 15 млрд. дол. За останні дев’ять років німецька влада виділила на розвиток галузі понад 40 млрд. дол.

У Великобританії, Бельгії, Болгарії, Італії, Польщі, Румунії і Швеції виробники «чистої» енергії отримують так звані зелені сертифікати, з допомогою яких держава забезпечує їм однакову дохідність незалежно від виду використовуваного НВДЕ.

Великобританія. «Відновлювані облігації» змушують торговців електроенергією купити певну кількість «зеленої» електрики, інакше — штраф. Закуповувані ліміти щороку зростають — до 15,4% до 2015 року (у 2006—2007 рр. — 6,7%, 2007—2008 — 7,9%, 2009—2010 — 9,1%). За прогнозами уряду, для досягнення 30% «чистої» енергії розвиток масштабних проектів щорічно коштуватиме близько 6 млрд. фунтів до 2020 року, а підтримка малих проектів (до 5 МВт) — 7,9 млрд. фунтів до 2030-го.

У ряді країн, наприклад у Чехії, виробники «зеленої» електроенергії також звільняються від сплати ПДВ, а в Нідерландах, Франції і Швеції споживачі всіх видів «чистої» енергії — від екологічних податків.

У багатьох країнах ключові проекти мають держпідтримку через пільгові кредити. Тільки в 2010 р. три найбільші китайські виробники сонячних панелей (LDK Solar, Suntech Power і Yingli Green Energy) отримали понад 250 млрд. юанів (38 млрд.
дол.) від національних банків. «Кредитів буде достатньо, щоб збільшити світове виробництво сонячних елементів на 100%», — наводить слова англійського експерта Дженні Чейза «Блумберг».

Деякі уряди виділяють і прямі гранти. Так, у США восени 2010 р. каліфорнійський виробник сонячних панелей Solyndra відкрив новий ультрасучасний завод, на будівництво якого держава виділила 500 млн. дол. У рамках кампанії з популяризації «зеленої» енергетики будівництво відвідував президент Обама. У США в 2009—2010 рр. прямі гранти на проекти НВДЕ становили 16,8 млрд. дол. Тільки поточного року було виділено 2 млрд. на спорудження великих сонячних станцій. Німеччина також активно субсидує власних виробників обладнання. Так, цього року компанії Deutsche Solar AG і Bosch Solar Energy AG отримали від уряду допомогу в розмірі 45 млн. і 53 млн. євро відповідно на зведення об’єктів з виробництва кремнієвих пластин.

Плентаємося ледь-ледь, але випереджаємо Росію

В Україні до останнього часу для розвитку галузі робилося явно недостатньо. Виробництво енергії з «чистих» джерел (з урахуванням великих ГЕС) торік становило близько 7% усієї виробленої в країні електроенергії. Якщо ж оцінювати тільки альтернативну енергетику, яка підпадає під прописаний у законі «зелений тариф», то її частка становить менш як 2%. Сьогодні в нас працює усього 67 малих ГЕС. Слабко використовується і потенціал вітру, визнаний найперспективнішим у вітчизняній «зеленій» енергетиці. У 2009 р. потужність вітчизняних вітроелектростанцій становила близько 100 МВт, що в 35 разів менше, ніж в Іспанії, яка трохи поступається Україні за площею. На жаль, не краща ситуація і з використанням енергії сонця (наш потенціал вищий, ніж у Німеччині), біомаси, геотермальної енергії та інших відновлюваних джерел.

У нас законодавче визначення «зеленого тарифу» з’явилося ще 1997 року. І тільки навесні 2009-го Верховна Рада чітко описала механізм його функціонування. Багато експертів стверджують, що це один з найпрогресивніших у Європі законів про «зелений тариф». Його розмір розраховується за формулою з окремими коефіцієнтами для кожного з чотирьох основних джерел «чистої» енергії (вітру, сонця, води та біомаси).

«Україна, нехай не набагато, але випереджає в цьому питанні Росію, — стверджує один з авторів закону народний депутат Микола Мартиненко. — Ми, по суті, рухаємося в тому ж напрямку, що і Європа. Зокрема, в законі використовуються ті самі види енергії, які прийняті в ЄС. Виходячи з аналізу досвіду ЄС, в законі застосовано і градацію «зеленого тарифу» — залежно від виду альтернативної енергії з метою стимулювання інвесторів на створення енергопотужностей».

Строк дії «зеленого тарифу» — до 2030 р. При цьому держава зобов’язала обленерго безперешкодно підключати альтернативну генерацію до мереж. Серед принципових положень закону — зобов’язання для інвесторів, які претендують на «зелений тариф», щоб з 2012 року «частка сировини, матеріалів, основних фондів, робіт і послуг українського походження у вартості будівництва відповідного об’єкта» становила не менше 30%, а з 2014 р. — 50%. Було враховано досвід ЄС, де місцеві виробники почали протестувати проти напливу імпортного обладнання.

Віднедавна інвесторів, готових вкладати кошти в нову енергетику, звільнили від увізних мит і на певний період — від податку на прибуток при виготовленні обладнання на українських підприємствах.

Уряд, у принципі, також декларує підтримку. Ухвалено Державну цільову програму енергоефективності до 2015 р., яка серед іншого передбачає заміщення традиційних джерел енергії відновлюваними, розроблено низку галузевих програм, у процесі розробки регіональні програми розвитку «зеленої» енергетики. Існують і цільові програми: «Біопаливо», «Вітроенергетика», «Метан», є напрацювання з синтетичного газу. Залишилося все це профінансувати.

Знову опинимося у хвості цивілізації?

Попри всі позитивні відгуки, наш закон про «зелений тариф» поки що на повну потужність не запрацював. Традиційно для українських чиновників довго тягнеться ухвалення купи підзаконних актів і роз’яснень. Приміром, ще не до кінця налагоджено механізми купівлі-продажу «зеленої» електроенергії. У майбутньому передбачається можливість продажу електрики за «зеленим тарифом» безпосередньо споживачам, але реальних адміністративних стимулів для такої купівлі поки що не створено, тому єдиним покупцем на сьогодні залишається ДП «Енергоринок».

Після ухвалення закону на особливості нашої бюрократичної машини наразилися й іноземні інвестори. Так, почувши про пільгове ввезення обладнання для виробництва палива з біомаси, деякі західні компанії спробували завезти його в Україну. Але невдало, оскільки механізми реалізації цих пільг в Україні, як стверджує голова Асоціації учасників відновлюваних видів палива та енергії Віталій Давій, ще не діяли. «Вже було поховано кілька проектів з альтернативної енергетики, — зазначає він. — Головна причина — неврегульованість роботи податкових і контролюючих органів. Приміром, реєстр обладнання для відновлюваної енергетики, якого в Україні не виробляють і яке можна завозити без мита, мав з’явитися ще рік тому». Не менш важливе й відпрацювання механізму підключення до електромереж. Окрім низки технічних і правових недоробок, іноземних інвесторів до останнього часу лякав і загальний інвестиційний клімат, у тому числі горезвісна корупція. Втім, цього року вони дедалі частіше проявляють цікавість до Україні в цій сфері. Важливо, щоб декларації влади про підтримку галузі знову не залишилися лише на папері. Адже в будь-якому разі майбутнє — за альтернативними джерелами енергії, а нашій країні більше, ніж іншим, потрібно звільнятися від газової залежності. І хорошого мало, якщо Україна з її величезним енергопотенціалом залишиться у хвості...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.31
EUR 28.69