Де засяють нові зірки?

"Вже йдуть!" - прокотилося радісно-схвильоване, і невеликий гурт зустрічаючих в аеропорту "Бориспіль" поквапився до турнікета.

До зали заходять хлопці і дівчата в однакових синіх футболках. Розгортають прапор України. Пасажири, пробігаючи повз них у своїх справах, на мить здивовано зупиняються - що за команда? Спортсмени? Ні, це наші найкращі математики - пояснюю комусь. Вони щойно повернулися з Чіанг Май (Королівство Таїланд), з Міжнародної олімпіади для школярів. Усі - з медалями.

"Золото" у Дениса Смирнова (Харківський фізико-математичний ліцей № 27) та Наталії Хотяїнцевої (Києво-Печерський ліцей № 171 "Лідер"). "Срібло" - у Анастасії Альохіної (Києво-Печерський ліцей № 171 "Лідер"), Антона Тригуба (гімназія "Академія", Київ) та Софії Дубової (Харківський фізико-математичний ліцей № 27). Бронзовою медаллю нагороджений Во Дінь Тхань Фонг (Харківський фізико-математичний ліцей № 27).

Цього разу у Міжнародній олімпіаді брали участь 104 команди з різних країн світу. Українці у командному заліку стали одинадцятими. Лише дві пострадянські країни на цій олімпіаді можуть похвалитися "золотом" - ми і Казахстан. В українців дві золоті медалі, у казахів - одна.

Серед учасників олімпіади було дуже мало дівчат - лише 10%. І тільки дві з них змогли вибороти "золото" - учасниця з Румунії і наша Наталка Хотяїнцева.

А в українській команді дівчат - рівно половина. Цей "екіпаж" уже відзначився у квітневих боях на Європейській математичній олімпіаді для дівчат. Тоді наші розумниці, як мовиться, заткнули за пояс суперників з інших країн і стали у командному заліку першими. До слова, у цій олімпіаді брали участь не лише європейці. Українські дівчата залишили за бортом досить сильні команди США, Румунії, Росії, Японії, Фінляндії.

Дорослі і водночас по-дитячому безпосередні. Серйозні і сміхотливі. Гамірні й емоційні - такими я побачила наших талановитих юних математиків. Утомлені після 24-годинної дороги, але щасливі.

До олімпійців поспішають батьки - саме вони так нетерпляче виглядали біля турнікета команду. Обійми, перші розповіді, емоції.

Із захопленням розповідають про те, скільки нових друзів зустріли, як їздили на екскурсії, купалися у найкращому у Чіанг Май басейні. Не забули і про міжнародну математичну "тусовку" - товаришів з інших країн, з якими зустрічаються на різних міжнародних турнірах. Згадували, як привозили для росіян на замовлення сало (веселим гуртом воно дуже швидко було з'їдене разом з хлібом і привезеним з дому часником), як разом з білорусами, литовцями та росіянами пірнали у басейні, як грали у "капелюха". Як наші хлопці придумали олімпійську "кричалку" (девіз), що стала інтернаціональною, і згодом у веселому хорі українців звучали голоси друзів з інших країн. Як обмінювалися подарунками на пам'ять.

"Дочка телефонувала мені і з захопленням казала: "Мамо, саме тут, на міжнародних змаганнях, відчуваєш, що світ єдиний", - розповідає Ірина Алабушева, мама Насті Альохіної.

Але, звісно, найбільше розмов - про саму олімпіаду.

Настя Альохіна розповідає: "Я з шостого класу беру участь в олімпіадах. Але змагання такого рівня було у мене вперше у житті. Завдання були нелегкі і доводилося викладатися на повну, аби отримати хороший результат. Що мені дають олімпіади? По-перше, це цікаво. Це спорт. Це адреналін - важко передати словами, як хвилюєшся на таких змаганнях. І найголовніше - олімпіади дають мені нових друзів з різних країн, нові враження".

Наталія Хотяїнцева: "Це моя друга міжнародна олімпіада. Минулого року я взяла "срібло", а зараз "золото". Ця олімпіада була значно складніша, ніж минулорічна. На самому турі я не хвилювалася, а от перед ним - дуже".

Софія Дубова: "Минулого року на міжнародній олімпіаді у мене була бронзова медаль. У Європейській олімпіаді для дівчат я брала участь двічі, і обидва рази у мене "золото". Цього року закінчую школу. Навчатися було неважко, але до олімпіади, звісно, готувалася додатково, не на уроках. Вже телефонувала своїм учителям, розповідала про результати. Вони задоволені, але сказали, що я могла б написати краще. До речі, з моєї школи два учні поїхали на міжнародну олімпіаду з фізики й у них два "срібла"!"

Наймолодший учасник української команди - Антон Тригуб. На міжнародній олімпіаді усі школярі виконують однакові завдання, без "знижки" на вік. За всю історію олімпіад це лише третій випадок, коли до складу української команди входить дев'ятикласник. "Не ганяють тебе старші товариші?" - жартую. "Не ганяють і не ображають, - сміється Антон. - Я думаю, у нас найкраща за останні п'ять років команда. Чи важко було звикати до іншого клімату, часу? Та ні. У готелі були кондиціонери, під час 24-годинної подорожі сон збився, але перехід на новий час я навіть не помітив. Отож усе було дуже добре. Напередодні туру керівники нічого не наказували нам і не вимагали. Просто сказали: підготуйтеся, зробіть те, що вам потрібно. У мене є традиція - перед олімпіадою дивитися фільм на ніч. Цього разу я подивився "Бійцівський клуб". У день власне туру ми прокинулися самі, за своїми будильниками. Поснідали. Наші керівники зібрали нас і сказали: ви зможете, ми у вас віримо. По дорозі на тур зустрілися із учасниками з інших країн. Пообнімалися, побажали одне одному удачі. Я і раніше бував на олімпіадах, але це перша олімпіада такого рівня. Дуже хвилювався, тому написав гірше, ніж міг".

Денис Смирновпрославився тим, що розв'язав дві найскладніші задачі. Далеко не всім "золотим" призерам це вдалося. Денис ділиться враженнями: "Чи важко було готуватися до олімпіади? Ні. Не було завдань у стилі "ви повинні розв'язати стільки-то задач". Кожен працював у міру своїх сил, можливостей і бажання. Нам допомагали, але нас не примушували. Для багатьох із нас це остання олімпіада для школярів. Але ми й далі будемо вивчати математику, тому, гадаю, будемо зустрічатися і в Україні, і за кордоном".

Во Дінь Тхань Фонгвиступивдуже гідно, вважають керівники команди. Якби не розгубився і до кінця розв'язав задачу, яка стовідсотково була йому до снаги, отримав би "срібло". "Цього року я закінчив школу, - розповідає хлопець. - Було сумно розлучатися з учителями, з друзями. До олімпіади теж нелегко було готуватися. Бо потрібно було складати ЗНО з української, з інших предметів. Навантаження було відчутним, але врешті всі витримали. Це моя перша олімпіада такого рівня. Хочу подякувати своїм учителям. Вони із п'ятого класу готували мене не лише до олімпіад, а й до математичної кар'єри. Планую вступати на мехмат до ХНУ ім. Каразіна, а далі як складеться. У мене було кілька запрошень з Росії і деяких європейських країн. Російські університети відстежують результати Всеукраїнської математичної олімпіади. Саме після неї, ще до початку "міжнару", надіслали мені запрошення Вища школа економіки - один з найпрестижніших московських вишів. У Росії діє дуже активна програма із залучення здібної молоді зі Східної Європи. Але я не їду до Росії. Серед іншого і з політичних міркувань". До речі, запрошення з Росії отримували й інші наші олімпійці.

Зліва направо. Перший ряд: Анастасія Альохіна, Наталія Хотяїнцева, Антон Тригуб, Денис Смирнов, Во Дінь Тхань Фонг, Софія Дубова. Другий ряд: Богдан Рубльов- керівник команди, Андрій Паньков – заступник керівника, Віталій Лішунов, Олександр Руденко та Андрій Анікушин— спостерігачі.

Усі члени української команди, що стали цього року абітурієнтами, обрали для навчання два вузи: харків'яни - ХНУ ім. Каразіна, кияни - КНУ ім. Шевченка. Щоправда, у оцінках перспектив більшість обережна: поки що вибір такий, а далі буде видно. Дехто пояснює - за кордоном для математика набагато більше перспектив і можливостей.

Минулого літа один із членів української команди харків'янин Вадим Калашников (золоті медалі на міжнародних олімпіадах 2013 та 2014 р.р.) після закінчення школи обрав для навчання виш Росії.

Євген Діомидов, який на "міжнарі"-2013 виборов "срібло", а у 2014 р. - "золото", вступив до КНУ ім.Шевченка. Але зараз, після першого курсу, переводиться до Массачусетського технологічного інституту (МІТ). Він їде не на запрошення. Не за програмою обміну. З власної ініціативи. Чому прийняв таке рішення, Євген відмовився обговорювати. "Це важливо для твого майбутнього?" - питаю. "І з цієї причини теж", - відповів хлопець.

"Немає нічого такого, чого б він не зміг пізнати", - із захопленням каже про Євгена Олексій Альохін, тато Насті. Разом з батьками нинішніх переможців Євген приїхав до аеропорту зустрічати товаришів.

Як можна виокремити два виші, у яких гуртуються наші "міжнарівці", так само можна назвати дві-три школи, у яких навчаються чи навчалися майбутні математичні світила.

"Насправді, як дізнаєшся про рівень школи? - каже Ірина Алабушева. - Береш список переможців міських олімпіад з того предмета, який тебе цікавить, і дивишся: а хто там попереду? Які школи? Знаєте, що важливо? Щоб дитина навчалася у середовищі, де всі зацікавлені у навчанні. От у доччиному класі списувати математику - це вважалося "нижче плінтуса". Елітні школи звинувачують у тому, що вони зібрали і хизуються талантами. А я кажу: дякую, що зібрали! А де б ми ще зібралися?"

Розповідаючи про олімпіаду і свої досягнення, школярі неодмінно згадують учителів і наставників. Харків'яни - Сергія Олександровича Ліфиця, Анастасію Валеріївну Лисакевич, Олексія Сергійовича Щербину. Кияни - Ірину Василівну Мартюшову, Олену Володимирівну Гречишкіну, Олександра Володимировича Бєдова.

Немало теплих слів дісталося і колишнім "міжнарівцям", а нині студентам Олександру Руденку, Данилу Хільку та Максиму Чаудхарі. Вони дуже допомагали молодшим товаришам готуватися до олімпіади.

"Я веду гурток у рідному ліцеї "Лідер", - розповідає Олександр. - Також читаю лекції на загальних зборах для дітей з усієї України. Це класно. Я дістаю задоволення". Олександр Руденко супроводжував нашу команду до Таїланду - був спостерігачем під час перевірки робіт учасників олімпіади.

Данило Хілько цього року прославився ще й тим, що складена ним задача увійшла до завдань, запропонованих учасникам олімпіади. Щоправда, саме на ній спіткнувся Антон Тригуб, вихованець Данила. "І це свідчить про чесність наших викладачів", - каже керівник команди Богдан Рубльов, доктор фізико-математичних наук, професор кафедри обчислювальної математики факультету кібернетики КНУ ім. Т.Шевченка. Виступ української команди він оцінює як дуже вдалий: "Кожен учасник, що був минулого року на міжнародній олімпіаді, підвищив якість своєї медалі, а дебютанти виступили дуже і дуже непогано.

Найприємніше враження зараз від того, як нас зустріла Україна - стільки добрих слів від усіх, хто дізнався про наш виступ, я просто не пам'ятаю. Були в нас і кращі успіхи, були набагато гірші, але зазвичай панувала байдужість… Але цього року звідусіль ми відчували підтримку протягом усієї олімпіади та особливо після її завершення. Нам дуже допомогли головні спонсори - компанія "Київстар", інші благодійники. Саме завдяки їм ми змогли не просто вирішити якісь побутові питання - придбати форму, книжки, сувеніри, а й на чотири дні раніше привезти команду до Таїланду. Діти акліматизувалися, відпочили від довгої дороги. Наприклад, учасникам з Білорусі так не пощастило - вони приїхали буквально перед початком першого туру, і команда показала найгірший результат в історії своєї країни. Керівники кажуть, що діти просто спали на турах".

Для багатьох наших юних математиків ця олімпіада була останньою. Тепер вони стануть студентами. "Ми випустили цих дітей, а з вересня все починаємо з нуля - набираємо до 5-го класу, - розповідає Сергій Ліфиць- То був надзвичайний клас: три міжнарівці-математики, один - фізик і один - "інформатик". Усі призери. Є у нашій школі ще один надзвичайний клас - восьмий (майбутній 9-й). Там узагалі 18 призерів обласних олімпіад і 6 призерів - всеукраїнських. Туди на урок приходиш як на свято. А загалом олімпіади - не самоціль. Це надбудова над усією шкільною освітою, побічний ефект. І якщо ми хочемо успіхів у олімпіадах, потрібно подбати і про поліпшення якості усієї середньої освіти. Моя знайома вчителька викладає у найкращій харківській школі. Коли вона хоче приструнити своїх учнів, то каже: "Я зараз дам вам контрольну роботу, яку писали мої учні 20 років тому". І для них це просто кінець. Бо таку роботу вони не напишуть ніколи в житті"

Крім підвищення якості освіти, потрібно створити систему добору та цілеспрямованого розвитку талановитих дітей, вважає Сергій Ліфиць. Наприклад, відкрити елітні базові школи у кожному обласному центрі. Щоб вони "висмоктували" таланти із найвіддаленіших місць, щоб рівень навчання тут був дуже високим, щоб функціонували спеціалізовані гуртки для всіх, хто бажає глибше вивчити математику чи інший предмет. Там і рівень зарплати вчителя має бути вищим. "У нас нібито й є такі школи, але здебільшого - на папері", - каже вчитель.

В одній школі з Сергієм Ліфицем викладає Настя Лисакевич. У 2009 році вона була срібним призером міжнародної олімпіади з математики. Дехто з її товаришів по команді давно за кордоном. Сама Настя не лише не поїхала до іншої країни, а й відмовилася від аспірантури. Викладає у харківській школі. Отримує зарплатню дві тисячі гривень. "Мені дуже подобається працювати з дітьми", - каже молода вчителька.

"У Росії за кожного переможця олімпіади, навіть всеросійської, виплачують премії. У нас іноді навіть "спасибі" забувають сказати. В Харкові є місцева програма підтримки вчителів, які готують переможців всеукраїнських олімпіад, - щомісяця нам виплачують близько 600 грн. Як у інших містах - я не знаю. У 2003 році я за підготовлених переможців олімпіад отримав звання, у 2010-му - орден. А у Насті лише друга кваліфікаційна категорія. При тому, що вже другий рік поспіль наші з нею учні стають призерами Міжнародної олімпіади. А цього року 19 наших учнів стали призерами Всеукраїнської."

Олімпіада завершилася. У когось попереду навчання в університеті. У когось - нові змагання, нові відкриті зірки. Як же хочеться, щоб вони сяяли саме в Україні. І щоб було кому їх відкривати.