ЩО РІК НАВЧАЛЬНИЙ НАМ ГОТУЄ?

Павлина Семиволос 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Навчальний рік 2000/2001 істотно відрізнятиметься від попередніх. Він обіцяє багато нововведень вітчизняній загальноосвітній системі. Серед них — зміна принципів атестації, переведення з класу в клас і випуску дітей зі шкіл. Цього навчального року, можливо, забудемо про таке сумне явище, як заборгованості за вчительськими зарплатами. Крім того, останні нарешті збираються досить помітно підвищити. Чи означає все вищесказане, що наша школа, система середньої освіти загалом стане кращою, гуманнішою? Почекаємо перших результатів, а поки що спробуймо за допомогою заступника міністра освіти й науки України, кандидата філософських наук Віктора Огнев’юка розібратись у тому, «що день прийдешній нам готує».

Другорічник за власним бажанням

Донедавна в Україні діяли правила, чинні ще за радянських часів: одержав учень річну «двійку», скажімо, з математики — його не переводять до наступного класу.

— Але давайте поглянемо на речі об’єктивно, — говорить Віктор Олександрович. — Адже в кожної дитини природа різна. Один має здібності до гуманітарних наук, інший — до природознавчих і математичних дисциплін. Так, кожний повинен мати уявлення про фізичні, хімічні явища тощо на рівні, так би мовити, життєвої компетентності. Але на рівні науки це потрібно далеко не кожному. А ставлячи дитині «двійку», ми, по суті, караємо її за те, що їй не дано природою. Цього не можна робити, бо згодом природа покарає нас. Діти, котрі залишаються на повторний курс навчання, озлобляються, поповнюють критичну масу нашого суспільства, стають на шлях ненависті, а, часом, і злочину. Ми, педагоги, система освіти загалом, відторгали таку дитину й вона, природно, адекватно реагувала.

Тож у Міносвіти й науки дійшли висновку: потрібно переводити дітей із класу в клас, другорічництво має канути в Лету. Залишатимуть дітей на повторний курс навчання лише тоді, коли родина та школа бачать у цьому сенс («І дуже важливо, щоб дитина була згодна з таким рішенням», — підкреслив Віктор Огнев’юк). Приміром, коли учень через тривалу хворобу пропустив занадто багато занять і не в змозі наздогнати однокласників. Крім того, переконаний Віктор Олександрович, дітей класу, куди прийде такий хлопчик чи дівчинка, необхідно відповідно підготувати. Аби вони зустріли новачка нормально, не ставилися до нього як до обділеної чи неповноцінної істоти — другорічника в класичному розумінні цього слова.

Дюжина означає «відмінно»

Ще одне істотне нововведення навчального року — дванадцятибальна система оцінювання. Чому Міністерство вирішило піти на це? Донедавна вчителі оперували чотирма балами — «двійкою», «трійкою», «четвіркою» та «п’ятіркою». Але є діти, котрі не «тягнуть», приміром, на «4», і, водночас, педагог бачить: навіть на «3» школяреві довелось упрівати над підручником не одну годину. А чимало хлопчиків і дівчаток без найменших зусиль одержують той самий «трояк». Та й, мабуть, усі пам’ятають, як учитель, виставляючи оцінку, говорив: «Тверде чотири», або «чотири з мінусом», «чотири з плюсом». Тобто, по суті, викладачі користувалися цією самою 12-бальною системою. Тож міністерство робить де- юре те, що існувало де-факто. «Шкала оцінювання — лише вершина айсберга. Його основа — зміна взаємин між педагогами й учнями. Саме в цьому сенс переходу на 12-бальну систему», — вважає Віктор Огнев’юк.

У початковій школі стара система оцінювання поки що залишається. У перших класах вона тільки словесна: «добре», «молодець», «треба підучити» тощо. У другому-четвертому діятиме класична чотирибальна шкала: у Міністерстві вважають, цього цілком досить. А от із п’ятого до дванадцятого (дев’ятий-одинадцятий за ни-нішньою системою) запроваджується 12-бальна. Віктор Олександрович наголошував на тому, що семестрові оцінки вчителі повинні виставляти саме за такою шкалою.

Хочу відповідаю — хочу ні

До речі, про семестри. Як будувати навчальний рік, ставити оцінки за підсумками семестру, триместру чи чверті? Кожна школа відповідно до закону України «Про загальну середню освіту» ці питання вирішує самостійно. А Міністерство, запроваджуючи 12-бальну систему, просто рекомендує перейти на семестрову систему оцінювання. Єдине, чого вимагатимуть від усіх, — тематична перевірка знань. Тобто учні мусять звітувати за кожну вивчену тему. При цьому вчитель не повинен поспішати з оцін-кою. Завжди потрібно залишати учневі шанс поліпшити знання.

— Це набагато важливіше, ніж попередня система оцінювання, — переконаний Віктор Олександрович. — Погляньмо, як ставили оцінки. Відповів школяр у вересні, одержав «чотири». Відповів у листопаді — одержав «п’ятірку». У результаті вчитель виводить середній бал. Але це ж надзвичайно примітивно, така система ніколи не віддзеркалювала реальний стан якості знань. Вона, нарешті, ніколи не була об’єк-тивною. Стався, скажімо, вдома сімейний конфлікт. Через це дитина не змогла підготуватися до уроку. Наступного дня її викликають, вона, природно, матеріалом не володіє, одержує «двійку». Хіба це справедливо? Хіба школяр винен? Тож ми вважаємо: повсякденне опитування та щоденне оцінювання необов’язкові. Головне — тематична оцінка. Вивчили діти за 7—10 уроків тему (якщо теми маленькі, їх можна об’єднати для підсумкової перевірки) — написали контрольну чи тест або відповіли усно (засобів перевірки знань може бути багато). Зрозуміло, не всім учителям удасться відразу перебудуватися. Але протягом року ми плануємо докласти максимум зусиль, аби повсякденне опитування, яке займає значну частину уроку, помалу відійшло. Дитина повинна вільно почуватись у школі, не боятися, коли її викликають. Навіть мати право відмовитися від відповіді, не пояснюючи причин (згодом, звісно, зобов’язана ліквідувати всі «хвости»).

Прощавай, іспит

Велика радість чекає цього навчального року на десятикласників-одинадцятикласників загальноосвітніх шкіл — вони не складатимуть випускних іспитів. Ця система, вирішили в Міносвіти й науки, цілком себе вичерпала, оскільки є справжньою перевіркою знань тільки для старанних учнів. А для решти не має найменшого сенсу: вони знають, що в більшості випадків учитель однаково поставить «трояк». Тож цього навчального року наші школи перейдуть на державну атестацію випускників. Словом, учень муситиме звітувати за кожен навчальний предмет. Оцінку виставлять за весь рік (враховуючи й тематичну перевірку, і, ясна річ, підсумкову контрольну чи залік, тест). А в класичній формі іспиту не буде. У Міносвіти й науки небезпідставно вважають, що, по-перше, це — стреси, величезне нервове перенапруження. По-друге, випускник закінчив школу 20 червня, а через десять днів уже складає вступні іспити до вузу. То навіщо їх, по суті, дублювати? Навчальний рік у школах дещо подовшає (закон передбачає для 1—4-го класів 175 обов’язкових навчальних днів, для 5—11-го — 190). Але він закінчиться разом з атестацією: через два дні після останнього дзвоника діти отримають шкільні «дипломи».

Крім того, Міносвіти й науки переглянуло навчальні програми з усіх предметів. Ні, на цей і наступні роки вони залишаться попередніми, але з дисциплін вилучили ряд тем, які мають другорядний, суто інформативний характер.

— Ми поступово почали розвантажувати нашу школу, аби в остаточному результаті цілком ліквідувати перевтомлюваність учнів, — пояснює Віктор Огнев’юк. — Той обсяг навчального матеріалу, який ми сьогодні намагаємося «запхати» в голову школяра, навіть старанна дитина не в змозі подужати. Такі наднавантаження негативно позначаються на здоров’ї підростаючого покоління. А кому потрібна система освіти, яка примножує хвороби дітей?

Даєш зарплату вчителеві!

Кілька слів про одну з найживотрепетніших тем — учительську зарплату. Як відомо, уряд в особі прем’єра Віктора Ющенка пообіцяв — заборгованості буде цілком ліквідовано й надалі їх загалом не буде. Більше того, з 1 січня 2001-го Кабмін бере курс на підвищення зарплати педагогам. Нині середньомісячний заробіток українського вчителя — це мізерні 132 грн. Закон «Про загальну середню освіту» вимагає, щоб ця сума відповідала середній зарплаті працюючих у промисловому секторі країни, тобто 250 грн.

— Але спочатку, — наголошує Віктор Олександрович, — розрахуємося з тими, кому заборгували. Адже, приміром, на Тернопіллі є райони, де зарплату педагогам не видавали по сім місяців. Та що там говорити, у нас є борги навіть за 1996 рік...

Ясна річ, така ситуація з оплатою праці вчителя призвела до гострого дефіциту педагогічних кадрів. Випускників педвузів цілком вистачило б, аби «заповнити» всі прогалини. Та не хоче молодь зі зрозумілих причин іти працювати в школу. Чи зможуть заплановані урядом дії переломити такий стан справ? Безперечно, так, якщо Кабмін опі-куватиметься підвищенням добробуту вчителів і надалі.

Коли вже заговорили про фінанси й усе, що з цим пов’язано, зупинимося й на матеріально- технічному оснащенні наших шкіл.

— Стан матеріально-тех-нічної бази сьогодні надзвичайно диференційований, — каже Віктор Огнев’юк. — Візьмімо ліцеї та гімназії Києва (не тільки приватні, а й такі, які перебувають у комунальній власності міста, чи району). Вони мають досить сучасний і солідний вигляд. А тепер погляньмо на сільську школу, яка не ремонтувалася років двадцять п’ять, не одержала за останні років десять жодної парти, жодного приладу. Проблем у цьому плані вистачає не тільки в сільських шкіл, а й у багатьох міських. Особливо тяжке становище з предметами, які вимагають спеціального обладнання (фізика, хімія, біологія, трудове навчання, фізкультура). Поліпшити ситуацію з усіма згаданими дисциплінами (крім двох останніх) може комп’ютеризація, передусім сільської школи. Цього року буде втілено перші проекти створення шкіл нового покоління, які матимуть комп’ютерну техніку з належним програмним забезпеченням і виходом в Інтернет. Це будуть саме сільські навчальні заклади. На відкриття ста нових комп’ютерних класів планується виділити близько 6,5 млн. грн. Але, можливо, грошей буде більше — Кабмін підтримав починання і пообіцяв збільшити суму.

Однією з «больових точок» середньої освіти нашої країни є і проблема шкільних бібліотек. За останні роки вони поповнювалися переважно лише підручниками, та й то в недостатній кількості. Про художню літературу годі й говорити — її практично не одержували. Тому наступного року планується закласти в бюджет фінансування випуску загальновідомої серії художніх творів «Шкільна бібліотека». Таким чином навчальні заклади середньої ланки можна буде наситити високоякісною літературою. А крім того, школам сьогодні гостро потрібні словники, довідники, енциклопедії. Певною мірою проблему може розв’язати комп’ютер, підключений до Інтернету. Та от питання, коли всі наші шкільні бібліотеки його матимуть?..

Кілька слів про підручники. Кошти на їх видання надходять ритмічно. На жаль, ці гроші почали виділяти лише в травні, а виробничий цикл виготовлення навчальної книжки — п’ять місяців. Тож до 1 вересня всі підручники, заплановані на цей рік, видати не вдасться, частина з них надійде в школи пізніше. Але все це, щиро кажучи, дрібниці порівняно з тим, що ми вийдемо в 2000/2001 навчальному році на 90% забезпечення підручниками початкової школи, 70% — основної і приблизно 60% — старшої. Тобто можемо зітхнути з певним полегшенням: критичну ситуацію, коли підручників катастрофічно бракувало, майже вдалося подолати.

Школа третього тисячоліття

Оскільки цей навчальний рік — останній перед запровадженням дванадцятирічки, я, певна річ, не могла не поцікавитись у Віктора Олександровича, якою, на його думку, буде україн-ська школа третього тисячоліття? І ось що почула:

— Нині формована школа матиме цілком інакшу філософію. Скажімо, сьогоднішню побудовано на класово-урочній системі. А ми помаленьку почнемо запроваджувати групову (певною мірою відповідну класово-урочній) та індивідуальну форми навчання. Приміром, старшокласник, який навчатиметься вже в профільній школі, зможе обрати саме останню — приходити в клас тільки для оцінки своїх знань. Йому ніхто не заборонить займатися за прискореним графіком — вивчити одну чи кілька дисциплін і пройти держатестацію.

Нині чимало батьків цікавляться: із запровадженням дванадцятирічки діти закінчуватимуть школу в 18—19 років, чи не занадто пізно? Проте індивідуальна форма навчання дозволить хлопцям і дівчатам, котрі не бажають до цього віку сидіти за партами, закінчити школу раніше. Крім того, якщо батьки не хочуть віддавати дитину в перший клас шестирічною, ми нікого не збираємося змушувати це робити. Тим паче, що буде надано можливість навчатися вдома. І хлопчиків і дівчат, котрі засвоїли програму першого класу з батьками, можуть зарахувати відразу до другого класу.

Думаємо над створенням в Академії педнаук підрозділу, який цілеспрямовано займатиметься підручниками, посібниками тощо. Нинішні підручники частенько (і, мушу сказати, справедливо) критикують за їх перевантаженість, занадто великий обсяг тексту тощо. Здебільшого вони розраховані на репродуктивний підхід до навчання: прочитав — переказав. А підручник повинен мати схеми, таблиці, уривки з преси тощо. Коротше, його слід складати так, аби допомогти дитині навчитися аналізувати, логічно мислити. Саме такі підручники необхідні.

Потрібно дуже багато чого переглянути з позицій змісту освіти загалом. Приміром, яку літературу наші діти повинні вивчати? Такої ревізії ми ще не робили, тільки вилучили з надбанням державою незалежності явно за-ідеологізовані твори, але не ввели літературу гуманістичного спрямування. Давайте подивимося: чого ми загалом навчаємо підростаюче покоління? Закінчуючи вивчення, скажімо, курсу біології, наша дитина не вміє жити в гармонії з природою, піклуватися про власне здоров’я. Отже, освіта сама по собі, а життя саме по собі. А либонь кожен з нас повинен не просто мати уявлення, під яким ребром перебуває печінка, а знати, як потрібно харчуватися, щоб печінка ця була здоровою. Або, приміром, людина шість років вивчає іноземну мову, а в результаті не може спілкуватися навіть на елементарному рівні. Людина закінчує школу й не в змозі підрахувати, скільки квадратних метрів у кімнаті, грамотно написати заяву, заповнити анкету, оформити якийсь документ. Що це за освіта? Кому вона потрібна?

Усе сказане вище, ясна річ, колосальний пласт роботи. Але нас певною мірою рятує те, що відповідно до закону «Про загальну середню освіту» нову структуру й новий зміст середньої освіти запроваджуватимуть поступово. Так, наступного року ми зобов’язані дати нові програми й нові підручники для 1-го класу, через рік — для 2-го і так далі. І я вірю, ні, переконаний: не за горами той день, коли наша школа стане по-справжньому гуманною, толерантною школою, до якої діти ходитимуть із радістю.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96