Фізкультура і спорт — сіамські близнюки: потрібне хірургічне втручання

Руйнувати міфи, які побутують суспільстві, - завдання складне, адже обивателю важко відмовлятися від сформованих сталих уявлень про нашу реальність. Наприклад, важко боротися з укоріненою думкою, що стрес дуже шкодить здоров'ю (всесвітньо відомий творець концепції загального адаптаційного синдрому Ганс Сельє, який пізніше назвав цей синдром словом "стрес", вважав його не тільки корисним для організму, а й життєво необхідним). Важко уявити, що афоризм "у здоровому тілі - здоровий дух" не відповідає реаліям (цей вислів свого часу був перекручений). Наскільки справедлива думка, що спорт зміцнює здоров'я людини і подовжує її життя?

Насправді ж нав'язане нам тривалою цілеспрямованою пропагандою твердження, що спорт зміцнює здоров'я людини і подовжує її життя, не що інше як міф.

Чи відомо вам, що ті, хто систематично займається спортом, живуть у середньому на п'ять років менше, ніж звичайні люди, котрі не відвідують спортзалів, так звані помірні "лінивці" (доведено наукою!). Саме фізична культура здатна істотно зміцнити здоров'я людини та значно подовжити її життя.

Мабуть, ні для кого не секрет, що стан здоров'я громадян України нині дуже незадовільний. Кожен десятий українець не доживає до 35 років, кожен другий помирає, не доживши до 60-ти. Практично, всі випускники школи мають різні хронічні захворювання. За останні 20 років країна втратила близько 20% свого населення, що можна порівняти з її втратами у Другій світовій війні.

Безумовно, одна з найважливіших причин такої тяжкої ситуації - відсутність у нашій країні (на відміну, наприклад, від Японії) повноцінної національної програми впровадження в наше життя фізичної культури, в широкому її розумінні. Саме відсутність в Україні фізичної культури є благодатним ґрунтом для виникнення в людей (насамперед у дітей) численних хронічних захворювань. А це є істотним чинником високої смертності населення і короткого життя середньостатистичного українця.

У нашій країні надмірну увагу приділяють розвиткові спорту - на шкоду фізичній культурі. Щоб не бути голослівним, пошлюся на Закон України "Про фізкультуру і спорт". Якщо питання, пов'язані з розвитком спорту, прописані досить ретельно й докладно, то в усьому, що стосується сфери фізичної культури, статті закону суто декларативні. На законодавчому рівні об'єднуються такі різні поняття, як фізична культура і спорт, відповідно - і фінансування йде на одне відомство (причому спорт отримує левову частку).

Тут саме доречно запитати: наскільки доцільний цей симбіоз у вигляді фізкультури та спорту, або, точніше сказати, кому вигідне існування цих "сіамських близнюків"?

Спочатку уточнімо: а що ж таке фізкультура і спорт? Професійний спорт - це насамперед видовище, яке від часів Стародавнього Риму з великим інтересом дивиться величезна армія вболівальників і яке демонструє нібито "необмежені" фізичні можливості людини. При цьому я свідомо не беру до уваги колосальних фармацевтичної та фінансової його складових і регулярних скандалів, що супроводжують їх. Однак навряд чи знайдеться людина, котра стверджуватиме, що спорт професіоналів сприяє тривалому збереженню їхнього здоров'я, швидше - навпаки. Серед спортсменів-професіоналів не слід шукати довгожителів, їх там немає. Недарма серед українців склалася іронічна приказка: сало - сила, а спорт - могила.

На відміну від професійного, аматорський спорт, як, власне, і випливає з самої його назви, є не що інше як гра, розвага. Такий спорт поліпшує якість життя людини, робить його більш цікавим та цілеспрямованим. Однак і цей, аматорський, спорт здоров'я молодої людини (а треба сказати, що аматорський спорт - прерогатива практично тільки молоді) не поліпшує.

Для підтвердження сказаного пропоную такий приклад. Перед нами хлопчик десяти років, дуже погано фізично розвинений. Хлопчикові батьки привели його в секцію боксу, де тренер сказав, що заняття в секції підуть хлопчику на користь. "Хочеш займатися боксом?" - запитує тренер у хлопчика і у відповідь чує рішуче: "Так, хочу". - "Тоді йди в ту групу хлопців, які виконують фізичні вправи, і працюй разом із ними, а вдома роби ці самі вправи щодня". Хлопчик старанно виконував усі вказівки тренера і вже через кілька місяців помітно зміцнів. Тренер пропонує йому збільшити фізичне навантаження і починає навчати прийомів боксу, а саме: способів захисту та вміння правильно завдавати ударів. І ось минуло півроку від часу появи нашого хлопчика в секції боксу, а його вже не впізнати. Він добре фізично розвинений, у нього хороша постава, він легко рухається. Тренер вирішує випустити хлопчика в ринг. На хлопчика надягають захисну амуніцію, він виходить у ринг і... його починають бити. Йому завдають ударів по корпусу і по голові.

А тепер - увага! - пропонується два запитання. Перше запитання: завдяки чому так поліпшився фізичний стан школяра? І друге запитання: чи знайдеться хоч одна розсудлива людина, яка стане стверджувати, що удари по голові корисні для здоров'я?

Обидва запитання мають суто риторичний характер, оскільки відповідь на них лежить на поверхні. Тепер слово "бокс" замінимо, практично будь-яким іншим видом спорту, і можна буде переконатися, що кінцевий результат залишиться незмінним. Візьмімо, наприклад, такий любимий дітьми вид спорту як футбол. Згадайте, як часто під час гри діти отримують різні травми, як часто вони б'ють головою м'яч у повітрі. Хіба це сприяє поліпшенню їхнього здоров'я? А тепер погляньмо на такий популярний і гарний вид спорту, як, наприклад, теніс. Здавалося б, яка в ньому небезпека для здоров'я? А небезпека (крім неминучих у спорті травм) криється в самій природі людини. Згадайте, що всі ми є правшами або лівшами. Відповідно, дитина на корті постійно прийматиме право- або лівосторонню стійку. Згодом це неминуче призведе до фіксованого викривлення хребта, тобто розвинеться сколіоз, із усіма негативними наслідками в майбутньому.

Думаю, що наведені приклади (а їх можна продовжити) слугують достатньою підставою для того, аби переконатися: аматорський спорт здоров'я людини теж не поліпшує. І згадаймо, що заняття спортом у переважної більшості людей найчастіше мають тимчасовий характер і, як правило, припиняються з початком самостійного життя молодої людини, не залишивши адекватної заміни.

Будь-який вид спорту повністю базується на елементах фізичної культури, завдяки чому і створюється видимість його позитивного впливу на здоров'я людини. Спорт має двоякі властивості: з одного боку, він поліпшує якість життя людини, а з іншого - робить це за рахунок погіршення її здоров'я. Як кажуть нерідко самі спортсмени, фізкультура лікує, а спорт калічить. Я пропоную своїм можливим опонентам, перш ніж піддати ці твердження критиці, ретельно і об'єктивно проаналізувати викладений у статті матеріал, а не тільки захищати свої меркантильні інтереси. Спробуйте дізнатися бюджет будь-якої спортивної федерації України, - вам не дадуть чіткої відповіді. Сама тільки федерація біатлону обходиться платникові податків у більш ніж півтора мільйона євро на рік, а сходження на Еверест команди альпіністів тягне під сотню тисяч доларів (точні цифри витрат не називаються). Тим часом величезна армія тренерів постійно вимагає збільшення бюджетного фінансування для своїх видів спорту, жодною мірою не цікавлячись, як це поліпшуватиме здоров'я ВСЬОГО населення країни. По радіо захоплено розповідають про спортсменку, яка виконала більш ніж шістсот стрибків із парашутом, або про альпіністку, котра зійшла на багато гірських вершин. А за чий рахунок вони задовольняють свої спортивні амбіції? Можливо, використані ними чималі гроші платників податків було б справедливіше й гуманніше спрямувати на порятунок життів багатьох тяжко хворих дітей?

Поліпшити здоров'я людини, зберегти його до глибокої старості може, звичайно ж, не спорт, а фізична культура. Саме вона дає можливість зберегти і примножити здоров'я людини, бо вона, на відміну від спорту, є не грою, не розвагою, а ВИХОВАННЯМ фізичної сутності людини. Тому необхідно розділити цих "сіамських близнюків" на законодавчому рівні і дати спорту можливість розважати людину, а фізичній культурі - піклуватися про її здоров'я. Потрібно негайно розробити дійову, реальну національну програму впровадження у повсякденне життя людини фізичної культури, програму, яка супроводжуватиме людину від народження і до глибокої старості, фінансувати її відповідним чином, адекватно зменшивши спортивні апетити. У межах цієї програми насамперед необхідно фізкультуру в школі зробити головним предметом, а вчителя фізкультури - відповідальним за стан здоров'я учнів. Оскільки сьогодні в школі за їхнє здоров'я, хоч як це парадоксально, ніхто відповідальності не несе. Свого часу у статті "Завдання для вчителя, або Як поліпшити здоров'я школярів" (DT.UA від 20.09.12 р.) я вже торкався цієї теми. Саме у школі вчитель фізкультури має прищепити дитині навички фізичної культури, навчити і ПРИВЧИТИ дітей виконувати осмислені цілеспрямовані фізичні вправи, зробити їх такою самою необхідністю й потребою, як, наприклад, миття рук або чищення зубів. Необхідно на все життя закріпити в людині бажання і потребу, а головне - розуміння необхідності виконувати зазначені фізичні вправи. Ця програма повинна утверджувати постулат про те, що здоровий школяр, а отже - і здоровий громадянин країни зможе за потреби завжди поповнити знання, яких йому бракує, а ось хворим на хронічні недуги в ряді випадків буде важко або навіть неможливо використати набуті ними у школі знання.

Тоді наша країна буде відома у світі не тільки й не так окремими досягненнями наших спортсменів, як якісним поліпшенням індексу здоров'я громадян України та істотним подовженням тривалості їхнього життя.