Геннадій Друзенко: "Можливо, медикам якраз і вдасться зшити докупи Україну"

Ольга Скрипник 14 жовтня, 00:00
Друзенко

Читайте також

Два роки тому, саме на Покрову, відбулася презентація проекту — Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова (ПДМШ). Тоді мало хто, окрім його організаторів, вірив, що в Україні вдасться створити справжній госпіталь, який матиме все — обладнання, інструментарій, медикаменти і команду висококваліфікованих фахівців, готових надавати медичну допомогу в зоні АТО. Для цього недостатньо самого лише ентузіазму — потрібні ще й неабиякі фінансові, матеріальні та людські ресурси. 

Але дива трапляються і в наші часи. То якась корпорація скасовує святкування свого ювілею і передає кошти на шпиталь, то з монастиря приносять чималу торбинку з грошима — на богоугодну справу. Інститут ім. Патона подарував зварювальний апарат для живих тканини. А хірургів, які мають великий досвід і високу затребуваність у столиці, навіть умовляти не доводиться — самі телефонують, щоб записатися на ротацію.

У грудні 2014 року ПДМШ почав приймати пацієнтів — це була перша ротація в зону АТО. Два роки в умовах війни — величезний термін. Що пережив за цей час шпиталь? Кого тут називають золотими людьми, а з ким прагнули якомога скоріше розпрощатися, бо не по дорозі? Чому нинішня, 19-та ротація може стати останньою в зоні АТО?

Усе це ми довго обговорювали під шурхіт осіннього дощу з президентом ПДМШ Геннадієм Друзенком, який тільки- но повернувся , як він говорить, зі Сходу, і привіз нові враження.

— Ми відкрили позицію в Станиці Луганській. Давненько не бачив таких руйнувань, свіжих ран — там же "бахкає" не лише на лінії фронту, а й у цивільній зоні. Дуже потерпає мирне населення. У лікарні ледве відкрили замок — видно, там давно нікого не було, на стінах сліди обстрілів. Це означає, що життя пішло кудись у підпілля — люди сидять у підвалах або виїхали. Щоб життя повернулось у населений пункт, потрібно кілька умов: безпека, лікарня, дитячі заклади.

— Де шпиталь має нині локації і скільки людей там працює?

— У жовтні наші бригади надають медичну допомогу лише в цивільних лікарнях. У Донецькій області — Волноваха, а на Луганщині — Попасна, Новоайдар, Щастя і Станиця Луганська. 

Майже 90% пацієнтів — місцеві мешканці. Передусім це ургентні випадки, трапляються і планові операції, травми, буває, когось поранить на розтяжках.

У цій ротації маємо 26 медиків — лікарів, фельдшерів і медсестер, а також двох водіїв, які відповідають за "здоров'я" машин швидкої допомоги.

— Що стало підставою для заяви, що медики ПДМШ працюватимуть в АТО лише до жовтня? Чому ротація може стати останньою?

— Терпіти не можу офіцерів, які, перепрошую, брешуть. Наша держава вижила, бо знайшлася достатня кількість людей, для яких поняття — я слово дав! — багато важить.

Від початку бойових дій на Донбасі всі певною мірою порушували закон. Ні для кого не секрет, що перші каски, бронежилети, "швидкі", медикаменти тощо — різними шляхами потрапляли в зону АТО. І не завжди легальними. Не до правил було, коли там гинули люди.

Наші медики рятували поранених бійців, але вони теж перебували поза правовим полем, бо військова частина — це режимний об'єкт. Приїжджає військова прокуратура і запитує медичну сестру: "Що ви, цивільна особа, тут робите? На якій підставі знаходитесь на режимному об'єкті і з якою метою?" Хто там слухатиме пояснення про те, що пораненим потрібна медична допомога, а медперсоналу не вистачає.

Три місяці ми шукали вихід з цієї ситуації. Я спілкувався з усіма — з представниками Генштабу, Міноборони, Антитерористичного центру (АТЦ).

У результаті тривалих і складних переговорів нарешті узгодили план дій щодо легалізації медиків ПДМШ, які перебувають безпосередньо в розташуванні частин на Сході. Направили листа у відповідні структури, його підписали і Муженко, і Полторак.

І лише від АТЦ так і не вдалося отримати відповіді, хоча минуло вже більше двох місяців. Знайшовся там хтось такий, для кого рішення двох генералів армії — не указ.

Часом здається, що ми всі в цьому винні. Бо розбестили військових тим, що відгукувалися на кожне прохання — збирали, купували і везли все, що тільки просили чи замовляли. Вони розслабилися, думали, що так буде завжди. А багато паркетних полковників та інших чинів чомусь вважають, що медики їдуть на Донбас лише для того, щоб "на шару" отримати УБД — посвідчення учасника бойових дій.

Я вже втомився їм розповідати, що в червні 2015 року змінилися правила — відтоді жодна цивільна особа не може отримати статус УБД. Але правила їх не цікавлять. З командирами ми маємо порозуміння, генерали нас підтримують, але знайшлися кабінетні служаки з великим зірками на погонах, які своєю бездіяльністю фактично все заблокували. І поставили під удар багатьох людей — як медиків, так і тих, кому потрібна медична допомога.

Лікарі та медичні сестри підставили своє плече армії не сподіваючись на високі зарплати, пільги чи ще щось, вони поїхали на Схід, щоб витягати військових з лабетів смерті. А потім їм доведеться ходити в прокуратуру і пояснювати, що вони робили на території режимних об'єктів і як туди потрапили. Цей шлях дуже короткий — сьогодні ти доброволець, а завтра можеш стати підслідним.

Щоб не ризикувати і не порушувати правил, довелося прийняти рішення про виведення медиків ПДМШ з військових частин. Це може призвести і до нових випадків захворювань, і до відправлення нових 200-их.

Тут питання не в тому, як ставляться до цивільних медиків, а в тому, як цінують і турбуються про життя і здоров'я солдатів, котрі під обстрілами захищають Україну.

— Відтепер медики шпиталю імені Пирогова не допомагатимуть військовим?

— Чому ж? Якщо бійця привезуть у лікарню, де чергують медики ПДМШ, вони нададуть йому допомогу.

Випадки трапляються різні. Наша Вікторія Зубкова, молода фельдшерка, красива дівчина, врятувала життя солдата, у якого був пневмоторакс. Він різко рвонув ящик з набоями — порвалася плевра, ребро пішло в легеню. Якби Вікторія не надала першої допомоги, його б втратили по дорозі до операційної. Лише за серпень відбулося більше десятка евакуацій бойових поранень. І якщо поруч немає медика, який може стабілізувати стан бійця, і "швидкої", щоб довезти його до лікарні, то залишається сподіватися лише на диво. Зараз наші медики працюють лише в цивільних лікарнях, а допомогу надають усім, хто її потребує — і цивільним, і військовим.

— До створення шпиталю мали відношення багато різних людей та організацій. На жаль, не обійшлося без скандалів, які активно обговорювали у волонтерському та медичному середовищі. Це лише підкреслює, що в шпиталі такі ж люди, як і скрізь — хтось ділиться останнім, а хтось, як фігляр з рукава, раптом дістає для себе дорогий автомобіль чи іншу іграшку для дорослих. Неприємні сторінки в історії становлення ПДМШ, здається, вже перегорнули, а тимчасові супутники зійшли з дистанції. 

Пане Геннадію, назвіть імена ваших однодумців, соратників, з якими можете вирішувати питання, пов'язані зі шпиталем, у будь-який час — хоч і серед ночі. Маємо можливість подякувати їм і привітати з Днем захисника Вітчизни.

— У зоні АТО, як і в інших гарячих точках, все проявляється швидше і яскравіше.

Знаєте, як молоко на вогні — чисте закипить, а нечисте — відразу ж скисне.

Попри всі обставини, я впевнений — життя на довгих дистанціях справедливе. Який бумеранг ти кинув, такий до тебе і повернеться.

Ті справжні, з ким ми починали — і досі залишаються з нами. Це насамперед Олег Шиба, підприємець з Радехівського району Львівської області. Він має позивний Депутат, бо тривалий час був депутатом райради. Олег на своїй базі ремонтує автомобілі ПДМШ. Зараз він на шляху на Схід — везе цілу машину продуктів, багато інших речей, які потрібні в зоні АТО.

Ігор Буйвол — чоловік, на якого можна в усьому покластися. Працював барменом, коли почалася війна — кілька разів ходив у військкомат. Щоразу відмовляли. З нами від весни 2015 року, виріс від водія до керівника підрозділу евакуації.

Майже з першого дня в нашому шпиталі Владислав Горобовець — судинний хірург, асистент кафедри хірургії і судинної хірургії  Академїї післядипломної освіти ім.Шупика. Висококваліфікований лікар, який робить унікальні операції за допомогою апарата для зварювання живих тканин.

Владислав був у районі Дебальцевого, де рятував кінцівки пораненим там бійцям. Завдяки йому багатьом хлопцям вдалося вберегти руки-ноги від ампутації. Ситуація була вкрай напруженою. У Бахматі (колишній Артемівськ) поранених машиною привозили, скидали і їхали по наступну партію. Медики не мали вільної хвилини, щоб випити води, не кажучи вже про відпочинок.

В.Горобовець нагороджений орденом "За мужність". Він був на ротації на Сході влітку, і зараз узяв відпустку, щоб знову туди поїхати.

Ще одна золота людина — Вікторія Крамаренко, заступник головного лікаря з сестринської справи Київської міської клінічної лікарні №2 "Опіковий центр". Вона була на ротації у селі Гречишники Новоайдарського району. І влаштувала там революцію — занедбаний ФАП перетворила на сімейну амбулаторію. Вона організувала місцевих жителів на толоку, всі разом наводили лад. Вікторія виявилася не лише прекрасним медиком, а й хорошим організатором, лідером. До сьогодні нам звідти пишуть — дякують їй, просять допомогти з консультаціями або лікуванням в опіковому центрі.

По нашій лінії на Схід поїде головний лікар клініки Інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАМНУ Любов Слєпова. Вона організує там консультації, а тих жінок, які мають проблеми з виношуванням вагітності та інші проблеми зі здоров'ям, направлятимуть до Києва, в клініку ПАГ.

Це дуже гостра проблема для Сходу. Не секрет, що все обладнання, яке було в обласних лікарнях Донецька та Луганська, там і залишилося. Населення на території, підконтрольній Україні, не має доступу до третього та четвертого рівнів медичної допомоги. Плани були, але так і не вдалося перетворити лікарні в Краматорську та Сєвєродонецьку на сучасні центри, які мають відповідне обладнання та забезпечення. Зараз виділяється більше коштів, але загострилася кадрова проблема. Місцеві медичні заклади мають до 50% вакансій у штатному розкладі.

Це пояснює, чому на прийом до лікарів ПДМШ стоять черги. На Сході доводиться лікувати не лише рани, переломи, серцеві напади, а й понівечені душі тих, хто там знаходиться. І бійців АТО, і місцевих мешканців. Саме через таку допомогу відроджується довіра до українського і до України.

Прикро, коли не можеш пробити бюрократичну стіну, скрізь натикаєшся на байдужість та пусті обіцянки. А поїдеш в АТО, поживеш поруч з такими людьми — і знову є бажання продовжувати розпочату справу. І віриш, що у цієї держави є майбутнє.

— Про майбутнє нашої країни нещодавно розмірковували вчені, які зібралися на міжнародному Конгресі з питань біоетики. Навіть науковцям не так просто знайти ідею, яка б у наші дні об'єднувала Україну — дуже багато було зроблено для того, щоб розірвати її, кинути зерна розбрату серед людей. А з ваших розповідей випливає, що команда шпиталю не тільки гоїть тілесні рани, а й рятує душі, потихеньку латаючи діри непорозуміння між людьми.

Можливо, медикам саме й вдасться зшити докупи Україну — адже здоров'я і життя дороге кожному.

У лікарню в Попасній ми привезли молодого хірурга зі Львова. Ясна річ, він розмовляє українською мовою. Перше, що там у нього запитали: "Ти шо бандєровєц"? Увечері привозять жінку — вона десь упала, розбила голову. Донька просить допомогти, бо місцеві медики вже розійшлися по домівках. Наші фахівці спрацювали професійно, всі необхідні ліки знайшли, все закінчилося добре. На ранок приходять родичі до цієї пацієнтки , і розуміють, що "бандєровци" — це зовсім непогано. І навіть дуже добре. Про що розійшлася слава по довколишніх селах, і місцеві жителі пішли на прийом.

У ЄС часто використовують вираз "м'яка сила". Військових можна порівняти зі скальпелем, який вирізає ракові пухлини сепаратизму, а медики і волонтери ці рани гоять. Наші медики живуть там у лікарнях, постійно спілкуються з місцевими колегами і пацієнтами. У Новому Айдарі працюють кілька людей з Волині, які прекрасно знаходять з усіма спільну мову, попри те що одні говорять державною, а інші використовують мову країни-загарбника. Коли людину позбавляють болю, лікують — страх і ненависть пропадає, з'являється щось спільне.

ПДМШ їхав на Схід, щоб виконувати свою місію. А виявилося, що окрім того ще проводимо реформування медичної допомоги і навіть боремося з корупцією в медицині. Я, звісно, жартую. Але є над чим замислитися. 

Коли в Бахмуті після всіх наступів та обстрілів ситуація стабілізувалася і поранених виписали, нам прямо сказали, що час збиратися в дорогу. Місцевих начальників дуже дратувало, коли мешканці міста стали активно цікавитися — чому "бандерівські" лікарі надають медичну допомогу безоплатно, не ганяють зі списками в аптеку, а свої лікарі починають з того, скільки треба заплатити. Та й в інших населених пунктах, де стояв наш шпиталь, траплялися подібні діалоги. 

Було й таке, що місцеві лікарі, які звикли до поборів, просили "не псувати" хворих безоплатною медичною допомогою, не ламати звичні схеми.

Але ми будемо працювати там доти, доки потрібна наша допомога.

— У зоні АТО часто кажуть — я буду воювати (чи лікувати) — до перемоги. Як, на ваш погляд, коли буде перемога?

Щоб прийшла перемога — треба перемогти у війні. А у нас гаряча фаза ще не охолола. Навіть якщо припиняться активні дії, ще довго буде чути вибухи від тих мін, яких там насіяли повсюди.

— Гадаєте, цей дощ надовго? 

— Певно, що так. Медики матимуть ще багато роботи. ПДМШ — як пілот — дуже цікавий проект. Ми готові швидко й ефективно закривати найгарячіші точки, оперативно відгукуватися на виклики, які постійно виникають.

— Ви не лікар, а більше двох років займаєтеся шпиталем і організацією медичної допомоги.

— Так. Я правник, маю три дипломи, один з яких отримав у Великій Британії.

— І маючи три дипломи, ви стали позаштатним радником в.о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун.

— Бо знаю Уляну як людину,що має хребет, буде активно працювати. Вона мені запропонувала, я відповів: "Чим зможу — допоможу". Бо трохи розуміюся на тому, як працює державна машина.

До речі, заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський був нашим начмедом на початку 2015 року. І я згоден із Лінчевським, що реформи не підготуєш, сидячи в кабінетах. Хто пройшов АТО, той знає, яка ціна життя, яке значення має доступна і якісна медична допомога. Концепцій написано багато, але все працює по-старому. Моє глибоке переконання — потрібно запускати пілоти, вдосконалювати той позитивний досвід, який вже напрацювали.

Волонтери, добробати і скромний приклад ПДМШ показали, що українці вміють об'єднуватись і брати відповідальність на себе. За два роки на Сході медики ПДМШ надали допомогу понад 8 тисячам пацієнтів — від консультацій до унікальних операцій, які не робили навіть у мирний час. Були різні ситуації. Однак шпиталь вистояв. Очевидно, сама ідея і команда, яка її втілює, були і залишаються чистими у своїх помислах, що дає сили і далі допомагати людям. Усі наші медики, які побували в ротаціях, на щастя, залишися живими-здоровими. Жоден не отримав серйозних поранень, щоправда, один зазнав контузії.

Але кожна ротація дається все важче. Волонтерство поволі згортається, бо економіка, а точніше держава диктує свої правила. Я часто згадую Сверстюка, який у подібних ситуаціях говорив, що темрява найбільше згущається перед світанком. Треба витримати, щоб дочекатися сходу сонця.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Игорь Светлый 15 октября, 12:12 Пиарщик Гена Друзенко. Напомню ему, когда они приехали, нашей командой из местных волонтеров в Артемовске( Бахмуте) включая Светлодарск, уже была проделана гигантская работа по перестройке районной больницы в госпиталь, где мы уже принимали по 20 чел.300-х в день т.е. приехали они почти на все готовое, и помещения в которые они заехали то же были подготовлены бахмутскими волонтерами, когда как он пишет «Три месяца мы искали выход из этой ситуации. Я общался со всеми — с представителями Генштаба, Минобороны, Антитеррористического центра (АТЦ)»…Пока они искали а мы уже бойцов спасали… И еще напомню что привезя раненных, всем остальным: медпрепаратами, бельем, мед. инструментами, ремонтом сан.авто , кормежкой и всем прочим опять же занималась группа «плич о плич»…которая курировала военную медицину вплоть до осени 15 года, включая и бахмутское отделение Пирогова… Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56