Приватизація-2008: трійка, шістка чи вся дев’ятка?

Ідея приватизації в Україні пройшла кілька етапів. На першому, романтичному і дуже нетривалому, зворушливо говорили про ефективного власника. Другий, який триває і нині, банально звів усе до грошей для затикання дір.

Найважливішим фондівці визнають гроші, гроші і ще раз гроші — саме той показник, за яким оцінюється їхня діяльність. Наприклад, до списків підприємств, які підлягають приватизації, уповноваженим органам управління традиційно пропонують включати «високоліквідні об’єкти для забезпечення виконання бюджетних завдань».

З грошима торік було так собі. За підсумками 2007-го доходи від приватизації державної власності в Україні становили 2,4 млрд. гривень. Це менш як чверть від запланованого, але набагато більше, ніж роком раніше.

Отже, голова ФДМ Валентина Семенюк, яка залишає цей пост, зможе гордо відзвітувати перед Верховною Радою про діяльність фонду під її керівництвом. «Мені є що сказати, — заявляла Валентина Петрівна пресі. — За період, що я очолюю фонд, зроблено дуже багато, передусім у підвищенні ефективності управління державними підприємствами та у соціальному плані (мабуть, це про «Криворіжсталь». — І.М.). Зазначу, що вперше в нашій країні зроблено реєстр усього державного майна». Звичайно, про цей реєстр кажуть уже п’ять років, але його поява на тринадцятому році масової приватизації в Україні — все-таки прогрес...

Відзвітувавши, Валентина Петрівна зможе зосередитися на сімейних планах. А на її місце, можливо, прийде бютівець Андрій Портнов. Це чудовий юрист, безсумнівно яскрава особистість, відома на ринку за участю в цілій серії приватизаційних процесів. Про деталі його роботи в Держкомісії з цінних паперів дотепер ходять легенди.

При цьому пропрезидентська партія незабаром має підтримати кандидатуру того, хто напередодні парламентських виборів публічно заявив в інтерв’ю «Українській правді», що він «із неприхованим обуренням не сприймав Віктора Ющенка (як президента. — І.М.), і відтоді моя точка зору не змінилася. І зробив для себе такий висновок, коли ще працював керівником департаменту в комісії з цінних паперів, а Віктор Андрійович очолював спочатку Нацбанк, а потім і Кабінет міністрів.

Для мене були парадоксом доручення за його підписом щодо розвитку фінансових ринків, ринків цінних паперів, приватизації, національної депозитарної системи.

Я не міг відповісти на запитання: «Як людина, котра стільки років очолювала Нацбанк України і стала прем’єр-міністром, може давати такі письмові доручення, які просто не налазять на жодну фінансову формулу?»

Немов із космосу прилетіли люди, їх призначили прем’єр-міністром, і вони почали давати доручення! І що довше я спостерігав за діями цієї команди, то більше розумів, що вони займаються виключно популізмом.

…Відразу після інавгурації Ющенка я подав у відставку. Я перебував на маленькій посаді, але заявив, що не планую працювати в команді нового президента».

Утім, навряд чи подібна точка зору особливо позначиться на голосуванні за кандидатуру А.Портнова. Нині проблема більше в тому, як зігнати до залу депутатів, які розбрелися країнами та селами...

Важливо, що приватизаційний процес кандидат у голови ФДМУ, безсумнівно, знає всебічно. А від приватизації, як і раніше, чекають головного — грошей.

Надходження від приватизації в 2008 році заплановані на рівні 8,6 млрд. гривень. Та потрібно наповнити ще таку «чорну діру», як компенсація знецінених заощаджень. Частину їх збираються видати грошима, частину — заліками за боргами, частину — оплатою за великі покупки, навчання у вузах тощо. Ось на ці «купівельні цілі» ФДМ і має заробити понад план 12 млрд. грн.

Тому з приватизацією доведеться покрутитися.

Кабмін затвердив список 28 підприємств на терміновий продаж. Ключовими стануть три об’єкти: як неважко було здогадатися, йдеться про продаж контрольних пакетів акцій «Укртелекому», Одеського припортового заводу і «Турбоатому».

Щоправда, «Укртелеком» давно вже став легендарним — його безперервно обіцяють продати вже років вісім. І, схоже, все-таки продадуть. Бо нікуди подітися.

Порівняно з 2007 роком пакет на продаж збільшено — до 67,79%. Що набагато краще, ніж 37,86%, які пропонували раніше, але зовсім незрозуміло, чому не продати взагалі всі акції держави. Управляти неконтрольними пакетами держава все одно не вміє. Може, взяти й продати все це надбання, за винятком однієї акції, яка дає змогу у разі чого оспорити в суді результати зборів акціонерів?

Оцінки вартості «Укртелекому» різняться, але загалом перебувають у діапазоні до 15 млрд. гривень. Якщо продаж відбудеться, то він один закриє приватизацію всього року. Щоправда, виникає споконвічне запитання — як бажання продати дорого співвідноситься з бажанням продати швидко?

Та й продажі фіксованого зв’язку у світі сильно вийшли з моди, і основну цінність українського держмонополіста багато хто вбачає в наявності розгалуженої мережі об’єктів та майданчиків. Серед покупців досить непевно очікують Deutsche Telekom і France Telecom, можливо, росіян і, може, Ріната Ахметова.

Другим грандом нинішньої приватизації може стати Одеський припортовий, адже збираються продати весь держпакет акцій — 99,52%. Причому продавати будуть у нинішньому вигляді, тобто разом із аміачним терміналом. Тим самим власник одержить як бонуси й портові потужності (а це — унікальний термінал з перевалювання аміаку і карбаміду на танкери, потужністю 4,1 млн. тонн на рік), і контроль над аміакопроводом.

Наскільки (і кому) це потрібно — питання, звичайно, цікаве. Скажемо тільки, що продаж терміналу виявився однією із вимог, які пролунали із секретаріату президента України.

Скільки це коштуватиме? Передбачається, що 3—3,5 млрд. грн. Потенційні покупці — в основному російські бізнес-групи, але можливі наші. Та й норвежці виявили деякий інтерес...

Продаж 75% харківського «Турбоатому», за контроль над яким роками веде боротьбу Костянтин Григоришин, теж буде ненудним. Костянтин Іванович збирається взяти участь у конкурсі й припускає участь у ньому російських «Силових машин». З урахуванням ренесансу енергетики та зростання замовлень на електротехнічну продукцію у світі харківський завод, попри напівубитий стан, досить перспективний...

Крім того, уряд укотре пропонує продати блокуючі держпакети в приватизованих українськими групами шести енергопостачальних компаніях. П’ять із них — Чернігів-, Прикарпаття- (Івано-Франківськ), Полтава-, Львів- і Сумиобленерго — нині контролюються структурами, дружніми групі «Приват» Ігоря Коломойського (свого часу їм їх уступили компанії сімейства Суркісів, вибивши з управління групу «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина).

У шостому обленерго, Одеському, роками триває боротьба між росіянами Михайлом Воєводіним і Олександром Бабаковим і групою «Фінанси і Кредит» бютівця Костянтина Жеваго.

Купівля держпакета в будь-якому обленерго дасть вирішальну перевагу одній зі сторін. Отже, пакети цікаві й потенційно недешеві — загалом до 3—4 млрд. грн.

Судячи з розвитку подій, навколо них уже знову запрацювали інтереси. Принаймні секретаріат президента України терміново почав перейматися питанням і пропонує виключити «чудову шістку» зі списку підприємств, які приватизуватимуть у 2008 році.

Мотивування просто чудове: при приватизації цих обл­енерго їхні акції фактично вилучаються зі статутного фонду НАК «Енергетична компанія України». Виявляється, це може призвести до неплатоспроможності цієї компанії і великої загрози економічній та енергетичній безпеці України.

Мабуть, наша безпека ну просто-таки тримається на цих пакетах! Хоча, на думку міністра палива й енергетики Юрія Продана (і його попередників також), «держава практично не впливає на діяльність компаній, і їхній продаж є доцільним».

Отже, все нормально: приватизація завжди проходить весело, з вогником і в ручному режимі. Дія останньої Державної програми приватизації закінчилася в 2002 році. У країні сталася революція, змінилися чотири прем’єри, але продавати за правилами так нікому й нецікаво. Плани прийняти програму на 2007—2009 роки благополучно закінчилися нічим. Та й навіщо нам програма? На «ручняку» набагато легше затикати бюджетні діри…