ЛІС ПОЛЕ БЕРЕЖЕ

Поділитися
«...ліс як біоценоз, перебуваючи у взаємодії з навколишнім середовищем, докорінно змінює грунт, рівень грунтових вод, клімат і створює нові господарські можливості»...

«...ліс як біоценоз, перебуваючи у взаємодії з навколишнім середовищем, докорінно змінює грунт, рівень грунтових вод, клімат
і створює нові господарські можливості».

Б.Йоганзен

Покрита лісом площа України становить 9,4 млн. га і за приблизними розрахунками здатна за рік поглинати з атмосфери 206 млн. т вуглекислого газу і виділяти до 149 млн. т біологічно активного кисню.

Забруднення атмосферного
повітря в Україні залишається одним із найвищих порівняно із сусідніми країнами. Майже на 40% території регіону забруднення атмосфери в два-три рази вище від фонового значення. Найбільша кількість викидів забруднюючих речовин припадає на підприємства чорної металургії, енергетики та вугільної промисловості (83%). Понад третина забруднень йде від роботи автотранспорту.

Лісовим екосистемам властиві каптажні функції, що проявляються в затримуванні й накопиченні різноманітних шкідливих речовин — пилу, аерозолів, газів, а також опадів, переважно кислотних дощів.

Протягом року гектар лісу відфільтровує 36—70 тонн пилу, найбільшою мірою дубові насадження (56 т), букові (68 т), менше соснові (36 т). Ефективно сорбується поверхнею рослин чимало хімічних забруднювачів атмосфери, лісонасадження також акумулюють важкі метали, інші домішки.

Цьому сприяють особливості мікроклімату в лісі. Температура повітря всередині зелених насаджень спекотної погоди на 4—8 градусів нижча, аніж на відкритому місці, одночасно збільшується відносна вологість повітря на 15—30%. Зволожена поверхня рослин і знижена температура приземного повітря в лісі в десятки разів збільшують швидкість осадження і поглинання газових й інших домішок лісовими екосистемами.

Після аварії на Чорнобильській АЕС рівень радіації в лісі був у 1,5 і більше рази вищим, аніж на суміжних полях. Тому представляється доцільним створення навколо АЕС захисних лісових «поясів» у радіусі не менше 50 км.

Залежно від концентрації і характеру випадаючих речовин відбуваються складні фізичні, хімічні, біохімічні процеси в рослинах і грунті, що у свою чергу може знижувати й пригнічувати природні функції лісу, аж до їхнього відмирання.

Складна вертикальна структура деревостоїв, потужна підстилка і глибоко пронизуюча грунт коренева система сприяють позитивному впливу лісу на гідросферу. Над лісом випадає опадів у середньому на 10—15, а за деякими даними навіть на 25% більше, ніж на відкритих місцях.

У лісі затримуються майже всі опади. Стік тут не перевищує 3% річних опадів, тоді як на луці він сягає 38%. Зате внутрішній і підземний стік у лісі становить 42%, а в полі — лише 18%.

Вологоємна підстилка гасить швидкість стоків і втримує від 100 до 500 і більше відсотків води стосовно ваги підстилки. Випаровування вологи з підстилки в 6,5 раза нижче за поверхню поля. Така поглинальна здатність лісонасаджень особливо важлива для районів зі зливовим характером опадів, характерним для степу.

Висока пористість гумусового горизонту лісових грунтів (51—73%) сприяє максимальному поглинанню води і її очищенню від хімічних, органічних і бактеріологічних домішок. Число бактерій у воді, що протікає через ліс, знижується в 10—100 разів, порівняно з водою, що надходить у нього, у результаті дуже забруднені поверхневі води стають питними.

Академік В.Вернадський підкреслював, що «...лісовий грунт настільки добре фільтрує стік, що з ним не зрівняється очищення води в лабораторії».

Ліси є важливими чинниками зволоження атмосфери. За літній період поле і луг випаровують у середньому від 300 до 400 мм води, а ліс — 400—500 мм. Листяний ліс із гектара випаровує за сезон 2500 тонн вологи. Недарма кліматологи називають ліси океанами суші.

Отож, лісоекологічні комплекси покликані зіграти дуже важливу роль у досягненні природної рівноваги.

За твердженням відомого вченого А.Яблокова, для збереження природного середовища крупного регіону в «робочому» стані, здатному підтримувати кліматичні параметри, необхідно, щоб близько 30% площі залишалося в стані, близькому до природного. Серед решти 70% половина має бути відведена під виробництво продуктів харчування. Зменшення площ, відведених для «дикої» природи, неминуче веде до екологічних катастроф. У США лісами зайнято 24,3% території, у ФРН — 29,6%, у Франції — 27,8%.

В Україні на 1 січня 1996 р. площа лісів досягла 9400 тис. га, а лісистість — 15,6% (1941 р. — 11,4%).

За оцінками вчених і фахівців Держкомлісгоспу, оптимальною для України є лісистість 19%. Якщо взяти окремі регіони, то для Полісся вона складе 32% (наявна 26,8), для лісостепу — 18 (13), для степу — 9 (5,3), для Карпат — 45 (42), для Криму — 19 (10,4%).

Ретроспективний аналіз
свідчить, що наростаючі темпи сільськогосподарського землекористування виснажують грунтову родючість, виключають можливість їхнього самовідновлення в природних циклах біосфери. Найбільші втрати природної органічної речовини в грунті відбуваються в міру того, як вони починають оброблятися, переважно відвальним розорюванням. На думку деяких учених, обробіток родючих глинистих грунтів протягом 70 років призводить до втрати 50% органіки в поверхневому горизонті. Підтверджується також і сказане про унікальну здатність лугових грунтів до накопичення органічної речовини, а також те, що цей процес є повільним.

1948 року союзний уряд прийняв постанову про впровадження травопільних сівозмін у степових і лісостепових районах країни.

Учення В.Вільямса за підтримкою однодумців — натхненників травопілля було спрямоване на збереження і розширене відтворення комплексу природних ресурсів.

Супротивники травопільної системи землеробства вже до кінця 50-х років, критикуючи окремі її вади, особливо з приводу перебільшення ролі структури грунтів і інших частковостей, огульно придушували прогресивний екологічний принцип біологічної спрямованості землеробства. До речі, зараз за кордоном травопілля подається як новий метод, альтернативний хімізації.

На противагу травопільній системі на щит знову було піднято просапну систему землеробства. В умовах аграрної реформи і ринкових відносин негативного характеру набувають процеси розширення просапних культур у невластивих кліматичних районах. Наприклад, соняшника в лісостепових і по-ліських районах, а картоплі й цукрового буряка в південно-східних і степових районах.

Нині сільськогосподарська освоєність території України становить 72,2%, розораність — 57,1%; частка орних земель у загальній площі сільськогосподарських угідь дорівнює 79,8%; під луками й випасами лише 12,9%. Для порівняння: розораність території Великобританії, Франції, ФРН — від 28,6 до 31,8%, а сільськогосподарських угідь (рілля) — від 37,3 до 55,6%, під луками — 18—25% території.

Виходить, що сільськогосподарське освоєння наших земель перевищує екологічно припустимі межі і є малостійким до аномальних коливань клімату. Великорозмірні оброблювані поля в умовах зниження захисного впливу лісу піддаються посушливій сонячній радіації, посиленню вітрів і суховіїв, а в сукупності з іншими негативними агротехнічними чинниками сприяють розвитку руйнівної водяної та вітрової ерозії грунтів.

Після повернення до просапної системи землеробства (60-ті роки) кількість змитих орних земель збільшилася на 2,0 млн. га, або на 25,6%. Зараз під впливом водяної й вітрової ерозії піддається понад 14,9 млн. га сільськогосподарських угідь, або 35,2% їхньої загальної площі. Щороку в Україні площа еродованих земель збільшується на 80—90 тис. га.

Протягом року ерозією виноситься з полів і пасовищ 350—600 млн. тон верхнього прошарку грунту. Разом із ним зменшуються живильні речовини й органіка: 11 млн. тонн гумусу; 0,5 млн. тонн азоту; 0,4 млн. тонн фосфору і 0,72 млн. тонн калію.

Сумарні втрати гумусу через ерозію й інші деструктивні процеси щороку становлять 32—33 млн. тонн, що еквівалентно 320—330 млн. тоннам органічних добрив.

На еродованих грунтах врожай сільськогосподарських культур на 30—80% нижче, аніж на нееродованих. А загальний недобір врожаю з цих причин може скласти 6—8 млн. тон, порівняно із річною потребою продовольчого зерна країни.

Внаслідок порушення режимів осушувальних і зрошувальних меліорацій, погано регульованого внесення мінеральних добрив утворилося близько 10 млн. га (26%) угідь із підвищеною кислотністю, 5 млн. га (12%) — засолені і солонцюваті, 4 млн. га (10%) — заболочені і перезволожені.

Доречно пригадати застереження К.Тімірязєва, що «ніде, може в жодній іншій діяльності, не потрібно зважувати стільки різноманітних відомостей, ніде захоплення однобічною точкою зору не може призвести до такої крупної невдачі, як у землеробстві».

Велике занепокоєння викликає зараз розорювання 14 млн. га земель, розміщених на схилах різної крутизни.

Задля справедливості треба віддати належне директору Інституту землеробства УААН академіку В.Сайку, котрий вже багато років наполягає на зменшенні земельних площ в обро-бітку мінімум на 10 млн. га і переведенні їх у кормові угіддя і під заліснення. А поки залишається сподіватися, що схвалена урядом (1990 р.) Концепція розвитку землеробства з упровадженням грунтозахисної контурно-меліоративної системи на період до 2005 року знайде своє застосування в умовах аграрної реформи.

Пошук засобів пом’якшення
наслідків природних катаклізмів і антропогенних змін уже має історичну давнину. Ще в першій половині XIX століття ентузіасти І.Данилевський (Харківська губернія), В.Ломиковський (Полтавська губернія), В.Скаржинський (Херсонська губернія) успішно застосували у своїх маєтках посадку дерев для захисту полів, закріплення сипучих пісків і розведення лісу в степу.

Офіційні власті, як правило, реагували лише на наслідки катастрофічних подій. Так, після сильної посухи й голоду 1891 р. було споряджено особливу експедицію для глибокого й усебічного вивчення природи степів і розробки заходів щодо боротьби з посухою і виснаженням грунтів. Грунтознавець В.Докучаєв, який очолював експедицію, гнівно зауважував: «...Ліси, що захищали місцевість від розмиву й вітрів, збирали сніги, що сприяли збереженню грунтової вологи... що охороняли джерела, озера й ріки від засмічення ...ці найнадійніші й найвірніші регулятори атмосферних вод і життя наших озер і джерел місцями зменшилися в три-п’ять і більше разів». Він боровся за вироблення норм, які визначають відносні площі ріллі, лугів, лісу і вод, які не вироблено й досі. Всю його цілісну наукову систему реконструкції природи та сільського господарства чорноземної смуги віддано забуттю. Залишилися тільки створені учасниками експедиції в Маріупольській ЛОС (Донецька область) і Маловисківському
районі (Кіровоградська область) системи дубових лісосмуг, що вже понад 100 років забезпечують високі і стійкі врожаї на захищених ними полях.

Неоціненний внесок у розвиток захисного степового лісорозведення вніс учасник докучаївської експедиції, наш співвітчизник, науковець широкого профілю Г.Висоцький, ім’ям якого названо Український науково-дослідний інститут лісового господарства й агролісомеліорації.

Аналізуючи причини масового висихання (понад 21 тис. га 1908 р.) раніше створених лісонасаджень, Г.Висоцький переконується в доцільності зональної схеми лісорозведення на півдні країни. У степовій (чорноземній) зоні вдале розведення лісу, вважав він, можливе у вигляді смуг шириною 20—60 м, а в добре зволожених місцях — вирощування суцільних лісонасаджень. У полях сівозмін краще створювати вузькі лісосмуги.

Попри наявні напрацювання науки і практики, народне господарство країни виявилося беззбройним і незахищеним перед великою посухою, неврожаєм і голодом 1946 —1947 років. Посуха охопила майже всю Україну.

У жовтні 1948 року союзними органами прийнято загальнодержавну програму зі створення захисних лісонасаджень, упровадження травопільних сівозмін (уже згадуваних), бу-дівництва ставків... для забезпечення високих і стійких врожаїв у степових і лісостепових районах. Цим планом передбачалося за 1949—1965 р. створити в Україні 1273 тис. га захисних насаджень. Але через ослаблення уваги до них, а головне — через зміни в керівництві країни, не судилося вижити навіть посадженим лісосмугам.

Практикою доведено, що гектар лісосмуги поширює свою дію на 35—40 га ріллі. Захисний вплив лісосмуг проявляється в зниженні швидкості вітру в приземному прошарку, що сприяє більшому накопиченню снігу (у 1,5—2 рази), зменшенню випаровуванню вологи з поверхні грунтів (на 30—40%) і рослин (на 20%), зниженню температури влітку і підвищенню її взимку (на 1—6°).

На захищених смугами полях поліпшується мікроклімат і гідрологічний режим, на кожному гектарі зберігається до 600—800 м3 води, на 15—20% підвищується ефективність застосовуваних добрив, що сприяє стабільному підвищенню врожайності порівняно з незахищеними полями в середньому на 3,2 ц/га (23%).

Багаторічний досвід переконує, що в умовах богарного землеробства найбільше виправданими засобами охорони та підвищення родючості грунтів є комплексні заходи, що поєднують полезахисне лісорозведення з грунтоводозахисною системою землеробства. Зараз в Україні створено системи полезахисних лісосмуг не лише в окремих господарствах, а й у цілих районах: Приморському і Приазовському Запорізької, Верхньо-дніпровському Дніпропетровської, Маловисківському Кіровоградської, Канівському Черкаської, Обухівському і Кагарлицькому Київської областей. Однак в країні полезахисна лісистість залишається низькою і становить лише 1,5% (440 тис. га).

Враховуючи, що питання збереження і відтворення грунтової родючості є постійною стратегічною проблемою, а раціональне землекористування — господарською тактикою, було б доцільно:

— розробити і здійснити в умовах земельної реформи програму ренатуралізації антропогенних агроландшафтів — охорону й підвищення родючості грунтів, захист малих рік і водоймищ;

— обгрунтувати для кожного природно-господарського регіону урівноважене співвідношення між полем, лугом, лісом і водою;

— передбачити заохочення землекористувачів по здійсненню агротехнічних і лісомеліоративних заходів щодо збереження грунтів і водяних ресурсів.

З метою раціонального використання і поновлення захисних функцій лісу за приблизними розрахунками в найближчі 10—15 років необхідно:

— залісити 2 млн. га змитих орних і малопродуктивних земель; додатково посадити 630 тис. га захисних лісонасаджень із метою створення закінчених систем (3—4% ріллі) у всіх господарствах держави;

— визначити для кожного природно-господарського регіону інтегральну економічну ефективність лісових насаджень з виконання грунтоохоронних функцій і постійного поновлення необхідних умов для життя і діяльності людини: високоякісна вода, чистота повітря, естетика і біодизайн навколишнього середовища.

Здійснення цих заходів має сприяти ренатуралізації антропогенної агроландшафтної сфери, поновленню її природного потенціалу як важливої передумови надійного розвитку України.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі