П’ємо з жовтої бочки... Що?

Навіть якщо ціною неймовірних зусиль удасться забути про спеку, вона все одно нагадає про себе спрагою. У такому разі медики й здоровий глузд не рекомендують уживати солодкі газовані напої. Крім того, що після них пити хочеться ще більше, вуглекислота згубно впливає на шлунково-кишковий тракт, а есенції, на основі яких ці напої приготовлені, м’яко кажучи, несприятливі для організму. І все ж це зовсім не означає, що поєднати турботу про здоров’я із угамуванням спраги можна лише негазованою мінералкою. Адже існує ще квас — підбадьорливий і смачний «живий» напій. Торгівля ним у самому розпалі. Принаймні дефіциту знайомих із дитинства жовтих бочок не спостерігається. От тільки…

Зрозуміло, наївно було сподіватися, що стакан напою обійдеться, як раніше, у три копійки. Але щоб так: «Малень­кий — 0,75, великий — 1,60, 1 літр — 2,80 грн.» — сюрприз, признатися, не з приємних. Ситуація явно несусвітна. Оптовики скуповують у селян молоко по 80 коп. за літр, а 200 грамів напою нехитрої технології виробництва коштують приблизно стільки ж. Та й чому, власне, за одноразовий пластиковий стаканчик, якому на опті красна ціна п’ятак, треба викласти двадцять копійок? Чим, питається, не привід для розмови з професіоналами в питаннях ціноутворення?

Звичайно, цей намір може викликати здивування: мовляв, подумаєш, проблема — якийсь квас. Хоча, коли так постає питання, чому б і не подумати? Діло все ж стосується одного з найкращих безалкогольних напоїв, якому немає рівних за смаковими і харчовими властивостями.

Перша письмова згадка про квас зустрічається в літопису 989 року. Тоді з нагоди хрещення Русі князь Володимир розпорядився: «Роздати народу їжу, мед і квас». Проте мистецтвом готувати цей напій слов’яни володіли з давніших часів, а його популярність анітрохи не зменшилася й у наші дні. Хоча технологія приготування квасу залишилася практично незмінною. Основним компонентом, як і раніше, є солод — пророщене, а потім висушене й розмелене зерно жита й ячменю. А далі вже йдуть різновиди — з додаванням листя чорної смородини, ісландського моху, кориці, м’яти, родзинок, інших ягід і фруктів.

Між іншим, деякі з квасів (наприклад, «Петровський») вважалися прикрасою царського столу. Та й загалом наявність цього напою в домі свідчила про добробут, міцність й усталеність побуту. Пригадаємо Єсенінське: «У каждого крашены ставни, по праздникам мясо и квас».

Таке шанобливе ставлення до напою зовсім не випадкове. Як з’ясувалося під час наукових досліджень, квас нормалізує обмінні процеси в організмі, має бактерицидні властивості. Поряд із мікроелементами у ньому міститься понад десять амінокислот, з яких вісім — незамінні. Цей дієтичний напій підвищує працездатність і знімає втому при великих фізичних навантаженнях. А щодо смакових якостей... На міжнародному конкурсі в Югославії 1975 року квас одержав оцінку 18 балів, тоді як результат кока-коли був набагато скромнішим — 9,8 бала.

До слова, за радянських часів торгівля зобов’язана була щодня звітувати про реалізацію квасу. Зате нині від колишньої вимогливості не залишилося й сліду.

— Зі мною на цю тему говорити абсолютно нічого, — відразу остудила цікавість начальник обласної держінспекції з контролю за цінами Світлана Тябіна. — Ціна квасу вільна, ніхто на неї жодним чином не впливає. Принаймні в інспекції на цей рахунок немає ні відповідних повноважень, ні важелів впливу. Наша основна функція — контроль за реалізацією товарів за регульованими цінами. А квас до них не належить. Поцікавтеся в міському управлінні торгівлі. У них, правда, немає прямих повноважень, але, виходячи з права давати дозвіл на встановлення торговельних точок, побічно вплинути на ціни вони можуть.

— Ми займаємося тільки організацією процесу, — розповів начальник міського управління з питань торгівлі та побутового обслуговування населення Микола Петров, — а ціни поза сферою нашої компетенції. Зверніться до облдержадміністрації, там є відділ контролю за ціноутворенням...

Настільки ж невтішною була розмова й у територіальному управлінні Антимонопольного комітету. Відповідно до діючої методики визначення монопольного становища, ринку квасу як такого взагалі не існує. Виявляється, згаданий вид товару належить до розряду взаємозамінних поряд з іншими безалкогольними напоями. Інакше кажучи, це споживач здатен відрізнити ситро від коли, а квас від мінералки. А в директивних документів смак не такий вишуканий. Сказано — безалкогольні напої, й усе тут.

У 1990 році їх валове виробництво в області (без урахування пива і мінеральної води) становило 5 млн. декалітрів. У наступні чотири роки діла різко пішли на спад: показники скоротилися в 4,9 разу. Зокрема зменшилось і виробництво квасу — у 5,5 разу. Із трьох великих заводів з виробництва безалкогольних напоїв у регіоні залишився один запорізький. Але й на ньому справи були далеко не найкращі.

Перетворення заводу в липні 1994 року на закрите акціонерне товариство не принесло бажаного процвітання. Навпаки, було втрачено навіть досягнутий рубіж, коли підприємство, яке входило до системи облхарчопрому, стабільно давало до 50—60% прибутку. Завод, який не мав колись поняття про дефіцит обігових коштів, грунтовно «присів» на картотеку, обзавівся чималими боргами за воду, енергоносії, транспортні послуги. Його продукція раптом виявилася незатребуваною навіть у літній період.

Цех з виробництва квасу, потужності якого наростили з 91 до 200 тонн на добу, простоював, не мали попиту ні яблучний сік, ні фруктовий кисіль. Проблема була такою гострою, що на підприємстві всерйоз задумалися про зміну профілю виробництва, зайнявшись розливом вина й горілки.

Утім, до крайніх заходів справа все ж таки не дійшла. Кризу вдалося подолати, і вже 2002 року завод наростив обсяги виробництва в 2,6 разу. Багато в чому це стало можливим завдяки введенню в експлуатацію лінії з розливу квасу в пластикові пляшки. Торік виробництво напою на заводі, що фактично став монополістом на регіональному ринку, досягло приблизно 2,5 млн. декалітрів. Налагодивши співробітництво з одним із рекламних агентств, підприємство всерйоз почало представляти свою торгову марку (пляшковий квас «Ярило») на вітчизняному ринку. І кампанія, судячи з усього, має бути серйозна, якщо в ній буцімто задіяні ресурси чотирьох загальнонаціональних телеканалів.

Із консервованим квасом, термін реалізації якого становить чотири місяці, все більш-менш непогано. Чого не скажеш про ситуацію на ринку так званого живого продукту (придатного до вжитку протягом трьох діб).

Усупереч запевнянням заводчан про те, що якість їх­ньої продукції має стовідсоткову гарантію, у цьому не доводиться сумніватися лише доти, доки жовта бочка не залишить території підприємства. Річ у тім, що торгова місія заводу закінчується на стадії оптового продажу, а реалізацією квасу вроздріб займаються підприємці, з якими укладено договори. Функції підприємства зведені до перевірки санітарного паспорта бочки, обробки її парою й холодною водою (вартість процедури становить 8 грн.), заповнення ємності квасом за ціною 1,3 грн. за літр, видачею сертифіката якості та встановлення пломби. А от далі починається низка загадок і непорозумінь.

На добу завод відпускає від 3 до 25 тонн квасу — попит напряму залежить від погодних умов. Але кількість точок реалізації напою в місті залишається практично незмінною. Торік їх налічувалося 87, до початку нинішнього літа зареєстровано 76. Настільки ж стабільними залишаються й офіційні обсяги поставок квасу до місця продажу.

Хоча ємність бочки і становить близько 900 літрів, наливають у неї максимум літрів 200. Торговці пояснюють це тим, що квас швидко псується, і немає гарантій його реалізації в установлений тридобовий термін. Проте, як свідчить практика, далеко не завжди саме в цьому полягає справжня причина. Бажаючи одержати додатковий прибуток, продавці часом доливають у бочку водопровідну воду. Такі випадки, стверджують на заводі, на жаль, непоодинокі, що, власне, й не дивно за відсутності належного контролю за якістю напою, реалізованого вроздріб.

Утім, як показав недавній рейд обласного управління у справах захисту прав споживачів, можливостей поживитися в реалізаторів і без того предосить. І не тільки за рахунок більш як дворазового перевищення роз­дрібної ціни над оптовою.

Коли раніше квас продавали в гранованих склянках, які входять, до речі, до переліку мірного посуду, у покупця була можливість контролювати обсяг напою, що відпускається. Тепер же на угоду санітарним вимогам його розливають в одноразові пластикові стаканчики, які не належать до категорії мірного посуду і одержали абсурдні, з погляду торгових нормативів назви, «маленький» і «великий». Уже самі по собі ці поняття відносні на відміну від абсолютних 200 і 500 грамів. До того ж так звані маленькі пластикові стаканчики випускаються різної ємності: не тільки 200, а й 180, 160 грамів, що на око практично непомітно. Напевно, нескладно здогадатися, що продавці віддають перевагу аж ніяк не 200-грамовим.

Але й це ще не все.

Зробивши простий експеримент, неважко переконатися, що налити у висячому положенні в пластиковий стаканчик зазначений на ньому обсяг рідини практично неможливо. Для цього ємність треба заповнити до краю, що потребує не тільки граничної акуратності, а й розміщення її на жорсткій основі. Природно, на практиці жоден продавець займатися цим не буде. Тому в 10—20-відсотковому недоливі покупцеві навіть сумніватися не доводиться.

У результаті кожен охочий, із допомогою нескладних підрахунків, має можливість переконатися, що показник «навару» реалізатора становить мінімум 1 грн. на літрі — за відрахуванням реальних витрат на придбання одноразового посуду й незважаючи на вже отриманий прибуток на різниці оптової та роздрібної ціни. Непогана, погодьтеся, рентабельність бізнесу, який в одних у методологію не вписується, для других-третіх недоступний через брак повноважень або обтяженість організацією процесу, а четвертих хвилює лише до момен­ту, коли продукцію за ворота вдасться виштовхнути. І наче зрозуміло, що таке ставлення свідчить лише про ілюзорний добробут, що є провісником майбутніх проблем. Шкода тільки, що мати з ними діло, за великим рахунком, традиційно доводиться ні в чому не повинним споживачам. Для них це заняття звичне...

До речі, судячи з повідомлень преси, компанія Coca-Cola має намір освоїти виробництво квасу в Росії. На думку аналітиків в галузі виробництва безалкогольних напоїв, ця ініціатива компанії повністю себе виправдає. І хто б сумнівався — у цих неодмінно вийде...