Сергій ЄРМІЛОВ: «...ЧЕРЕЗ ТРИ РОКИ НЕ ПОВИННО БУТИ ТАКОГО МІНПАЛИВЕНЕРГО»

Алла Єрьоменко 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

— Сергію Федоровичу, призначення вас, професійного енергетика, главою Мінпаливенерго України можна розцінювати як визнання значущості та складності проблем і ситуації на енергоринку України, які вимагають від керівника профільного міністерства специфічних енергознань?

— Проблеми в енергогалузі й у паливно-енергетичному секторі є, це я можу підтвердити. І головна проблема в тому, що в тих процесах, які відбувалися в економіці України всі ці роки, енергетики не змогли поставити питання галузі так, аби їй приділили належну увагу. Тобто, її використовували, вичавлювали, словом, довикористовувалися до того, що від енергетики мало що залишилося. І перше, що потрібно сьогодні зробити, це все-таки змусити шанувати працю працівників галузі. І це я кажу про всіх — майже півтора мільйона співробітників паливно-енергетичного комплексу, включаючи шахтарів. Коли ми змусимо наш труд шанувати, тобто платити за нього, проблем буде менше.

Друге, потрібна справді серйозна підготовка, щоб наявні кошти використовувались ефективно. Я не можу сказати, що сьогодні навіть наявні гроші використовуються ефективно. Не було стратегії структури енергетичного балансу країни. Не вирішувалися питання диверсифікації поставок енергоносіїв. Рішення приймалися за простим алгоритмом. Ви ж знаєте, газ у нас на замикаючих етапах: вугілля, мазут увесь спалили, ядерного палива — скільки змогли, купили; решту «добираємо» газом. І, як правило, у борг. Хоча газ сьогодні — не найефективніше паливо за ціною. Економічно найефективніше паливо сьогодні — це вугілля, зокрема імпортне.

— І це говорить вітчизняний міністр палива й енергетики, говорить про переваги імпортного вугілля?!

— У цьому й полягає проблема вугільної галузі, ми ж не приховуємо, що сьогодні потрібно зайнятися тим, аби ввести в роботу всі наявні збагачувальні потужності ЦЗФів (центральних збагачувальних фабрик) і домогтися високої якості продукції. Адже ваговий вал не означає, що ми маємо вугілля нормальної якості. Тепер ми поставили таке завдання перед керівниками гірничодобувних підприємств, і вони розуміють, що є нестимулюючий критерій, як, приміром, оплата й дотація на тонну вугілля. Хоча шахти при цьому здебільшого збиткові...

— А хто придумав такий показник загалом і чому його досі застосовують?

— Хтось колись придумав, і досі його застосовують. Так, сьогодні дотації шахтам потрібні, це аксіома. Такого роду дотації є в багатьох державах. Але інша річ, що дотація повинна стимулювати виробництво. А коли йде розрахунок тонни вугілля, велика спокуса відразу побільше навалити породи, щоб одержати більше грошей... Якби розрахунки визначалися, скажімо, у перерахунку на калорійність, мабуть, ситуація з якістю вітчизняного вугілля була б інакшою, утім, як і в усій цій галузі.

— А що, раніше цього ніхто не розумів?

— Раніше інакше все керувалося, упор робився на валові показники. І для виходу з нинішньої ситуації навряд чи можна знайти швидке рішення. Це повинна бути системна й цілеспрямована стратегія. І про це на недавній зустрічі прем’єр-міністр і я говорили з шахтарями. Ми обговорювали питання перспектив, зокрема відносин уряду з галуззю, з працівниками. Ми визначили стратегічні цілі й будемо в цьому напрямі працювати.

— Але шахтарів, мабуть, більше цікавить невиплачена зарплата...

— Про це також говорилося, але це була не найголовніша тема. Цього місяця уряд витримує графік виплат шахтарям, профспілки з розумінням ставляться до цього. Хоча, на жаль, повернути всім борги, нагромаджені за багато років, уряд поки що не в змозі.

— «Енергетичний» віце-прем’єр для України — уже практика; енергетик у ролі міністра палива й енергетики — прецедент.

— Чому — прецедент? І до мене Міненерго очолювали професійні енергетики. Я на цьому не наголошував би. Тим паче, що я лише другий міністр палива й енергетики.

— На ваш погляд, глава Мінпаливенерго України — фігура політична чи держчиновник, нехай вищого рангу, обтяжений винятково вищою виконавчою владою? У будь-якому випадку, прошу «розшифрувати» ваше бачення.

— Кінцеве завдання адміністративної реформи — зробити міністрів політиками. Але відразу зробити це неможливо, тож певний період міністри залишатимуться й чиновниками. А політиком міністр уже є — за рівнем і масштабом ухвалюваних рішень.

— А структуру й апарат Мінпаливенерго вже сформовано?

— Загалом я вважаю, що кістяк міністерства відбувся; Тулубу вдалося це зробити. Але не можна було передбачити все відразу, приміром, документообіг. Приміром, листування між департаментами міністерства — воно потрібне чи ні? Усі ці проблеми ми розв’язуємо в робочому порядку. Верхня структура міністерства займатиметься питаннями координації в ПЕК і стратегічного планування; департаменти — питаннями галузевого управління та взаємодії. І кінець кінцем, коли буде проведено основну приватизацію, приміром, в енергетиці, коли буде розв’язано проблеми кризи в енергетиці...

— Коли це буде?

— Я думаю, протягом року все буде в порядку. Заодно й багато нинішніх функцій Мінпаливенерго почнуть відмирати. Адже в багатьох країнах немає ніякого Мінпаливенерго, але ніхто від цього не страждає і паливний баланс оптимальний. Приміром, в Україні немає міністерства бананів, а банани є цілий рік...

— Ви хочете сказати, що Мінпаливенерго — це тимчасове явище?

— По суті, велика частина його сьогоднішніх функцій повинна бути тимчасовим явищем. Якби я міг бачити свою перспективу на два-три роки, я сказав би, що через три роки не повинно бути такого Мінпаливенерго. У ньому не буде потреби за умови реалізації курсу реформ уряду.

— І куди ж подінеться армія міністерських чиновників?

— Чиновники підуть працювати. Їх не так і багато: 500 чоловік на 1,5 млн. працюючих.

— Невже — у шахти?!

— Для всіх сегментів ПЕКу сьогодні одна з головних — кадрова проблема. Звільняли керівників із посад, не турбуючись про те, де взяти підготовленого фахівця на його місце. А либонь готувати його потрібно часом не один десяток років...

— До недавнього призначення керівництва НАЕК «Енергоатом» ви мали стосунок?

— Так, це була моя пропозиція: молодий, грамотний, амбіційний. І поки що жодне призначення в галузі без моєї участі не обійшлося.

— І з усіма призначеннями ви згодні?

— З усіма, позаяк усі призначення погоджувалися зі мною. Не лише керівників «Енергоатома», а й НАКу «Нафтогаз України», перший керівник якого водночас є одним із моїх заступників.

— У вашого попередника на посаді глави Мінпаливенерго, наскільки нам відомо, були принципові, можна, мабуть, сказати — політичні розбіжності з урядовим куратором ПЕК — віце- прем’єром Юлією Тимошенко (що значною мірою, певне, і спровокувало його відставку...). Вас не бентежить, що ви, вірогідно, зіштовхнетеся з тими самими проблемами? Як ви збираєтеся їх розв’язувати? І як загалом побудовано ваші взаємини?

— Як і належить — ділова етика, субординація. Я використовую в своїй роботі все те позитивне, що віце-прем’єр привносить у роботу паливно-енергетичного комплексу... У нас є розбіжності, приміром, у питаннях управління галуззю. Але я — міністр, і цю справу робитиму так, як я вважаю потрібним.

А стосовно політичних розбіжностей, то я не входжу в жодну з партій, а Ю.Тимошенко, як усім відомо, очолює партію «Батьківщина». Я не прихильник і не супротивник цієї партії. Тож у цьому плані політичних розбіжностей ви не знайдете.

— На ваш погляд, чи повинно Мінпаливенерго бути (і чи стане), і ви — як «енергетичний» міністр, — відносно самостійною політичною фігурою в уряді України? Чим це зумовлено? Вас не бентежить, що посада глави Мінпаливенерго під постійною напругою: політичною, економічною?

— Потрібно бути самостійним, особливо в сфері захисту інтересів галузі. А бути всередині Кабінету міністрів самостійним — я не бачу для себе такої мети. Ясна річ, я веду незалежну, самостійну політику в міністерстві, а в питаннях стратегії Кабінету міністрів я, звісно, повинен підкорятися прем’єру й віце-прем’єру. Усі міністри виконують свої завдання, і є розуміння проблем. Приміром, традиційно закладався конфлікт між енергетиками й сільгоспвиробниками. Їм то посіяти треба, то зжати, а коли доходить до розрахунків, виявляється, що оплатити використані енергоресурси їм нічим. Тож днями разом із міністром МінАПК Кириленком ми підписали й відправили спільну й дуже суворого змісту телеграму в регіони з попередженням, що вже з 1 вересня держпідприємствам- неплатникам відключатимуть енергоподачу в разі несплати. Думаю, що якби я, як ви кажете, поставив себе окремо від мого колеги-міністра, то знайти компроміс нам не вдалося б. А щодо політичних сил, думаю, повинні бути і компроміс, і самостійність. Приміром, із тією ж Верховною Радою, без підтримки якої ми просто не зможемо виконати жодного завдання — стільки прогалин у законодавстві: потрібно ухвалювати Енергетичний кодекс, приймати поправки до десятків законів... Ну а критикувати Президента — це, думаю, не самостійність.

— Сергію Федоровичу, перепрошую, але дозвольте вас прямо запитати: ви — людина Президента, прем’єра В.Ющенка, віце-прем’єра Ю.Тимошенко чи когось іще? Приміром, «ставленик» ІСД, «Ітери», РАТ «ЄЕС Росії», «Газпрому», «атомників» чи ще когось?

— З політичної точки зору як міністр я — людина прем’єр-міністра і Президента. Міністр несе особисту відповідальність перед Президентом за доручену йому ділянку роботи. І без підтримки Президента сьогодні неможливо навести порядок.

— Ви — прихильник ОРЕ, чи вам ближчі погляди Ю.Тимошенко стосовно цього, яка говорила, що ОРЕ в тодішньому його вигляді — це нонсенс, антиринкове утворення?

— Я не можу сказати, що Тимошенко була проти оптового енергоринку. Зроблені до Закону «Про електроенергетику» поправки закріпили чинну модель енергоринку. Людина прийшла не з цієї галузі, їй потрібен був певний час, аби розібратись у ситуації, хоча це, звісно, негативний момент...

— Але Юлія Володимирівна не втручається в безпосередню роботу енергетики?

— І навіть структурних одиниць, ну, у неї є перегини; вона часто доходить до рівня директорів компаній, що не завжди погано. Але негативне в тому, що вона втручається в безпосередню роботу енергокомпаній, у розподіл грошей на оптовому ринку. Навіщо? Там є керівники, у них є контракт, і вони відповідають за свою справу.

— Ви говорили про те, що в принципі ми прийдемо до того, що Мінпаливенерго як одиниця адміністративної системи управління стане непотрібним. А посада «енергетичного» віце- прем’єра?

— Це все повинно бути в компетенції першого віце-прем’єра, що курирує промисловість, реальний сектор, до якого об’єктивно належить енергетика й усі інші сегменти ПЕКу. Якби всім цим займався перший віце-прем’єр, то координація цього реального сектору була б оптимальнішою.

— Яку енергополітику і яким чином ви збираєтеся сповідувати та проводити? Від чого це залежить, на ваш погляд, коли врахувати, що держполітики (стратегічної) щодо ПЕК в Україні практично немає?

— Стосовно державної політики в енергетиці й паливно-енергетичному комплексі загалом, я не говорив би так категорично про її цілковиту відсутність. Ось чому: є національна енергетична програма; те, що цю програму сьогодні не виконують, як її записано, і сьогодні ми змушені коригувати національну програму — це об’єктивно. Переглянути програму — так, потрібно; розставити акценти — потрібно. Те, що ми цілком занедбали нашу державну політику в питаннях диверсифікації, також об’єктивно... Тож, перше, що ми зобов’язані зробити, це домогтися того, щоб ресурси галузі (вугілля, газ, мазут) були оплачуваними. Після цього потрібно буде оптимізувати кожну паливну складову. Та ж таки електроенергія повинна коштувати стільки, скільки вона справді коштує. Сьогодні цього немає, і видатки галузі багато років не відшкодовувалися в повному обсязі. Відбувалося виснаження основних фондів, вимивалися оборотні кошти...

Друге, що ми повинні зробити, — це чітко сформулювати — як держава — яким шляхом розвитку енергетики й ПЕКу ми підемо. Чи ми й надалі майже на 80% за газом залежатимемо від Росії, на 100% — за ядерним паливом, на ті самі 80% — за нафтою? А залежати від однієї країни, навіть коли в нас із цією країною найкращі відносини — це неправильно. Тож сьогодні питання диверсифікації поставок енергоносіїв уряд поставив на чільне місце. Утім, це не питання одного року, а програма на десятиліття. У тієї ж Росії, приміром, є програма розвитку атомної енергетики на 50 років.

— А в нас?

— А в нас... Є програма на найближчі три роки — побудувати пару блоків на АЕС, які замінять блоки Чорнобильської АЕС. І все. А майбутнє галузі невизначене. У нас, правда, є програма розвитку енергетики до 2010 року. Але для цієї галузі це не термін, прогнозувати її розвиток потрібно як мінімум на 50 років з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх тенденцій і стратегії використання ресурсів. Приміром, з урахуванням того, що відбувається в Німеччині, де відмовляються від використання ядерної енергетики, я б орієнтував українську енергогалузь, її теплову частину на використання вугілля. Вугілля досить, просто ми шахтарям платили 17—20% останні п’ять років і цілком вичерпали ресурс вугільних об’єднань. Незважаючи на те, що давали цій галузі величезні дотації. Першим, найоптимальнішим кроком до диверсифікації міг стати розвиток власної ресурсної бази. У наших першочергових планах — скорочення споживання газу для потреб енергетики в 2001 році на 2 млрд. кубометрів за рахунок збільшення видобутку вугілля, підвищення його якості, розвитку НАК «Нафтогаз Україна» та її ресурсної бази.

— Як ви особисто як професійний енергетик і міністр ставитеся до перспектив оптового ринку електроенергетики (ОРЕ) і як оцінюєте його сучасний стан?

— Я вже говорив, що є прихильником обраної моделі організації оптового ринку електроенергії. І кроки уряду за останні місяці вже привели до того, що збируваність коштів на цьому ринку, приміром, у липні становила 65% (колись ледь збирали 12%). Як тільки пройде процес приватизації в енергетиці, ми підемо на те, щоб існуюче нині держпідприємство «Енергоринок» перетворилося на певну асоціацію учасників оптового ринку, які управлятимуть ситуацією. І чим швидше це станеться, тим швидше всім буде краще.

— Тобто, ви не проти приватизації й обленерго, і генеруючих компаній?

— Не тільки не проти, а й вважаю, що цей процес потрібно прискорити. Цілі приватизації чітко визначені відповідними указами Президента. Фонд держмайна прагне таким чином наповнити бюджет, Мінпаливенерго — знайти ефективних власників під час приватизації. Залишається поєднати ці цілі. І поки що з ФДМ нам удається знаходити спільну мову. І третє завдання — залучення інвестицій і в галузь, і на конкретні підприємства.

— Це відноситься й до приватизації АЕС?

— У світі існують успішні приклади застосування різноманітних форм власності атомної енергетики. Гадаю, існуюча (державна) форма управління «Енергоатома» сьогодні себе вичерпала й варто переходити до корпоративної моделі. У цьому сенсі НАК «Нафтогаз України» — більш оптимальна організаційна форма. Тому й курс на корпоратизацію «Енергоатома» я вважаю правильним. Яка має бути частка держвласності при наступній приватизації? Гадаю, держава може виставити на продаж 25-відсотковий пакет, це не спричинить великих ризиків. НАЕК «Енергоатом» тільки зовнішньо успішна компанія, але за її рахунок багато хто паразитує, що й засвідчують 500 млн. грн. її збитків за минулий рік. Ми не маємо наміру з цим миритися, і Мінпаливенерго внесло пропозицію до Кабінету міністрів про заборону будь-якого дисконтування вартості енергії, яку виробляє й відпускає «Енергоатом».

— З вашим призначенням на посаду «енергетичного» міністра практично співпало прийняття «енергопоправок», що регламентують, зокрема, запровадження зовнішнього управління в енергокомпаніях, насамперед в обленерго (тобто в семи приватизованих обленерго). НКРЕ (Національна комісія з регулювання енергоринку) одержала, на мою думку, неймовірні повноваження. Ви вважаєте це сучасним, ринковим підходом?

— Гадаю, це нормальний процес, що забезпечує право держави захищати свої інтереси. Зокрема, у співволодінні деякими обленерго. Стосовно кількох таких компаній, певно, найближчим часом буде запроваджено зовнішнє управління. Ті ж, хто виконує вимоги про пропорційну оплату й перераховує кошти в «Енергоринок», продовжуватимуть працювати.

— Але в тексті постанови, яка регламентує запровадження зовнішнього управління, на думку багатьох фахівців, міститься безліч нюансів, що дозволяють за бажанням скористатися цим документом як дишлом...

— Ця постанова готувалася саме в той перехідний період, коли в Мінпаливенерго фактично не було міністра, і без залучення фахівців нашого міністерства. Навіть згадки про Мінпаливенерго в ньому немає. Тому коли нині віце-прем’єр Ю.Тимошенко наполягає на запровадженні зовнішнього управління в деяких приватизованих обленерго, я кажу: будь ласка, запроваджуйте, але Мінпаливенерго до цього ніякого відношення не має.

Але і НКРЕ за законом теж не може запроваджувати зовнішнє управління, хоча про це й написано в постанові. Ми спробували розібратися, чим же має управляти зовнішній управляючий. Закон «Про електроенергетику», у розвиток якого й приймалася ця постанова, говорить, зокрема, про взаємовідносини в частині виробництва, передачі й постачання електричної енергії. Значить зовнішнє управління слід запроваджувати тільки в цій частині там, де не витримуються норми цього закону.

Але не можна поставити зовнішнього управляючого, котрий розпоряджатиметься майном, «рулитиме» поточним рахунком, продаватиме трансформаторні підстанції чи щось закуповуватиме.

З ситуації, що склалася, ми бачимо такий вихід. Ми вже визначили всі вірогідні законодавчі колізії, можливі в зв’язку з цією постановою, тобто визначилися, як не повинно бути. Тепер ми внесемо в Кабінет міністрів поправки до цієї постанови, де обов’язково напишемо, як можна буде здійснити зовнішнє управління, не порушуючи при цьому мало не два десятки чинних законів.

— Якою, на ваш погляд, повинна бути політика НКРЕ та її роль у енергосекторі держави?

— Якщо ми кажемо про те, що через три роки не повинно бути такого, як нині, Мінпаливенерго, то це означає, що має посилитися роль національної комісії з регулювання енергоринку. З функціями контролю та регулювання. Контроль у частині дотримання прав споживачів, регулювання діяльності монополістів. Це нормальний ринковий підхід.

— Сергію Федоровичу, нещодавно мені довелося почути, що «українська сторона покладає великі надії на єдиний енергобаланс із РФ...» Невже це правда, і це є сьогодні держполітика України щодо ТЕК?! Як ви розцінюєте можливість «єдності енергобалансу»? І навіщо це Україні й очолюваному вами Мінпаливенерго?

— Коли прем’єр-міністр сказав про єдиний енергобаланс, не йшлося про те, що Україна однозначно залежатиме від Росії в енергопоставках. Ми будемо вивчати і використовувати всі можливості забезпечення потреби України в енергоносіях. Приміром, закупка органічного палива в третіх країнах, крім Росії.

— Чи правда, що офіційні представники уряду РФ повідомили Кабмін України про те, що Україна не повинна більше розраховувати в питаннях газопоставок на холдинг Itera? Чому?

Мені доводилося також чути, що контракт українських енергетиків із Itera призвів до того, що ледь не всі кошти, які збирають за електроенергію в країні, прямо йшли в оплату газу, але при цьому майже нічого не залишалося для інших потреб енергетики. Ви вважаєте цю угоду вигідним чи конструктивним способом вирішення проблеми? І чи будете ви надалі санкціонувати подібні «витівки»?

— Що ж до попередження, то ніяких документів на цей рахунок я не бачив, отже нічого не можу про це сказати. Зате чув заяву про те, що уряд РФ не втручається в діяльність суб’єктів господарювання.

А щодо контракту з холдингом Itera, я просто покажу вам цифри. Сьогодні енергетика справді купує газ тільки в цій компанії. Ми беремо щодоби 27—28 млн. кубометрів по 45 доларів за 1000 кубометрів. І хоча борги є, Itera продовжує нам поставляти газ, сподіваючись, що ми розрахуємося. Нині розрахунок йде на рівні 60—65%. Але коли кажуть, що всі гроші йдуть тільки на Itera, я з цим погодитися не можу. У липні, приміром, у нас на енергоринку було майже 450 млн. грн., за газ ми заплатили 160. Це приблизно 30% зібраних грошей — тобто приблизна частка цього ресурсу в енергобалансі. У серпні ми плануємо зібрати 660 млн. грн. і збільшити виплати вуглярам, що при дотриманні параметрів програми до кінця року безсумнівно приведе до збільшення видобутку енергетичного вугілля (див. графік). У всякому разі, вже в серпні нам удалося зломити тенденцію катастрофічного падіння видобутку енергетичного вугілля.

Хоча, звичайно, енергетикам хотілося б, щоб газу було побільше і коштував він дешевше. Нині йдуть консультації з Росією щодо цього...

— Ви в них берете участь?

— Поки безпосередньо ні, консультації проходять на рівні експертів. Але можу сказати, що вже складений перелік питань, за якими потрібно шукати компроміс.

— Ви можете назвати хоча б деякі з них?

— З російською стороною ми домовилися, що до початку офіційних переговорів на рівні прем’єр-міністрів нічого не коментувати, оскільки з’являється багато кривотлумачень, що заважає справі...

— Скільки правди в оголошених В.Ющенком намірах українського уряду віддати в довгострокову концесію 50% української газотранспортної системи («великий транзит») росіянам? Чому і навіщо? За яких умов, коли це так?

— Що сьогодні відбувається з українською газотранспортною системою? Ми фактично її сьогодні вже разом із «Газпромом» використовуємо. Цього ніхто не може заперечити. І Росія сплачує за використання наших газомагістралей, нехай газом, але сплачує; еквівалент цієї оплати — близько 2,5 млрд. доларів. Хоча ми дійшли думки, що це не найефективніша форма роботи на сьогодні.

— «Ми» — це хто?

— Російська й українська сторони.

Справді, одна з пропозицій полягала в тому, щоб чи створити СП, чи частину газотранспортної системи віддати в концесію, оптимальну частину, а не всю систему. Але, по-перше, потрібно визначити вартість газотранспортної системи, а потім можна буде сказати, яку її частину ми можемо запропонувати Росії й за яких умов...

Коли кажуть про концесію, багато хто розуміє так, що нібито потрібно 100% усіх газопроводів віддати Росії. Ні, так питання не стоїть, і прем’єр-міністр Ющенко так проблему не ставив. І потім, ви запитуєте тільки про те, що можете собі уявити. Але це далеко не усе, що обговорюється поки що на рівні експертів. Але, за великим рахунком, у росіян є газ, у нас — газопроводи; ми не можемо без їхнього газу, вони — без нашої труби. Має бути знайдений компроміс? Має бути.

Я згодний із тим, що патріотичні сили в Україні переживають, що уряд припуститься помилки і десь прогадає, проторгується. Хочу запевнити наших патріотів у тому, що буде обрано найоптимальніший для України варіант.

— Чи справді росіяни в майже ультимативній формі заявили, що в 2001-му Україні 1000 кубометрів газу коштуватиме близько 100 дол.? І що на це відповіли українці? І ще, чи справді Україна щорічно краде майже 1 млрд. кубометрів російського експортного газу?!

— Ніякого ультиматуму я не чув. І сьогодні діють ціни, передбачені старими угодами і контрактами. Не було й ніяких офіційних пропозицій щодо їхніх змін. Так, Європа купує російський газ у середньому по 100 дол. Якщо ми кажемо про цивілізований підхід, то повинні звикнути не тільки за все платити, як це роблять у всьому світі, а й вимагати за свої послуги також світову ціну. Тим більше що Україна стає платоспроможним ринком, а в усьому світі йде боротьба за таких споживачів. Росії потрібні ринки збуту — ми її найближчий сусід і тому об’єктивно необхідні. Отже вся справа в терпінні й в урахуванні всіх інших аспектів взаємовідносин.

— Якою ви бачите роль так званих незалежних енергопостачальників на українському енергоринку? Чи вони — пережиток часів енергонестабільності?

— На даному етапі вони згорнули роботу. Не тому, що їх в адміністративному порядку змусили це зробити, а тому, що їм стало економічно невигідно. Колись вони працювали за бартерними або вексельними схемами, перекладаючи збитки на енергокомпанії; сьогодні можливий тільки грошовий розрахунок плюс оплата податків, а вони до цього не готові. Хоча вже й нині з’явилося кілька компаній, які купують електроенергію на оптовому ринку за «живі» гроші. Незалежні завжди будуть, оскільки вони по природі мобільніші й ефективніші, ніж ті ж обленерго, ким би вони не управлялися, але старі, неефективні, незалежні посередники неминуче відімруть.

— Україна має реальні шанси відновити «газоторговельні» відносини з Туркменістаном чи це лише «аргумент» у затяжній «газоборговій» суперечці з Росією?

— Поки що триває переговорний процес. А узагалі все це диктується реальними економічними розрахунками. Якщо нам буде вигідно купити туркменський газ (з урахуванням ризику, що Росія може його й не пропустити...), купимо. Те ж саме відноситься і до всіх інших продавців енергоносіїв.

А проблема боргів вирішується з тим, щоб «закрити» їх повністю.

— Чи вважаєте ви, що «енергоподатковими» способами Російська Федерація вперто штовхає Україну до митного союзу? Чому?!

— Це закладено в самій суті згаданих способів. Хіба щось змінить мою думку, це ж очевидно...

— Як ви розцінюєте присутність, у тому числі співволодіння російських нафтових, енерго- і газових компаній в Україні? Чим, на вашу думку, може обернутися для України ця тенденція?

— Сама по собі участь іноземного бізнесу й капіталу в українських підприємствах не суперечить чинному законодавству. Пішли ж ми на приватизацію... І в ній могли брати участь і російські компанії, зокрема, у приватизації нафтопереробних заводів. В енергетиці ж і в газовій галузі присутність російського капіталу поки що не відчувається. А чим це обернеться, багато в чому залежатиме від концепції такої участі.

— Якщо завтра шахтарі знову стукатимуть касками біля стін Кабміну, ваші дії? І що ви як міністр їм скажете?..

— Сьогодні біля Кабміну шахтарів немає. І ми зробили все для того, щоб їх там не було. Більш того, профспілки вирішили відмовитися від акцій протесту, ознайомившись із нашими планами і результатами дій уряду. Регресники ж отримують усі виплати в тій самій пропорції, що й працюючі шахтарі, оскільки це один фонд оплати. Інша річ, що не всіх це влаштовує, деякі хотіли б погашення відразу всіх боргів. Але заборгованостей у країні накопичилося на кілька мільярдів, і ми не можемо всю суму погасити відразу. Так що навряд чи є смисл стукати касками. Ми робимо все можливе.

— Чи знайомі ви з ходом і результатами сотень кримінальних справ, порушених внаслідок «десанту» Генпрокуратури в енергетику? І як ви до цього ставитеся?

— Ні, не знайомий. Але в принципі вважаю, що призначення Генпрокуратури — стежити за дотриманням законодавства. Але не повинно бути ніяких перегинів.

— Сергію Федоровичу, вибачте, але вік «енергетичного» держчиновника в Україні такий короткий, що вам, як нещодавно призначеному міністру, уже, мабуть, час поспівчувати... Чим ви маєте намір зайнятися після правління Мінпаливенерго?

— Я про це поки що не думаю.

Алла ЄРЬОМЕНКО
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89