"Компас" вкаже вихід?

Світлана Орел 12 лютого, 22:00
реабилитация

Читайте також

 

Війна часом ставить виклики, на які ми не маємо швидких відповідей. Один з них — психологічна реабілітація бійців АТО

Ставлення до відвідин психолога у нас ще часто залишається радянським — як до чогось неважливого, необов'язкового, а то й такого, чого треба соромитися. Між тим, світовий досвід показує, що в умовах військового протистояння психологічна допомога вкрай важлива і необхідна. Як про мрію говоримо про систему психолого-реабілітаційних центрів за зразком організованих у США. Проте, це не така вже й недосяжна мета. Модель її втілення вже реалізується в Кіровоградській області.

Першими були Аня і Віка…

Госпіталь для ветеранів Великої Вітчизняної війни, який ще 1946 року перевели з розряду військових госпіталів у цивільний, серед лікувальних закладів області довгий час мав пріоритетне значення. Як мінімум, зо два рази на рік його показово відвідували керівники області, демонструючи турботу про ветеранів, як то кажуть, у дії. Звісно, приходили вони не самі, а з почтом чиновників та журналістів, тож тут про обдерті стіни, поламані меблі, баланду замість супу або чай без цукру, як це нерідко трапляється в міських чи районних лікарнях, не могло бути й мови. Звісно, не Феофанія, та все ж…

В останні десятиліття тут з'явився і молодший контингент — афганці. Та ще років зо три тому в цих стінах ні про яку психологічну реабілітацію мова не йшла. І хоча й тоді госпіталь мав півставки медичного психолога та домовленість про консультації з обласною психіатричною лікарнею, співпрацював з радою ветеранів, загальний психологічний стан пацієнтів, як стверджує головний лікар госпіталю Геннадій Сябренко, враховувався хіба що в загальних схемах лікування.

З початком бойових дій у нашій центрально-українській області було сформовано три батальйони добровольців, серед яких було чимало афганців. Відома також і роль Кіровоградського третього полку спецпризначенців у нинішньому протистоянні. Коли пішли перші поранені вже в цій, новій, війні, обласна влада, до її честі, оперативним рішенням відкрила можливість лікуватись у госпіталі не лише афганцям, а й іншим учасникам АТО.

— Це була гаряча пора, — згадує Геннадій Сябренко. — Хлопці, бувало, виходили з оточення і прямо їхали до нас, волонтери привозили поранених. З медичної точки зору ми впоралися на тверду четвірку — згадали політравми, трохи оновили обладнання, переорієнтувалися з закупкою медикаментів. Але тоді вже відчувалося: самої медичної допомоги замало. Рана загоїлась, але людина як жахалась певних звуків, так і жахається. До того ж з'явились симптоми та захворювання, яких досі не було в мирному житті. Ми дійшли висновку, що це пов'язано із нервовими стресами. Звернулися до Харківського інституту післядипломної медичної освіти, нам трохи допомогла професор Мар'яна Маркова, спеціаліст у медицині стресів. А одного літнього дня до мого кабінету прийшли волонтери-психологи Аня і Віка.

"Мій дід, який воював, усе життя потерпав від психологічних травм…"

Тоді у них ще не було нічого — ні концепції, ні бачення вирішення проблеми, було тільки бажання допомогти. Дівчата вже мали певний досвід, здобутий в Українській асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій, яка бере початок з часів Майдану. Але вчитися довелося ще чимало.

— Ми вивчали, — розповідає Геннадій Сябренко, — американську, ізраїльську, російську, балканську системи психологічної реабілітації. Шукали тренінги, посилали туди волонтерів-психологів. Водночас я розумів, що постійно ця справа тільки на волонтерській допомозі триматися не може.

Слава Богу, знайшлася людина, яка на перших порах підтримала становлення цієї системи власними коштами. Підставила своє плече й держава: у Кіровоградському госпіталі тепер дві ставки психолога. Але це мізер, порівняно з тим огромом роботи, який з'явився. А до березня минулого року ще й не було жодного документа, який би регламентував роботу з психологічної допомоги учасникам АТО. Сьогодні держава зобов'язується забезпечувати її, але конкретних, усталених механізмів немає. Власне, вони й гартуються в таких центрах, який сформувався в Кіровограді.

— Коли ми почали працювати, — розповідає Ганна Колєва, — чітко усвідомили: часу мало, ресурсів мало, роботи дуже багато. Демобілізовані, поранені, чимало таких, хто приходять насамперед за психологічною допомогою — не менше трьох звернень на тиждень. Основний потік, ясна річ, проходив через медзаклад, але коли йдеться про сім'ю загиблого, що тут лікар може зробити? А їх же теж не можна покинути напризволяще… Я на прикладі власної сім'ї знаю, що таке психологічна травма. Мій дід, який воював під час другої світової, усе життя потім потерпав від неї.

У ході роботи вималювалась досить чітка модель: на базі обласного госпіталю для ветеранів війни діє центр медико-психологічної допомоги, який виконує і методичну, і логістичну роль. 1 січня минулого року офіційно відкрився Центр медико-психологічної реабілітації "Компас".

А у нас — відкритий квиток

Не всі лікарі відразу сприйняли такий тип допомоги, — розповідає Геннадій Сябренко. — Роками усталилася практика, що медична і психологічна допомога існують окремо. У нас же кожен учасник АТО, який потрапляє в госпіталь, проходить тестування на стрес і автоматично потрапляє на прийом до психолога, який розробляє карту психологічної допомоги. Якщо людина вважає, що їй така допомога не потрібна, вона однак отримує відкритий квиток, де вказано всі контакти і яким можна скористатися пізніше. Він також може стати в пригоді членам родини, друзям.

Система надання психологічної допомоги через госпіталь дозволяє охоплювати нею і райони області. Роками в кожному з них працювала медична служба допомоги ветеранам війни. Тепер до неї прикріплюється психолог. Звісно, спеціалістів не так просто знайти. Вже проведено навчання психологів та керівників таких районних центрів. Ними часто стають мобілізовані учасники АТО, яких голови райдержадміністрацій призначають своїми радниками. Як можуть, допомагають волонтери та громадські організації. Отак, спільними зусиллями вибудовується інтегрована система, яка зараз у процесі становлення. На Кіровоградщині нею охоплено вже три з половиною тисячі людей. Розроблено напрямки, щоб максимально допомогти тим, хто цього потребує: пораненим, демобілізованим, членам їхніх сімей, сім'ям загиблих.

У деяких районах такі центри могли б працювати в приміщеннях відомчих лікарень, які сьогодні скорочують і ліжка, і штат. Особливо це стосується віддалених районів. У тому ж Гайвороні, на базі залізничної лікарні, міг би працювати такий центр, адже в тому регіоні вже більше тисячі тільки мобілізованих учасників АТО.

Сьогодні у Ганни Колєвої та її помічників-волонтерів непочатий край роботи. Крім звичайного прийому, турботи про багатьох підопічних, психологи центру проводять величезну просвітницьку роботу. Уже знято відеоролики, підготовлено і видано посібник з допомоги бійцям "Тренінги для психологічної підготовки та адаптації військових до бойових дій". Це видання — перший етап у системній підготовці та психологічному супроводі військових. У планах також — випустити збірку історій успішної реабілітації та повернення до мирного життя.

Модель, розроблена в Кіровоградському обласному госпіталі для ветеранів війни, за умови підтримки і фактично невеликого фінансування могла б ефективно працювати в масштабах держави, яка взялася гарантувати своїм захисникам ефективну психологічну підтримку. Але чиновники досі не прописали ані стандартів та оцінок роботи психологів, ані порядку ведення відповідної документації. Яку юридичну силу має висновок психолога, де він має бути зафіксований — в історії хвороби, в окремій картці? На думку Геннадія Сябренка, ця діяльність поки що напівлегальна, що не дозволяє також встановлювати ставку психолога вище мінімальної зарплатні, тож поки що значною мірою все тримається на ентузіазмі та волонтерстві.

Звісно, в Міністерстві охорони здоров'я знають про кіровоградський досвід, але система реагує вкрай повільно. І дарма. Як стверджує Геннадій Сябренко, психосоматичний синдром — ще той хамелеон. Він може проявити себе в найнесподіванішому місці і тоді, коли його ніхто не очікує. Кіровоградці пам'ятають випадок, коли учасники АТО у відповідь на заяву водія маршрутки, що він не бажає возити їх безплатно, великою групою організовано проїхали тим маршрутом з кінця в кінець, доступно пояснивши водієві, що йому доведеться дотримуватись встановлених правил. Більше жодного конфлікту в місті на цьому ґрунті не виникало. Той захід організували саме ті, хто пройшов психологічну реабілітацію. Які наслідки можуть мати подібні, здавалося б, дрібні непорозуміння, без цієї захисної подушки, можна тільки уявити…

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.90
EUR 29.17