ГОРІЛКА БУВАЄ ПОГАНА І ДУЖЕ ПОГАНА

Валерій Дружбинський 8 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Наших людей перепити важко — це знають усі народи світу. У будь- якому туристичному раю з жахом і повагою розповідають байки про приїжджих з СНД, котрі для розминки випивають вранці пляшку віскі чи джину, закушуючи скибочкою авокадо. Ці подвиги — предмет наших потаємних гордощів, причина непохитного почуття переваги над усім світом. А в дим напоїти заморського гостя — якого-небудь японця чи німця — це сатисфакція за всі війни, «залізну завісу» й суперелектроніку разом. Але французи, іспанці, датчани, угорці, німці й багато інших народів п’ють не менше нашого — 11—13 літрів чистого алкоголю за рік на душу населення. Тоді чому в Україні вчетверо вища смертність від отруєнь алкоголем?

З горілчаним «промислом» у нашій країні пов’язано найширші зловживання. У гонитві за швидким прибутком вигадувалися найхитромудріші, найвитонченіші способи обману, багато з яких і сьогодні вражають своєю відвертістю й цинізмом. Проте характерно, що величезна їх кількість дуже схожа на застосовувані й у наш час методи збагачення в цій царині. Хабарі, підкуп, підробка, шантаж, обман — усі ці методи, мабуть, незмінні й переходять зі століття в століття. Змінюються лише історична обстановка й декорації епох. Як добре про все це сказав Володимир Короленко: «Завдяки горілці наше купецтво уже при витоках свого існування почало звикати не до діяльного змагання та жорсткої конкуренції, яка змушує думати й рахувати кожну копійку, а до паразитування й наживи на основі зловживань, крадіжок зі скарбниці, фальсифікації та погіршення якості продукту. Все це триває досі». Ці слова написано 1910 року, але, судячи з усього, нічого не змінилося й сьогодні.

Не погрішу проти істини, сказавши, що до незнищенних пороків людської натури належить саме схильність до алкоголю. Суворі сухі закони й різноманітні протиалкогольні кампанії завжди зазнавали поразки в нерівній боротьбі з цим злом. «Будьмо!» — вигукував народ-переможець і тягнувся до кели- хів, фужерів, склянок, чарок і баночок з-під майонезу.

Якщо зло неможливо перемогти, потрібно витягнути з нього максимум користі. Так, власне, і було в часи розквіту соціалізму та планової економіки. Держава ні на хвилину не випускала зі своїх міцних рук монополію на виробництво й реалізацію міцних напоїв та тютюнових виробів, одержуючи завдяки цьому вагоме поповнення бюджету і скеровуючи з нього кошти, зокрема, й на лікування найактивніших шанувальників «зеленого змія».

Поганої горілки не буває, жартували ми ще недавно. Буває добра й дуже добра. А ще буває мало. Тоді й на думку не спадало перевіряти сорокаградусний напій на колір і запах, шукати на тильній стороні етикетки заводський штампик. На горілку була державна монополія, і пляшку, куплену в магазині, розпивали, не боячись отруєння.

Сьогодні язик не повертається на такі жарти. Горілка буває погана й дуже погана. І її буває дуже багато такої. У Дніпропетровську оголошено довготривалу акцію боротьби з виробниками фальсифікованої горілки. Такого алкоголю в місті реалізують у двадцятеро більше, ніж справжнього. Спеціалізовані підприємства, які мають ліцензії, пов’язані ціновою політикою по руках і ногах, і не витримують конкуренції з «підвалами» — невеличкими підпільними цехами, які миттєво окупають себе.

Правда, немає підстав підозрювати, що всі українські лікеро-горілчані заводи виробляють невраховану продукцію. Проте, на думку фахівців, легальні виробники з допомогою держави у змозі раз і назавжди зняти з себе будь-які підозри і, понад те, надійно убезпечити свої шановані торговельні марки від підпільників. Для цього не потрібно створювати нових структур, збільшувати суму акцизного збору (що, передусім, на руку «тіньовикам» — адже вони також справно підвищують ціну кожної «лівої» пляшки), вдаватися до особливих захисних знаків. Фахівці, повторюю, пропонують зробити простіше і, в результаті, дешевше: встановити на всіх лікеро-горілчаних виробництвах лічильники з фіскальною пам’яттю й організувати контроль над даними цих приладів. Як уже давно зроблено в США. Там будь- який завод розпочинає роботу лише після того, як співробітник податкового відомства відчинить своїми (!) ключами виробничі приміщення, зніме дані з лічильника, порівняє їх із попередніми даними і дозволить запуск конвеєра. І край! Увечері ця процедура повторюється в зворотному порядку.

За радянських часів самогон був постійним другом і супутником питущої людини. За даними Держкомстату СРСР, навіть 1988 року, коли ще не вщухло полум’я партійної битви з пияцтвом і алкоголізмом і суди пачками штрафували і саджали негідників-самогонників, у Радянському Союзі було вигнано 160 мільйонів декалітрів цього народного напою (на Українську РСР припадало 48 мільйонів декалітрів).

І чого тільки не робили в нас із самогонниками: і облави на них організовували, саджали, конфісковували їхню продукцію. Скільки загалом сумирних мужиків повела етапом та проклята народом 146 стаття КК, що карає «за виготовлення».

Перехід до ринку, поява у вільному продажу найрізноманітнішої, дешевої і часто дуже якісної (особливо порівняно з «табуретівкою») імпортної горілки поступово, але вельми солідно знижувало споживання самогону в Україні.

А тепер крива самогоноваріння нестримно йде вгору. Особливо на селі. Селяни переходять на «алкогольне самообслуговування». І що бідніше населення, то активніше йде в хід саме цей капітал. Адже дедалі менше стає підприємств, особливо сільськогосподарських, готових видавати зарплату. Замість неї, як правило, розрахунок лантухом-другим цукру. Нерідко такий товар іде й на погашення пенсійних боргів.

У подібній ситуації навіть найзаконослухнянішому громадянинові важко втриматися від спокуси хоч раз та перегнати цукор на самогон. Про моральний аспект цієї проблеми геть забули. Статистика «п’яних» злочинів зростає день у день.

Та й, власне кажучи, важко уявити собі українську хату без чарки доброї самогонки. Не сьогодні вона народилася і не сьогодні говорити про її корисність чи шкідливість. Зубожілі люди шукають порятунку в цій вогненній воді. Хто — створюючи свій бізнес, хто — топлячи в ній своє гірке життя.

Це наш народ-умілець, який розуміється не тільки на добрій чарці, а й на доброму жарті, склав:

— Чом сьогодні люди п’ють?

— Та зарплати не дають.

— А якби її платили?

— То за це щодня б ми пили!

Наш народ і не збирається переставати пити. Ось як він сам іронізує на цю тему: «Ніщо не дається нам так дешево і не цінується так дорого, як клятва: «Зав’язав!»

А в пресі дедалі більше пишуть про «корисність» уживання горілки при, приміром, серцево- судинних хворобах. Недавно вельми солідна українська газета опублікувала «рекомендації» одного доктора медичних наук. Не можу не навести фрагмент із його статті: «Випивка — це дуже цікава річ. Не випадково, цокаючись за столом, люди кажуть: «Будь здоровий!» У цьому — глибинна правда. Років шість тому з’явився «французький парадокс». Американці-прагматики, котрі починають день із пробіжки, ковтають вітаміни та їдять курячі грудинки з минтаєм, у десять разів більше потерпають від серцево-судинних захворювань, ніж французи, які віддають перевагу «брюссельському пирогу» з гусячої печінки, смаженій птиці, свинині, палять чорний тютюн, п’ють море червоного вина. Справа, з’ясувалося, саме в сухому червоному вині, яке містить ферменти, які вимивають із крові холестерин. І якщо раніше говорили, що треба випивати ну, можливо, склянку червона сухого вина за день, то я раджу — п’ять-шість. Причому важливо випивати склянку на ніч, позаяк пік закупорювання судин припадає на 5—6 годину ранку. Але корисні й горілка та пиво. У різних дозах і з різних причин. Пиво — джерело вітамінів. І від нього не товстіють! Гладшають від закуски до пива. А горілка важлива в різних екстремальних ситуаціях — при обмороженні чи серцевому нападі. Під час нападу треба негайно випити 100 грамів горілки чи хорошого коньяку. Важливо також, як саме ви п’єте горілку. Треба її розбавляти або запивати. Тоді полегшується атака на органи. Треба їсти й запивати, а не пити й закушувати. Коли хочеш залишитися тверезим, з’їж бутерброд із салом чи «морський варіант»: прованська олія, червоне вино, перець, сіль — змішати й випити. Потім можна пити скільки завгодно».

Я показав цю статтю Миколі Михайловичу Амосову. Він схопився за голову: «Як! І таку нісенітницю підписує доктор медицини?! Висновок один: він перебуває на утриманні в горілчаних королів».

Отож вирішуйте, кому вірити, братики-випиваки. Нині Кабмін і відповідні відомства обіцяють ліквідувати самогоноваріння й «ліву» горілку. Мій досвід підказує, що будь-які смикання влади стосовно наведення порядку на алкогольному ринку неминуче закінчуються зростанням цін на улюблений народний продукт. Чокнутися можна, слово честі.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89