ТОРЖЕСТВО РИНКУ

Читайте також

З настанням теплої, що не так часто навідувалася цього літа, погоди, Чернігів стає невловимо схожим на приморське місто. Особливо посилюється це враження неподалік ринку «Нива». Потік яскраво вбраних людей неквапливо тече вздовж вулиць Рокоссовського й Родимцева (раніше таке неспішне переміщення визначалося забутим словом «фланірувати»). Сам ринок потопає в ароматах шашликів і пахощах турецької косметики. Тут можна купити все (за умови, коли ви неупереджені стосовно товарів з Китаю та Польщі). А вже годі описувати колорит продавців.

...На ряднинці лежить академічне видання, підготовлене «Пушкинским домом».

— Купіть, дуже цікава книжка про Пушкіна! Тут уся його родина, усе його кодло! Півтори гривні...

Риси невеличкого манірного містечка, яке притулилося до північного українського кордону, тануть, як рафінад в окропі, стають невпізнанними... Так і здається: от-от за поворотом блисне дзеркало лиману, а по асфальту прошурхотять колеса дрожок, які везуть безсмертного Беню Крика...

Без місцевого Бені Крика чернігівський базар, звісно, також не обходиться. Колись він був тренером, навчав бойових мистецтв співробітників правоохоронних органів. Та сьогодні його людей щось не видно. І не треба — вибиваються зі стилю.

— Загоряй, мурко, загоряй!

Худа кішка під прилавком розморено витягується й муркоче біля ніг старої хазяйки, гріє вуса під косим сонячним промінням.

Ось стоїть лікар Ш. Продає щось блискуче та строкате. Це касета. На обкладинці — красуня в шкіряному нашийнику вимахує здоровенною нагайкою. Про лікаря Ш. ми вже колись писали. Місцева знаменитість, чудовий дерматолог, знає дві іноземні мови. Прославився у фаховому середовищі двома пам’ятними випадками. Років десять тому вилікував завідуючу відділенням однієї з чернігівських лікарень, котра й не сподівалася розлучитися з неінфекційним захворюванням шкіри (вона розповідає про це охоче, з подробицями). А ще — запропонував викинути на смітник партію ліків, які прийшли по гуманітарці, визначивши, що один із указаних в англомовних інструкціях інгредієнтів препарату колись викликав у нашому регіоні сильну алергію. Ліки викинули. Але не відразу, а після того, як випробували на хворих пульмонологічного відділення однієї з лікарень. Лікар Ш., попереджаючи своїх пацієнтів про можливі наслідки, не помилявся...

Підходимо. Розкланюємося. Лікар співчутливо цікавиться здоров’ям (лікував колись одного з нас від вітрянки). Каже, що може дістати нам плівки й цікавіші, коли хочемо. Зараз немає, але він знає, де взяти.

Йдемо далі. Непереборно ваблять книжкові ряди. Вітер доносить уривок розмови:

— Ні, ніцшеанська концепція юбермена в наших умовах невідтворювана в принципі.

— А некласична філософія загалом не дає рецептів виживання. Вона лише віддзеркалює певні феномени буття...

Відриваємо книгопродавця від приємної розмови з продавцем гасових ламп. Один із нас купує томик Паустовського — для бабусі, другий — брошуру Розанова, для себе. Без торгу, бо точнісінько все як в Шолом-Алейхема — «дешево, так дешево, що й сказати соромно».

Дивно, але молода пані, яка має стосунок до красного письменства, торгує не книжками й зовсім на іншому базарі, на центральному. Вона продає радіодеталі. Познайомилися ми з нею, коли готували літературну сторінку для місцевого тижневика. Вірші молодої поетеси (котра тоді ще роботу не втратила й базарне ремесло не опанувала) були несподівано сильними. Але — якимись нетутешніми й нетеперішніми: про юнкерів, принцес та інше (втім, корінням вони йшли у повсякдення й у вірші провінційної панянки Анни Горенко, яка стала великою Ахматовою).

...На крюк потолочный

Намотана явь...

Редактор тижневика, відомий поет, кілька разів повторював ці рядки як приклад вдалого поетичного образу, підписуючи гранки до друку...

Літературна студія при тижневику накрилася. Криза, нічого не вдієш. Та й не про те мова.

Ми прийшли на базар за батарейками. Після того, як під час відповідального інтерв’ю нас підвів через збій живлення диктофон, купуємо їх тільки в Андрія. Андрій довго й ретельно перевіряє лужні елементи амперметром, попутно читаючи нам популярну лекцію про властивості електроліту. Йому можна вірити: він — хімік за основним фахом. І навіть не просто технолог чи інженер — учений. НДІ, де він працював, впав у стан клінічної смерті разом із велетнем хімічної промисловості, заводом по виробництву капронових волокон. Тепер завод нібито задихав. Але повертатися на старе місце в Андрія немає ні бажання, ні матеріального стимулу. Базар надійніший. Та й, коли щиро, ситніший... Недавно він квартиру купив, невеличку, у непрестижному районі, але все-таки… Чи може провінційний науковий співробітник сьогодні дозволити собі таке?

Погожий день, хороші покупки, добрий настрій. За кілометр від «Ниви» — Десна, і там є одне місце, у закруті, де виникає ілюзія зникнення протилежного берега. Здається, ще кілька кроків — і перед тобою відкриється затока, і завмерлі на рейді океанські судна, і метушня порту...

Романтичні асоціації відсікаються миттєво. Біля тротуару вулиці, що спускається до річки, припаркувалися білі «Жигулі» з шашечками. Таксист-приватник. Повз нього хочеться не пройти — проскочити. А проскакувати незручно, не діти ж. Наш давній знайомий, юрист. Свого часу дуже нас виручив. (Коли три ночі поспіль у нашому будинку розліталися шибки від важких каменюк і однокласник одного з нас, міліціонер, у черговий раз об’їхавши навколо на патрульній машині, розводив руками: «От негідники! Але не впіймаю я їх, ти ж бачиш...» Юрист цей, у минулому співробітник карного розшуку, прийшов до нас на нічні посиденьки. Чекав разом з нами непрошених візитерів...) Тепер от «таксує» на старих «Жигулях». Недавно, доведений до краю кількома днями без харчів, він звернувся до нас на правах старого друга — з проханням допомогти влаштуватися на роботу. Ми спробували. Але не зуміли.

Товариш наш (звуть його Слава) взявся возити пасажирів у Бориспіль. (Чомусь роботодавця, котрий знайшов його там, цікавили таксі, що не привертають до себе увагу, але неодмінно з непрозорим тонованим склом). Дізнався чому, коли потрапив у міліцейську засідку. Пасажири виявилися нелегальними мігрантами з Афганістану. Тепер з трудом вибирається з неприємностей, хоча провини на ньому начебто й немає...

Базарний день закінчився. Батарейки в диктофоні. Книжки на полиці. Касету в лікаря ми теж купили (на ній виявився урок англійської мови). Колись був такий період у нашому житті — полонили уяву концепції економістів хвилі «ринкового романтизму». О, ці п’янкі ілюзії, ці аргументи, які спираються на теорії чиказької школи та практику країн типу Чилі... Здавалося — чого вже простіше... Досить інтегрувати наших, безперечно, непоганих фахівців у систему нових, ринкових відносин, і почнеться фаза нестримного економічного піднесення, зростання й оптимізація матеріального виробництва потягне за собою висхідний рух у сфері інтелектуальних і духовних розвідок...

Що ж, можна сміливо стверджувати: багато чудових професіоналів, майстри своєї справи, ринком сьогодні затребувані, зрослися з ним і, мабуть, від нього невіддільні. (Точніше, двома чернігівськими ринками затребувані —«Центральним» і «Нивою».)

Найнеймовірніше в цій замітці — достовірність кожного епізоду. Ми нічого не вигадали, жодної слізливої відсебеньки ні в чию долю не додали. Навіть про топографічну точність подбали й обійшлися без «художніх домислів» і «публіцистичних узагальнень». Не написали, приміром, що зустріли на чернігівському базарі серед продавців льотчика, полковника Г., котрий одержав орден за те, що колись зумів-таки посадити реактивний винищувач, який зазнав аварії. Безробітний полковник Г. торгує копченим салом не в Чернігові, а в Прилуках. У Чернігові він його лише коптить... До речі, орден свій він теж недавно продав. Кому й де — не розповідає. Але, думаємо, за прилавком зі своїм орденом він не стояв. Мабуть, знайшов покупця через газету.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56