У «МАР’ЇНіЙ ШКОЛі» НАВЧАЮТЬ ЖИТИ ЗАНОВО

Вадим Шарко 30 червня 2000, 00:00

Читайте також

За століття існування наркотичної залежності людство випробувало, мабуть, сотні способів позбутися її. На зміну ув’язненню, що практикувалося в середньовіччі, з’явилися суперсучасні методи — швидкісної детоксикації або ж заморожування рідким азотом «звивин насолоди». На жаль, останні не доступні всім страждальцям через свою дорожнечу. Тож вітчизняній медицині доводиться шукати менш витратні, але схожі за ефективністю методи лікування наркоманії.

Сучасні дослідження довели, що хворим на наркоманію і алкоголізм найскладніше перебороти психологічну залежність, а не фізіологічну пристрасть до тієї чи іншої речовини. Адже не таємниця, що для більшості людей причинами, які призвели до зловживання, є саме соціальні проблеми, як, приміром: родинні негаразди, неприємності на роботі, часті конфлікти з оточенням, неможливість самореалізації тощо. Усе вказане вище провокує порушення й розрив соціальних зв’язків, виникнення психологічних проблем, потяг до шкідливих речовин (як легальних, так і не зовсім), зловживання і, нарешті, розвиток сталої фізіологічної залежності. Відповідно, для повного зцілення потрібно пройти всі стадії у зворотному порядку: медичну, а згодом і психосоціальну реабілітацію.

Порівняно недавно такої можливості хворий не мав і міг розраховувати тільки на власні сили чи, у найкращому випадку — на допомогу близьких. Звісно, у нашій країні були досить поширені відділення трудової та соціальної реабілітації, гучно йменовані «лікувально- трудовими профілакторіями». Однак утримання від шкідливих звичок у них тривало до виходу «пацієнта» за межі закладу, та й принципів гуманності і добровільності не завжди дотримувалися. На щастя, сьогодні в Україні вже є заклади, спроможні зруйнувати постулат про безповоротну втрату наркозалежного для суспільства.

Лікувально-реабілітаційна клініка «Терапевтичне співтовариство «Мар’їна школа», а саме про неї піде мова, два роки тому була тією «точкою відліку», з якої почалося втілення в життя комплексного біопсихосоціального підходу в лікуванні наркоманії в нашій країні.

«Мар’їна школа» не ставить на чільне місце саме трудову реабілітацію, а робить наголос на психологічному і соціальному чинниках. Говорячи мовою самих пацієнтів, тут заново «навчають жити в суспільстві, але поза його пороками».

А починалася робота закладу з п’ятьох пацієнтів, лікаря, медсестри й кількох соціальних працівників, котрі прийшли в дещо занехаяний будинок у тихому куточку паркової зони столиці, маючи, мабуть, більше бажання, ніж матеріальних ресурсів для втілення задуманого в життя. Та вже невдовзі кількість пацієнтів почала зростати, заклад — облаштовуватися, штат співробітників — збільшуватися. Сьогодні «Мар’їна школа» може надавати допомогу сорока пацієнтам, які пройшли курс лікування в одному з відділень Київської міської наркологічної лікарні «Соціотерапія» (співтовариство є третім остаточним етапом реабілітації людей у цьому лікувальному закладі) і, найголовніше, вирішили цілком позбутися згубної звички, змінити своє життя на краще, повернутися до нормального життя в суспільстві. У пацієнтів є можливість вибору: приходити на консультації та психологічні тренінги або ж перебувати у відділенні безперервно. Останнє, на думку фахівців, бажаніше, позаяк у співтоваристві пацієнти не лише захищені від численних подразників і спокус, а й мають змогу будь-якої миті дістати консультацію психолога чи соціального працівника, розв’язати свої внутріш- ні проблеми.

Головним терапевтичним моментом у «Мар’їній школі» є зайнятість, вважає завідуючий відділенням Роман Бойко. Режим відділення складено так, щоб у його клієнтів не залишалося часу на пекучі роздуми чи тривожні спогади. Протягом усього дня вони зайняті благоустроєм приміщень, професійним навчанням, спортом, лекціями. У «Мар’їній школі» вже є майстерня по дереву, а в планах — створення комп’ютерного класу й фотостудії. До речі, серед пацієнтів зустрічаються й такі, хто вперше взяв у руки інструмент, але й вони не проти попрацювати малярами та столярами — бажання самовираження служить хорошим стимулом активної діяльності.

Значна частина часу припадає на психотерапію: індивідуальну та групову. Саме під час останньої людина може не лише дізнатися про ближнього, а й розкритися сама, поглянути на себе ніби збоку, усвідомити, що вона не самотня зі своєю бідою, дістати підтримку і, нарешті, допомогти комусь іншому. Неодмінним атрибутом психологічної програми є робота з родичами пацієнта, адже хвороба одного — загроза добробутові всієї родини. Та й на захист, допомогу, підтримку людина, потрапивши у складну життєву ситуацію, розраховує насамперед з боку близьких їй людей. Складніше з тими, у кого родини немає. Для таких колектив намагається створити максимально сприятливі умови. І певною мірою їм це вдається.

Авжеж, наївно було б думати, що екс-наркомани й екс-алкоголіки живуть у цілковитій гармонії одне з одним і з навколишнім світом. Але те, що ці люди, які ще недавно ставилися до ближнього з презирством, стали терпимішими й навчилися дивитися на дійсність не через призму одурманюючих речовин, а об’єктивно, вселяє певну надію. Наталя Дмитришина, соціальний працівник терапевтичного співтовариства, розповідає, що практично всі, хто за два роки існування клініки пройшов програму реабілітації, нині живуть повноцінним життям. Найкращим свідченням цього є часті візити колишніх підопічних. Приходять, аби допомогти й поділитися враженнями, дати пораду нинішнім пацієнтам чи дістати консультацію психолога. У цьому ще одна особливість «Мар’їної школи» — і після закінчення лікування людина будь-коли може звернутися по допомогу, щоб уникнути душевної кризи й не зірватися, адже наркоманія аналогічна будь-якій хронічній хворобі. До речі, критерієм ефективності лікування персонал клініки вважає не відсутність у подальшому рецидивів хвороби, а саме вміння людини захиститися від них.

Слід зазначити, що подібні програми досить поширені у всьому світі. Широко відома, приміром, американська «Волден хаус», яка діє з 1969 року в Сан-Франциско (Каліфорнія). Вона працює за принципом «сімейної концепції», коли людям із залежністю від алкоголю й наркотиків, котрі потрапили туди з розбитих чи проблемних родин, надають змогу відчути себе частиною однієї великої сім’ї. Перебування в ній накладає на учасників зобов’язання щодо приготування їжі, прибирання, ремонту й навіть ставлення до ближнього як до брата чи сестри.

Відмінність української програми полягає в тому, що перед її «клієнтами» ставлять набагато менше вимог. У «Терапевтичному співтоваристві «Марійова школа» пацієнт не зобов’язаний проти волі дотримуватися «сімей- ного принципу». Він сам може вибирати — кому довіряти більше, кому — менше, перед ким розкриватися, а з ким підтримувати лише офіційні стосунки. До того ж, на відміну від американців, люди тут не обтяжені фінансовими зобов’язаннями — єдиним критерієм участі у програмі є бажання. Бажання людини стати кращою, бажання змінити себе, бажання досягти успіху в лікуванні. А персонал лише допомагає в цьому.

Звісно, ця програма — не панацея. Вона не може допомогти всім, а особливо тим, хто не поспішає попрощатися зі згубною звичкою. Але вона дозволяє людям, котрі бажають повернутися до повноцінного життя в суспільстві, зробити це без особливих матеріальних затрат. Багато можна метикувати про перспективність чи безперспективність такого методу лікування залежності, але те, що близько сотні чоловік подолали свої життєві труднощі з допомогою «Мар’їної школи» і що більшість із тих, хто пройшов повний курс реабілітації, повернулися до повноцінного життя, уже є ефективним аргументом на користь психосоціальних методів лікування хвороби.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56