ТУРЕЧЧИНА: ДОРОГОЮ ДО ПРОЦВіТАННЯ

30 червня 2000, 00:00

Читайте також

Світ може розглядати особливості економіки Туреччини як економічні слабкості, але самі турки вважають свою економіку чудодійною. Де ще, запитують вони, темпи зростання економіки протягом десятиліття можуть становити більше 4% на рік, незважаючи на те, що середній рівень інфляції за цей період перевищує 80%? Де ще промисловці можуть збільшувати обсяги виробництва, незважаючи на те, що реальний рівень відсоткової ставки в основному перевищує 50%? І де ще уряд може продовжувати нарощувати свої борги, незважаючи на відсутність визначеного курсу розвитку країни протягом уже десятка років і невиконання умов численних пакетів реформ від МВФ? Принаймні щодо інфляції, економіка Туреччини кидає виклик традиційній мудрості, яка говорить, що підтримка високого рівня відсоткової ставки протягом року-двох неминуче призведе до гіперінфляції. І якщо закрити очі на цю аномалію, можна говорити про досягнення минулого року певної економічної стабільності.

Проблеми Туреччини починаються з її громіздкого державного сектора. Замість того, щоб знижувати витрати на виплату заробітної плати урядовим службовцям і проводити приватизацію, популістські уряди 80—90-х продовжували мізерне субсидування підприємств і підвищували заробітну плату. Зростав дефіцит бюджету, на тлі якого підвищувався рівень інфляції.

Останнім часом економіка Туреччини поступово набирала сили завдяки Тургуту Озалу, колишньому президенту країни, який скасував жорсткий контроль над імпортом і потоками капіталу. У 1980 році, коли він став міністром фінансів, ввіз іноземної валюти на територію Туреччини вважався злочином. Нині все докорінно змінилося: починає розвиватися Стамбульська фондова біржа і значно збільшився зовнішньоторговельний оборот, нехай навіть це призвело до величезного торговельного дефіциту.

Проте і возвеличений усіма Озал не був особливо налаштований на боротьбу із субсидуванням фермерів і фабрик, а також із чисельністю урядових службовців. Тривалий час неухильно зростала дохідність казначейських цінних паперів і так само неухильно скорочувалася довжина цього боргу. 1994 року деяке послаблення принесла висока інфляція, що стала причиною втрати лірою значної частини своєї вартості і знизила в такий спосіб реальний тягар внутрішнього боргу — за рахунок сильного економічного спаду. Проте це також насторожило інвесторів стосовно урядових цінних паперів і загалом підвищило вартість кредитів. До кінця минулого року реальна відсоткова ставка залишалася на рівні 40%, а інфляція становила біля 70%. Номінальна вартість урядового боргу не була надто високою — менше 60% ВВП, але вартість його обслуговування виявилася неймовірною.

Фінансові проблеми уряду вплинули на всю економіку. По-перше, значні позики державного сектора відбирали кошти від тих, хто здатен їх використати більш продуктивно. Торік 88% доходу 500 найбільших компаній Туреччини було отримано від кредитування уряду. Ще прикріший той факт, що великий урядовий борг робить країну дуже уразливою до зовнішніх шоків. Професор одного з великих університетів Туреччини Асаф Савас Акаф порівнює економіку, ослаблену постійним високим рівнем інфляції, із хворим на СНІД. «Зрештою, ви вмираєте від застуди». Не можна сказати, що економіка Туреччини вже померла: торік вона поки що просто скоротилася на 5%.

У грудні, за ініціативою МВФ, уряд прийняв масштабну трирічну програму реформ. Щоб подолати загальне очікування інфляції, воно оголосило щомісячні планові показники девальвації ліри на цілий рік уперед. У цей же час обіцяно було знизити дефіцит бюджету шляхом зменшення кількості державних пенсій, скорочення субсидій сільському господарству, підвищення податків і проведення приватизації. У свою чергу МВФ погодився надати Туреччині чотирьохмільярдний кредит. Якщо все піде за планом, то до 2003 року інфляція в країні знизиться до однозначного числа, а дефіцит консолідованого державного бюджету — до 3% ВВП.

Туреччина приймала безліч подібних програм і раніше: за деякими даними, їх було 17. Проте цього разу перш ніж дати гроші, МВФ переконався, що уряд не тільки скоротив витрати і підвищив рівень оподаткування, але і прийняв необхідні закони в сфері приватизації і пенсійних реформ. Як і характерно для МВФ, програма містить багато моментів-умов: кожний транш Туреччина одержить тільки у випадку досягнення певних фінансових показників і здійснення подальших реформ у законодавчій сфері.

Місцеві банкіри вважають, що для Туреччини це останній шанс, і провал даної програми реформ стане просто лихом. Такі гнітючі настрої в суспільстві допомагають краще концентруватися на поставлених завданнях. До квітня уряду вже вдалося отримати млрд. доходів від приватизації при запланованих ,5 млрд. на цілий рік, і зараз воно розраховує ще на млрд. Також різко зросли податкові надходження.

Ризик полягає в тому, що рівень інфляції залишиться вищим, ніж заздалегідь заявлений рівень девальвації, що сприятиме поступовому підвищенню реальної вартості ліри. Аналітики побоюються, що це може завдати шкоди експорту, призвести до зростання дефіциту рахунку поточних операцій і, нарешті, викликати раптове і значне коригування обмінного курсу, що зруйнує урядову антиінфляційну стратегію. Проте сильна ліра буде, принаймні, знижувати вартість імпорту, значна частка якого потім піде з Туреччини як експорт. Таким чином, збиток не повинен бути занадто великим. Крім того, вже оголошено про перехід до менш жорсткого режиму валютного курсу приблизно протягом року.

Запах надiї

Схоже, незважаючи ні на що, план працює. Інфляція знизилася до рівня 60% щодо минулого року (див. графік), і реальна відсоткова ставка зараз становить 10%. Глава центрального банку заявив про свою готовність провести деномінацію і залишити ліру без кількох нулів. У квітні два іноземні рейтингові агентства — Standard & Poor’s і Fitch IBCA — підняли рейтинг інвестиційної привабливості урядових зобов’язань Туреччини. Остання доповідь МВФ по Туреччині також вселяє певну надію.

Якщо програма виявиться успішною, то першими, хто відчує це на собі, будуть бізнесмени. Прийнято вважати, що бізнес Туреччини ввійшов у нову епоху свого розвитку в 1996 році, після того як митний союз між Туреччиною і ЄС зняв усі тарифи на імпорт-експорт промислових товарів. Тоді в короткотерміновому періоді промисловості Туреччини було нелегко. Різко збільшилися обсяги імпорту з Європи, тоді як експорт зростав більш повільними темпами. Тільки по автомобілях імпорт збільшився з 15 до 45% усього за чотири роки. Незважаючи на те, що такі процеси призвели до банкрутства низки підприємств, більшість відносно швидко пристосувалася до нових умов. До 1999 року обсяги експорту уже відповідали 70% імпорту. Нині Туреччина експортує 65 тис. машин на рік. На одній із центральних вулиць Стамбула фірмовий магазин місцевого виробника джинсового одягу Mavi jeans приваблює стільки ж покупців, скільки й розташований поруч Levis.

На думку турецьких бізнесменів, усе це означає, що за однакових умов їхні товари здатні конкурувати з найпопулярнішими у світі марками. Проте навряд чи можна говорити про те, що компанії Туреччини перебувають у рівних умовах зі своїми конкурентами на міжнародних ринках. На відміну від компаній Заходу, їм ще треба справитися із надзвичайно високою вартістю кредитів і непередбачуваністю обмінного курсу. Великі сімейні конгломерати, що втратили надію одержати доступ до фінансів, засновують свої банки. Дрібні компанії в процесі розширення можуть покладатися тільки на свої доходи або родинні зв’язки. Більшість же загнано в безвихідь. Високий рівень інфляції робить баланси компаній безглуздими. Все це змушує інвесторів триматися подалі від Туреччини. Торік вони направили сюди лише 7 млн.; при цьому практично всі ці кошти були додатковими фондами під уже існуючі проекти.

Якщо урядова програма реформ знизить інфляцію і рівень відсоткової ставки до більш прийнятного рівня, то конкуренція на ринках Туреччини буде не менш жорстокою, ніж після укладення митної угоди з ЄС, а можливо, і більш. У компаній з’явиться можливість брати кредити, а в інвесторів — вибрати ті галузі економіки, що справді є прибутковими. Деякі дрібні суб’єкти тіньової економіки Туреччини (яка, за деякими оцінками, за розміром така ж, як і офіційна) можуть навіть повернутися до офіційного сектора.

Банки пiд тиском

До початку нинішнього року банки Туреччини могли просто брати депозити у своїх клієнтів і віддавати їх центральному банку. Зараз вони мусять самі починати оволодівати банківською справою. На думку деяких аналітиків, тільки 10 із 80 банків Туреччини виявляться конкурентоспроможними за нових умов.

Необхідність пошуку нових джерел доходу може сприяти тому, що банки почнуть надавати необдумані кредити, тоді як їхні бухгалтерські книги і так уже рясніють безнадійними боргами. Довгий час надання кредиту було і політичним питанням, особливо в чотирьох державних банках, які уряд готує зараз до продажу. Він заснував новий незалежний спостережний комітет і взяв під свою опіку п’ять приватних банків, що знаходяться на межі виживання.

Великі конгломерати Туреччини також переживають не кращі часи. Раніше ринки Туреччини були настільки непрозорими, а бюрократія настільки сильною, що іноземним компаніям доводилося брати собі ім’я одного з крупних місцевих партнерів або дистриб’юторів. Однією з таких найбільш великих компаній є Sabanci, що скромно проголосила себе лідером у «промисловому, фінансовому, рекламному і сільськогосподарському секторі». Серед інших компаній вона також має спільні підприємства або є дистриб’ютором DuPont, Philip Morris, Kraft, IBM, Toyota, Bridge-stone, Sharp, Mitsubishi, Danone, Carrefour, Banque Nationale de Paris і Dresdner Bank.

Закордонний інвестор не залишає Туреччину. Кожна галузь економіки, що відкрита для іноземної конкуренції, процвітає. Можна тільки уявити собі, що буде з діловим сектором Туреччини при низькому рівні інфляції і більш доступному капіталові.

За матеріалами The Economist.

Переклад Агентства гуманітарних технологій

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92