У «БОРЩАГіВСЬКіЙ СПРАВі» БУДЕ ПОСТАВЛЕНО КРАПКУ?

Дивні речі можна спостерігати в нашій державі. На тлі загального занепаду та розрухи побудували — ні, не котеджі для «нових українців», — сучасний красень-завод. Людей, котрі це зробили на зароблені ними ж гроші (знову не вгадали — не нагородили за доблесну працю), затягали по судах. Після тривалих розслідувань усі кримінальні справи, зрештою, закрили через відсутність складу злочину. Однак, проти керівництва підприємства знову порушують справу. Генеральний прокурор привселюдно, в присутності перших осіб держави називає «пройдисвітами» тих, чию провину ще не доведено. Колектив заводу, не довіряючи методам роботи правоохоронних органів, cховав генерального директора від неминучого арешту (до речі, до цього їй неодноразово погрожували), вважаючи, що тільки в такий спосіб можна гарантувати її безпеку. І, нарешті, минулої суботи, вихідного дня, коли більшість наших співгромадян рано-вранці напівсонні поспішали до електричок, щоб не спізнитися на свій звичний уїк-енд на заміських земельних ділянках, до воріт підприємства підрулив довгий президентсько-урядовий кортеж. Начебто в Президента, першого віце- прем’єр-міністра, глави Ради національної безпеки й оборони, генпрокурора, керівників відповідних міністерств і відомств немає зараз важливіших справ, ніж зустріч з колективом Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу. А втім, державні інтереси однаковою мірою стосуються як усієї країни, так і окремо взятої «Борщагівки».

Приводом для відвідин БХФЗ високими державними особами стало звернення його колективу до керівництва Ради національної безпеки й оборони та Президента про захист від зазіхань заокеанського псевдоінвестора. Конфлікт між українським підприємством і американською компанією «R & J Trading International, Inc.» (м. Бруклін, США) вже давно вийшов за рамки правового поля, отримавши політичне забарвлення. Представники цієї компанії, користуючись, зокрема, тим, що вона потрапила до списку постраждалих інвесторів, винесеного на розгляд комісії «Кучма — Гор», періодично та досить майстерно підігрівають до нього інтерес, у тому числі сенаторів, конгресменів, дипломатів, вдаючись при цьому до методів, далеких від дипломатичних. Про анатомію цього конфлікту «Зеркало недели» писало понад рік тому. Для непосвячених нагадаємо його фабулу.

На початку 90-х років, у час романтичних ілюзій про «золотий дощ» зарубіжних інвестицій, від яких здатна швидко піднятися економіка України, ставши одним чудовим ранком багатою і квітучою країною, невелике київське фармпідприємство, розміщене в напівпристосованих приміщеннях і бараках (місцеві старожили називали його просто «зеленкою»), заснувало СП із згаданою фірмою. В інвесторі приваблювало й те, що він виявився нібито не чужим: керівники американської фірми Д.Ямпель і Р.Фурман — колишні наші співвітчизники, а другий з них узагалі як рідний (на заводі колись працювали його батьки). Проблема переобладнання для підприємства тоді стояла особливо гостро, і фірма як внесок до статутного фонду СП зобов’язалася поставити машину для наповнення і запайки желатинових капсул (із заявленою вартістю 250 тис. дол. США). Окрилений можливістю «вийти в люди», колектив заводу продемонстрував, без перебільшення, дива трудового героїзму і незабаром відчув результати докладених зусиль: були виплачені перші дивіденди. Як працівникам підприємства, так і американському співзасновнику СП, що не поспішав виконувати взяті зобов’язання. Але дивіденди в сумі близько 240 тис. дол. охоче прийняв. Тільки після цього «інвестор» (це слово в даному випадку доводиться брати в лапки) поставив обіцяне устаткування (як потім з’ясувалося, за завищеною вартістю). Цим внесок зарубіжного «інвестора» в СП і обмежився.

Менш як за півтора року фірмачі одержали від Борщагівського хімфармзаводу близько 2 млн. дол. Не вклавши ані цента! У той час як українська сторона левову частку прибутку вкладала в розвиток підприємства, його модернізацію.

Це не подобалося заокеанським співзасновникам. І от якось, коли нестиковка інтересів сторін стала настільки очевидною, що неминуче мала виникнути суперечка, відбулася відверта розмова керівництва БХФЗ із одним з представників американської фірми. Глибину цинізму сказаного «інвестором» поглиблювала й та обставина, що «новий американець» був уродженцем України. Зміст цієї розмови нині не наводитімемо, нагадаємо тільки його заключну частину. «Я пропоную нічого не будувати, знімати дивіденди, поки ще є прибуток...», — без застережень сказав тоді співзасновник. Після цієї розмови стало зрозуміло, що такого «інвестора» треба позбуватися, й якомога раніше. Проте пропозиція української сторони мирно розійтися страшенно обурила пана Ямпела, і в останній розмові з керівництвом заводу він заявив із злісною іронією: «Ні, на ваші умови я не погоджуся. А у вашій рідній Україні вас судитиме ваш, український суд... І зроблять це ті гроші, які ви для мене заробили».

Понад чотири роки триває тяганина між «інвестором» і Борщагівським хімфармзаводом (нині це ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод»). Якого тільки криміналу за цей час не намагалися «пришити» керівництву підприємства — зловживання службовим становищем, ухиляння від сплати податків, порушення порядку випуску (емісії) та обороту цінних паперів, отримання хабаря... Три рази за скаргами американської компанії порушувалися кримінальні справи і стільки ж разів закривалися, тому що приводу для притягнення керівництва заводу до кримінальної відповідальності не знайшли. А як шукали!.. Перевірки, ревізії, допити — не злічити. Паперова частина «справи» розрослася до неймовірних розмірів. Досить сказати, що тільки за період з вересня 96-го року і до початку 99-го з діловодства заводу вилучили 15000 документів. Фактично всі ці роки підприємство перебувало під пильною увагою правоохоронних органів. Але, треба сказати, тільки тимчасова слідча комісія з перевірки обставин створення, діяльності та банкрутства українсько-американського СП «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», створена з ініціативи Верховної Ради, детально вивчивши справу, зробила акцент на головному: «Іноземний інвестор... фактично не інвестував, а вилучив з економіки України чималі кошти. Дії керівництва компанії по отриманню та привласненню... великої суми грошей слід кваліфікувати як шахрайські за ст. 83 Кримінального кодексу України».

Здавалося б, після трьох спроб виграти справу в суді, що не увінчалися успіхом, колишній «інвестор» піде собі геть, тішачись з дармових мільйонів. Проте «клондайк», знайдений на київській «Борщагівці», певне, сниться й у Брукліні. У травні цього року за позовом американської компанії заводиться нова справа щодо керівництва ЗАТ НВЦ «БХФЗ». Л.Безпалько обвинувачують у хабарництві, у тому, що «за рахунок праці колективу» її дочка (до речі, Ірина працює тут же, на заводі, профіль її діяльності — зовнішньоекономічні зв’язки) навчалася за кордоном, і навіть у тому, що директор задарма(!) роздає квартири працівникам заводу. Цього разу, розповідають борщагівці, ревізії й обшуки здійснюються з особливим старанням. Опечатано склади, зупинилась робота підприємства. Людей викликають на допити, змушують писати принизливі пояснювальні, погрожуючи виселенням. Про «дармові» квартири краще було б розповісти в іншому контексті. Зараз зауважимо лише, що керівництво БХФЗ допомогло вирішити житлове питання багатьом своїм робітникам, надавши можливість узяти позичку на підприємстві, яку вони потім погашають за рахунок своїх дивідендів. У такий спосіб за чотири роки викупили собі квартири 109 чоловік (із 520 працюючих). Працівники заводу регулярно одержують зарплату та дивіденди, а пенсіонери, ветерани підприємства — допомогу від добродійного фонду, який діє на БХФЗ.

Історія становлення НВЦ «Борщагівський хіміко- фармацевтичний завод» може служити яскравим прикладом вітчизняного «економічного дива», здійсненого на окремо взятому підприємстві. Сьогодні «Борщагівка» є одним із трьох «китів» української фармацевтичної промисловості. Асортимент медпрепаратів, які тут випускаються, виріс до 130 найменувань (з 20-ти на початку 90-х) і охоплює десять пріоритетних фармацевтичних груп. Створено власну унікальну наукову лабораторію, подібної до якої немає не тільки в Україні, а й у масштабах СНД. Ліки, випущені БХФЗ, відзначаються високою якістю та доступними цінами. Паралельно з розширенням і модернізацією виробництва виконується робота з упровадження міжнародних стандартів GMP. Заповітна мрія керівництва заводу — створити сучасне фармацевтичне виробництво, яке б відповідало кращим світовим зразкам.

Та хіба можна успішно працювати в сучасних умовах, при таких податках? — повсякчас чуєш стогін з усіх боків. Приклад «Борщагівки» засвідчує протилежне. Виявляється, це реально, якщо шукати не причини, а можливості. А рецепт успіху дуже простий, і коріння його — в призабутих біблійних істинах. Згаданий рецепт озвучив на зустрічі з керівництвом країни головний інженер БХФЗ Олег Білоблоцький: «Працювати до сьомого поту, не красти у свого підприємства й у своєї країни». До речі, із податковими службами в заводу ніколи не було ніяких непорозумінь. Маленька «Борщагівка» забезпечує найбільші надходження до районного бюджету у вигляді податкових відрахувань, хоча в Ленінградському районі столиці сконцентровані заводи-гіганти, котрі, як відомо, сьогодні «лежать». Торік ця сума становила 13 мільйонів гривень.

Високі гості залишилися задоволені екскурсією цехами й підрозділами виробництва. Приємні враження та позитивні емоції затьмарював тільки не найкращий привід для зустрічі з колективом БХФЗ. У її відвертій атмосфері, проте, відчувалася якась ніяковість від того, що подібні конфліктні ситуації доводиться обговорювати на рівні керівництва країни, оскільки відповідні інстанції, схоже, не спроможні справитися з цією «справою». А в результаті страждає колектив підприємства, котрий втратив надію відшукати справедливість за допомогою правоохоронних органів, хронічно «лихоманить» виробництво.

Підсумком зустрічі стала обіцянка поставити в непривабливій історії з «інвестицією» крапку. Знайти гідний вихід з неї Президент доручив главі Ради національної безпеки й оборони Є.Марчукові та першому віце-прем’єрові Ю.Єханурову. Треба сказати, що гіркий досвід у цьому плані в нас є. Як відомо, питання про діяльність деяких СП у нашій країні не давно виносилося на розгляд Ради національної безпеки й оборони України. Є також приклади судового розгляду конфліктів із зарубіжними інвесторами, які виявилися звичайними авантюристами та шахраями, на користь української сторони. Але борщагівська «справа» все ж унікальна. Не стільки суттю самого конфлікту, скільки тим, як уміло, професійно, наполегливо, навіть агресивно американська сторона вміє захищати своїх громадян. Цей випадок якнайкраще свідчить про те, що національні інтереси США поширюються не тільки далеко за межі своєї країни, а й на кожного окремо взятого свого громадянина. Ось чого нам треба в них повчитися!.. І, крім того, поваги до себе. Щоб позбутися комплексу неповноцінності, вираженого нерідко в гіпертрофованому бажанні принижувати й «топити» свого за будь-яких підходящих обставин.