Управління майбутнім

Лілія Гриневич 30 серпня 2013, 17:45
Управление будущим

Читайте також

Фундамент майбутньої економічної, культурної, технологічної потуги держави закладається освітою. Але в Україні ця сфера потрапила у погані руки. Храм знань зайняли торговці. 

Лейтмотивом освітньої політики є заощадження коштів, "бо у нас слабка економіка". Але навіть наявні кошти в освіті використовуються непрозоро, зі зловживаннями, про які щорічно повідомляють Рахункова палата, громадські організації. 

Ніколи економіка не буде ефективною без ефективної освіти. Виходить так: "Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні!" Замкнене коло, яке треба розірвати.

Міністерство освіти і науки в цій ситуації обрало найлегший шлях — окозамилювання. Що не повідомлення, то успіх. Але ситуація в освіті насправді дуже складна і тримається лише на самовідданості Вчителя. Нинішня система управління освітою себе повністю вичерпала і слугує лише керівникам МОНу, а не країні, економіці чи людям. 

Маємо спроектувати сучасну модель освіти. Робити це належить Верховній Раді у широкому суспільному діалозі. Початок нового навчального року є доброю нагодою, аби поглянути правді у вічі, виявити реальні проблеми, озвучити основні завдання діалогу щодо майбутнього освіти.

Порочні практики
під час вступної кампанії

Всупереч заявам Міносвіти, цьогорічна вступна кампанія до вищих навчальних закладів пройшла зовсім не "без шпаринки". 

Зовнішнє незалежне оцінювання виконує свою місію: найталановитіші діти з високими балами потрапляють на бюджетні місця до обраних вищих навчальних закладів. Проте створюються нові перешкоди на шляху доступу до якісної вищої освіти для частини абітурієнтів, результат яких близький до прохідного балу. І в цьому випадку тут розум, наполегливість і талант перебувають у нерівній конкуренції зі зв'язками, грішми та підкупом. Не завжди перемагає перше. 

Цьогоріч у системі "Конкурс" відображалися дані з Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО), яка, власне, є державною. Отже відповідальність за коректність роботи цієї бази мало б нести Міністерство освіти і науки. Проте, очевидно, не несе.

Наприклад, перед завершальним етапом вступної кампанії у роботі ЄДЕБО було впроваджено нову опцію, яка дозволяла обирати — відображати чи ні введену інформацію про оновлені списки на сайті інформаційної системи "Конкурс". Вводять інформацію в ЄДЕБО приймальні комісії, а механізму верифікації даних не передбачено. Після нововведення приймальні комісії не були належним чином проінструктовані. Частина комісій — випадково чи навмисне — "забувала" піcля введення даних включити відповідну опцію та оприлюднити оновлені рейтингові списки абітурієнтів. Отже, величезну кількість абітурієнтів було введено в оману. 

Стосовно обсягів держзамовлення, виділеного окремим вишам, — існують істотні розбіжності між даними Міносвіти (лист МОН №1/13-481 від 03.07.2013 р.), оприлюдненими на сайтах вишів, та даними, наявними в інформаційній системі "Конкурс", якою користуються сотні тисяч абітурієнтів. Це створило можливості для маніпуляції місцями держзамовлення та дезінформування абітурієнтів. Ці порушення зафіксувала громадська мережа "Опора", яка спостерігала за перебігом вступної кампанії. Усе це означає, що існує поле для маніпуляцій, наприклад для зарахування на приховані бюджетні місця за хабарі.

Чому Міносвіти не робить нічого для створення прозорих умов вступу? Чи не тому, що воно є головним бенефіціаром стану речей, який склався? 

Коли ми створювали систему зовнішнього незалежного оцінювання, одним із завдань було знищити вступне хабарництво. ЗНО працює, але вступна кампанія все ще залишається не цілком об'єктивною. Ключова причина — непрозорість під час зарахування абітурієнтів на місця державного замовлення. Цей етап треба зробити максимально прозорим.

У світі таке завдання вирішують по-різному. Це може бути автоматизована централізована система вступу, що повністю виключає людський фактор під час зарахування, як, наприклад, у Литві. Інший варіант — здійснювати зарахування можуть окремі університети, але при цьому вони мусять нести визначену відповідальність за вчасне надання повної коректної інформації.

Держзакупівлі у храмі знань

Виступаючи у парламенті в липні, міністр освіти повідомив про "рекордну кількість надрукованих підручників". Цей "успіх" не дуже тішить, бо зовсім не йдеться про їх якість. 

Ринок підручників монопольно контролюється Міністерством освіти, яке затверджує зміст підручників, розподіляє фінанси на друк, забезпечує розповсюдження. Тоді як витрати на державні замовлення на видання підручників щорічно зростають, сягаючи сотень мільйонів гривень, українська навчальна книжка втрачає свою якість, про що свідчать відгуки учителів та батьків.

Причина цього — непрозоре проведення конкурсу підручників, цілеспрямоване гальмування видачі дозволів на використання підручників та посібників у навчальних закладах з метою витіснення одних видавництв і сприяння іншим, близьким до керівництва Міносвіти.

Наприклад, 12 серпня ДНУ "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" МОН України уклав угоди на видання підручників на загальну суму близько 86 млн грн. Як повідомляють "Наші гроші", половину всіх підрядів отримали дві приватні структури.

Відомо, до чого веде монополізація, — ціна необгрунтовано зростає, а якість падає через відсутність конкуренції.

Проблема непрозорих закупівель стосується не лише підручників. Дуже часто закуплене централізовано обладнання не відповідає реальним потребам місцевої громади. Наприклад, у регіонах неодноразово довелося чути про отримання комп'ютерних класів не в тій комплектації, що потрібна, або отримання автобусів із гіршими ходовими характеристиками для сільської місцевості, ніж аналоги. 

Централізовані закупівлі привабливі для міністерства, бо таким чином чиновники оперують великими сумами коштів і можуть при цьому зловживати. В результаті закуповується обладнання, яке не відповідає потребам на місцях. Тому кошти на закупівлі в освіті необхідно спрямовувати якомога ближче до "споживача", тобто школам чи органам місцевого самоврядування.

Скляна стеля замість соціального ліфту

Триває курс на соціальне розшарування суспільства через обмеження доступу до якісної дошкільної та середньої освіти. Поглиблюється прірва між тими, хто здатний реалізувати своє право на освіту, має можливості до самореалізації та розвитку, і тими, хто в таких правах обмежений. 

Освіта стає менш доступною насамперед для дітей із незаможних родин. Дедалі частіше здобуття де-юре безкоштовної загальної середньої освіти де-факто супроводжується постійними "благодійними внесками", за рахунок яких школи намагаються отримати те, чого недодала їм держава. Зрозуміло, не всі батьки можуть собі це дозволити. Таким чином, освітні можливості для їхніх дітей звужуються. Бідність передається у спадок.

Скляна стеля нависає також над мешканцями села, причому з найменшого віку. У сільській місцевості лише 38% одно-шестирічних діток охоплені дошкільною освітою. Тобто понад 60% дітей, які живуть на селі, перебувають у наперед програшній ситуації, порівняно зі своїми однолітками з міста, бо не проходять потрібного періоду соціалізації, не отримують рівних стартових позицій на початку навчання у школі.

Так звана оптимізація мережі навчальних закладів зазвичай означає ліквідацію. Місцеві органи виконавчої влади закривають сільські школи шляхом тиску, нерідко фальсифікується позиція мешканців сіл. За даними Держкомстату, у 2010— 2012 рр. в Україні закрито 628 шкіл, з них 484 — у сільській місцевості. За оперативними даними, які є в розпорядженні комітету, на 2013 рік заплановано закрити або реорганізувати понад 150 шкіл, з яких 90% розміщені в селах. При цьому дітей закритих шкіл далеко не завжди переводять у кращі умови навчання — з більш кваліфікованими вчителями, повноцінним вивченням іноземних мов, комп'ютерами, підключеними до швидкісного Інтернету, обладнаними теплими кабінетами, доїздом на справному шкільному автобусі хорошою дорогою, зрештою — з наявністю туалетів у приміщенні. 

Сміхотворними є заяви про стовідсоткову інформатизацію шкіл. Реально 66% комп'ютерів або застарілі (віком понад 5 років), або несправні. Лише 44% комп'ютерів підключено до Інтернету. Статистика щодо широкосмугового підключення взагалі не ведеться. Часто підключення до Інтерформально є, але фактично за неуплату його відключено. Таким чином, діти, в яких є можливість повноцінно використовувати сучасні технології вдома, розвивають навички роботи з інформацією, а діти, в яких такої можливості немає, — перебувають у наперед нерівній ситуації, яка потім негативно позначиться на їхніх шансах на ринку праці. 

Так зване "стовідсоткове" фінансування освітньої системи насправді означає лише одне: 90% коштів спрямовується на поточні видатки, з яких переважна частина витрачається на виплату заробітної плати та нарахування на неї. Кожен бюджет — це бюджет виживання, не йдеться про модернізацію чи розвиток.

За оперативною інформацією, яка є в розпорядженні комітету, з виділених бюджетних коштів на підготовку до нового навчального року змогли освоїти в середньому не більше 50% у зв'язку тим, що платіжні доручення не оплачує Державна казначейська служба України.

Виявляється, навіть напередодні 1 вересня навчальні заклади для держави — не пріоритет.

У провідних країнах саме освіта є соціальним ліфтом, який дозволяє покращувати життєві шанси кожної особистості, незалежно від соціального стану та місця проживання. 

Як цього досягнути?

Наприклад, в успішній фінській системі освіти це забезпечують два фактори.

Перший: учитель, соціальний статус якого порівнюють зі статусом лікарів та юристів. Учителем бути престижно, і тому в цю професію йдуть найталановитіші. Жодна реформа не буде успішною в освіті, якщо при цьому не вирішується питання соціального статусу та кваліфікації вчителя.

Другий: єдині вимоги до кожної школи, виконання яких забезпечує держава. Кожна школа, незалежно від місця проживання і від майнового статусу учнів, гарантує кожній дитині єдиний високий стандарт освіти і при цьому створює простір для виявлення та розвитку її індивідуальних здібностей.

Лебідь, рак і щука освітньої політики

Стаття 4 чинного Закону про освіту говорить: "Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування". Сьогодні ця норма порушується, бо фактично освітня політика зведена до реалізації спущеної згори Програми економічних реформ. Інші програмні документи, включно з Національною стратегією розвитку освіти, підписаною президентом у липні, мають декоративний характер.

Таким чином, бачення освіти не є результатом суспільного або політичного діалогу. В кращому разі, проекти нормативних актів проходять традиційну процедуру "одобрямсу". Вадою такого підходу є те, що в процесі підготовки стратегічних документів не формується суспільне замовлення освіти з-поза меж системи освіти. Освітня політика відірвана від потреб суспільства, економіки, держави. 

У результаті, з одного боку, у Національному плані дій на виконання Програми економічних реформ містяться цілком неадекватні норми, які викликають різке неприйняття експертів та освітянської спільноти. Приклад — спроба форсованого збільшення нормативу навантаження на одного викладача до 18 студентів. З іншого боку, навіть прогресивні пропозиції Програми не знаходять реального втілення у роботі Міністерства освіти і науки або діях парламентської більшості.

Наприклад, законопроект "Про вищу освіту" №1187, підготовлений представниками провладної партії, повністю суперечить Програмі економічних реформ у частині автономії вищих навчальних закладів, академічної свободи, забезпечення мобільності студентів та викладачів, інтеграції до європейського освітнього простору.

Натомість, альтернативний законопроект №1187-2, розроблений робочою групою під керівництвом академіка М. Згуровського за ініціативи Прем'єр-міністра М. Азарова, відповідає цим вимогам і був рекомендований парламентським комітетом з питань науки і освіти, проте поки що не знаходить підтримки у провладної більшості та МОН.

Змістовній дискусії між виконавчою владою, парламентською більшістю і опозицією в інтересах освіти заважають надмірна політизація та інтригантство. Результати конструктивних обговорень не беруться до уваги під час прийняття рішень. Промовистий приклад — прийняття на засіданні розширеної колегії МОН 27 серпня "Концепції профільної школи", в якій так і не враховано результатів обговорень освітянської спільноти.

До речі, згадана концепція — приклад того, як не слід приймати стратегічні рішення. Ідея профільної школи, яка передбачає додаткову професійно-орієнтовану спеціалізацію, не нова і закладалася в концепцію дванадцятирічної середньої освіти. Але МОН пропонує втиснути у два роки профільної старшої школи програму, яку в європейських країнах засвоюють за 3—4 роки. В результаті ми отримаємо перевантаження дітей та скасування окремих базових предметів, необхідних для всебічного розвитку людини. На ці та інші недоліки концепції, зокрема, було вказано й під час обговорення в комітеті з питань науки і освіти.

Освіта не повинна бути предметом політичних спекуляцій, вона має стати предметом систематичної інтелектуальної роботи всіх гілок влади. Формування політики у сфері освіти має включати механізми залучення всіх зацікавлених сторін: роботодавців, молоді, батьків учнів та студентів. Природно, що майданчиком такого діалогу є комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України.

Освіта як управління майбутнім

Філософ Зигмунт Бауман назвав наш час "плинною сучасністю", бо світ "пливе", надто швидко рухається. Нам треба бути готовими до ризиків світу, який змінюється динамічно. В цьому полягає призначення сучасної освіти. 

Чи можемо ми сьогодні точно передбачити, якими будуть технології, економічні та суспільні відносини у 30-х рр. XXI ст., коли повноцінно працюватимуть сьогоднішні маленькі школярі? Що ми можемо зробити, аби підготувати їх до цього незвіданого майбутнього?

Роль Верховної Ради — створити законодавче підгрунтя для оновлення системи освіти, яке повинне вирішувати три базові завдання.

По-перше, відповідати на виклики демографічної кризи, зниження конкурентоспроможності національної освіти, "розриву поколінь" у викладацькому складі.

По-друге, враховувати світові тенденції розвитку, із застосуванням нових змісту, форм і технологій навчання. Також — скористатися новими можливостями після підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

По-третє, сформувати "суспільний договір" між державою та учасниками соціального діалогу, аби забезпечити відповідність освітньої політики вимогам економіки, суспільства, держави. 

Нам необхідно закласти підвалини нової системи управління освітою. Нинішня централізована система управління здатна монополізувати державні закупівлі, але не спроможна забезпечити таку якість освіти, як у провідних державах. 

Нова система управління має грунтуватися на засадах децентралізації, автономії, прозорості та зовнішньої оцінки якості освіти. На практиці це означає розмежування регуляторних, управлінських та контрольних повноважень, які зараз сконцентровані в міністерстві, впровадження максимальної передачі повноважень на рівень навчальних закладів, залучення громадянського суспільства до контролю за якістю освіти. 

Ключовою є зміна підходів до фінансування освіти. Маємо запровадити принцип "гроші ходять за дитиною", а "освітній кошик" кожної дитини повинен передбачати не тільки кошти на оплату праці вчителя і комунальних послуг, а й кошти на підручники, навчальне обладнання та інші видатки, пов'язані з навчально-виховним процесом.

Освіта повинна створювати підвалини для добробуту країни, а не окремих її керівників. Інвестуючи в освіту, держава має повертати інвестиції — отримувати найкращі у світі трудові ресурси, фундаментальну та прикладну науку, провідні технології. Саме через освіту держава проектує і формує власне майбутнє.

Сьогодні на майданчику комітету з питань науки і освіти обговорюються концептуальні засади нового законодавства про освіту. У сесійну залу буде винесено новий закон "Про вищу освіту", у жовтні передбачено провести парламентські слухання "Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення". 

Комітет запрошує до участі у формуванні освітньої політики всіх зацікавлених.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
43 коментаря
  • Харьковчанин 6 сентября, 20:09 Обсуждение СССР и причин его распада дело интересное, но наверное уведет нас от публикации уж больно далеко. Если рассматривать вопрос прагматично, то для того чтобы популяция "сдвинулась с места" и развивалась необходимо иметь 10% ее членов (это касается не только людей, но и популяций животных) готовых это делать невзирая на последствия для себя лично, в том числе и на угрозу жизни. Исходя из того, что население страны рассредоточено по населенным пунктам, большим и маленьким, то мы можем ожидать появление симптомов развития даже не очень долго. Об этом свидетельствует и данная публикация и ее обсуждение. А о том, что самое главное препятствие для собственного развития личности находится внутри ее наверное и говорить много не стоит: будем любить себя и победим в себе дракона! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Прокас 5 сентября, 14:06 Да, только просвещенная диктатура! СССР был одним из ее вариантов, и судя по результатам - успешным. Но расслабляться в ее ожидании опасно: при отсутствии врожденных появятся приобретенные социальные пороки, которыми переполнена планета Земля. Безделие заразно.
    Харьковчанин 5 сентября, 21:41
    Не совсем так, от СССР до просвещенной диктатуры как от Киева до... Потому СССР и прожил так мало, меньше жизни одного человека. Просто люди так устроены, что память хранит больше хорошее. Между прочим СССР тот пример когда путем самоуничтожения пошли именно народы России, а Европа отказалась от такого выбора. Так, что долгий путь возвращения нравственности в социум придется пройти, хотелось бы пораньше.
    Прокас 6 сентября, 18:29
    СССР был не лучшим, но вариантом просвещенной диктатуры. Причин его ранней смерти много, и первая из них - навязанная ему гонка вооружений. Возвращения нравствености в социум ждать не надо - достаточно самому стать нравственным.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • снс 4 сентября, 13:48
    Наукові пенсіонери в НАНУ 2 сентября, 11:48 Б. Патон цілком правильно вирішив, що в НАН України заробітна плата наукових пенсіонерів має бути не за рахунок базового бюджетного фінансування, а з коштів спецфонду http://www.nbuv.gov.ua/portal/All/herald/2008-06/a2-n6.pdf . А що відбувається в вузах ? Всі отримують з бюджету, а молодь жебракує.
    В НАНУ директора институтов содержат прикормленных научных пенсионеров за счет основного бюджета, а не спецфонда.
    Читач 4 сентября, 18:41
    Заробітна плата наукових пенсіонерів за рахунок базового бюджетного фінансування - це резерв підвищення зарплати працюючим науковим співробітникам. В іншому випадку на ці кошти потрібно зменшити фінансування інститутів НАНУ, а директорів зобов'язати повернути із своїх зарплат кошти, виплачені науковим пенсіонерам.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Ханка 3 сентября, 16:46 Табачник має відкату із 13 млн.підручників по 5,60грн.за штучку! Ще 12 млн. Із автобусів!! Ще 9 млн. Із ремонтів.... Та так бідний і мучиться.. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Прокас 2 сентября, 18:54
    Харьковчанин Вчера, 22:15 Какой то замкнутый круг, не правда ли? Надо менять - менять некому - делаем плохо - надо менять. Удивительно, но очень созвучна статья в Украинской правде "Знання - сила? Михайло Дубинянський, УП _ П'ятниця, 30 серпня 2013, 14:15". А может просто расслабиться и попытаться если не получить удовольствие, то сделать в жизни что-то, что будет нравиться самому себе и одновременно отвечать такому понятию как совесть ( или 10 заповедей).
    Расслабляющихся граждан, увы, миллионы - снизу доверху. Совмещать несовместимое невозможно (расслабление и жизнь по совести). Или-или. Слабаки выберут первое. Ленин на вопрос - почему он стал противником царя, хотя мог сделать при нем успешную карьеру, ответил: лучше борьба, чем мир с пошляками.
    Харьковчанин 3 сентября, 16:28
    Все просто, как много борцов найдет Движение. Если помните, все началось с "Союза борьбы за освобождение рабочего класса" и поимели то что видели, а пошляки тихо расслабляются, там в Европе, куда все хотят скопом. Так, что не все однозначно. А пошляки - они частью вымрут, частью заменяться мигрантами, а часть из них мутируют в несколько более активных граждан.
    Прокас 3 сентября, 22:02
    1. Скопом в Европу? Это не доказано. Я не хочу. 2. Лев Толстой: " Если люди порочные связаны между собой и составляют силу, то людям честным надо сделать то же самое. Ведь как просто..." ( "Война и мир").
    Харьковчанин 4 сентября, 21:42
    Мысль конечно светлая, но как научиться не гадить в лифте собственного дома и не превращать в помойку перелесок возле дачного кооператива? Практика показывает есть один инструмент - просвещенная диктатура (тоталитаризм, монархия, автократия и т.д.), которая выстраивает патриотизм согласно собственным взглядам на жизнь. На восток от Немана и Прута другой общественно признанной позитивной практики просто не зарегистрировано за последние 11 веков. Так, что создавать группы из талантливых детей конечно можно, если еще и деньги на это дают, а вот перевоспитывать морально-нравственными инструментами особей с врожденными социальными пороками (см. например комментарии от Ханка, СНС, Ватсона, вспомните уродливое поведение продвинутых и или ограниченных тинейджеров, посмотрите на их бессмысленно проживающих свое время в этой жизни родителей) просто не возможно. Так, что проще расслабиться и ждать продуктивно диктатора (он же мессия, вождь, президент, премьер, лидер...). А Европа - хорошо, но там не всех ждут...
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Відверто 2 сентября, 14:10 Шановна Авторко! Ви також маєте усвідомлювати, що більше за все деморалізує школу - це списування. Знову таки слід підкреслити, що списування в школах ми успадкували від радянської системи освіти (це була совєрідна форма приписок, тільки в школах). В сучасній українській школі списування призвело до змови між учнями та вчителями. Учні не хочуть вчитися, або перевантажені, а учителі не хочуть вчити, бо мало платять. Шляхом списування учні демонструюють, що вони начебто вчили, а учителі начебто навчили. А результат надзвичайно страшний: знань у учнів нема та ще й вони морально зламані, бо вони навіть не задумуються і не усвідомлюють, що таким чином вони отримуюють не зароблені оцінки. Всім очевидно, що боротьба зі списуванням не потребує додаткових коштів, вона просто потребує сумлінності від керівників освіти та учителів. Коли буде усунуте списування, то можливо зменшаться показники успішності, але значно оздоровиться шкільна атмосфера. Чому б комітету, який Ви очолюєте не обговорити проблему списування і прийняти відповідні рішення. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Відверто 1 сентября, 21:53 Шановна Авторко! Держава не має коштів платити достойну зарплату викладачу університету кандидату наук, якому 35 (і більше) років. В той же час у держави є кошти, щоб платити зарплату і наукову пенсію літньому викладачу університету, так званому працюючому пенсіонеру. Поясніть, яку цінність для держави, для її вищої освіти мають літні викладачі, що їм держава "платить" вдвічі більше від молодих перспективних та дієздатних викладачів, які на утриманні мають сім'ї? Де здоровий глузд? Чому дієздатна ініціативна людина має отримувати вдвічі менше від літньої, як правило безініціативної людини? Така політика не сприяє якості підготовки фахівців університетами і не дає вищій освіті жодних перспектив на майбутнє, бо талановита молодь не йде працювати в університети, адже для неї коштів нема. Звертаю Вашу увагу, що працюючих наукових пенсіонерів, які крім зарплати, отримують наукову пенсію, яка рівна зарплаті, нема ніде в світі - це наше не саме краще "витворення" і його слід як найшвидше позбутися.
    Наукові пенсіонери в НАНУ 2 сентября, 11:48
    Б. Патон цілком правильно вирішив, що в НАН України заробітна плата наукових пенсіонерів має бути не за рахунок базового бюджетного фінансування, а з коштів спецфонду http://www.nbuv.gov.ua/portal/All/herald/2008-06/a2-n6.pdf . А що відбувається в вузах ? Всі отримують з бюджету, а молодь жебракує.
    Клептократія в Інституті світової економікиі міжнародних відносин НАН України 2 сентября, 12:22
    Клептократія в Інституті світової економікиі міжнародних відносин НАН України. На підставі Актів ревізії та матеріалів СБ України директор ІСЕМВ НАН України Пахомов Ю.М. 30 січня 2013 р. був відсторонений від виконання обов’язків. Згідно Розпорядження Президії №97 від 14.02.2013 Постановою Президії НАН України №1 від 15.03.2013 він був звільнений з займаної посади. (джерело: Розпорядження Президії НАН України №404 від 13 червня 2013 р.) Після відсторонення Пахомова Ю.М. Президією НАН України тимчасово виконуючим обов‘язки директора Інституту був призначений заступник директора із загальних питань (з адміністративно-господарських питань) Гресь Володимир Миколайович, який не має вченого ступеня. Слід зазначити, що Гресь В.М. впродовж усього терміну роботи в Інституті на посаді, пов’язаній з виконанням адміністративно-господарських обов’язків, одночасно працював на керівній посаді в київському ресторані Опанас, що є прямим порушенням п.3 ст.4 р.1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». http://avtonomia.net/2013/08/25/kleptokratiya-v-instituti-svitovoyi-ekonomiki/
    Відверто бажаю посаду і грошей ... 6 сентября, 20:07
    ...але не маю жодних знань, тому винні ці кляті пенсіонери.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Відверто 1 сентября, 21:36 Шановна Авторко! Те, що Ви відстоюєте автономію університетів, то дуже добре. Але, ні у Вашому законопроекті про вищу освіту, ні у рекомендованому комітетом, відсутні (детально не прописані) механізми убезпечення управління університетами "авторитарними" ректорами. Власне про це свого часу писали в Дзеркалі Тижня брати Капранови, які назвали університети "ОПГ". Здавалося б що таким механізмом має стати чітке формулювання прав на академічні свободи професорів та чітко виписані їх гарантії від свавілля та захист від адміністративних впливів. Про це свого часу писав в Дзеркалі Тижня професор КНУ Булавін, який ноголошував, що професори в університетах мали б бути шанованими людьми, а не так як зараз, коли вони не мають жодних прав і фактично за законом є тимчасовими найманими працівниками (на строк не більший 5 років). Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Відверто 1 сентября, 21:25 Шановна Авторко! Держава фінансує начання тільки половини студентів. Друга половина навчається за свой кошт. Це породжує дуже дивну проблему через існуючу систему оподаткування. Половина з виділених державою коштів повертаються до держбюджету внаслідок опобаткування. Кошти студентів, що оплачують навчання своїм коштом, також підпадають під податки і з них також біля половини йде до бюджету. Отже маємо, що гроші, які держава виділяє на навчання студентів на справді повертаються до держави і вища школа обходиться державі "даром". Більш того, виходить, що вища школа є самокупною. Чи не вважаєте Ви, що податки на вищу школу мають бути зменшеними, щоб наші університети отримали від держави хоч якісь кошти на їх розвиток? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Відверто 1 сентября, 20:34 Шановна Авторко! Нагадаю Вам цифри, про які Ви знаєте, але вони багато чого пояснюють. В Україні 4,1 мілйонів школярів, а вчителів 610 тисяч. Тобто маємо, що на одного учителя приходиться тільки 8 учнів. При учбовому навантаженні учителя 18 годин на тиждені, якщо в класі 25 учнів ми отримали б цифру вдвічі більшу, коли на одного учителя має припадати 15 дітей. Отже маємо дивну ситуацію, тримаємо дуже велику кількість вчителів і платимо їм мізерну зарплатню. Тоді як реальна потреба в кількості вчителів удвічі менша, а отже навіть при нинішньому фінансуванні можна було б підняти зарплату в два рази. Чому так? Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.49
EUR 28.47