РЕФОРМА АПК: ЗГОРИ ЙДЕ, А ЗНИЗУ — ГАЛЬМУЄ...

Село переживає чергову революцію. Цього разу — епохальну. Адже Україна нарешті прийшла до того, що земля стала товаром. Тобто, чи можна купувати, продавати, передавати у спадщину тощо. Хоча пересічний селянин ще дуже далекий від усвідомлення своїх прав і можливостей у цьому процесі, а тому нерідко спритні ділки обводять його навколо пальця.

На Львівщині реформа в АПК не була чимось несподіваним. Тут до неї йшли ще з 1990 року, від першої сесії Львівської облради, яка визначилася щодо реформування в аграрному секторі. На землях колишніх колгоспів створювалися не лише КСП, а й приватні агрофірми, фермерські господарства. Хоча рухалося це досить повільно. Перший вихід із земельними паями відбувся років зо п’ять тому в селі Підлісному Жовківського району, де було створено приватну агрофірму «Підлісне», а із 1200 га землі, яка перебувала у колективній спілці, залишилося лише 200 га. Сьогодні там працюють декілька фермерів, які мають у користуванні по 100—200 га землі. Є свій консервний цех, а створена агрофірма вирощує і переробляє овочі.

Чимало людей взяли й свої особисті земельні паї і приєднали їх до подвірних господарств. Коли по-простому підрахували економіку подвірного господарства, скажімо, для бюджету окремої сім’ї, то виявилося, що земельний пай дає прибуток у 10 разів більший, ніж те, що нараховувалося, але не виплачувалося в колективному господарстві. А тому в приватній власності в Підлісному нині є більше 50 одиниць сільськогосподарської техніки, причому жодна з них не перейшла від КСП. Промовистий і той факт, що за останні декілька років у селі куплено легкових автомобілів більше, ніж за десятки попередніх. І це, здається, найліпше і найяскравіше агітує за реформи на селі. Однак такі приклади, на жаль, поодинокі. Непросто йде реформа, хоча сьогодні вже понад 343 тисячі сільських мешканців Львівщини отримали сертифікати на землю. Почався процес їх обміну на державні акти.

— В результаті перерозподілу власності колективних господарств в області створено 712 приватних структур, 700 з них стали правонаступниками колишніх спілок, — розповідає начальник центру приватизації і аграрної реформи Львівської облдержадміністрації Ігор Вуйцик. — Цей процес активізувався після указу Президента, коли власникам почали давати реальне майно і списувати борги колишніх КСП. Сьогодні в області є також 1152 фермерських господарства, понад 42 тисячі громадян за рахунок земельного паю розширили свої подвірні господарства, хоча бажаючих було набагато більше. Ми просто не встигаємо виконувати всі землевпорядні роботи. Є й такі мешканці села, які ще не визначилися, що їм робити зі своєю землею, а тому й не оформили своїх прав. З реформованих господарств половина зареєстрована як ТзОВ, 30% —приватні агрофірми, більше 18% — селянські фермерські господарства, є сільськогосподарські кооперативи.

На території області — 1,2 млн. га сільськогосподарських угідь, з яких 745 тис. га — посівні площі. Середній земельний пай в області становить 1,8 га, в гірських районах він менший — 0,6—0,8 га, а в деяких районах, наприклад Радехівському, Сокальському та ін., більший — до 2,8—3,4 га. Середня вартість 1 га землі — в межах 6 тис. грн. Вже зараз ми бачимо, що потенціал приватного сектора — величезний. Так, за минулий рік цей сектор дав 86,4% всієї виробленої в області сільгоспродукції, і це — без будь-якої державної підтримки чи допомоги. Хоча результати могли бути вагомішими, якби наші селяни мали доступ до реальних кредитів з нормальними ставками, якби була розвинена інфраструктура, перш за все заготівельна, збутова мережа, обслуговуючі кооперативи з обробітку землі, збирання урожаю тощо...

Якщо подивитися на цифри у звітах (сподіваємося, вони реальні), то на організаційному рівні реформа в АПК ніби рухається. Але вся біда в тому, що звичайний селянин (якщо немає кому порадити) часто не знає, що з тією землею робити: чи приєднати до свого подвірного господарства без реєстрації фермерського господарства, чи взяти ще й паї родини, а може, й сусідів та створити кооператив, фермерське господарство чи сільськогосподарське товариство? А можливо, вигідніше землю продати? Все одно немає чим її обробляти, та й, кажуть, податки будуть великими — з боргів не вилізеш? Найчастіше з такими та іншими питаннями сільські жителі залишаються сам на сам: не вистачає інформації, немає з ким порадитися.

Але це — один бік проблеми. Другий полягає в тому, що чиновники на місцевому рівні (починаючи з найнижчого) не дуже поспішають виконувати указ Президента щодо прискорення у реформуванні аграрного сектора, а простіше кажучи, виділяти і закріплювати за селянами земельні паї, хоч ті вже готові брати землю.