Чи потрібні рейтинги в освіті?

фото

Читайте також

Нинішній міністр освіти і науки України Сергій Квіт задекларував проведення низки реформ. Звісно, це не проста справа — особливо в нинішніх умовах, коли ведеться реальна війна між Україною та Росією. І все ж певні кроки тут робляться, передусім у сфері вищої школи. Взято курс на її дебюрократизацію, демократизацію, надання вищим навчальним закладам більших прав, на більшу відкритість вищої освіти, її інтегрованість у європейський культурний простір тощо. Розроблений і внесений до Верховної Ради "Закон про вищу освіту", який передбачає реалізацію цих засад. Інша річ, як це все реалізовуватиметься. Бо ж часто буває, що "добрими намірами вистелена дорога до пекла", а закладені принципи в ході реального реформування зазнають значних трансформацій, незрідка перетворюючись у свою протилежність. Але не будемо песимістами й сподіватимемося, що нинішня команда Міністерства освіти і науки адекватно реалізує задекларовані нею реформи. Тим більше що запропоноване реформування давно назріло. А міністр освіти виявляє наполегливість у цьому питанні. Принаймні про це свідчить його інтерв'ю тижневику "Дзеркало тижня. Україна" "На реформи наважуся… А що мені може завадити?"

Про реформаторську рішучість міністра свідчать і кадрові зміни, що відбулися в Міністерстві освіти і науки України та в керівництві деякими вищими навчальними закладами, і ламання ним корупційних схем, і деякі спрощення процедур видання підручників тощо.

Однією з важливих ланок керівництва МОН вищими державними навчальними закладами є надання їм державного замовлення, тобто певних квот для навчання студентів за кошти бюджету. Систему надання держзамовлень, що досі існувала, безперечно, треба змінювати. Інше питання — що запропонувати натомість. Лунали думки, що добре було б, якби для абітурієнта, котрий отримав, відповідно, високий бал на ЗНО, держава надавала ґрант для навчання. А далі абітурієнт сам би визначався, у який вищий навчальний заклад іти з цим ґрантом. Теоретично це виглядає дуже привабливо. Мовляв, такий підхід посилить конкуренцією між вишами, абітурієнти подадуться туди, де дають якісну освіту, на ті спеціальності, які затребувані. Правда, постає питання, чи не станеться так, що абітурієнти керуватимуться передусім поняттям "престижності професії". І з таким підходом у нас може зникнути низка "непрестижних" спеціальностей, наприклад технічних. Зрештою, і це найбільш імовірно, з таким підходом більшість абітурієнтів кинуться до столичних вишів — бодай для того, щоб "вирватися з провінції". Скажете, є досвід інших країн. Так, але в тих країнах немає відмінності між "провінціями" та столицею. Отже, абсолютизувавши такий підхід, ми поповнимо абітурієнтами і без того переповнені столичні виші. Але ж у провінції теж комусь треба жити й працювати. Тому якщо буде вирішено надавати ґранти на навчання абітурієнтам із високими балами на ЗНО, то все-таки їм варто вділити лише частину бюджетного пирога. Другу частину — віддати на державне замовлення для навчання на "непрестижних", але потрібних державі спеціальностях, а також для провінційних вишів, які реально готують кадри для регіонів. Адже в нинішній ситуації спеціаліст, що закінчив столичний ВНЗ, намагається залишитися в Києві.

У цьому році державне замовлення розподілятиметься загалом "по-старому". Хоча міністр пообіцяв деякі зміни. Зокрема, сказав: "З нинішнього року ми зробимо відкритим і прозорим розподіл держзамовлення. Вся нинішня інформація (включно зі списком членів комісії та протоколами засідань) буде оприлюднена на веб-сайті міністерства, а також централізовано передана в систему "Конкурс". Стане неможливою ситуація, коли при розподілі держзамовлення виграє той, хто швидше добіжить до міністра. Не створюватиметься система "мах-на-мах", коли міністр дає якісь преференції університету при розподілі державного замовлення, а виш потім підтримує його. 

Все це сприятиме якості освіти. Бо в першу чергу держзамовлення отримають університети, котрі дають якісну освіту, і тут комісія орієнтуватиметься на незалежні рейтинги. Такі, як "ТОП-200", "Компас", рейтинги журналів "Кореспондент" і "Деньги". А міністерського рейтингу ми взагалі складати не будемо".

Загалом, такий підхід у нинішніх умовах цілком прийнятний і не викликає заперечень, хіба що виникають деякі питання щодо останнього пункту, у якому йдеться про "незалежні рейтинги". Звісно, за стислий період розробити свій рейтинг вищих навчальних закладів України міністерству було складно. Та й не до того. До речі, раніше міністерство час від часу бралося за розробку методики проведення рейтингу вишів і навіть визначало цей рейтинг. Правда, ці рейтинги не завжди адекватно сприймалися, часто викликали критику. Що й зрозуміло. Адже вони мали офіційний характер і могли обернутися певними наслідками для ВНЗ. Інша річ — рейтинги "незалежні". Їх можна сприймати чи не сприймати — вони ж неофіційні. І необхідні, як заявляли розробники цих рейтингів, насамперед для орієнтування абітурієнтів. Тобто ці рейтинги трактувалися як чинник в інформаційному просторі. Не випадково два зі згаданих міністром рейтингів проводяться часописами. 

Рейтинги журналів "Деньги" та "Кореспондент" визначаються шляхом опитування роботодавців. Причому, як правило, опитування проводиться представниками великих компаній із центрами в Києві. Звісно, такі опитування мають певну цінність, можуть вказати на симпатії роботодавців до випускників наших вишів. Проте ці рейтинги аж ніяк не варто абсолютизувати. По-перше, проведення опитувань переважно серед представників столичних компаній так чи інакше віддає перевагу столичним вишам. По-друге, в опитуванні беруть участь представники лише певного сегменту роботодавців (власне, представники великих компаній). При цьому бачимо розбіжності між рейтингами вишів цих журналів. У даному випадку ми аж ніяк не заперечуємо ні чесності, ні сумлінності тих людей, котрі складали ці рейтинги. Але, схоже, при цьому використовувалися трохи різні методики й підходи. Однак, виходячи з регіонального обмеження опитування, в названих рейтингах завжди будуть першими столичні виші.

Щодо рейтингу "Компас", то, наскільки можемо судити, він складається на основі опитувань як роботодавців, так і випускників вищих навчальних закладів. Він так само зорієнтований на те, аби виявити, на випускників яких університетів є попит на ринку праці. І тут бачимо, що між цим рейтингом, як і двома іншими, про які вже згадувалося, є розбіжності.

Зовсім іншого характеру рейтинг "ТОП-200". Він складається не на основі опитування, а на базі деяких показників, які характеризують діяльність вищих навчальних закладів. Зокрема, звернуто увагу на якість науково-педагогічного потенціалу, якість навчання та оцінку міжнародного визнання. Здавалося, такий підхід заслуговує на увагу. Інша річ, як визначаються якість науково-педагогічного потенціалу, навчання та оцінюється міжнародне визнання. На жаль, із цим є проблеми — і чималі. Коли починали складати зазначений рейтинг (а це було 7 років тому), то бралися до уваги лише 16 показників, більшість яких стосувалася кадрового складу вишів. Зрозуміло, що за такою кількістю показників скласти реальний рейтинг вишів досить проблематично. Не дивно, що прозвучало чимало критичних зауважень щодо цього рейтингу. Згодом кількість показників зросла й тепер перевищує 20. Однак, на нашу думку, це кардинально ситуацію не змінює. 

Та річ не лише в цьому. Чимало питань виникає щодо визначення ваги того або іншого показника. Наприклад, несумірно високий бал дається вишу тоді, коли в його штаті працюють академіки НАН України. Проти них вага професорів та докторів прямо сміховинна. А вагу доцентів і кандидатів наук майже зведено до нуля. Зрештою, при визначенні науково-педагогічного потенціалу не враховуються позаштатні викладачі. А вони ж є реальними учасниками навчального процесу і впливають на його якість. Оскільки академіки, члени-кореспонденти, лауреати і т. п. працюють переважно в Києві, то, знову ж таки, цей рейтинг, швидше, для київських ВНЗ, а не всеукраїнський.

Є чимало питань і щодо ваги окремих показників, які стосуються оцінки якості навчання та оцінки міжнародного визнання. Наприклад, чи можна оцінювати міжнародне визнання вишу на підставі його участі в міжнародних асоціаціях університетів, що часто є формальним показником, та отримання грантів лише за двома європейськими програмами? Або як впливає кількість студентів вишу на якість освіти? Взагалі, автори методики рейтингу звертають увагу на кількісні показники. За такою методикою, чим більше студентів і викладачів навчається і трудиться у ВНЗ, тим він має кращі шанси посісти вище місце в рейтингу. 

Власне, до рейтингу "ТОП-200" є чимало й інших зауважень. Ми звернули увагу лише на частину з них. Принаймні не думаємо, що він дає об'єктивну картину рейтингу вищих навчальних закладів за якісними показниками. Між іншим, ТОП-200 іменує себе європейським, але в Європі немає звання академіка, члена-кореспондента, лауреата Державної премії тощо.

До речі, в жодному з рейтингів немає такої важливої складової, як сума залучених коштів на науково-дослідну роботу у співвідношенні до державного фінансування НДР. Адже це найвищий показник діяльності університетів, що мають статус самоврядного дослідницького національного вищого навчального закладу. 

Звісно, в нинішніх умовах зазначені "незалежні" рейтинги можна використовувати лише як додаткову інформацію консультативного характеру, а не як чинник при розподілі державного замовлення.

На нашу думку, в перспективі Міністерство освіти і науки України мало би розробити методику свого офіційного рейтингу, залучивши для цього як відповідних фахівців, так і науково-педагогічну громадськість. Саме такий офіційний рейтинг повинен враховуватись і при наданні державних замовлень, і в інших сферах, що стосуються освітньої діяльності. Зрештою, цей рейтинг став би і стимулом для розвитку вищих навчальних закладів. Проводити такий рейтинг мала б незалежна громадська організація, або ж Громадська рада, яка передбачена новим Законом про вищу освіту.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
7 коментарів
  • Володимир Ковтунець 1 июля, 20:13 Щоб мати більш-менш об'єктивні рейтинги, треба кардинально змінити суспільну психологію. Зараз людину оцінюють за титулами/регаліями, а слід - за результатами. Тоді і університети отримають об'єктивну оцінку. Загляньте на сайт бібліотеки ім. В.Вернадського - вони публікують списки найбільш рейтингових за публікаціями вчених України. А потім - на сайти наших національних (!) академій - там списки академіків. І все стає зрозумілим. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • kba49 1 июля, 14:02 Господа! Если вы в Европе, то играйте за европейскими правилами - они известны: www.shanghairanking.com www.timeshighereducation.co.uk www.theguardian.com Не спекулируйте своими шулерскими правилами. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Old_reader 30 июня, 14:46 Пане Анатолію, то зрозуміло що МОН є, а освіти нема. Це відома проблема 3-го світу, там де квітне корупція, там наука не росте. Про це мені детально розповідав співробітник з Індії, там для успішної кар"єри в освіті-науці потрібні кланові зв"язки з високопосадовцями. Взагалі, будь які фінансові вливання розкрадаються, а освітчена людина є ворогом для корумпованої влади бай дефолт. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Old_reader 28 июня, 16:30 перепрошую, яка незалежна громадська організація ставить високий рейтинг Гарварду, Кембріджу, Ніколь Політікнік, тощо? І взагалі, чи може рейтінг бути офіційним? Може бажаєте знак якості ставити у дипломи? Зараз багато безробітних з дипломами начебто престижних вузів. Може замість рейтингів публікувати відсоток випускників які дійсно працюють за спеціальністю? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.92
EUR 29.13