ЧИ МОЖНА ВИЛіКУВАТИ ПРОГЕРіЮ НАЦіЇ?

Валентина Гаташ 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

Що потрібно зробити, щоб жити довго-довго?

— Мати довгожителів-батьків.

Жарт геронтологів

У цьому жарті лише частка істини . Не менш важливо, мати сприятливе і поєднання батьківських генів, а це буває не завжди. Генетикам відомий так званий гібридний дисгенез, коли життєздатність нащадка порівняно з батьківським подружжям навіть погіршується. Правда, в експериментах на дрозофілах ученим вдався і зворотний процес збільшення тривалості життя мушок порівняно з батьками.

І хоча дрозофіла — дуже далека від людини модель, та вона хороша ілюстрація до тези про старіння живого організму, як про дуже складний процес. Його початок приховано в генах, речовині спадковості, а продовжується в індивідуальному земному існуванні, де впливають умови довкілля, складові якості життя, соціум і багато чого іншого. У результаті — кому як поталанить. Інтелектуал із мегаполіса може жити активним життям і в сімдесят, пролетар із шахтарського містечка ледве дотягне до пенсійного віку, а напівписьменний селянин трудитиметься на своєму клаптику землі до ста років. Однак усе може скластись і з точністю до навпаки...

А в середньому людина живе тільки половину свого видового терміну, який, на думку багатьох геронтологів, дорівнює приблизно сто двадцяти — сто п’ятдесяти рокам. Чому так мало? Що потрібно зробити, аби кожен міг прожити своє життя сповна? Чи можна вповільнити наступ старості? Чи загалом не старіти? Як амеба!

МОДА НА ГЕРОНТОЛОГіЮ

На ці й інші запитання намагалися відповісти вчені, котрі зібралися на традиційний міжнародний симпозіум «Біологічні механізми старіння», що завершив свою роботу в Харкові. Цей четвертий за ліком форум фахівців країн СНД організував НДІ біології Харківського національного університету, де працює одна з двох геронтологічних шкіл України.

Правда, спочатку були певні сумніви, а чи варто загалом продовжувати ці традиційні зустрічі? Чи можна зберегти їх науковий рівень, якщо фінансування досліджень наближається до нуля, а багато вчених через бідність не змогли навіть приїхати? І все ж симпозіум відбувся. Опубліковано понад 130 тез доповідей трьома мовами, цікаво пройшли дискусії «круглого столу», багато молоді зібрав лекторій загальних проблем старіння.

А тим часом у всьому світі зацікавленість у проблемах геронтології зростає, як на дріжджах. Приміром, в Інтернеті, тільки в базі даних MedLine кількість публікацій збільшується вже не рік у рік, а місяць за місяцем. Статті присвячені найрізноманітнішим напрямкам цієї науки: функціональним віковим порушенням в організмі, механізмам клітинного старіння, спостереженням за популяціями довгожителів, пошукам ефективних геропротекторів, впливу середовища й можливостям адаптації організму до його впливу, генетичним чинникам. Дуже багато уваги приділено проблемам пролонгування життя. Біологи й медики розвинених країн виконують своєрідне соціальне замовлення — шукають засоби, за допомогою яких їхні благополучні співгромадяни могли б продовжити своє комфортне земне існування.

Є ще дві важливі причини уваги до проблем геронтології. Перша — у світі збільшується частина людей старших пенсійного віку, а також середня тривалість життя жителів низки розвинених країн. Ці тенденції тягнуть за собою цілий ряд нових соціальних проблем. Є прогнози, що через двадцять- тридцять років одній працюючій людині доведеться утримувати трьох- чотирьох пенсіонерів. Як розв’язати цю проблему?

І друга — у науці, зокрема молекулярній біології, генетиці та біохімії, стався певний прорив у розумінні глибинних процесів старіння. Приміром, виявлено так звану межу Хейфліка, відповідно до якої кожна клітина має певну, обмежену кількість ділень. Виявлено також явище апоптозу, тобто спрямованого «самогубства» здорових клітин в організмі. Відкрито «гени старіння», активність яких із віком зменшується і, відповідно, зменшується можливість утворення нових молодих клітин.

ГАМЛЕТіВСЬКЕ ПИТАННЯ ГЕРОНТОЛОГіЇ

Наукові дослідження останніх років поставили головне питання геронтології, як то кажуть, руба — старіння неминуче чи в людства є альтернатива? І хоча кількість гіпотез із цього приводу переважає нині кілька сотень, тим не менше їх залежно від відповіді на це запитання, можна розділити на дві групи.

Прихильники першої групи говорять: так, програма старіння є. Вона визначається особливістю самої структури й функціями генетичної системи клітини, тобто, простіше кажучи, її вмонтовано в організм природою споконвіку. Людина народилася, програма включилась і процес пішов. Зупинити його, на жаль, неможливо, можна лише примудритися вповільнити. Правда, у явному вигляді запрограмовану загибель можна спостерігати лише в деяких видів, приміром, горбуші, яка, віднерестившись, помирає, як то кажуть, у розквіті сил.

Адепти другої групи гіпотез стверджують, що старіння є випадковим, вірогіднісним процесом, який зумовлено тиском чинників середовища. Через умови самого життя в організмі неминуче відбуваються ті чи інші поломки, їх нагромадження призводить до збоїв у роботі цілих систем, розвитку різноманітних патологій і, зрештою, до смерті. Інакше кажучи, якби середовище й організм ідеально відповідали одне одному або поломки виправлялися миттєво, організм був би «вічно молодим».

Зрозуміло, що залежно від того, як воно є насправді, дії для продовження життя мають бути різними. Якщо винні поломки, то потрібна система профілактики організму, пошуки ефективних геропротекторів, усунення збоїв у роботі, своєчасна заміна зношених частин, створення належних умов життя тощо. А коли це програма, закладена природою, то, мабуть, єдиний вихід — шукати шляхи для перепрограмування людини за допомогою тонких генетичних маніпуляцій. Якщо це в принципі можливо.

УЗДОВЖ ЧИ ВПОПЕРЕК?

Проте гамлетівське питання ставили перед собою на симпозіумі не всі геронтологи. Були також цікаві праці про старіння з позицій теорії поля, біофізики складних систем і хвильової корекції організму, про тривалість життя людини як елементу еволюції. Чималу частину робіт було присвячено нагальній практичній проблемі продовження життя «тут і зараз». Так, учені Санкт-Петербурга, Ростова й Баку доповідали про різні аспекти впливу на роботу клітин антиоксидантів. Харків’яни розповідали про дієвість низькокалорійних дієт, можливості організму адаптуватися до несприятливих умов середовища. Цікавою була доповідь киян про вплив якості води на регуляцію метаболізму й довголіття.

Сенсацій, як говорять самі вчені, не було. Була копітка робота.

— На загальну думку, на нинішньому етапі розвитку геронтології однією з найголовніших проблем є проблема методології, — сказав голова оргкомітету симпозіуму, директор НДІ біології харківського університету, доктор наук Анатолій Божков. — Досліджувати вікові зміни можна по-різному. Велика частина робіт грунтується на тому, що ми розбиваємо онтогенез на вікові періоди й досліджуємо ті чи інші біохімічні, фізіологічні чи імунологічні показники в різних груп тварин. Це так звані «поперечні» дослідження. У цьому випадку не враховуються індивідуальні особливості організму.

Можна підійти до проблеми інакше. Відстежувати зміни різних функціональних показників протягом життя одного й того організму — з моменту народження до моменту смерті. У цьому випадку можна було б врахувати такі принципово важливі речі, як вплив генотипу, умови життя, стан середовища, особливості харчування тощо. Це так звані «подовжні» дослідження. Деякі вчені навіть думають, що адекватних висновків про механізм старіння можна дійти лише на основі прижиттєвих досліджень окремих особин. Проте більшість вважає важливими обидва підходи. На симпозіумі «подовжні» дослідження також було представлено, але йшлося тільки про лабораторних тварин. А стосовно людського життя, таких робіт поки що немає — геронтологія, по суті, наука дуже молода.

ФЕНОМЕН ПРИСКОРЕНОГО СТАРіННЯ

Є така дуже рідкісна хвороба — прогерія. Вона проявляється просто та страшно — маленька дитина раптом починає стрімко старіти й перетворюється на глибокого старця лише за кілька років. В одній із телевізійних програм показували таку дівчинку з Мексики, маленька зморшкувата істота, яка повинна невдовзі померти, не встигнувши розвинутися. Ліків від цієї хвороби немає.

Подібний феномен прискореного старіння переживає нині Україна, нація загалом. Його ознаки явно проявилися в нашій країні з початку дев’яностих років. Це скорочення тривалості життя населення, різке підвищення рівня захворюваності й інвалідності дітей і людей працездатного віку. Це не окремі риси, це системне захворювання нації — середньостатистичний громадянин нашої країни також слабує на свого роду прогерію! У чому причина?

Загалом очевидно, що це наслідок низької якості життя. Як кажуть фахівці, результат взаємодії генетично-конституціональних властивостей організму й загальних для більшості населення несприятливих чинників довкілля, тобто радіації, токсичних речовин у повітрі, воді й землі, незбалансованого харчування й емоційного стресу. Саме цей гримучий коктейль і призводить до підвищеної вірогідності виникнення патологій, які закінчуються смертю. Ми, українці, починаємо страждати від недуг старості — серцево-судинних й онкозахворювань, порушень гормонального балансу та хвороби Альцгеймера — у дедалі більш ранньому віці. Замість шістдесяти-сімдесяти уже в сорок п’ять—п’ятдесят років, а часом і раніше.

Проте це загальні міркування. А щоб мати конкретні дані, феномен треба досліджувати на різних рівнях, починаючи з молекулярного. Де саме акумулюються клітинні пошкодження, які механізми їх виникнення й репарації, до яких первинних порушень вони призводять? Як позначаються клітинні збої на роботі різних органів, регуляторних і функціональних систем? Водночас потрібно вести клінічні дослідження, які передбачають насамперед діагностику прискореного старіння.

Учені пропонують досліджувати біологічні основи цього згубного для нації феномену, медичні й соціальні прояви та розробити засоби його попередження й лікування. Створити й ухвалити на рівні держави комплексну медико-соціальну програму профілактики прискореного старіння. Знамените гасло «Порятунок потопаючих — справа самих потопаючих» у цьому випадку не врятує. Найсумніше, що це прискорене старіння — система інерційна. Навіть коли взятися за справу цієї ж хвилини, несприятливі наслідки прискореного старіння неминуче позначаться на наступних поколіннях.

ГОЛОВНЕ — НЕ ОЗЛОБЛЮВАТИСЯ?

…Коли я вже закінчувала цей матеріал, в Інтернеті на очі попалася цікава стаття Laura D. Kubzansky з Гарвардської школи Громадського здоров’я. Хоча термін «прискорене старіння» там навіть не вживається, а йдеться про «знос» організму, паралелі очевидні.

Протягом кількох років група дослідників докладно вивчала здоров’я та психологічні особливості кількох сотень чоловіків різного віку, які живуть у Бостоні (США), і дійшла висновку, що помітно вповільнити «знос» людського організму спроможні високий соціально-економічний статус і освіченість людини. Тобто спадковість спадковістю, екологія екологією, а швидкість формування таких патологій старіння, як підвищення кров’яного тиску, надміру високий рівень холестерину та глюкози у крові, надлишок у сечі стресових гормонів й інших прямо залежать від місця пацієнта в соціумі.

— І справа не просто в неможливості купити абонемент у басейн, заплатити за профілактичний препарат чи вживати здорову їжу, — вважають американські вчені. — Справа в тому, що постійні грошові проблеми й низький соціальний стан озлобляють людину, виникає почуття ворожості до світу, яке заважає їй пережити стрес без наслідків для здоров’я. Такі особливості характеру як похмурість, агресивність чи цинізм, породжені стресом і недоліками освіти, швидко й неминуче призводять до хронічних захворювань.

— А причому тут освіта? — запитала я по E-mail дослідницю.

— Освічені люди, незалежно від рівня статку, легше справляються з ударами долі, — миттєво відповіла через океан Laura D.Kubzansky.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56