Тіні на ріпаковому полі

Поділитися
Нинішнього року ще недавно забур’янені поля Львівщини у ряді районів набули яскраво-жовтого кольору — бізнес кинувся вирощувати ріпак...

Нинішнього року ще недавно забур’янені поля Львівщини у ряді районів набули яскраво-жовтого кольору — бізнес кинувся вирощувати ріпак. Потреба у ньому швидко зростає, адже це — найкраща сировина для виробництва біопалива. Лише цьогоріч світовий попит на нього зріс на 170%, а це означає, що українські аграрії нарешті отримають хороші прибутки. Вже тепер рентабельність цієї олійної культури сягає 150—200%. За різними даними, у 2008 році в Україні ріпаком засіяно від двох до трьох мільйонів гектарів, що у декілька разів більше, аніж торік. На думку експертів, ці площі можуть бути розширені ще у півтора-два рази.

Такою прудкістю аграрників незадоволений уряд, а міністри навіть планують обмежити ріпакові посіви. На їхню думку, це може позначитися на врожаях традиційних зернових культур. Утім, тільки забороною проблеми не вирішити. Безконтрольні посіви ріпаку — лише вершина айсберга.

Цікава справа для бізнесу

Західна Європа запланувала до 2012 року запровадити норму, яка б передбачала у структурі мінерального пального 12% біопалива. Окрім того, що ріпак — сировина для виробництва біопалива, він має й інші позитивні властивості. Як зазначають фа-
хівці, по-перше, ріпак — хороший попередник для будь-якої сільськогосподарської культури. По-друге, як з’ясувалося, його виробництво — найрентабельніше з-поміж виробництв інших сільськогосподарських культур, а відтак — цікаве для бізнесу. До того ж ріпак зовсім невибагливий, росте навіть на слабо-кислих ґрунтах, які не годяться для вирощування інших культур. Він чудово формує структуру ґрунту, а його посіви можуть використовуватися в ролі сидеральної культури. Тобто у плані ведення здорового землеробства, за умови дотримання сівозміни, це — вигідна культура.

На Львівщині ріпак вирощують переважно фермерські та колективні господарства, засіваючи ним сотні гектарів. Серед найбільших замовників ріпакових посівів — польські, литовські, німецькі бізнесмени. І, на жаль, майже немає вітчизняних інвесторів. Якщо ж українські бізнесмени й підключаються до справи, то лише для того, аби скупити урожай ріпаку і продати його за кордон без жодної переробки.

Ріпак по ріпаку — погано

Але ліки є ліками лише за умови, що вони використовуються у певних визначених дозах. Так і ріпак. Його не можна висівати щороку, бо це призведе до певних негативних наслідків. Проте, як свідчить досвід, коли рівень прибутковості сягає 150—200%, бізнес «плює» на будь-які застереження, особливо за відсутності відповідних норм у чинному законодавстві. Тим і небезпечно, що надто вигідно.

Як повідомив начальник головного управління агропромислового розвитку Львівської облдержадміністрації Михайло Кожушко, вже тепер деякі львівські господарства, зокрема Золочівського району, сіють олійні культури на більш ніж 20% полів. Нині за посівною площею в області ріпак займає третю позицію після кукурудзи, озимої та ярої пшениці. Під загрозою опинилася родючість ґрунтів.

Лише великі території посівів дають змогу організувати належну сівозміну, комплексне ведення господарства, а відтак — вижити у складних конкурентних умовах. Але Галичина має свою специфіку — невеликі земельні площі. Традиційно тут завжди серйозно займалися підсобним господарством. І ця тенденція зберігається. Майже 96,5% молока, 98% овочів на Львівщині дає індивідуальний сектор. Зміна цієї ситуації — серйозна економічна і соціальна проблеми. Вже тепер на селах утворився надлишок робочої сили, який сягає 200 тисяч чоловік. Хто сильніший, бере молоток або кельму в руки і виїжджає на заробітки, інші п’ють і тиняються селом. Щоб у селі з’явилися нові робочі місця, слід розвивати інфраструктуру, будувати дороги, інженерні комунікації. Це дасть змогу розвивати нові виробництва, сільський туризм. Немалою мірою це стосується й вирощування ріпаку. Відсутність власного виробництва кінцевого продукту — біодизелю — призводить до того, що на вирощуванні ріпаку заробляють усього кілька підприємців.

Нині на Львівщині, завдяки допомозі обласного бюджету, побудовано три цехи з виробництва біодизелю загальною потужністю близько 15 тисяч тонн на рік. Слід сказати, що всі сільськогосподарські підприємства області використовують за рік близько 17—18 тисяч тонн пального. Тобто область у змозі майже повністю забезпечити себе цим пальним. Але підприємства працюють лише на половину своїх потужностей.

— Проблеми у збуті сировини немає, — розповідає директор фермерського господарства «Кільган», що на Самбірщині, Іван Кільган. — Уся Західна Європа зацікавлена в українському ріпакові. Якби держава дбала про переробку на місці, давно запровадила б експортне мито на цю культуру, і вітчизняні підприємства мали б що пере-
робляти. Ми вклали у реконструкцію та технічне обладнання значні кошти, але не знаємо, потрібне державі наше пальне чи ні. Для прикладу: потужність мого заводу становить 10 тонн біопалива на добу, а випускаю — близько трьох-п’яти тонн. Це означає, що на добу мені потрібен вагон (30 тонн) ріпаку. Для порівняння: нині держава виділяє не менше 10 млн. грн. буровикам, щоб ті зробили дірку у землі і згодом викачували звідти 500—700 літрів нафти на добу. Якби такі гроші виділили на розвиток біопалива, потужності заводу можна було б наростити до 100 тонн, проблем із пальним не мали б кілька районів області. Але для цього потрібна відповідна державна програма.

Зрозуміло, що така потужна галузь, як виробництво біодизелю, не виникне без серйозної державної підтримки. Сьогодні вартість одного літра цього пального в Україні сягає 1,5 євро. Це значно дорожче, ніж пальне з нафти. Пересічний покупець не купуватиме такого дорогого продукту. Норм його обов’язкової добавки до мінерального пального в Україні немає. А немає закону — не буде й бюджетного фінансування.

У Західній Європі виробництво біопалива позбавлене акцизних зборів. Що робить його рентабельним. Адже акциз на дизпаливо і бензин із нафти там становить 40%. Крім того, виробники на Заході отримують дотації на виробництво кожного літра біопалива.

Верховна Рада України так і не спромоглася прийняти закон «Про біодизель», у якому б визначила рівень його добавки до мінерального пального. У кожному літрі солярки в Німеччині — до 20% біопального. Тамтешній виробник солярки іде до виробника біодизелю і закуповує його пальне, чим істотно покращує показники екологічності свого продукту. В Україні ми самі змушені шукати собі збут на ринку.

Як зазначає Анатолій Балаєв, професор кафедри ґрунтознавства і охорони ґрунтів Національного аграрного університету, для аграрників ріпак — надто приваблива і вигідна культура. Проте він бере дуже багато поживних речовин із ґрунту. На три тонни насіння йому потрібно близько 150 кг азоту, 60 кг фосфору, 120—130 кг калію. Зрозуміло, що якщо цих речовин у ґрунт не вносити, то він збіднюватиметься. Більшість українських фермерів таку кількість добрив не те що на гектар — на сотню гектарів не вносять.

Урядовці на роздоріжжі

Українські аграрії не поспішають спрямовувати ріпакові врожаї на вітчизняні переробні підприємства —їм це невигідно. Адже українські бізнесмени не можуть, як західні конкуренти, платити по 400 доларів за тонну сировини. За таких обставин 95% вирощеного на Львівщині ріпаку вирушає за кордон, переважно до Польщі. Тим самим область ризикує перетворитися на сировинний придаток для більш заможних західних країн. Не сьогодні-завтра на село чекає загострення безробіття.

За оцінками аналітиків, для України критична межа посівів ріпаку — 2,5—4 млн. гектарів. Однак урядовці на роздоріжжі. З одного боку, вирощування ріпаку — можливість підтримати експортний потенціал галузі. З іншого — є ризик, що господарства захопляться ним на шкоду іншим культурам.

Коментар фахівця

Петро Завірюха, декан факультету агротехнології і екології Львівського національного аграрного університету:

— Зберегти родючість ґрунту, не допустити його виснаження через культивування монокультури можна лише в один спосіб: дотримуючись сівозміни. Інакше матимемо ситуацію, як свого часу з вирощуванням соняшника. Там дійшло до того, що якість олії істотно знизилася. Така ж небезпека може чатувати й на поля з ріпаком. А відтак має бути дотримана відповідна пропорція у його посівах. Ріпак повинен повертатися на поле не раніше, ніж через чотири роки, а його частка у структурі посівних площ має становити близько 20—25%. При цьому слід не так намагатися розширювати площі посівів, як підвищувати їхню продуктивність.

Вважаю, що з виробництвом біодизелю Україна вже запізнилася. Рано чи пізно запаси вугілля та нафти буде вичерпано, тоді як джерела поновлюваної енергії — невичерпні. Остерігатися, що ріпак витіснить інші культури, також не слід. Комусь вигідно, щоб цю галузь в Україні не розвивали, а ми — залишалися залежними від пального, яке потрапляє до нас у вигляді газу і нафти.

Як зазначають фахівці, допомогти з азотними і калійними добривами могла б держава, щоправда, для бюджету це виллється в не один мільйон гривень. Заборонити набагато дешевше.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі