ВіРТУАЛЬНИЙ УНіВЕРСИТЕТ і ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВіТИ

Михайло Мінаков 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

Зміни в засобах комунікації, які відбуваються на наших очах, викликали зміну культурної парадигми й актуалізували пошук нової освітньої системи.

Сучасне суспільство дедалі більше набирає рис інформаційного. У цьому зв’язку вимоги суспільства до освіти помітно змінилися. Меншою мірою це стосується України, але насправді відставання нашої країни не настільки велике, щоб залишитися осторонь цих процесів.

Інформаційне суспільство вимагає нового рівня освіти й нових методів її надання. Ці вимоги зумовлено більшим залученням людей у процеси, де потрібна висока вузькопрофесійна освіченість, а також постійною потребою в перекваліфікації працівників, оскільки технології розвиваються дуже швидко. Нинішній вищий навчальний заклад повинен оперативно змінювати навчальні курси, способи викладання цих курсів і передбачати зміни запитів споживачів освітніх послуг. Сучасне виробництво потребує більше освічених людей, ніж років п’ятнадцять тому. Досвід університетів США й Великобританії свідчить, що факультет, як ланка й освітній принцип вузу, стає зайвим, а університет уже не прив’язаний до місцевості (новітні університети відмовилися від географічних назв). Крім того, зникає поняття циклічності навчання: вступити в деякі вузи можна будь-якого дня. Замість факультету тепер є список курсів, необхідних для здобуття кваліфікації, університет стає глобальною організацією, а в центрі безпосереднього освітнього процесу вже не професор, котрий збирає навколо себе аудиторію, а студент, якого обслуговують професори.

Вимоги інформаційного суспільства до освіти видаються такими. По- перше, потрібні загальні стандарти кваліфікації, прийнятні в усіх регіонах світового ринку. По-друге, необхідно постійно відновлювати компетентність працівників, позаяк інформація застаріває дуже швидко. Вельми високі вимоги висуваються до якості базової освіти. Збільшення кількості студентів за останні 10 років у всіх країнах Європи, зокрема в Україні, не супроводжується збільшенням бюджетних видатків на освіту, тож необхідно залучати кошти приватного й корпоративного секторів. Отже вузи повинні грати за правилами прибуткових організацій. Встановлення партнерських відносин між університетами, громадським сектором і приватним підприємництвом переводить освітні установи з відносин наукового співробітництва до конкуренції на ринку освітніх послуг.

Очевидно, що потреби сучасного споживача освітніх послуг значно змінилися. Суспільство вимагає поваги до статусу студента, а клановість науки й освіти залишається в минулому. Дедалі більше студентів працюють, тож графік їхнього навчання має бути гнучким, а навантаження меншим. Професору відведено роль порадника в навчанні та плануванні кар’єри студента. Навчання стає прозорим, особистісно орієнтованим процесом.

Процес змін в освітній сфері значно прискорився на Заході, де інформаційні технології мають постійних споживачів (від 30% населення США до 15% — Великобританії). Західні університети застосували нові підходи для того, щоб задовольнити освітні потреби суспільства. Ринок освітніх послуг і конкуренція в цій сфері значно збільшилися, як збільшилась і продуктивність високоосвічених працівників. Університети США, Великобританії, багатьох інших західних країн починають перепідготовку педагогів вищої школи, щоб навчити їх новим можливостей інформаційних технологій і запровадити асинхронні методики дистанційного й відкритого навчання. Університети стають «віртуальними».

Уряди західних країн разом з громадським сектором вимагають від університетів приймати дедалі більше студентів. У цій ситуації європейська парадигма освіти як підготовка еліти не спрацьовує, так само як і класичні принципи liberal arts education. Новий стиль освіти передбачає масовість і вузьку професіоналізацію. Нові інформаційні й педагогічні технології дали змогу застосовувати нові методи навчання, які задовольняють потреби ринку глобалізації стандартів. Жорстка невблаганна конкуренція вимагає підготовки фахівців, котрі відповідали б її запитам, відсуває потреби регіональної спільноти на другий план, а це змінює саме суспільство. Віртуальний університет, з одного боку, змінює культурне середовище, а з іншого — є ознакою його зміни. Як уже відзначалося, парадигма віртуального університету переоцінила роль і місце студента в навчальному процесі. Учень стає головним учасником освітньої технології. Учитель, інформація, методи й навички стають навчальними ресурсами, на основі яких будується освітній процес у формі сервісу. Цей сервіс, з одного боку, дає прибуток університетам і дозволяє розвивати дослідні проекти, з іншого, студент висуває свої вимоги до способу здобуття знань і навичок, що в результаті підвищує продуктивність праці. Усе — і дослідження, і студенти — орієнтовано на вимоги ринку.

Великий сектор ринку освітніх послуг залежить від людей, котрі зайняті на виробництві або живуть далеко від університетів. Ці категорії споживачів формують ринок, на який не поширюється фінансування уряду.

Сучасні інформаційні технології дозволяють задовольнити запити спільноти. Відповідно змінилися стратегія і технологія освітнього процесу. Навчальні матеріали для дистанційного навчання оформлено як «модулі», тематичні одиниці курсу з будь-якої дисципліни. Модуль будується за участю вченого, педагога, програміста й дизайнера. Готовий курс розміщується на веб-сторінці, з додатком способів самотестування. Контакт зі студентом здійснюється за допомогою електронної пошти.

Університет, володіючи правами на навчальні курси, займається просуванням свого інтелектуального товару на ринок. Зразком ринкових відносин у вищій освіті може служити Університет західних губернаторів у США. Цей університет не створює курси, а скуповує найкращі з них у країні й викладає своїм студентам. Тут працюють над створенням універсальної системи перезаліку освітніх кредитів у США, що дозволить студенту вільно переходити з одного вузу в інший. Віртуальний університет у змозі підготувати набагато більше студентів порівняно з традиційними вищими навчальними закладами.

Парадигма віртуального університету базується на радикальній переоцінці ефективності традиційних засобів навчання. Найменш ефективними визнано лекції, реферування монографій і семінари, найефективнішими — навчання інших, перевірка власних знань і рівня знань інших. Віртуальний університет використовує ефективні засоби навчання завдяки інформаційним технологіям і створює нову інфраструктуру, наближаючи послуги до споживача.

Уся наведена вище інформація стосувалася переважно країн Заходу. Але для українського інформаційного й освітнього простору дуже важливо не випускати з поля зору ці процеси. Адже той, хто першим зможе відповісти на вимоги глобального ринку, той і надалі матиме там місце. Глобальність освітнього ринку приведе до ліквідації університетів із низькою якістю освіти.

За останні два роки Україна вдвічі збільшила коло людей, котрі мають доступ до Інтернету і стали потенційними споживачами послуг віртуального університету. За різними оцінками сьогодні від одного до двох відсотків українців є користувачами Всесвітньої мережі. Якщо процеси збережуть свою динаміку, то вже через десять років наша молодь матиме змогу, не виходячи з оселі, навчатись у західному університеті. Вітчизняні університети (принаймні багато з них) можуть унаслідок цього залишитися не при ділі.

Реакцію держави передбачити нескладно. У цій ситуації в уряду є два виходи. Можна заборонити здобувати дистанційну освіту в західному університеті. Таким шляхом уже пішов уряд ПАР. Але внаслідок такої заборони підвищується «відплив мізків» із країни, а вітчизняні вузи, не маючи солідної конкуренції, знижують рівень викладання. Низький рівень підготовки фахівця є важливим чинником відсталості виробництва. Інший шлях, менш вірогідний, позаяк звички нашого чиновника і слабкість загальновідомі, — загалом відмовитися від контролю на освітньому ринку. Тоді більшість вітчизняних вузів закриється, не витримавши конкуренції з зарубіжними. У результаті ослабне наука, на внутрішньому ринку виникне дефіцит нових вітчизняних розробок, що також негативно вплине на рівень конкурентоспроможності українських виробників.

Який же вихід із цієї ситуації? Потрібно вже сьогодні перейти до зваженої політики у сфері освіти, приділивши особливу увагу якості навчання, створенню єдиної прозорої освітньої системи. Необхідно розвивати й підтримувати партнерські відносини українських вузів із передовими зарубіжними університетами, створювати спільні навчальні курси. Вимагає якнайшвидшого запровадження система незалежного тестування. При цьому випускні та вступні іспити «зіллються», завдяки чому прийом до вузу стане прозорою процедурою. Ясна річ, необхідно вжити негайних заходів для підвищення комп’ютерної грамотності викладацького складу. Усе це слід здійснювати в рамках єдиної стратегії освітніх реформ.

Для свого виживання українська освіта повинна знайти свою нішу на ринку освітніх послуг і цим забезпечити собі надійне майбутнє в наступному столітті. Однією з громадських сил, що намагаються спрямувати освітні реформи в це русло, є Міжнародний фонд «Відродження» (фонд Дж.Сороса в Україні), програми якого спрямовано на реформування освітньої сфери. Лише спільними зусиллями уряду, Міністерства освіти України, університетів, міжнародних і громадських організацій можна добитися серйозних результатів на цій ниві й уникнути долі «освітньої колонії» у XXI столітті.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92