СЕРЦЕ, СУСПІЛЬСТВО, БОГ У ЛИТОВСЬКОМУ ІНТЕР’ЄРІ

Володимир Строй 14 липня 2000, 00:00

Читайте також

СПРАВИ СЕРЦЕВі

Литовська кардіохірургія, попри важкі часи, вийшла на світовий рівень і впевнено розвивається. Чим це можна пояснити? Це запитання стало першим в інтерв’ю з професором Гієдрюс Уждавінісом.

Кардіохірургія в Литві виникла не на порожньому місці. Хірурги Литви й за радянських часів були попереду. Школа академіка Марцинкявічюса за працездатністю, за кількістю операцій була третьою після московської та київської, розповідає професор.

Вільнюський університет завжди був на передових рубежах. Він на два століття старший від Московського, а медичному факультету вже понад 225 років. Тут викладали провідні хірурги, анатоми, лікарі, фізіологи. Приміром, уперше ефірний наркоз застосували в Англії, а вже через два місяці його повторили у Вільнюсі. Першу в Східній Європі операцію на відкритому серці ще 1900 року зробили у Вільнюсі.

— C точки зору потенційних пацієнтів, у котрих з’явилася можливість вибору, дуже важливо вирішити, де робити операції на серці — у Москві, Києві, Берліні, Тель-Авіві чи Вільнюсі.

— Передусім слід подивитися статистику результатів і на кіль- кість операцій, виконуваних тим чи іншим центром. Я щодня 4-5 днів на тиждень роблю по дві операції, і кожна — це 4-5 шунтів на серці. Ясна річ, коли в хірурга таке навантаження, він збагачується досвідом, він у формі, як скрипаль або піаніст.

Дуже важливий і такий показник, як смертність протягом післяопераційного періоду. Наші доповіді включають у європейські та світові з’їзди кардіохірургів, і це свідчить про те, що в нас хороші результати в цьому плані.

— Я чув, що недавно у вільнюському Центрі кардіохірургії провели надскладну операцію Росса. У чому її суть і кому вона показана?

— Суть її полягає в новому підході до лікування уроджених або нажитих пороків аортального клапана. Традиційно використовуваний штучний клапан має постійний перетин і погано пристосований для перекачування крові в умовах перемінних навантажень, приміром, фізичних. Після його встановлення людина на все життя прив’язана до прийому антикоагулянтів, які зменшують зсілість крові.

Слід наголосити, що штучний клапан не узгоджується з ростом серця й аорти. У дитини чи підлітка сердечко росте, а перетин клапана залишається незмінним. Доводиться робити повторну операцію, вшивати клапан більшого діаметра.

Два з половиною десятиліття тому хірург з Англії Дональд Росс запропонував ідеальне рішення, яке на той час здавалося божевільним. Він видалив у людини легеневий клапан і вшив його в аортальну позицію. А в легеню поставив консервований клапан, узятий у трупа. Прооперовані чверть століття тому хворі почуваються чудово. Вони позбавлені необхідності постійно вживати антикоагулянти, у них клапан росте разом з організмом і працює в динамічному режимі, пристосовуючись до змінних навантажень.

Після Росса операцію почали робити й інші хірурги в Лондоні, Німеччині, Америці. У Східній Європі цю операцію вперше провели у нас в університетській клініці.

Три роки тому Дональд Росс зібрав у Кілі хірургів з балтійських країн і показав, як він робить цю операцію. За ці роки ми зробили вже близько 70 таких операцій.

— Чи вивчають ваш досвід колеги з інших країн, зокрема, з колишнього Радянського Союзу?

— Відверто кажучи, інколи наштовхуємося на скепсис. Торік ми були на святкуванні 40-річчя інституту ім. Бакулєва в Москві. Розумієте, у медицині на нові речі більшість дивиться дуже обережно. І правильно робить. Але є також інші, більш розвинені технічно, вони й вирішують, що треба йти далі. Операція Росса — це ледь більший ризик, зате потім життя без антикоагулянтів, вірогідність того, що серце повернеться до норми, що людина забуде про аортальний порок.

УКРАЇНА. АМОСОВ. КИЇВСЬКА ШКОЛА

— А яка реакція з боку України? Адже й тут є Інститут серцево-судинної хірургії.

— Я добре знаю професора Книшова. Дуже ціную його як хірурга, як керівника. Ми не розмовляли про операцію Росса. Але я думаю, що київські кардіохірурги цілком у змозі прийти до цієї операції.

— Ви хочете сказати, що їм не обов’язково вивчати саме ваш досвід, можна, приміром, англійський?

— Авжеж. Нині через Інтернет можна дістати будь-яку медичну статистику й вийти на прямий зв’язок із головними клініками світу.

Київська школа кардіохірургії з часів Амосова була великою школою. Я особисто знаю Миколу Амосова, бачив його під час операції, прочитав усі його книжки. Це геніальний хірург і геніальний учений. Він повів хірургію вперед. І всі нововведення в штучному кровообігу, у застосуванні штучних клапанів серця, у підрахунку чинників ризику операції у формі алгоритмів — усе це було зроблено Амосовим. І це чудово!

Він завжди був нашим великим другом. Коли москвичі часом закидали, що ми робимо щось не відповідно до «генеральної лінії», Амосов завжди захищав нас.

Не кожному хірургу судилося мати такі руки, такий мозок, як в Амосова. Він запровадив багато сучасних методів у медичну статистику та прогнозування. У європейській і світовій науці це набуло сучасної форми підрахунку ризику, суворого алгоритму, суворого протоколу.

Це велика людина. Я вдячний долі, що знаю Миколу Амосова.

ЕМОЦіЇ ТА СЕРЦЕ

— Литва демонструє стабільність і безперервність розвитку медицини, незважаючи на революцію, дві світові війни, розвал СРСР. Інші країни, зокрема Україна, не такі стабільні в цьому сенсі. Я роблю такий висновок на основі розмов із пацієнтами приватного Центру кардіохірургії у Вільнюсі. Серед них — близько двадцяти громадян України, декотрі з них приїхали на операції разом із дружинами- медиками. Ризикну припустити, що справа не тільки в медичних, а й в економічних і навіть етнопсихологічних аспектах цього багаточинникового соціального експерименту. Чи маю я в цьому припущенні рацію?

— Думаю, що будь-яка галузь медицини пов’язана, передусім, зі школою. Нині ми розвиваємо школу Марцинкявічюса. Велика його заслуга в тому, що він усіляко заохочував своїх учнів зробити більше, ніж шеф, впроваджувати нове. Він безперервно підштовхував нас до цього. Вважаю дуже важливим психологічний клімат. Він може заохочувати, а може і пригнічувати ініціативу людей.

— Академік Сірвідіс розповідав мені про підготовку до використання штучного серця. Коли плануєте його застосувати?

— Ми це вже зробили. Добу воно працювало у хворого, котрому потім пересадили донорське серце. Штучне серце допомагає вижити з власним серцем, коли є резерви, або дочекатися пересадки серця, коли резерви вичерпано. А нині 24-річний житель Каунаса вже кілька місяців живе зі штучним серцем, чекаючи на донорське.

— Існує точка зору, що серце не лише ідеальний насос, а й центр емоцій. Як ви ставитеся до такого твердження?

— Хотілося б дивитися на серце як на механічний насос. Але я знаю, що воно погано працює у хворого, котрий боявся, не спав ночами, очікуючи на операцію. Емоційний вплив на серце величезний. Ми навіть не уявляємо собі — наскільки. Це об’єкт подальших досліджень. Відомо, приміром, що наші емоції впливають на ендотелій — шар клітин, що вкриває судини серця, артерії коронарні й інші. І що він продукує ряд надзвичайно могутніх речовин, які впливають на функцію міокарда.

— Ви сказали про вплив емоцій на серце, я ж запитував про серце як джерело емоцій.

— Ну, це вже сфера художньої літератури. Емоції виходять із нашого мозку, з побудови нашої психіки. Вона, як і наша поведінка, спосіб життя, може згубно впливати на серце. Я говорю про людей, котрі намагаються зробити щось величезне попри відсутність даних, чи про тих, хто готовий іти по трупах. Це завжди закінчується погано. Адреналінові стреси, фрустрація в кінцевому результаті впливають на коронарні артерії. Нині про це багато пишуть.

«ЗАНАДТО БАГАТО СВОБОДИ» Й ТОТАЛЬНА БЕЗСОВіСНіСТЬ НАРОДУ

— Ви якось сказали про вакуум культурного простору, куди хлинула західна поп- культура. Чи не здається вам це порівняння неточним? Адже були пласти серйозної культури — і російської, і литовської, і загальнолюдської. Можливо, це не вакуум, а свідоме розхитування маятника, коли деякі суспільні діячі та політики діють «від супротивного», відкидаючи все, що було раніше? Цей нігілізм і відкриває шлюзи каламутному потокові.

— Важко сказати. Я лікар і, як більшість, лише спостерігаю ці процеси. Можливо, політики й ті, хто біля важелів влади, щиро хотіли б затвердити основні принципи демократії та свободи. Однак у відкриті шлюзи до нас хлинули й потоки низькопробної західної поп-культури.

У мене є дядько в Каліфорнії. Він говорить про Америку: «Жахлива країна! Занадто багато свободи. Це неможливо!»

Думаю, до демократії ми повинні йти через дисципліну. Мені здається, що протягом певного періоду суворий контроль над поведінкою людей навіть у країні, що звільнилася від ярма, необхідно зберегти.

Зараз ти вільний і можеш робити що завгодно. І це нагадує ситуацію в США, коли було знищено рабство. Це добре описано в романі «Віднесені вітром». Негр не знає, що робити зі свободою, тож іде до колишнього пана та проситься під його крило.

Щось ми прогледіли в останні роки. Є якесь розчарування в суспільстві. Жахлива криміногенна ситуація. За кількістю самогубств ми в перших рядках європейської статистики.

— Років зо три тому я розмовляв з академіком Амосовим. Ми обговорювали проблеми, близькі до тих, про які говоримо зараз. І тоді, і тепер — на жаль! — ці проблеми для України були актуальними. І він сказав із цього приводу: «Основна причина наших неприємностей — тотальна безсовісність народу!»

— Чудово! Краще не скажеш. Не всім дане амосовське чуття й гострота розуму. Оце й робить людину винятковою.

ЯК КУПУВАЛИ БЕЗПАРТіЙНОГО УЖДАВіНіСА

— Дуже особисте запитання. Ви сказали, що не були членом Компартії. Слід вважати, вам пропонували членство в партії?

— Кілька разів. І навіть настійливо, з певними погрозами у разі відмови. Але в нашій рідні ніхто не належав ні до якої партії. Мій батько був столяром. Мати — домогосподарка — ростила шістьох дітей. І хоча я 40-го року народження, пам’ятаю повоєнні жахи, коли абсолютно невинних вивозили в Сибір...

— Ви були в Сибіру?

— Ні, там були родичі. Наша родина також сиділа в чеканні. Ми були бідняками, але вистачало і двох підписів сусідів, щоб опинитись у Сибіру. Я бачив страждання й біль матері, батька, родичів і не хотів лізти в цю систему. Я весь час відчував, що це — тимчасово. Тому, навчаючись лише на «п’ятірки», я не хотів вступати ні в комсомол, ні в партію. Мені натякали, що це допоможе залишитися на кафедрі, але зрештою залишили й так. Я став другим співробітником у лабораторії серцево-судинної хірургії. Марцинкявічюс — мій шеф — також не був членом партії.

Я досі уникаю партій. Але не хочу сказати, що наше перебування у складі СРСР було в усіх аспектах жахливим. Я так не сказав би. Я — сільська дитина — дістала освіту безплатно. Маю безліч знайомих і друзів у Росії, в Україні. Навчався в аспірантурі в Новосибірську в Євгена Мєшалкіна. Він мене помітив тут, у Вільнюсі, відразу ж після закінчення університету. Він сказав Марцинкявічюсу: «Цей хлопець здібний, присилай його до мене!» До речі, він і майбутнього професора Сірвідіса помітив. І він відразу довірив мені розкривати грудну клітку, що нині молоді хірурги роблять лише років через п’ять після університету. Я вдячний йому на все життя. Це геніальний хірург. Як і Амосов — практичний хірург і мислитель.

Авжеж, тепер багато що змінилося. Завтра лечу в Лейпциг і Відень. Раніше це було неможливо без дозволу Москви. А хто мене — безпартійного — туди пустив би? А тепер нікого не треба запитувати.

— А вас не намагалися купити?

— Мені пропонували поїхати на п’ять років у Саудівську Аравію. Але мене вже залучили до проекту створення вільнюського центру. І ще була спокуса залишитись у Каліфорнії. Там один знайомий кардіолог купив ділянку землі в Беверлі-Хілз для будівництва клініки. Він пропонував залишитися. Були б проблеми з перескладанням іспитів, хоча я досконало володію англійською. Були проблеми — вікові, сімейні. І мати, і старий батько тут. Та й із чотирма дочками не так просто влаштуватися в Америці.

З іншого боку — можливо, це дивно звучить — були якісь патріотичні міркування. Ми могли б усі розбігтися, але треба все-таки служити своєму народу. Відлетіти, спокусившись грошима, легко. Але є зобов’язання перед країною, перед вітчизняною наукою. Потрібно знайти й підготувати людей, котрі замінили б тебе. Гроші завжди можна знайти. Я п’ять років працював у правлінні Фонду Сороса, особисто знайомий із Джорджем Соросом. Він також чимало грошей дає на медицину. Але знайти потрібну людину інколи складніше, ніж знайти гроші.

З БОГОМ У СЕРЦі Й У ДУМКАХ

— Ви згадали про діяльність у Католицькій академії наук. Ви завжди були релігійним?

— Я завжди був релігійною людиною. З самого початку. Мій батько віруючий, моя нація віруюча.

— Це питання важливе і для розуміння загальної ситуації в Литві. Чим для вас є Бог?

— Дуже хороше запитання! Я не знаю, чи відповім точно, але Бог для мене — усе. Усе, чим я володію, усі мої знання, усі здібності, увесь магнетизм до хворого й величезна довіра до мене — це мені посилає тільки Бог. Я молюся щодня вранці й увечері. Я молюся за людину, яку оперую. Навіть коли мию руки перед операцією, я прошу, аби Всевишній допоміг. У цьому я знаходжу впевненість у собі, я можу реалізувати себе. Вважаю, що віруюча людина вдвічі щасливіша від невіруючої.

Коли в часи Саюдіса в Литву з вигнання повернулася Католицька академія наук, мене обрали її президентом.

— Хотілося б почути, що для вас Бог у філософському плані.

— Я дотримуюся тієї точки зору, що це щось вище від нас в екуменічному плані. Існуюча нині релігійна ворожнеча, загалом суперечить концепції віри. Коли я був президентом академії, мені говорили: «Ось у Литву приїжджають проповідники інших релігій, давайте збирати підписи проти їхньої діяльності». Я відповідав, що не підпишу таких звернень. Коли приходить людина і каже, що є щось вище від тебе і що ти повинен служити добру, то абсолютно байдуже, якої форми це набуває. Я наводив навіть таку думку: «Погляньте на зоряне небо. Там сяє безліч сузір’їв. І ви хочете, щоб світив один великий місяць, щоб він усім набриднув?!»

Людина загалом може не вірити в Бога як Такого, але мусить розуміти, що вона маленька істота на Землі, що за нею Щось абсолютно грандіозне — сама Земля, Космос.

Для мене однаково дорогий і православний священик, і католицький, і будь-який інший. Коли в його очах любов, прагнення допомогти людині — це найголовніше!

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92