Тепер це не просто школа…

Перше вересня - це завжди свято. Душевне, тепле, трепетне. Його чекають з хвилюванням у всіх школах країни. Але в середній школі №21 міста Слов'янська свято буде особливим.

Школу було зруйновано під час бойових дій. Завдяки волонтерам і спонсорам її вдалося відбудувати буквально за півтора місяця. Вийшло як у казці - нова, постала з руїн і вогню школа навіть краща за колишню.

- Бойовики захопили нашу школу ще в середині травня. Подзвонили й сказали: "Ми забираємо твою школу". Я приїхав, мало не на колінах просив - не чіпайте школу, дітям учитися ніде. Марно... - згадує директор школи Сергій Віленович Борисенко. - Навчальний рік ми закінчили як могли. Вчителі давали дітям завдання через інтернет, по телефону. Так само й перевіряли. Коли була можливість - приходили до учнів додому.

Під час воєнних дій у Семенівці залишалися тільки троє з 73 наших учнів. Вони разом з батьками ховалися в підвалах. Я дуже переживав за них, хвилювався за школу. Але приїхати не міг, бо живу в самому Слов'янську, а щоб дістатися в Семенівку, треба було добиратися під обстрілами. Але щойно українські війська увійшли в Семенівку (а було це 5 липня), відразу ж приїхав.

- Ваша школа дуже постраждала?

- Не те слово!.. Коли я побачив, на що вона перетворилася, - серце стислося, дихання перехопило. Ми тільки рік тому закінчили ремонт, зробили новий дах, поставили вікна зі склопакетами. Стільки сил і грошей вклали! І все це знищено... Чотири прямих попадання в дах. Перекриття пробито наскрізь. З 92 вікон вціліли тільки чотири. Але стіни, на щастя, встояли. Меблі розтрощено, бібліотеку спалено. Під вікнами вирито окопи.

Всередину будівлі школи я потрапив тільки через два дні. Доти не пускали сапери. У самому приміщенні, у дворі, на підступах до школи були міни й розтяжки. На щастя, їх усі знешкодили, ніхто з дітей і дорослих не постраждав.

Я не знав, що робити, куди йти. Поїхав зі своєю бідою до Слов'янська. Там на площі побачив міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, міністра інфраструктури Максима Бурбака і голову правління Ощадбанку Андрія Пишного. Підійшов до них спитати, як відновлювати школу.

Наступного дня через відділ освіти мене розшукали представники Ощадбанку. Пообіцяли відновити школу до початку нового навчального року. Я не вірив, що це можливо. Але виявилося - правда.

- Тепер у вас є все необхідне для того, щоб розпочати навчальний рік?

- Наша нова школа тепер набагато краща, ніж була. Гарні вікна. Нові меблі. Заново укомплектована бібліотека. Кожного дня на нашому об'єкті працювали 50-70 людей. Це бригади будівельників з Києва, Краматорська, Слов'янська. Роботи фінансував Ощадбанк. Ми дуже вдячні всім, хто не залишився байдужим до нашої біди.

Меблі й книжки надіслав з Києва Міжнародний фонд ім. Ярослава Мудрого. Я телефонував голові Фонду Валентині Стрілько, дякував за допомогу і небайдужість.

Нам допомагають волонтери з різних регіонів України. Приходять і місцеві жителі, батьки учнів. Вони складають нові меблі, виносять сміття, прибирають подвір'я. Цілими днями коло школи бігає ватагою дітвора. Чекають не дочекаються, коли ж уже буде 1 вересня. А днями нам привезли новий спортивний майданчик - діти в захваті.

- На святковій лінійці стоятимуть усі ваші учні?

- На жаль, ні. П'ятеро разом з батьками за кордоном, у Росії. З них четверо не повернуться в Україну, бо їхні будинки зруйновані. Діти телефонують, цікавляться, як у нас справи. Дуже сумують. Шкодують, що 1 вересня зустрінуть не в рідній школі.

Але в нас буде й поповнення - діти з околиць. Замість 12 першокласників ми набрали 16. Сьогодні в школі вже 77 учнів. Крім того, ми вирішили взяти під свою опіку сусідній дитячий садок. Його приміщення згоріло під час обстрілів, і діти опинилися на вулиці. Ми виділили їм одне крило школи, реконструювали його згідно з вимогами до дошкільних закладів.

Тепер у нас не просто школа, а навчально-виховний комплекс №1. Фонд ім. Ярослава Мудрого допоміг з дитячими меблями, постіллю. Передали й багато чого необхідного для занять.

- Ви і ваші колеги-вчителі вже підготувалися до першого патріотичного уроку на тему "Україна - єдина країна"?

- Те, що всі ми - єдина країна, кожен з нас відчув, коли відновлювали школу. Допомогу передавали з різних міст. Наші бригади працювали дружно. Пліч-о-пліч з донеччанами трудилися хлопці з Закарпаття, Києва. І віримо, що разом ми вистоїмо в цей непростий час. Приїжджайте до нас на святкову лінійку. Вона буде незвичайною. Чекаємо багато гостей. Серед них і Святослав Вакарчук. Це буде справжнє свято. Вітаю всіх з наступаючим Днем знань! Нехай новий навчальний рік буде мирним і радісним.