МАЙБУТНЄ ПОЧИНАЄТЬСЯ СЬОГОДНІ

Михайло Згуровський 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Магія круглих дат традиційна, захоплююча й повчальна. Лише невеликій частині людства всіх часів удавалося пережити загадковий тимчасовий рубіж — зміну тисячоліть.

Фантасти-футурологи вже спрогнозували вірогідний сценарій розвитку досягнень у майбутньому сторіччі. Це — закінчення «нафтової ери» й використання замість неї «низькотемпературної» ядерної реакції; клонування живих організмів; наближення рівня розвитку штучного інтелекту до рівня «біологічного»; висадка людей на планети Сонячної системи, створення космічних апаратів із близькими до світлових швидкостями та ін. Усе це майбутні досягнення природничих наук і техніки, що вражають уяву. Очевидний висновок: вік прийдешній — вік науки, техніки, технологій, розвиток яких підпорядковуватиметься вищій гуманітарній ідеї устрою світу, адекватного зростаючим потребам людини. Це розуміють усі народи планети, й тому вони єдині в прагненні брати участь у глобальному світовому процесі стрімкого розвитку технологій і технічної освіти. Остання є предметом основних турбот не тільки розвинених, а й країн, що розвиваються. Відкриття нових технічних навчальних закладів, нових навчальних напрямків і спеціальностей, лабораторій, навчально-науково-технічних комплексів, фундаменталізація підготовки та ранньої науково-технічної спеціалізації студентів, розробка науково обгрунтованих перспективних навчальних програм, рання практика студентів на передових фірмах, підприємствах — усе це фарватерний шлях інтенсивного розвитку технічної освіти народів і країн, які не хочуть уже найближчим часом опинитися на узбіччі світового процесу.

Тим сумніше спостерігати прямо протилежні світовій практиці тенденції зневаги до технічної освіти та її згортання, спроби переконати молоде покоління в непотрібності й навіть її ущербності, взагалі малозначущості природничої науки й техніки. Це тим паче неприйнятно в зв’язку з тим, що двадцяте століття Україна закінчує як країна, яка має в Європі чи не найрозвиненішу систему технічної освіти. Руйнація цієї системи — недалекоглядний, небезпечний та економічно невигідний крок. Хоча б тому, що неминуче (а ми в це віримо) у недалекому майбутньому піднесення вітчизняної промисловості, звісно ж, вимагатиме технічної освіти нації, відновлювати яку доведеться десятиліттями, прирікаючи себе на інтелектуальну залежність від розвинених країн-імпортерів, пов’язану з проблемами національної безпеки.

Друга половина нашого століття дала чудові наукові досягнення — у пізнанні космосу, кібернетиці, біології, генетиці, ядерній фізиці й багатьох інших галузях. Комп’ютер та Інтернет, надшвидкісний і комфортний транспорт, розгаданий геном людини, успіхи медицини, санітарії, гігієни, фармації, що увійшли в практику і змінили людське буття, — все це привело не тільки до поліпшення якості життя, а й до збільшення його тривалості в півтора раза порівняно з попереднім сторіччям. На такому тлі в сфері гуманістичній століття виявилося провальним. Розвинулися такі негативні явища, як тероризм, війни, сепаратизм, нетерпимість між представниками різних віросповідань, злочинність, масове нехтування законами, екстремізм, расизм. Тому прогнози на майбутнє в галузі духовності, моральності, морального устрою світу чи відсутні чи негативні. Напрошується парадоксальний висновок: духовна й технологічна сфери культури розвиваються нібито ізольовано, не впливаючи помітно одна на одну. Інакше кажучи, маємо колосальний прогрес в галузях природничої науки і техніки й відсутність такого в галузі людського духу.

Друге тисячоліття християнства, однієї з найпоширеніших релігій у світі і найпопулярнішої в розвинених країнах земної кулі, змушує до такого висновку: релігія впродовж історії не слугувала об’єднуючим людство чинником. Третє тисячоріччя завдяки надрозвинутій технологічній культурі — доба інтеграції народів і просторів, глобалізації економічних устремлінь. І в цих умовах дедалі більше посилюються тенденції до поліконфесійності в світі, протиріч, відвертого єднання націоналізму з релігійними філософіями, домінування релігійних догм над ідеями толерантності. Вони стануть більш серйозними стримуючими чинниками в розвитку світу майбутнього століття, ніж це було в минулому.

Таким чином, прогнозування майбутнього розвитку можна дозволити, використовуючи деякі посилання. Перше. Сучасні методології розвитку науки й освіти настільки глибокі та плідні, що майбутнє на сто років уперед треба не прогнозувати (тим більше не пророкувати), а планувати. Друге. Цей процес має складатися з двох компонентів — проектування досягнутого в минулому на майбутнє й урахування людського чинника, тобто культури, моральності, духовності та прагнень людей, що житимуть у ХХІ столітті. Третє. Об’єктом дослідження культурного рівня майбутнього суспільства повинна бути сучасна молодь як «переносник» теперішнього в майбутнє. І ще, нам здається, що подібне планування доречно робити фахівцям у галузі природничо-наукової й технічної освіти, які водночас є професійними вченими та педагогами. Тому тут і зроблено спробу оцінити фаховий і духовний рівень сучасного студентства як носія та джерела нашого недалекого майбутнього напередодні зміни століть.

Сучасне молоде покоління, творець майбутнього й активний творчий елемент віку нинішнього, цілком визначає прийдешній час. Тому, розуміючи спрямованість сучасної молоді, її мрії, цілі, духовний і творчий потенціал, освіченість, настрої, можна досить вірогідно прогнозувати подальший розвиток суспільства.

Писати про молодих, а тим паче працювати з ними, непросто. І не тому, що вони бувають непередбачувані, занадто критичні й безапеляційні, часом неадекватно самовпевнені. А тому, що вони завжди попереду тебе, їхні плани стрімкі й невтримні, пам’ять ще не заблокована регулярною, повторюваною освітою, а відкрита для новацій, для вільного й неупередженого пізнання світу. Молодь — це ти в минулому, а ти нині в її очах — деформоване дзеркалом часу її майбутнє. Тому так важливо не помилятися, працюючи з нею, тобто не зраджувати ідеали своєї молодості, прагнути залишатися її сучасником, інакше вона у твоєму спотвореному часом вигляді побачить відразливі риси, які не може і не вправі шанувати.

У молодості — навчаються не тільки професії, а й життя, це період морального, духовного становлення. У пошуках свого місця в майбутньому молода людина дуже критична до минулого, часом не приймає його досягнення і навіть мораль. Вічний конфлікт батьків і дітей, щораз спричинюючи появу так званого «загубленого» покоління, заснований на споконвічній чистоті людської душі, характеру, які входять у суперечність із «прозою» життя. З цією «прозою» вимушена миритися доросла людина, але молода — ніколи. Тому вона наполеглива, безапеляційна, часом агресивна, що не тільки виправдано з її боку, а й закономірно.

Наше молоде покоління кінця 90-х особливо вразливе, адже його час — час соціальної революції, зміни со-ціально-суспільних епох, зміни державності. Ідеологія, сенс життя, мета батьків загинули як неспроможні й помилкові, і молодим треба вибирати інші цілі, шляхи. Вибирати, не знаючи, не маючи досвіду в інших сус-пільних цінностях, ніж «цінності» тоталітарного режиму, що були невід’ємною частиною життя їхніх батьків.

Сучасна молодь, потрапивши в біфуркаційну точку розвитку нашого суспільства, поводиться по-різному, розділяючись на дуже неоднорідні верстви. Одні, користуючись потуранням законів, відсутністю моральних орієнтирів, відкидаючи ідеологічне пуританство батьків, заповнюють кримінальну чи навколо-кримінальну сферу суспільства, інші знаходять себе в бізнесі, а іноді й у політиці, причому в багатьох випадках добиваючись успіху, завдяки властивій молодості настирливості, ризику, кмітливості, працездатності, контактності й навіть відсутності традицій, що сковують нас.

І, нарешті, третя частина — молоді інтелектуали, котрі заочно вивчили й зрозуміли концепції та цінності західного світу. Їхня доля — вибрати фах і добре навчатися, одержати освіту, що відповідає вимогам цивілізованих країн. Їхні задуми місткі, а цілі честолюбні, вони поклоняються трьом «богам»— високому професіоналізмові, необхідній практичності й обов’язковій культурності. Вони, безсумнівно, прикрасять сус-пільство будь-якої країни, і в Україні надалі визначатимуть її рівень як світової держави. Вони вимагають від нас не лише якісної й сучасної освіти, а й нової філософії пізнання світу, заснованої на міждисциплінарності й системності, знанні мов, практичного володіння фахом уже в стінах вузу.

Проте нині їм важко. Молодь сильніше від інших відчуває протидію, потребує і заслуговує негайної підтримки, що насамперед має бути здійснена через систему фахової освіти й реалізована провідними вузами країни.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», століття якого відзначали два роки тому, є одним із най-більших у Європі молодіжних навчально-наукових і культурних центрів. За свою історію він випустив понад 200 тисяч інженерів і вчених, зараз у ньому здобувають освіту близько 34 тисяч студентів. Їхній побут, навчання, інтереси, дозвілля дозволяють аналізувати й оцінювати рівень їхньої готовності до майбутнього життя на тлі успіхів ХХ століття.

У 90-ті роки з відкриттям ряду «гуманітарних» факультетів — права, соціології, лінгвістики та ін. — помітно змінилася структура КПІ. Він став національним технічним університетом України сучасного зразка.

Університетське співтовариство київських політехніків має настільки широкий діапазон фахових знань і духовних інтересів (як казали в 60-х роках — співтовариство фізиків і ліриків), що є чудовим і унікальним об’єктом соціологічних досліджень.

Сучасний студент КПІ — це допитлива, цілеспрямована людина, яка вже поставила перед собою довгос-трокові цілі, яка зробила усвідомлений фаховий вибір, уже в роки навчання прилучившись до трудової діяльності, націлена на одержання у вузі другої освіти й яка, як правило, непогано знає хоча б одну іноземну мову. Вона розуміє: добра освіта — основний компонент успішної кар’єри. Вона соціально активна, творчо раціональна, її оцінки явищ суспільного й університетського життя тверезі та суворі. Недарма в навчальних планах КПІ присутні «Дисципліни за вибором студентів», з яких можна судити, зокрема, про свою викладацьку відповідність, задоволення сучасного студента як замовника знань.

Нашому студентові відома сила знань, відомо, що освіта посідає визначальне місце в будь-якій державі та цивілізації як обов’язкова умова самостійності, процвітання й національного самовизначення будь-якого народу. Він знає, що вклади в освіту приносять найбільший прибуток. До нашого студента повною мірою відносяться слова С.Коненкова: «Людина, що йде в завтрашнє, зобов’язана бути культурною. Такою вона в тисячі разів потрібніша суспільству майбутнього». Про студентів і аспірантів КПІ можна з упевненістю сказати: не лише наше майбутнє й наша надія. Це наші колеги в навчанні, в науці; разом долаємо труднощі, здобуваючи знання, ми разом навчаємося громадянськості і стверджуємо такий потрібний нині національний дух вільної України.

КПІ як живий організм, розвиваючись, шукає нові форми та шляхи удосконалювання, проектуючи себе на майбутнє століття. Рівень досягнень країни ООН визначає за трьома критеріями: рівень освіти, середня тривалість життя населення, вироблений національний продукт на душу населення. Відповідно до цього будь-який вуз країни має будувати концепцію свого подальшого розвитку.

Для КПІ вона така. Перше — адаптація політехнічної освіти до мінливих соціально-економічних реалій і потреб суспільства. Сюди входять відкриття сучасних фахів і розробка нових навчальних програм, приведення у відповідність рівнів фундаментальної та глибокої спеціальної підготовки, залучення до розробки навчальних програм роботодавців, упровадження нових технологій навчання; здійснення принципу для кожного громадянина — «освіта протягом усього життя»; відбір молодих талантів і створення для них «протекціоністських» умов навчання та роботи. Друге — інтеграція у світову систему освіти. Крім іншого, це означає обмін студентами з най-більшими вузами, спонсоризація навчання наших студентів закордонними компаніями тощо. Третє — продовження процесу демократизації управління університетом. Факультетам, інститутам, кафедрам потрібно передати більше функцій, збільшуючи їхню автономію та самостійність. Сюди ж відноситься розвиток студентського самоврядування в сферах навчання, побуту, відпочинку, роботи. КПІ для студентів стає не тільки школою знань, а й школою життя — виробничою, культурною, духовною. КПІ з його високим науковим, освітнім і культурним потенціалом стане не лише поширювачем знань, а й активним творцем нових духовних і культурних цінностей, зберігаючи флагманську роль у вітчизняній професійно- технічній освіті. Четверте — гума-нітаризація технічної освіти. Випускник технічного університету має бути не тільки фахівцем, професіоналом, а й людиною високої духовної культури, громадянином, патріотом, підготовленим до боротьби з неуцтвом, безкультур’ям, бездуховністю, з усім тим, відсутність чого вже в недалекому майбутньому розглядатиметься в світовому співтоваристві як неприпустимий анахронізм, який не може компенсувати навіть високий профе-сійний рівень.

КПІ не тільки декларує, а й розвиває передові принципи національної системи освіти та виховання: загальність і доступність, формування моральності й розвиток природних здібностей студентів, право вибору ними професії та досягнення відповідно до творчих можливостей бажаного освітньо-фахового й наукового рівня, забезпечення світових стандартів підготовки. Уже зараз КПІ — великий мегаполіс, що має у своєму складі десятки факультетів та інститутів і займає площу 160 гектарів. Це ціле місто науки й просвітництва, в якому закладаються фундаменти майбутнього.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96