ЯК УРЯТУВАТИ ЯПОНІЮ?

...Рік 2005, Японія на грані хаосу. Внутрішній борг уряду перевищує 200% валового національного продукту, а видатки на його обслуговування — 70% усіх податкових надходжень у бюджет. Ринок облігацій на грані зриву в штопор, а відсотки за довготерміновими кредитними зобов’язаннями сягають нечуваних значень. Японське керівництво обговорює пропозиції про запровадження контролю над капіталом, а країни «великої вісімки» дедалі частіше натякають Токіо на необхідність вжити драконівські заходи з арсеналу МВФ — різке скорочення бюджетних видатків і розпродаж державних фондів.

Поки що все це не більше, ніж фантазії. Навіть в умовах глибокої банківської кризи, що охопила два роки тому Японію, ніхто — як усередині, так і за межами країни — і не заїкався про можливість направлення сюди міжнародної «команди рятувальників». Перемога на драматичних загальнонаціональних виборах далася Ліберально-демократичній партії величезною ціною, і нинішнє керівництво країни найменше хотіло б знову бити на сполох із приводу нових проблем японської економіки. Натомість верхівка ЛДП і сам прем’єр Йоширо Морі не втомлюються говорити про початок економічного відродження своєї держави. Чи потрібна їм зараз допомога МВФ? Відповідь очевидна.

Проте ідея про можливу «інтервенцію» МВФ на японські острови може виявитися не такою й божевільною, якщо розмір боргових зобов’язань Токіо і далі зростатиме нинішніми темпами. Пригадаємо, який галас у 80-х і на початку 90-х років здіймали керівники Фонду (котрих, до речі, дуже підтримували японці) із приводу бюджетного дефіциту в США. І Великобританії наприкінці 70-х, у важкі для її економіки часи, також довелося скористатися послугами МВФ.

Рано чи пізно хтось іззовні, вивчивши реальний стан справ у японській економіці, неминуче розкриє світу страшну правду: Японія виявилася значно ближче, ніж можна було подумати, до останнього рубежу, за яким її економіка може обрушитись у прірву нової кризи. А в разі нових японських потрясінь їх наслідки для решти світу будуть непередбачуваними. Обвал єни неминуче викличе падіння курсів інших азійських валют, а неминуче після цього подорожчання американського долара, негативно вплине на експортний потенціал США. Перші сигнали наближення лиха вже чути — Інвестиційна експертна служба Moody’s оцінює внутрішній борг Японії як «постійно зростаючий», і цю оцінку вона зможе переглянути лише в тому разі, якщо Токіо розробить переконливий план погашення своїх колосальних внутрішніх фінансових зобов’язань. Тим часом японський міністр фінансів був змушений погодитися з міжнародними експертами, що річне економічне зростання в 1,75% за нинішніх умов ніяк не може розв’язати економічні проблеми країни без докорінної зміни системи формування бюджету.

Давайте на хвилинку припустимо, що в недалекому майбутньому японський уряд обережно попросить представників МВФ провести аналіз нинішньої ситуації та допомогти розробити план розв’язання існуючих проблем. Що ж тоді виявлять прибулі в Токіо експерти? Для початку вони дійдуть висновку, що Японії загрожує криза, абсолютно не схожа на ту, що охопила недавно Таїланд, Індонезію і Південну Корею. Ті країни віддавали перевагу ризикованим зовнішнім запозиченням, причому незмінно в американських доларах. А японський уряд позичав гроші у своїх громадян.

Завдяки цьому в нього сформувалося хибне почуття безпеки. За роки державного економічного стимулювання, надання допомоги банкам і скромній податковій базі Японія від тривідсоткового бюджетного профіциту 1993 року «дійшла» до десятивідсоткового дефіциту сьогодні. Сукупний внутрішній борг центральних і місцевих органів влади цього року досяг уже 140% валового національного продукту, або 6 трильйонів доларів США. На його обслуговування йде 65% доходів, які залишаються в уряду після обов’язкових виплат у місцеві бюджети.

Експерти МВФ виявили б також те, що сам уряд Японії, попри всі свої оптимістичні заяви для «зовнішнього вжитку», чудово розуміє, що відбувається. За його оцінками, без радикального скорочення видатків внутрішній борг країни через п’ять років досягне 180% ВНП. При цьому збільшення виплат за відсотками на один пункт збільшуватиме на 7,7 млрд. доларів їхню щорічну суму, яка становить сьогодні 100 млрд. доларів.

Від такого відкриття представників МВФ кинуло б у холодний піт. Адже борговий прес рано чи пізно вплине на велетенський ринок облігацій Японії, різко піднявши рівень дисконтних ставок і привівши фінансову систему держави на грань повного краху. І все це, на думку експертів, цілком може статися протягом найближчого року, причому нова японська криза цілком може затьмарити недавні аналогічні події в Мексиці чи Південно-Східній Азії.

Як же уникнути цього лиха? Для відповіді на це запитання експертам довелося б продемонструвати неабияку винахідливість. Річ у тому, що попри всі спроби держави стимулювати розвиток економіки, пересічні японці не вельми прагнуть витрачати свої гроші на придбання товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони чудово поінформовані про боргові проблеми свого уряду й розуміють, що така ситуація неминуче викличе різке підвищення податків і скорочення витрат населення. Член політичної ради Банку Японії Таїзо Тайя називає нинішню позицію японських громадян «оборонною». Таким чином, постала дуже нестандартна економічна проблема, яка потребує неординарного підходу до пошуків її розв’язання.

Свій варіант такого розв’язання пропонує фахівець із японської економіки Массачусетського технологічного інституту Девід Ашер. І багато експертів вважають, що в його рекомендаціях справді є сенс. Одна з них стосується запровадження п’ятирічного мораторію на будівництво в Японії громадських споруд. Токіо, виявляється, витрачає на це не менше 20% бюджету країни — утричі більше, ніж у США, Німеччині і Франції. Звісно, таке рішення стане справжнім шоком для багатьох будівельних компаній, які виконують державні замовлення й де сьогодні працює близько 6 мільйонів японців. Проте в кінцевому результаті він зможе створити для приватних фірм сприятливі умови інвестувати більше коштів в економіку країни. Це, ясна річ, не розв’яже проблему дефіциту бюджету, але уряд, замість того, щоб витрачати кошти на будівництво нових доріг, зможе надавати фінансову допомогу звільнюваним робітникам, що звільняються, і навчати їх нових професій.

Економісти розуміють, що цей план спрацює лише тоді, коли Токіо піде на пожорсткішання податкового кодексу. Ашер пропонує вжити крутих заходів для боротьби з масовим ухилянням від сплати податків — адже сьогодні понад 60% японців загалом не сплачують податки: дехто — через свій незадовільний фінансовий стан, але більшість — просто через своє небажання.

Крім цього, необхідно вжити низку заходів, орієнтованих на збільшення пропонування товарів і послуг на внутрішньому ринку, — зокрема ввести дворічний мораторій на оподаткування придбання японцями житлових будинків і скасувати суворий податок на збільшення ринкової вартості капіталу при угодах з купівлі-продажу землі. Національну пенсійну програму необхідно скоригувати за рахунок активнішого залучення приватних фондів. Нарешті, Ашер упевнений у необхідності перетворити внутрішній національний борг Японії на довготермінові облігації з нульовим купоном, що може дозволити японському уряду трішки передихнути. Це неминуче викличе хвилю обурення серед тих, хто віддає перевагу нагромадженню грошей, однак альтернативою такому підходу є та сама нескінченна економічна стагнація, що виглядає не набагато привабливіше. Обтяженим боргами японським банкам доведеться передати найбезнадійніші кредити державній структурі, яка обміняє їх на акції для позичальників і продасть на ринку й за ринковою ціною.

Такі пропозиції виглядають досить амбіційно, але вони, принаймні, розроблені з урахуванням специфіки внутрішніх японських проблем. Єдине, чого їх автори не врахували, то це відсутності політичної волі в уряду Японії для реалізації такого плану. Попри те, що деякі високопоставлені японські представники виступають за перегляд системи формування бюджету, ніхто з них не зважується говорити про інші радикальні заходи. Схоже, уряд країни сподівається, що проблеми якось розв’яжуться самі собою. Саме тому втручання МВФ у справу порятунку другої за економічним потенціалом країни у світі виглядає не таким вже й неймовірним.