"Шокова терапія" не показана

медицина

Читайте також

Ne noceas, si juvare non potes ("Не зашкодь, якщо не можеш допомогти"), Vita sine litteris mors est ("Життя без науки — смерть"). Ці два афоризми нині особливо актуальні, зважаючи на заміри новоявлених псевдореформаторів. 

Переконаний: для вітчизняної науки головне сьогодні — зберегти кадровий потенціал, активно поповнюючи його молодими дослідниками, та примножити накопичений досвід і традиції. А також — провести необхідні перетворення, виходячи з науково вивірених обґрунтувань без втручання необізнаних в організації науки державних чиновників та громадських дбайливців.

Вражає "пропозиція експертів" змінити юридичний статус Академії медичних наук (див. інтерв'ю з головою адміністрації президента України Б.Ложкіним у DT.UA, №43, 2015 р.). Ідеться про те, щоб перетворити установи академії з їхніми клініками на підприємства, які набувають у системі держвласності статусу самостійних суб'єктів. Але ж академія — це самоврядне об'єднання вчених, і кому як не їм самим вирішувати, виправдані чи ні ті чи інші, тим більше такі радикальні, перетворення. Немає сумніву, що вченим-медикам не спаде на думку перетворити клініки, покликані на основі наукових розробок і сучасних досягнень фундаментальних наук обґрунтовувати нові методи виявлення, діагностики й лікування патологічних і передпатологічних порушень в організмі людини, на рядові, до того ж госпрозрахункові, лікувальні структури. 

 Очевидно, що вирішення цієї й інших проблем медичної академії — прерогатива не невідомих експертів (до речі, хто вони, ці анонімні специ, компетенція і досвід яких залишаються загадкою для широкої громадськості?), а знаних учених. 

У згаданому інтерв'ю глава АП зізнається читачеві, що в реформуванні він є прихильником шокової терапії. Думаю, що як у практичній, так і в науковій медицині, втім, як і в науці та її організації в цілому, шокова терапія не показана. "Усе, що робиться поступово, — безпечно. Усе, що робиться зненацька й раптово, — може зашкодити". Цей вислів приписують великому медикові Гіппократу. Вважаю, не зайво до нього прислухатися. Також хочу нагадати так званим реформаторам вітчизняної охорони здоров'я міркування, висловлені півтора десятка років тому віце-президентом Академії медичних наук, ученим зі світовим ім'ям, академіком Володимиром Фролькісом. На Всеукраїнському форумі українських медиків він застеріг громадськість від непродуманих намірів завзятих реформаторів повсюдно перетворити лікарні на приватні клініки. Висновок з його аргументованих суджень про неприпустимість повальної приватизації державних лікувальних закладів зводився до того, що під час такої акції приватизовуватимуться найкращі з них. У саркастичній тональності академік Фролькіс зазначив: якщо така приватизація відбудеться, то "буде кастрована вся медицина. А ще ніколи кастрація не була засобом лікування імпотенції". Наполегливі й не раз повторені твердження нинішнього міністра охорони здоров'я, що трансформація лікарень, позбавлення їх державного (бюджетного) фінансування — це одне з завдань реформування, не можуть не викликати занепокоєння. Цитую: "головна складова реформи — це автономія лікарень і медичних закладів. Заклад повинен сам заробляти кошти…" Не торкаючись тут питання про те, як це узгодиться з Конституцією, дозволимо собі запитати — а звідки в зубожілого населення візьмуться сьогодні гроші, щоб медичні заклади за їхній рахунок почали "заробляти кошти"?!

А тепер ще про одну досить істотну й соціально значущу проблему.
Під час реформування охорони здоров'я, на жаль, не знайшов відображення такий основоположний соціально-медичний аспект, як пріоритет профілактики. 

Чи треба нагадувати експертам, яким вручено долю реформування медицини, відомий галленівський постулат: "Оскільки і за важливістю і за часом здоров'я передує хворобі, ми насамперед маємо подумати про те, як зберегти здоров'я". А чи відомий тим самим експертам напрочуд точний вислів академіка Миколи Амосова, який з уїдливим сарказмом зауважив, що Міністерство охорони здоров'я вже треба перейменувати у Міністерство хвороб. І його ж фраза з автобіографічної книжки "Голоси часів": "Навколо мене всі говорять про профілактику, але ніхто нею не займається". 

Наголошую: питання про верховенство профілактики в нинішній охороні здоров'я випало з контексту реформи так само, як і конкретний аспект профілактичної медицини. Мається на увазі ліквідація в країні санітарно-епідеміологічної служби. Цьому передували численні виступи на низці форумів санітарних лікарів і вчених-гігієністів, у тому числі й автора цієї статті, про те, що наша охорона здоров'я практично втратила функції запобіжної медицини. Але ж санітарно-епідеміологічна служба покликана забезпечувати охорону громадського здоров'я. Сприяти оздоровленню навколишнього середовища, впроваджувати в наше життя і професійну діяльність ефективні заходи для запобігання як поширеним загальносоматичним і професійним хворобам, так і виробничо й екологічно зумовленим захворюванням.

 Більше того, у листопаді минулого року Кабінет Міністрів розповсюдив проект, з якого випливає, що слідом за ліквідацією санепідслужби ліквідується фактично й чинне санітарне законодавство. Передбачається "ліквідація всіх норм (виділено автором) радянських часів". Пояснюється, що цей проект розробило Міністерство охорони здоров'я в порядку виконання таких стратегічних документів, як Програма діяльності Кабінету міністрів України і Стратегія сталого розвитку "Україна-2020". 

І це — без пропозиції альтернативи. Але ж, як відомо, в усьому світі регламентуються норми праці, відпочинку, сну, харчування, встановлюються нормативи допустимого вмісту в різних середовищах хімічних речовин, інших екзогенних агентів. При недотриманні зазначених норм в організмі людини можуть виникати порушення. При перевищенні встановлених нормативів розвиваються передпатологічні й патологічні стани, що спричиняють небезпечні наслідки для здоров'я людини. Можна очікувати, що пролунають судження, мовляв, наведені поняття належать до категорії суто наукових, а не законодавчих. Аж ніяк! Достатньо звернутися до сайта, де містяться визначення згаданих вище понять з позиції трудового законодавства аби переконатися, що й там наведено відмінності між нормою і нормативом. Є навіть розділ "Відмінність норм від нормативів". Ініціатори ліквідації санітарного законодавства так і не пояснили, що ж вони хочуть вилучити з законодавчої практики, які гігієнічні норми і які гігієнічні нормативи? Чи необхідність такої конкретизації не здається їм істотною, бо головне для них — що і ті й інші були встановлені в радянський час?! Це стосується і епідеміологічних нормативів і санітарних регламентів.

Тут виправдане запитання: хіба всі ці норми, нормативи, регламенти й санітарні правила, що зберегли свій законодавчий статус, виявилися неефективними? Гігієнічні нормативи, що фігурують у санітарному законодавстві України, — це не плід умоглядних довільних регламентацій, а науково обґрунтовані критерії оцінки взаємодії людини з середовищем її проживання. Дослідження, в результаті яких ці обґрунтування лягли в основу санітарного законодавства, проводилися вченими-гігієністами, епідеміологами, токсикологами та іншими фахівцями систематично протягом багатьох років як у нас, так і за кордоном. Українським дослідникам у сфері охорони громадського здоров'я належить особлива заслуга як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці. Такі дослідники, як академіки Лев Громашевський, Левко Медведь, Олександр Марзєєв, Василь Навроцький, Улас Мартинюк, Денис Калюжний, Петро Баранников, Рафаїл Габович, Семен Познанський, Євген Гончарук та інші представники українських науково-дослідних шкіл гігієністів та епідеміологів, зробили вагомий внесок у створення вітчизняного санітарного законодавства. У галузі нормування промислових і особливо сільськогосподарських хімічних сполук, у тому числі пестицидів, агрохімікатів, полімерних композицій учені України завжди посідали провідне місце.

Нагадаю, що сьогодні тривалість життя в Україні в середньому на 10–12 років менша, ніж у країнах Європи. За показником смертності країна посідає одне з перших місць, при цьому найбільш значущими є втрати чоловічого населення працездатного віку. За прогнозами, якщо подібна тенденція збережеться й надалі, то до 2050 року населення в Україні скоротиться з 42,5 до 36 млн. Ці дані оприлюднено й у звіті Світового банку. Якщо ми під час реформування не вирішимо проблеми верховенства профілактичної медицини і не відновимо багаторічного і такого, що виправдав себе, досвіду санітарно-епідеміологічної служби країни, то припустимося непоправної помилки, яка загрожує подальшими катастрофічними наслідками.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Богдан Дівнич 16 января, 18:12 В цьому тексті наглядно продемонстровано автором всю не просто безграмотність,а шалену тупість дорвавшихся до влади тупорилих простофіль,що видають себе за "рехворматорів" ,а насправді найнебезпечніших за всю історію України.Як таке могло статись, треба розбиратись вже і негайно,бо наслідки не просто непередбачувані,а навпаки-будуть жахливими. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 17 °C
Курс валют
USD 25.11
EUR 27.99