СТАНДАРТИ-2003 — ІЗ ПІДРУЧНИКА 1903 РОКУ?

Поділитися
Питання про необхідність заміни старого змісту освіти на новий періодично поставало майже в кожній країні...

Питання про необхідність заміни старого змісту освіти на новий періодично поставало майже в кожній країні. У нас ця проблема поступово й занадто повільно вирішувалася всі роки незалежності. Специфіка даного моменту в тому, що швидко наближаються визначені законами України строки переходу від нинішньої 10—11-річної середньої школи до стандартної європейської 12-річки. Отже, модернізація змісту навчання в школі просто зобов’язана бути глибокою та принциповою. Чи буде досягнуто цієї мети, базуючись на проекті нових державних стандартів базової та середньої освіти?

Частина країн Європи — Пруссія, Франція, Австро-Угорщина, Швеція й ін. — ще в позаминулому столітті створили державні стандарти (норми) організації й змісту обов’язкової освіти. Важливим чинником впливу на уніфікацію та стандартизацію освіти було бажання керівних еліт забезпечити чи зміцнити цілісність держави формуванням у молоді потрібних для них уявлень про буття та систему цінностей (націоналізм, нетерпимість до інших культур і народів тощо). Все це, звісно, виражалося у формі бажаного «соціального ідеалу», тобто в прагненні виховати «справжнього» німця, француза й ін.

Рекорди в стандартизації та централізації освіти були встановлені в державах із тоталітарною формою управління — фашистських Італії та Німеччині, комуністичних СРСР, Китаї, Кубі й ін. Серед керівних гіпотез, які обгрунтовували фетишизацію стандартів, було припущення про те, що менталітет, норми поведінки та всі соціальні реакції людини пов’язані винятково з діяльністю системи виховання й навчання (гіпотеза tabula rasa). Цю програму дій — стандартизацію школи, створення «залізної завіси», вигнання або знищення інакомислення — Ленін та інші керівники СРСР почали виконувати з перших же днів його заснування.

70 років життя серед стандартів не минули без сліду. Не лише колись у зазначених тоталітарних країнах, а й зараз в Україні чимало можновладців, обгрунтовуючи корисність і неминучість застосування державного стандарту загальної середньої освіти, явно або неявно спираються на зазначену гіпотезу. Але звернімо краще нашу увагу на те, що роблять члени «європейського освітнього простору», куди ми мріємо потрапити.

Якщо ознайомитися з документами та словниками ЮНЕСКО, а також зазирнути в багатомовний Європейський освітній тезаурус, то дізнаємося, що термін «стандарт» за кордоном не відноситься до сфери змісту освіти, освітніх досягнень чи, на крайній випадок, якості навчання. Він рекомендований до використання в групі понять, що характеризують «управління (адміністрування) та нормування».

Цікаво, що європейські країни, котрі створили і затвердили свої версії Євротезаурусу, розділилися на дві приблизно однакові групи — одні обрали слово «стандарт», інші — «норма». Але це не перешкоджає існуванню консенсусу — більш широкими поняттями для цих двох еквівалентних є: а) правило або принцип; б) статут, регламент, розпорядок. Але найголовніше — на Заході поняття «стандарт» і «норма» застосовуються лише для параметрів забезпечення навчального процесу та місць навчання. Отже, звичка екс-соціалістичних країн дуже широко використовувати словосполучення «державні стандарти освіти» суперечить традиціям розвинених країн Західної Європи, що дотримуються незвичних для нас більш демократичних методів забезпечення якості навчально-виховного процесу і досягнення головних цілей діяльності всієї системи освіти.

В Україні запровадження єдиного стандарту для всіх школярів несумісне із законом про загальну середню освіту, який вимагає профільного навчання старшокласників і з проголошеним міністром освіти й науки В.Кременем магістральним просуванням до особистісного орієнтованого навчання.

Не можна не зауважити, що проект профілізації неймовірно хороший — попри фінансові труднощі й відсутність учителів-спеціалістів, плануються не два, не три, а цілих п’ять магістральних напрямів профілізації навчання: суспільно-гуманітарний, природно-математичний, технологічний, художньо-естетичний і спортивний. Оскільки кожен із п’яти напрямів мусить додатково ділитися на підпрофілі, то всього виходить кілька десятків варіантів руху старшокласників до атестата зрілості. Очевидно, для кожної такої «доріжки» неминуче доведеться створювати свій державний стандарт навчання. У перспективі — робота для дуже багатьох і досить надовго.

А чи не краще скористатися «зарубіжними стандартами»? На жаль, дати однозначну відповідь непросто. Головна причина не в тому, що різні країни мають різні напрями та профілі навчання в старшій середній школі, а в тенденції постійної зміни цього рівня освіти відразу за багатьма характеристиками.

Для нас найважливіше в цій зміні — прагнення максимально зменшити число напрямів диференціації та профілів навчання. Країни Заходу вже пройшли пік дуже великої кількості профілів і видів атестатів. У даний момент вони занепокоєні тим, як зменшити розмаїття і давати молоді більш загальнорозвиваючу освіту.

Причина такого своєрідного «повернення до минулого» в тому, що саме західне суспільство переходить від індустріальної стадії до так званого суспільства знань. Якщо в першому понад 50% робочої сили становили заводчани різних професій, то в другому у виробництві не знайдеться місця навіть для 25% всього активного населення. Та й кваліфікаційні вимоги в ньому до нових працівників будуть жорсткі — диплом бакалавра чи навіть магістра. Не дивно, що старша середня школа розвинених країн орієнтує учнів не стільки на конкретну професію, скільки на подальше навчання у вузі, а після нього — на самонавчання в процесі праці.

Отже, автори наших планів майже необмеженої профілізації 10—12-х класів трохи спізнилися — майбутній ринок праці обіцяє мати забагато відмінностей від свого індустріального попередника.

Звісно, ще не пізно змінити проекти планів і спробувати «крокувати в ногу» із Європою. Тим більше що у нас напевно забракне ресурсів на недешеву профілізацію. Дай Боже, щоб ми нашкребли коштів усього на два профілі — гуманітарний і природничий. Хоч як дивно, але це саме те, про що нині мріє і Швеція з її десятками профілів, і багато інших розвинених країн.

І загальні положення законів, і текст Національної доктрини розвитку освіти України в XXI столітті, і висловлювання вищих керівників про найближчі плани є дуже обнадійливими. Проблема лише в тім, аби уникнути в самісінькому кінці реалізації переходу на 12-річну школу сакраментального — «хотіли, як краще, а вийшло...» Саме тут — на стадії реалізації — реформатори-модернізатори і мусять зробити найтяжче: не лише проголосити навчання «новим», а й наповнити його дійсно новим змістом. Ось саме цього кроку запропонований проект стандартів середньої освіти і не зробив — у ньому немає основ для того, що він, як сказано в преамбулі до проекту, забезпечує «науковість і систематичність знань».

Аби уникнути непорозумінь, відразу ж домовимося, що слід розуміти під «науковістю знань». Якщо виходити з норм СРСР, то «наукою» слід іменувати будь-які хоч трохи систематизовані судження, висловлювання, думки й ін. Навіть якщо вони наскрізь суб’єктивні і виражають особисті погляди усього однієї людини чи невеликої групи осіб. Будемо вважати, як і весь розвинений світ, що «наука» — інструментальні та старанно перевірені знання. Лише вони можуть створити матеріальні передумови, щоб запобігти знищенню всього людства глобальними негараздами — від падіння астероїда до виникнення сотень хвороб, страшніших за СНІД.

Для автора «перспективні науки» — нанонауки. Ті самі, котрі взагалі жодного разу не згадуються в проекті стандартів освіти. Рамки статті виключають детальне пояснення сутності всієї групи нанонаук, але найголовніше про них слід сказати — на базі «звичайних» наук людство, напевно, не вирішить жодної з глобальних екологічних проблем, не кажучи про ще серйозніші загрози своєму існуванню. Технологічні можливості нанонаук значно випереджають навіть найбурхливішу фантазію, тому передбачити, наприклад, параметри комп’ютерної техніки чи виробничі лінії й апаратури зразка 2030 року нині геть неможливо.

Ну, гаразд, не знали автори стандартів нанонаук — не змогли навіть згадати про них у стандартах. Може, у стандартах міститься щось корисне і перспективне для формування сучасного світогляду та розуміння природи хоча б «високих технологій»?

На жаль, і цього немає. Двічі — в основній і старшій середній школі учням на уроках фізики пропонуватимуть одну й ту ж інформацію «до 1920 року» (!), але першого разу — із невеликою кількістю формул, другого — зі значно більшою. Жодного (це вкрай важливо) фізичного явища, відкритого після 1950 року, на уроках розглядати не планується. Яка вже тут нанофізика та квантові комп’ютери — всі повинні кілька років поспіль вивчати, цитуємо, текст стандартів: «закони Архімеда, Паскаля, Гука, Ома і Джоуля—Ленца». Мимоволі виникає підозра — тексти стандартів 2003 року списані з тексту підручника фізики 1903-го. Адже тоді теж усі вчили саме ці закони і нічого більше.

Залишається сподіватися на краще — дані шкільні «стандарти» з точних наук повинні бути відкинуті через їхній відвертий ретрохарактер і майже повну даремність для нашого «світлого наномайбутнього». До речі, росіяни саме так і вчинили зі своїм проектом «ретростандартів». Надія на краще тим обгрунтованіша, що Міністерству освіти й науки усе ж доведеться створювати дійсно наукові й сучасні програми для потоків профільного навчання в майбутній 12-річній школі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі