Шовкопряди на древі науки, або Як витрачаються гроші на міжнародні наукові проекти

Поділитися
Спробуйте продовжити логічний ланцюжок — наука, передові технології, євростандарти... Дехто, воче...

Спробуйте продовжити логічний ланцюжок — наука, передові технології, євростандарти... Дехто, вочевидь, згадає Євросоюз, іншим спаде на думку євроінтеграція, європейські наукові школи, нобелівські лауреати, а студенти обов’язково згадають ще й Болонський процес. Однак у самому Міністерстві освіти та науки таку логіку, певно, вважають застарілою, бо, як повідомляє надійне джерело, продовженням логічного ряду тут вважають слово... «Вьєтнам». (Орфографія збережена, саме так пишеться назва держави у деяких міністерських документах!)

Саме з цією азійською державою останнім часом було налагоджено активне науково-технічне співробітництво. Наша, з дозволу сказати європейська, держава профінансувала через МОН десять наукових проектів, витративши тільки торік на це 350 тисяч бюджетних гривень. Зауважу, що на програму науково-технічного співробітництва зі Словенією було витрачено 140 тис. грн., з Італією — 200 тис. грн., з Німеччиною — 185 тис. грн., приблизно стільки ж було виділено на співпрацю з сусідами — Словаччиною та Румунією. Погодьтеся, міжнародна науково-технічна співпраця неможлива без контактів науковців, без обміну думками і демонстрації досягнень — на це не шкода навіть мільйона. (Тим паче якщо він із держбюджету!) Міністерство освіти та науки у 2006 році з вдячністю взяло в скарбниці один мільйон гривень для «фінансової підтримки розвитку інфраструктури науково-технічної сфери наукових установ, на міжнародні виставки і конференції». Як же розпорядилися чиновники грошима платників податків? Профінансували два серйозні заходи та ще кілька дрібніших. На міжнародну виставку «ЦЕБІТ-2006», що проходила у Німеччині, пішло 220 тис. грн. «Виставка-презентація наукових розробок України в СРВ» обійшлася нам значно дорожче — 600 тис. грн. (Зауважу, що так щедро виконувалося доручення КМУ від 13.10.2004 року. Чомусь це вирішувалося саме перед виборами.)

На думку чиновників міністерства, виставка вдалася — у ній брали участь наукові інститути й організації МОН та НАНУ, які представили аж «324 наукові розробки, інноваційні проекти та комерційні пропозиції. Основне місце займали технології з таких напрямів, як нові речовини та матеріали, напівпровідникова технологія та оптоелектроніка, біотехнології та медицина; ресурсозберігаючі технології, охорона навколишнього середовища; інформаційні технології, машинобудування та приладобудування». Гідний перелік, чи не правда?

Отож — полетіли. Презентува­ли. Витратились. Але, схоже, пот­ріб­ного враження не справили. В’єт­намські друзі, напевно, й не таке бачили у своїх найближчих сусідів, а тому досить прохолодно поставилися до розробок із далекої України — підписали зо два десятки протоколів про наміри і, по-східному, чемно уклонившись, попрощалися. Та й по всьому.

Але нам своє робить. Шістсот тисяч на вітер... перепрошую, витра­тили, гарні звіти написали і затвердили. Потім у департаменті міжнародного співробітництва та європейської інтеграції дочитали свою назву до кінця й переорієнтувалися — на поточний рік жодного проекту з В’єтнамом не затвердили. І це після такої дорогої й активної співпраці? Ось і гадай тепер — чи то хтось свої біз­нес-інтереси змінив, чи справді теми скінчилися? А як же бути з міжнародним науковим проектом «Молекулярно-біологічні та епідеміологічні дослідження вірусів чорного перцю в умовах В’єт­наму»? На нього, між іншим, чимало грошей витрачено. Як і на екс­периментально-клінічні дослід­ження «препаратів, що містять похідну бурштинової кислоти».

Усього ж за 2005—2006 рр. МОН профінансувало десять спільних українсько-в’єтнамських проектів на загальну суму 685 тис. грн. (Це не враховуючи витрат на виставку.) Дотепники в міністерстві пояснюють це тим, що назва — Соціа­лістична Респуб­ліка — дуже до вподоби очільникам міністерства, є там слово, яке має магічний вплив. (А всі зазвичай грішать на відкат!) Чим інакше можна пояснити такі щедрі витрати на проекти, які, власне, позбавлені комерційної перспективи?

Хоча задля справедливості слід зазначити: серед міжнародних проектів, підтриманих МОН, таких чимало. І це викликає справедливе запитання — чи варто фінансувати десятки безпомічних, неефективних, нікому, крім дослідників, не цікавих праць? Де­пар­тамент міжнародного співро­біт­ництва постійно наголошує, що нинішня сума — 25 тис. грн. на фінансування науково-дослідних робіт (НДР) із одного проек­ту — абсолютно недостатня для створен­ня значних розробок. Хто б сперечався! Але ж кошти на між­народне співробітництво виділяються, як на наш скромний бюд­жет, зовсім немалі. Тут цілком закономірно постає запитання — а як їх ділять? Чому в МОН ще й досі спрацьовує принцип сороки-ворони з казки — цьому дам, і цьо­му дам, та й цей, якщо добре поводитиметься, одержить? Інколи так планується — не знаю кому, але дам!

Бюджетних грошей не шкода — часом фінансову підтримку одержують навіть проекти, яких не було в протоколах. У міністерстві перешіптувалися в кулуарах, дізнавшись, що нинішнього року на співробітництво лише з Німеччиною заплановано 250 тис. грн. без визначення кількості і назв проектів. Та й до цього було профінансовано три науково-технічні проекти, яких не було у відповідних протоколах, на загальну суму 136 тис. грн. (До речі, аж ніяк не виходить по 25 тисяч на проект, як стверджують у департаменті!) Аналогічна ситуація склалася і в стосунках із Польщею: згідно з офіційними даними, не збігаються 8 із 16 науково-технічних проектів. Заднім числом також було визначено перелік спільних науково-технічних проектів з Узбекистаном, кошти на які виділили раніше.

Видно, щоб зайве не клопотатися, і на співробітництво з Литвою було виділено 375 тис. грн. без визначення кількості та назв проектів НДР. До того ж фахів­ці стверджують, що протягом попередніх двох років фінансувалося лише десять проектів, хоча було затверджено 21. І причина тут не тільки у безгрошів’ї, а й у тому, що литовська сторона вимагала узгодити критерії, за якими оцінюватимуться проекти. І тут ми підходимо до найцікавішого. Справді, що ми пропонуємо своїм партнерам? У рамках співробітництва з Литвою один з університетів відмовився виконувати НДР, пов’язану з розробкою, виготовленням та випробуванням п’єзоелектричного приводу для розкриття сонячних батарей та інших складних конструкцій — на все це було виділено аж 15 тис. грн.! Науковці просили удесятеро більше. Хто в цій ситуації має рацію? Певно, навіть першокурсник розуміє, що за три тисячі доларів ні сонячних батарей, ні складних конструкцій аж ніяк не виготовити і не випробувати. Цікаво, що наші чиновники планували представити своїм литовським партнерам за такі малі гроші?

Спроба знайти оптимальне співвідношення між ціною та якістю проектів, хоч і не зов­сім вдала, але була. За показник якості бюджетної програми МОН запропонувало взяти «відсоток наукових проектів, які відповідають світовому рівню». На цьому поставили крапку, так і не пояснивши, як визначати цей показник і на що, власне, орієнтуватися, коли йдеться про «світовий рівень». Не проливає світло на цю справу і такий показник якості, як «залучення іноземних інвестицій у наукову сферу України». Бо, як з’ясувалося, ця величина у нас дуже змінна, до того ж визначається як кому заманеться. Приміром, у 2005 році цей показник становив 12 млн. грн., тоді як планувалося 19 млн. грн. Не вимальовується науково-технічний прогрес! Тоді чиновники швидко знайшли вихід із ситуації — на наступний рік план було зменшено на 6 млн. грн. Таким чином, коли вдалося залучити 14 млн. грн., це вже видавалося за велике досягнення. (Сюди входять також інвестиції у науково-технічні проекти, які виконувалися в рамках співробітництва з НАТО та ФЦДР.)

Коли читаєш довідки про виконані проекти, природно, шукаєш графу «використання». Я не про бюджетні кошти — мало чи багато, але їх використали. А чи дають користь ті НДР, над якими в поті чола трудяться наші науковці? Гортаю сторінку за сторінкою, і серед приміток найчастіше трапляється — «можливе використання», «для подальших досліджень». Фахівці вважають, що бюджет досить дорого розплачується за десятки чи навіть сотні проектів, які десь колись можуть бути використані. Серед них, правда, є такі, що не відразу й збагнеш, де і як їх можна застосувати, — хоч конкурс оголошуй! Хто більше дасть, коли одержить «Попереднє дослідження геохімічних умов знаходження волохатих носорогів і мамонтів у четвертинних відкладах в Українських Карпатах»? МОН не пошкодувало на це 35 тис. грн. із держбюджету. Можливість використання результатів проекту — «теоретична».

Ще більше коштів було витрачено на те, щоб у рамках співробітництва з Китаєм вчені одного з національних педагогічних університетів провели «Вивчення можливостей вирощування в Україні овочевих та інш. культур». Два роки напруженої праці, 40 тис. грн. із бюджету. Нарешті висновок: «Дуже низька якість виконання роботи. Виконання роботи було недоцільним». Але в примітках чиясь добра рука зазначила: може бути використано! Одне залишається незрозумілим — як це стосується міжнародного науково-технічного співробітництва? Адже саме за цією статтею виділялися бюджетні кошти!

Правда, чиновників МОН теж можна зрозуміти: одна й та сама команда їздить по білому світу, вручає національні сувеніри, веде перемовини, затверджує теми — спробуй усім, від Китаю до Куби, догодити! (Чиновники обурюються — їм, бідним, доводиться літати економ-класом, а начальник у ранзі заступника міністра завжди бере собі бізнес-клас — ніякого здоров’я не настачиш на перельо­ти з Ханоя до Парижа, а потім з Афін до Києва!) Однак, хоч би там що говорили про Азію, натякаючи, що «Восток — штука тонкая», ми теж не ликом шиті. Матеріали експертизи свідчать, що у 2005 році наші дослідники зуміли запропонувати (і навіть збути!) партнерам такі теми, що й повірити важко. Всього за 29 тис. грн. група ентузіастів взялася «створити високопродуктивні породи і гібриди шовковичного шовкопряда, сорти і гібриди шовковиці». Повільним в усьому азійцям на це, певно, знадобилися б десятиліття, а прудкі східноєвропейці впоралися із завданням за два роки, про що чітко й «зрозуміло» написали в науковому звіті: «Виявили перспективні вітчизняні та імпортні препарати в розроблених режимах застосування для дезінфекції приміщень». Експерти, пам’ятаючи, що у нас на городі — бузина, а в Китаї — шовковиця, висновок зробили правильний: у Китаї — шовкопряд, у Києві — бюджетні кошти, а тому результати дослідження не просто розглянули, а й схвалили — «може бути використано».

Не можна оминути ще одне ноу-хау українських дослідників, які пообіцяли китайцям «установку для переробки відходів сільгоспвиробництва та отримання паливного газу потужністю 25 т/добу». Такий агрегат, безперечно, потрібен і нам самим, навіть жаль його в чужі руки віддавати. Але не переймайтеся! Не випередять нас на цьому фронті китайці, бо «якість роботи вкрай низька, виконання роботи було недоцільним». Але 50 тис. грн. витрачено, тому у звіті з’являється рятівне «може бути використано».

Може, щось путнє і вдалося б комусь дослідити чи створити, але виділених на проект коштів, очевидно, вистачає тільки на екскурсійну подорож до партнерів. І звісно, на папір для звіту. Хоча будь-яке правило має свої винятки, варто лише навчитися ними користуватися. Програма співробітництва з КНР, як і будь-яка інша, була б неповною без каталогу високоефективних проектів та розробок. У поті чола трудилися фахівці, щоб відібрати «розробки українських учених для трансферу до Китаю». І хоча каталог, на думку експертів, більше скидається на «загальний збір інформації, у ньому відсутні конкретні пропозиції для українських учених», фінансувалася робота напрочуд щедро — МОН виділило на це 250 тис. грн.! (Аналогічне «науково-інформаційне забезпечення функціонування системи трансферу українських високих технологій» було зроблене і для В’єтнаму! Але за окрему плату, звичайно.)

Свого часу ми так переймалися гігантоманією, що довго не могли втямити, як можна складати яйця у різні кошики. Нарешті навчилися, але тепер забуваємо, до якого кошика що поклали. Розділивши мільйони бюджетних гривень на сотні проектів, МОН навіть не встигає перевіряти, на що вони витрачаються. Чергова аудиторська перевірка засвідчила, що «через відсутність зацікавленості МОН України у результативності завершених робіт та ефективному використанні бюджетних коштів, експертиза звітів виконаних робіт не є пріоритетною, замовляється через рік і більше після їх закінчення. Хоча минуло чимало часу, але так і не було проведено експертизу 95(!) завершених проектів на суму 8 822 тис. грн., що були профінансовані протягом 2005—2006 рр. (До речі, 62 проекти були завершені у 2005 році.) Як наслідок — МОН не володіє інформацією щодо реалізації закінчених міжнародних проектів, їх впливу на економіку і суспільство, отримання державою комерційної вигоди».

Очевидно, очільники міністерства вважають, що про інтереси держави і крім них є кому подбати. А тому без зайвих запитань розподіляють, можна навіть сказати — роздають, бюджетні кошти. Як відомо, на діяльність Українського науково-технологічного центру (УНТЦ) у поточному році міністерству було виділено 1 270 тис. грн. Навіть із трьох спроб не беріться вгадати, на що саме підуть ці кошти. Хоча спробуйте скористатися підказкою — за словами керівництва цієї міжнародної організації, «УНТЦ вже понад десять років надає можливість ученим України та інших держав СНД, які раніше працювали в оборонній сфері, брати участь у мирних науково-дослідних проектах та інших видах діяльності». Але не поспішайте з висновками, гривні МОН підуть не на нові мирні розробки та експерименти, а... в кишені двох приватних підприємців. Ця історія розпочалася ще 15 років тому, коли Кабінет міністрів України видав розпорядження про розміщення УНТЦ у столиці. Тоді на вулиці Каменярів знайшли приватний будинок і вирішили, що краще буде платити за його оренду, аніж надавати службове приміщення (як це, до речі, зробив уряд нашої сусідки Росії). Але чужий досвід нам ні до чого — договір оренди уклали на п’ять років, включивши до нього також плату за комунальні послуги, енергоносії й навіть страхові внески. (Страхова оцінка будівлі тоді становила 6663 тис. грн.) Орендодавці, судячи з прізвищ — родичі, врахували також інфляційні процеси, відтак суми щорічно збільшувалися. Загалом же із держбюджету приватним підприємцям уже сплачено понад 70% вартості будівлі, яка була визначена договором страхування майна. Коли ж врахувати, що мільйон гривень п’ять років тому «важив» набагато більше, ніж нині, чи не вигідніше було збудувати новий корпус для УНТЦ? Мабуть, ні. Бо влітку підписали нову угоду, яка продовжує оренду ще на три роки, звісно — за новими розцінками. Як зазначило наше джерело у міністерстві, відтепер утримання будівлі коштуватиме 2275 тис. грн. на рік, що майже удвічі більше, ніж це було 2006 року. (Орендна плата істрахові внески зросли у 2,5 разу.)

Відомо, що науково-дослідні установи НАНУ — основні виконавці проектів УНТЦ, тож логічно було б пошукати для нього площі саме на території Академії наук. Тим більше що сама академія здає в оренду понад 240 тисяч квадратних метрів своїх площ! Тоді б і чималі бюджетні кошти, сплачені за оренду приватним особам, могли б використовуватися справді на наукові розробки. Та найпікантніше у цій ситуації те, що ніхто не береться сказати, яка державі з цього вигода, за що платяться такі гроші.

Хто і як користується розробками українських науковців? Цікаве запитання. Воно часто звучить. Повноваження виконувати зобов’язання України з функціонування УНТЦ та супроводжувати його діяльності було делеговано МЗС України, Національному космічному агентству й МОН України, однак розпорядник бюджетних коштів — Міністерство освіти та науки — не володіє інформацією, які ж дивіденди дає нашій державі діяльність центру. Тільки не запитуйте, чому в такій ситуації саме через МОН перераховуються кошти з держбюджету на утримання офісу УНТЦ — про це навіть контролери з високоповажних установ мовчать. До речі, МОН, як і будь-яке інше міністерство, скаржиться на те, що його мордують численними перевірками. Мабуть, так воно і є. Але хто бачив результати тих перевірок? Чи, можливо, їх розмістили на офіційних сайтах? Схоже, що результати перевірок осідають у столах контролерів та аудиторів, а самі схеми роками не міняються, примножуючи помилки й відверті зловживання. Навіть поспілкувавшись із компетентними фахівцями у міністерстві, важко збагнути: ми справді зацікавлені у розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва чи тільки граємося в такі ігри, бо це сьогодні модно? А для багатьох — ще й прибутково. Щороку міністр підписує наказ про затвердження обсягів фінансування програм науково-технічного співробітництва. Починає, звісно, з міжнародних, на які припадає левова частка виділених коштів. Оскільки закони фізики навіть із нашим беззаконням скасувати не вдалося, то чим більше грошей із бюджету Міністерства освіти і науки виділяється на міжнародне співробітництво, тим, певна річ, менше залишається їх для розвитку «домашніх» програм. Нікого не дивує й не турбує те, що понад 13 млн. грн. спрямовується на виконання міжнародних зобов’язань, а на «фінансову підтримку розвитку інфраструктури науково-технічної сфери вищих навчальних закладів» — усього 150 тисяч (!) гривень. За таких умов незабаром буде нікому й ніде досліджу­вати складні технології і процеси. Тут уже навіть не до шовковиці — хоча б на капусту трохи залишилося.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі