ПАЛИЧКА КОХА: МИ ЇЇ ЧИ ВОНА НАС?

Павлина Семиволос 18 серпня 2000, 00:00

Читайте також

Сьогодні на обліку в протитуберкульозних диспансерах України перебуває 680 тисяч чоловік. Це 1,4% усьо-го населення держави. Якби всі вони жили на одній території, то цілком заселили б таку область України, як Чернівецька, чи, скажімо, два міста Севастополя. Але наведена цифра — лише офіційно зареєстровані хворі, котрі з безвиході звернулися по медичну допомогу. А скільки людей заражають інших і не йдуть до лікаря доти, поки туберкульоз у них не ввійде у фінальну стадію?.. Вважається, що реально хворих в Україні, принаймні, у 2—2,5 раза більше, ніж зареєстровано.

Тільки факти: 1999-го на туберкульоз захворіло понад 30 тисяч наших співгромадян. Торік страшна недуга забрала життя понад 9 тисяч чоловік (1990-го цифра була майже в 2,5 раза меншою). Це 80—90% тих, хто помер в Україні від усіх інфекційних і паразитарних хвороб. Якщо раніше для лікування хворого на сухоти вистачало двох-трьох медпрепаратів і 4—8-місячного перебування під медичним наглядом, то тепер потрібно вже 5—7 препаратів і лікування до двох років. 40% тубхворих не виліковуються — бракує ліків.

Гадаю, зовсім не зайве нагадати шановним читачам ще деякі дані про сам туберкульоз. Вони страшнуваті й малоприємні, але знати їх необхідно всім. Хвороба вражає всі органи та тканини організму людини чи тварини, крім волосся й нігтів. Мікобактерії туберкульозу (МБТ) можуть виділятися в довкілля з мокротою хворого (уражені органи дихання), з калом (шлунково-кишковий тракт), із сечею чи спермою (при захворюванні сечостатевої системи), із молоком при годуванні дітей і тварин (при туберкульозі молочної залози), зі слізьми (при ураженні очей), із виразок, свищів на шкірі тощо.

МБТ надзвичайно витривалі. На них не діють навіть концентровані кислоти, луги та спирт. Вони не гинуть у температурному діапазоні від -270 С до +150 С. У річковій воді живуть до 5 місяців, у грунті — 30—60 днів, у фекаліях і на пасовищах — понад рік, у молочних продуктах, що зберігаються в холоді, — до 10 місяців. При температурі — 23 С мікобактерії не гинуть протягом семи років. Навіть сонячним променям вдається вбити їх лише після виснажливого дво-шестигодинного «поєдинку».

А коли зважити, що на туберкульоз хворіють понад 55 видів сільськогосподарських і диких тварин, риби, приблизно 25 видів птахів, то, безперечно, ми не маємо сьогодні точного уявлення про реальну поширеність цієї недуги в нашій державі.

Рік у рік епідемія туберку-льозу в Україні прогресує. Чому так відбувається? Виконуючий обов’язки директора Київського інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Яновського доктор меднаук Василь Мельник переконаний: першопричина сьогоднішньої ситуації в тому, що нині ми діагностуємо туберкульоз на пізніх стадіях, тобто лише в тих хворих, котрі самі звертаються до лікарів із симптомами запущених форм.

Усе — від безгрошів’я: немає флюорографів, а коли є, немає запчастин до них. У зв’язку з регулярними відключеннями електрики псується протитуберкульозна вакцина — БЦЖ, яка збе- рігається в холодильниках. «Процвітає» горезвісна паличка Коха і через неповноцінне харчування більшості українців. Загалом цю страшну болячку недарма прозвали «хворобою бідних»: із загальної кількості вітчизняних тубхворих бомжів і жебраків близько 30%, тих, хто повернувся з ув’язнення, — 15%, алкоголіків — 30—38%, позбавлених нормальних житлових умов — 20%. Вітчизняна фтизіатрична служба фінансується тільки на третину від потреби, немає протитуберкульозних препаратів. Отже, нічим лікувати хворих.

Проаналізувавши все вище-сказане, офіцери запасу й діючі офіцери штабу Внутрішніх військ МВС України вирішили: треба щось робити. І створили Всеукраїнський благодійний фонд «Україні майбутнє — сьогодні», презентація якого відбулася днями. Основна мета фонду — сприяти, в міру сил і можливостей, боротьбі з епідемією туберкульозу в нашій країні та з поширенням цього й інших інфекційних захворювань у пенітенціарних закладах. Останнє, до речі, дуже важливо. Адже показник захворюваності в місцях позбавлення волі у 140 (!) разів перевищує середньо-статистичний по Україні. В амністованих через хворобу діагностують надзвичайно важкі форми туберкульозу. А щороку в зв’язку з закінченням терміну покарання чи за амністією 20—30% тубхворих не прибувають на місце призначення, випадають із диспансерного нагляду і, ясна річ, стають джерелом масового зараження.

Свою діяльність фонд почав із розробки спільної програми дій із головним протитуберкульозним закладом країни — Інститутом фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Яновського. На черзі — створення аналогічної програми з держдепартаментом України з питань покарань. Оскільки позаштатними радниками-консультантами благодійної організації є найкращі вітчизняні фтизіатри, фонд готовий співпрацювати з міжвідомчою комісією з питань боротьби з туберкульозом, брати участь у підготовці проектів законодавчих актів у цій сфері й організації протитуберкульозних заходів.

Фонд планує зайнятися по-ліпшенням інформованості населення, провести невідкладні заходи щодо профілактики страшної недуги. Уже випущено яскравий буклет «Зупинимо туберкульоз». Його безкоштовно розповсюджують у школах, центрах зайнятості, соціальних службах тощо. Фонд (звісно, за підтримки спонсорів) планує надавати гуманітарну допомогу вітчизняним протитуберкульозним закладам. Першим серед них став інститут ім. Ф.Яновського, — сюди завезли медикаменти та продукти харчування на суму 4 тисячі гривень. Але не подумайте, що робота благодійної організації сконцентрується на столиці нашої держави. Адже фонд всеукраїнський, тож його співробітники не менш активно працюватимуть у всіх областях країни. Почати збираються з південних регіонів, де показники захворюваності найвищі.

— Фонд, певна річ, не може замінити державних структур, — сказав його президент Віталій Руденко. — Але він може сприяти об’єднанню зусиль інтелектуальної та бізнес-еліти країни і цим прискорити вихід із нинішньої критичної ситуації.

Що ж, і це вже непогано. Принаймні, якщо в суспільстві є розуміння того, наскільки небезпечний для нього туберкульоз, якщо починають організовувати такі фонди, готові зробити посильний внесок у боротьбу зі страшною недугою, то з’явилася надія. Надія, що через п’ять-десять років на Україну не чигатиме доля всеєвропейського туберкульозного лепрозорію. Бо якщо й далі не діяти, то невдовзі доведеться шити балахони та чіпляти на шию дзвіночки, як це робили середньовічні прокажені...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92