Український конфлікт очима психотерапевтів

Олександр Фiльц 11 липня 2014, 20:05
фото

Читайте також

Голос розуму звучить тихо. 

Зигмунд Фройд

Ще у вересні 2010 р. у м. Львові спільними зусиллями академіка В.Горбуліна, його колеги О.Литвиненка, депутата Верховної Ради України Т.Стецьківа та його помічника І.Маркова, за активної співучасті психотерапевтичного середовища міста  було  проведено  унікальний  не лише як на ті  "буремні" часи захід –  міжнародний безпековий форум. Його унікальність  визначалася, з одного боку,  позицією новообраного президента України п. В.Януковича, який дивився на проведення форуму косо, однак ще не мав відваги скасувати  запрошення вельми поважним представникам із багатьох країн Європи, США, Канади та Китаю. З іншого боку –  і самою тематикою форуму, яка фокусувалася навколо теми незахищеності України в сучасному геополітичному полі. 

Зрозуміло,   тоді ніхто з учасників ні в доповідях, ні в круглих столах не будував конкретних передбачень  нинішніх подій і не міг цього робити. Але, post factum, сьогодні можна дозволити собі сказати: ми, організатори, користуючись не лише політологічними аргументами, а  й психотерапевтичними рефлексіями, вже тоді відчули особливість і пікантність позиції України. Ми навіть дозволили собі у завершальній пленарній дискусії висловитися гучно й категорично, що на 2010 р. звучало принаймні провокативно. Ми заявили: Україна, сформована в епоху "розгнузданого" постмодернізму,   неухильно увібрала в себе всі постмодерні ідеологеми (бо інших на ідейній арені світу практично не було), збудувала себе як держава, що ігнорує традиційні ієрархії, цінності та концепції розвитку, а тому є найсучаснішою країною світу.   І додали: ось побачите, через чотири – п'ять років усі ви приїжджатимете до України, аби на їх її прикладі зрозуміти, що в найближчій перспективі  відбуватиметься в геополітиці. Так воно й сталося.

Яким боком   ця історія причетна  до нинішньої ситуації, оцінюваної, знову ж, у Львові очима психотерапевтів? Виявляється — причетна, і доволі безпосередньо.  

Перш за все тим, що наше психотерапевтичне "прозріння" ще тоді, у 2010 р., базувалося не на абстрактних психологічних рефлексіях та роздумуваннях. Точніше — не лише на них. Ми, психотерапевти, вже на той час мали "в руках" унікальний матеріал, почерпнутий із роботи у так званих великих групах (понад 100 осіб). Такі великі групи, учасниками яких є всі, хто хоче отримати професійний психологічний досвід (у тому числі й фахівці з різних сфер активності), передбачають "вільноплаваючу" дискусію, з висловлюваннями на будь-яку тему і, бажано, без "гальм". Не треба бути спеціалістом, аби зрозуміти, що такі великі групи є чи не найчутливішим індикатором соціальних настроїв та процесів. Вони, як дзеркало, показують на поверхні групової дискусії все, що відбувається приховано у площині так званої позасвідомої колективної матриці. І жодної магії, і жодних перебільшень у цьому немає. Що такі чутливі соціальні матриці функціонують у кожній культурі, психотерапевти знають і давно, і добре. Отож, базуючись на знанні цих прихованих колективно-соціальних переживань, ми вже давно, ще з часів "помаранчевих" подій, відчували: Україна не лише має що сказати всім іншим, а й скаже. І навіть передбачали, що це може статися в межах 2014–2015 рр. Однак ми не знали, що за свою позицію, задекларовану гучно й гостро, Україна заплатить таку тяжку й сумну ціну. 

У нинішній ситуації, коли Україна, борючись сама з собою, з зовнішньою агресією, долаючи опір західного світу і виборюючи його підтримку, стоїть на межі втрати загальнодержавного діалогу, ми, психотерапевти, вирішили: нам знову потрібно випрацювати своє, вже нове розуміння ситуації. Так і виникла ініціатива Української спілки психотерапевтів, дійсного і вельми активного члена Європейської асоціації психотерапії (з 1996 р.), скликати у Львові форум порозуміння. Він відбувся в аудиторіях, наданих нам Львівським національним медуніверситетом ім. Данила Галицького, наприкінці червня. Ініціативу підтримали й наші російські колеги. Однак вони в останній момент відмовилися: "Нам посоветовали не приезжать во Львов". Натомість приїхали наш добрий друг, президент Світової ради психотерапії, професор Альфред Прітц, лише один російський психотерапевт — Яков Обухов і, зрозуміло, психотерапевти з усіх регіонів України (загалом — понад 200 осіб).

Програма була проста. Охарактеризувати в доповідях сучасну ситуацію і зробити теоретичні висновки. Після цього провести велику групу з усіма учасниками — аби отримати необхідний матеріал від колективної матриці. Потім, наступного дня, провести круглий стіл із усіма охочими виступити і, відтак, підсумувати отриманий результат у вигляді резолюції, яку розіслати в різні інстанції та інституції.

Скажу одразу, що план вдався, навіть більшою мірою, ніж ми очікували. Однак про все по черзі.

Доповіді, або так звана теоретична частина. Першим мав слово професор А. Прітц. Як людина, котра "моніторить" культурні настрої вздовж усіх меридіанів та паралелей світу, спілкується багато й плідно з психотерапевтами – від Перу, через Європу, Африку та Росію, до Китаю, Австралії і Японії, він мав що сказати. Однак, на жаль, обмежився доволі стандартною тезою про те, що нинішній конфлікт в Україні це… суто її внутрішня проблема, і звинувачувати в ньому Росію — перебільшення. Для нас, "аборигенів", його слова були свого роду анти-одкровенням. Адже ми знайомі понад 20 років. Разом створювали відомий в усій Європі освітній психотерапевтичний проект в Україні, пан професор достеменно й тонко знає українські реалії та наші душі. Тому ми сподівалися, що він не буде повторювати мейнстрім євро-російської позиції — це, мовляв, ваші, українські проблеми, — а скаже щось таке, що допоможе нам побачити "сліпі плями", краще видні з Відня. Однак, дипломатичний протокол у його доповіді переміг, і ми це зуміли прийняти.

Другою була моя доповідь, і я дозволю собі на ній стисло спинитись, оскільки вона, за погодженням із усіма, лягла в основу кількох висновків конференції. Заведено вважати, що нинішній конфлікт — конфлікт ідентичності України, її Сходу і Росії. Про це говорять і пишуть щодня. Моя головна теза полягала в тому, що це не так. Аргументи очевидні й прості. Згідно з визначенням, ідентичність — це довіра до обраного способу життя (modus vivendi) і прозорість та відкритість намірів і дій щодо інших ( modus agendi). Із цього визначення з простою очевидністю випливає, що хоч "українська" ідентичність і перебуває у процесі формування (бо вибір ясний, а стосунки — відкриті), однак може бути більш-менш окресленою. Натомість сучасна російська позиція, згідно з визначенням, виявляється псевдо-ідентичною (вибір у бік Великоросійської імперії — нереалістичний, наміри і дії — непрозорі та приховані). Схід України демонструє варіант неможливої ідентичності, тобто "назад в СРСР". Із цих аргументів висновок напрошується сам собою: погодити між собою всі три названі варіанти ідентичності у вигляді будь-якого компромісу неможливо, бо вони не мають жодних точок перетину.

Відтак, необхідно було визначитись, яким у такому разі є "український конфлікт". Цьому, забігаючи наперед, допомогла дискусія круглого столу, в якій було сформульовано, що зазначений конфлікт має глибше і фундаментальніше підґрунтя: порушення базових прав і на рівні людини, і на рівні держав, і на рівні цивілізаційних принципів співіснування. У цьому місці ми дозволили собі ще одне узагальнення. Якщо ми маємо рацію в оцінці конфлікту, то традиційно-демократичне гасло соціальних змін і традиційна ідеологема всіх революційних трансформацій упродовж останніх 240 років, а саме "Свобода, рівність, братерство" (lieberte', egalite', fraternite'), мають бути сьогодні змінені. Бо неосяжна реальна рівність серед людей, і братерськими ніколи не будуть їхні стосунки. Ми, отже, задекларували нове гасло: "Свобода, довіра, право" (Liebertas, fides, ius), з яким сучасна Україна подала свій голос і яке пропонує іншим.

Ще три доповіді — Р. Кечура, Г. Католик і О. Мироненка – були важливі для внутрішньої самооцінки нинішніх подій. Прозвучало: а) для паритетного діалогу з дружньою стороною нам необхідно вміти вибачитись і за свої помилки; б) не слід ідеалізувати ні своїх досягнень, ні свого уявного майбутнього (Г. Католик); в) антагоністичний конфлікт протистояння в Україні, який за визначенням не може бути подоланий, необхідно трансформувати в агоністичний, тобто такий, що дає шанси протилежним сторонам знайти рішення, яке посилить позиції кожної з них (що наразі залишається утопією). Нарешті, наш провідний психотерапевт-позитивіст висловив думку про те, що українська ідентичність, ідучи шляхами самоформування, буде успішніша, якщо зуміє знайти важливі для себе варіанти "розширення". 

Розпочалась обережно, з нейтральних висловлювань учасників про ситуацію загалом. Емоційне напруження, однак, швидко зростало, і в нас, ведучих групи (А. Прітц і я), зародилось побоювання, що подальша ескалація висловлювань може швидко перетворитись у стандартний для українських ток-шоу "базар", де "все на продаж". Однак цього не сталося: спрацював досвід психотерапевтичного середовища, який для участі у групах такого роду диктує специфічну етику поведінки: передусім "не сваритися", а з'ясовувати власні переживання і вміти їх висловлювати якомога відкритіше. Вже само собою це було для нас результатом, а для інших – важливим меседжем: виясняти стосунки між "правим" і "лівим" секторами можна цивілізовано не лише в теорії (і в доповідях), а й на практиці. Серед інших на великій групі була висловлена ще одна очевидна і проста, як усяка правда, думка: сьогодні Україну об'єднує не територія й не історія, а спільна для всіх регіонів травма. Цією травмою є втрата віри в те, що українська влада здатна забезпечити право людей на гідне життя у власній державі. Що Захід, Центр, Південь чи Схід України бачать цю владу по-різному, відводять їй невелику роль (цікаво, що цю думку висловила натуралізована в Україні росіянка). Важливо, що немає єдиної, для всіх однаково задовільної влади. Тому ми й шукаємо її за межами України як спасенну підтримку. Виходить, кожна епоха змушена повторити всі помилки історії, пережити всі ілюзії попередніх поколінь, аби врешті-решт побачити свою реальність такою, якою вона є. Правда, не завжди це вдається.

Підбивав підсумки і обговорював резолюцію круглий стіл. Нових ідей уже не було, крім однієї, так би мовити – технічної: як звести воєдино весь напрацьований у дискусіях досвід? Якщо на професійній психотерапевтичній основі – то без будь-яких оцінок ситуації, тобто нейтрально і беземоційно. Але ж абсолютно безсторонніми у нинішній ситуації не можуть бути навіть комп'ютери. Крім того, ми, психотерапевти, краще за інших знаємо, що оцінки розщепляють і поляризують соціальне середовище. Вихід із такого становища знайшли у вигляді іншої формули розщеплення: кожен із нас, — чим би він не займався, — у виконанні
своїх обов'язків повинен залишатися нейтральним до політики, а свої оцінки висловлювати лише для декларації власної громадянської позиції. (Як тут не згадати скандальну заяву "Ми, діячі російської культури…" і далі за текстом з Міхалковим на чолі). Завершився круглий стіл створенням ініціативної групи, яка координуватиме практичні заходи Української спілки психотерапевтів, стисло викладені в резолюції.

РЕЗОЛЮЦІЯ

круглого столу "Психотерапевтичні шляхи подолання суспільно-політичної кризи в Україні" від 29 червня 2014р.

1. Проведений круглий стіл "Психотерапевтичні шляхи подолання суспільно-політичної кризи в Україні" 28—29 червня 2014р. приймає рішення сформулювати конкретні листи-пропозиції в усі міністерства, зокрема в Міністерство освіти, омбудсмену України, ОБСЄ, до колег із Росії та Європи, до телеканалів, політичних спільнот, до матерів загиблих під час воєнних дій. 

2. Основний висновок дискусії — неможливість вирішення конфлікту в Україні на основі компромісу ідентичностей ВСІХ конфронтуючих сторін, тобто вибору державної позиції на етнічно- або національно-ідеологічній основі. 

3. Наша професійна позиція психотерапевтів полягає в тому, що кожен професіонал, у будь-якій сфері діяльності, й особливо ми, психотерапевти, повинні дотримуватися професійного нейтралітету, при цьому кожен із нас має свою громадянську позицію.

4. У результаті дискусій ми доходимо висновку: конфлікт в Україні — це конфлікт порушення прав людини, зафіксованих у Декларації прав людини, прийнятій міжнародним співтовариством (ООН, 1948). 

5. Гасло сучасних соціальних рухів "liebertО, fraternitО, egalitО" (франц. — свобода, рівність, братерство) слід переглянути. Ми пропонуємо нове гасло, яке відповідає нинішнім реаліям: "Liebertas, fides, ius (лат.)" — "Свобода, довіра, право", що створює можливості обговорювати гострі проблеми соціальної несправедливості.

6. Для подальшого вирішення проблем потрібні кілька загальних дискусійних майданчиків: Офіс прав людини, Реанімаційний пакет реформ, телеканали, інші.

7. Ми підтримуємо наших колег, які надають нині психотерапевтичну допомогу людям у тяжких умовах у Донецькій та Луганській областях, а також біженцям в інших містах.

Конференція і розмови навколо неї навели мене ще на одну думку. Революція гідності — вдала назва. Але про яку гідність, по суті, йдеться? Ну зрозуміло ж, про громадянську. Проте що вона означає у наших специфічно українських обставинах? Якщо взяти до уваги не змістове наповнення революційної і постреволюційної риторики, не гасла чи ідеологеми (хай хаотичні й сирі, та все ж ідеологеми), а логіку подій, то можна було б прийти до простого висновку. Влада остаточно втратила в Україні свій пострадянський пієтет серед людей. Адже саме на ньому, скрупульозно вибудовуваному впродовж десятиліть усією бюрократично-партійною машиною СРСР, створювалася міфологія непохитності у своїй безкарності та безпардонності всюдисущої влади. Майдан у 2013–2014 рр. не так сказав, як показав: ми відстоюємо громадянську позицію, і наша гідність у тому, що з владою ми говоритимемо як з обраними нами, а не самопризначеними людьми. 

Якщо так буде, то буде добре.

 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
8 коментарів
  • anatolii 15 июля, 00:26 Немає ніякої проблеми гасел. Насправді, існує лише одна проблема- проблема знаходження відповіді на питання "що є людина?". І поки світ є таким, яким він є, відповідь на це питання залишається відкритою. Ані Нагірна проповідь, ані Моральний кодекс будівника комунізму не стали людству дороговказами у світле майбутнє. Єдине, що більш-менш може претендувати на подібний дороговказ- це теорія еволюції Дарвіна. Але ж не всім до вподоби, наприклад, висновок тих, хто дотримується цієї теорії, що череп і рука (кисть) наших предків еволюціонували саме у тому напрямку, у якому еволюціонували, щоб зробити самця більш стійким і більш спритним у фізичному двобої зі своїм супротивником-єдиноплемінником... Британці є чи не єдиними у світі, хто робить правильні висновки з правильної теорії свого земляка. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Миколай Паращак 13 июля, 19:59
    Parubok Вчора, 14:47 Автор исповедует довольно странное понимание термина "идентичность". На самом деле, "идентичность" - это отнесение себя к какому-либо классу индивидов и вытекающие отсюда права и обязанности. Проблема идентичности действительно имеет ключевое значение для понимания процессов на Украине. Суть проблемы состоит в том, что большинство ее населения - русские - относят себя к "украинцам", но еще хуже то, что к ним же себя относят генетические враги русских - галичане! Естественно, эта бредовая ситуация вытесняется в подсознание и приводит к ужасающему психическому состоянию.
    Parubok, как настоящий мичуринец-русак, должен был бы знать, что генетика не наука, а продажная шльондра загнивающего империализма. И ещё для его специфического мышления нужно знать - все эти проклятые галичане - морганисты- вейсманисты. Тогда у него уже точно никакой "бредовой ситуации" не будет. Даже в подсознании.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 12 июля, 21:03 Я думаю присутність Алєксандра Нєвзорова та проффесора Дугіна прикрасила б цей форум :-) Взагалі вчені гуманітарії забувають що компроміс ніколи не був науковим методом. В точних науках компроміс використовується як засіб виробництва або проєктування, але наука це пошук істини, де ліпше є ворогом доброго. Ну просто світ так побудований. Дуалізм частини та хвилі не є компромісом, а означає тільки те що наш інструмент дослідження (теорії та експерименти) є недостатньо досконалим щоб пояснити таке протиріччя. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • luganskaya 12 июля, 16:30 Фу, какая гадость про "генетических врагов русских"...тяжело, видно, жить бедняге, вот ищет врагов...Было бы лучше, если бы уважаемые участники учитывали больше критериев при определении идентичности, ну, например, уровень образования, там интеллекта, что ли. Ну нет кризиса идентичности у Рефата Чубарова - выучил человек украинский язык, остается при этом патриотом крымскотатарского народа (и таких примеров множество), И в Германии запад от востока отличается, и во Франции север от юга, при этом никто никому глотки не перегрызает. Идентичность обрести легко, если искать то, что объединяет, а не наоборот. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Nicksaf 12 июля, 16:19 Parubok, ну какие это "русские", которые украинцы. Это разные народы исторически, духовно и т. д. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Parubok 12 июля, 14:47 Автор исповедует довольно странное понимание термина "идентичность". На самом деле, "идентичность" - это отнесение себя к какому-либо классу индивидов и вытекающие отсюда права и обязанности. Проблема идентичности действительно имеет ключевое значение для понимания процессов на Украине. Суть проблемы состоит в том, что большинство ее населения - русские - относят себя к "украинцам", но еще хуже то, что к ним же себя относят генетические враги русских - галичане! Естественно, эта бредовая ситуация вытесняется в подсознание и приводит к ужасающему психическому состоянию. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 12 июля, 00:16 Очень сильная статья. Сформулированы адекватные выводы и с позиции гуманизма, и с позиции нового видения развития. Предложена реальная модель будущего развития - Право, модель права. Данная модель - базовая для Европы. Реализуется так - есть необходимые законы, которые дают жить всем. Т.е. принцип - Живи сам и дай жить другим. В данной модели минимизированы принципы давления на человека. Создается среда, которую охраняет закон(суд), люди постепенно получают веру в себя (реализация революции достоинства).
    lesya 12 июля, 00:18
    Важным еще является то, что члены общества, зная, что другие члены имеют реализуемое право, начинают вести себя по-другому, т.е. смотрят на других членов общества равноправно(более-менее).
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.79
EUR 27.26