Боги після кари єгипетської

Віталій Чепак 10 грудня 2016, 00:00
доре
«Пітьма на всій землі Єгипетській». Гюстав Доре

Читайте також

Земля зберігає свідчення катастрофічних змін клімату, рельєфу планети й пов'язаного з ними способу життя людей. 

Англійський історик А.Дж. Тойнбі нарахував, що в історії людства існувала 21 цивілізація. Нині їх залишилося вісім. Ще в давнину мудреці пов'язували загибель кожної фази культури з катастрофами. Часто з катаклізмами пов'язується виникнення нових релігій. Прикладом може слугувати поява в Єгипті в XV ст. до н.е. нового сонячного бога. Після катастрофічного вибуху вулкана Санторін і "пітьми єгипетської", що настала потім, фараон заснував культ нового, абстрактного, бога Сонця.

Погибель з безодні

Катастрофи й катаклізми — вічний супутник людства. Грецьке слово katastrophos перекладається як "переворот", "поворот", "кінець", "загибель". Ще в далекій давнині мудреці оперували цим поняттям, щоб пояснити загибель відомих їм цивілізацій. Найбільш катастрофічною подією з давніх-давен вважався потоп. Біблійні легенди, шумерські перекази, єгипетські священні книги, санскритські тексти, перекази народів обох Америк розповідають про цю глобальну катастрофу. І у всіх цих місцях на земній кулі метою потопу було знищення людей, приречених на загибель через погану поведінку, через непослух богам. І скрізь був провісник потопу, який повідомив обраних людей, праведників, про прийдешнє лихо. У вавилонській релігійній версії це був бог світових вод і покровитель мудрості Енкі. У Старому заповіті — сам бог Яхве. В Індії — один з трійці богів, Вішну. Таке ж попередження отримали баски, ірландці, греки, бірманці й багато інших.

Скрізь сповіщено і врятовано двох людей — чоловіка й жінку. Всевишній наставляє тих, кого рятує: слід побудувати ковчег і взяти туди для розплоду по парі потрібних тварин. Усі врятовані випускають птахів, щоб довідатися, чи вже близько берег. І всі вони знаходяться на вершині гори. У різних частинах світу, увіддалених одна від одної країнах напрочуд однакова й причина потопу: погибель з безодні, з космосу.

Різні версії вибудовують нині дослідники у спробі віднайти космічне джерело загибелі людства. Одні вважають, що якась велика комета опинилася в полі тяжіння нашої планети й викликала незвично високу приливну хвилю океану. Інші на місце комети ставлять великий уламок планети Фаетон, що колись оберталася навколо Сонця на місці нинішніх астероїдів. З невідомих причин планета вибухнула, великий уламок пройшов поблизу Землі, викликавши своїм тяжінням незвичайно високу океанську хвилю. Інші вважають — колись Земля захопила чужу планету, що пролітала поблизу і стала супутником, який назвали Місяцем. Принаймні південноафриканські бушмени, майя Центральної Америки, жителі стародавньої Еллади в один голос повторювали: "До потопу Місяця не було!"

Нині є безліч доказів того, що катастрофа сталася приблизно в 11652—11542 рр. до н.е. Це індійський, єгипетський, ассірійський календарі й календар майя, початок або перетин циклів яких належить до цих років. Перетин — у катастрофі. Вважають доказом також збіг кінця останнього заледеніння (10 тис. років до н.е.) і часу катастрофи. Ще одним доказом слугує вік Ніагарського водоспаду. Він утворився 8—13 тис. років тому. У Кордильєрах на висоті 5700 м над рівнем океану знайдено черепашник і сліди діяльності моря. Піднялася на величезну висоту ця ділянка Америки приблизно 12 тис. років тому. Археологи виснували, що в Америці, яка не була під заледенінням, і в Скандинавії, яка була під кригою, сліди людини зникають 10400 років тому. А в Курдистані, в печері Шандер на висоті 750 м культурні сліди діяльності людини відстежуються протягом 100 тис. років, але 12 тис. років тому докази присутності людей раптом зникли, і печеру залило водою. І тільки 5000 років тому в печері знову з'явилися розумні істоти.

Ці й інші свідчення підтверджують гігантську катастрофу, що обрушилася на Землю приблизно 11000—13000 років тому. У цій історії є одна загадкова обставина: сповіщення окремих, обраних людей про загрозу катастрофи, її характер і спосіб порятунку. Причому інформацію отримали люди в різних частинах земної кулі одночасно. Єдиним джерелом інформації могла бути потужна інфразвукова хвиля, яка прийшла з космосу і випередила гігантське космічне тіло, що накоїло багато лиха, пролетівши зовсім поряд з нашою планетою.

Осяяння Ноя і Девкаліона

Уявіть собі космічну катастрофу — вибух планети Фаетон. Як і будь-який вибух, загибель Фаетона супроводжувалася потужним барвистим розльотом розпечених уламків, що світяться — материків, гірських хребтів, застиглих блоків киплячої лави, гігантськими шматками ядра планети, потоками розпеченої пари й газів. При цьому гігантські плазмові блискавки в тисячі кілометрів завдовжки і десятки й сотні метрів завтовшки з'єднували розрядами уламки планети, що розліталися. І все це, безумовно, супроводжувалося потужними здриганнями планети, що розривається на частини. Відповідала космічним розмірам і довжина хвилі цих вібрацій. У космосі, звичайно, звуків немає. Але є коливання плазми, є потужні коливні електромагнітні поля. Як муха у павутині забилася, гинучи, планета. І це жахливе биття долинуло лініями зворотних зв'язків до Центрального Світила. Про виниклий безлад стало відомо в Центрі. У відповідь Сонце випроменило незвичайний плазмовий згусток. Цей гігантський плазмовий "бублик" перекрутило, деформувало стогоном, верескотнею і гуркотом планети у передсмертних корчах. Через вісім хвилин тисячокілометровий згусток сонячної плазми торкнувся іоносфери Землі… В атмосфері Землі почалася магнітна буря, яку супроводжували потужні інфразвукові поля. Потоки інфразвукових хвиль упали на Землю… І тоді окремих, обраних, особливо чутливих людей осяяло. Ні, звичайно, страх, неспокій, нездужання, безконтрольний жах відчував багато хто. Але, як сказав Геракліт, "більшість не розуміє того, що їм трапляється, та й по науці не розуміє". Тому лише окремі, особливі люди "прочитали" звістку про наближення катастрофи.

Космічні масштаби велетенські. Ще довгі тижні летітимуть до Землі уламки Фаетона. Але швидше за космічні тіла долетить до Землі плазмова звістка. І прочитають її тільки одиниці. І правильні шляхи порятунку оберуть теж одиниці. Бо треба вловити не тільки голос космосу, треба ще дослухатися відгуків земної кори, земного ядра, земної мантії на деформований згусток плазми сонячної корони. Цей голос скаже про майбутні землетруси, про прогин земної кори, про потоки вод, які обрушаться у вигнуту кору, про повінь, про потоп. Але це не будуть слова. Це будуть образи тремтячого ґрунту, водяного валу, що все змітає на шляху, образи підземного вогню, що рветься назовні, образ рятівного поплавця — ковчега, в якому є все потрібне для життя. Це буде навіть образ незатопленої гори, яку допоможе знайти домашній листоноша — білий голуб. Таким ввижається осяяння, якого зазнав Ной у Малій Азії, Девкаліон у Греції, Дюейввен в Англії, Біт в Ірландії та інші нечисленні хранителі виняткового хисту— чути й розуміти голос космосу і голос Землі.

Як Аменхотеп став Ехнатоном

За 1400 років до н.е. в Егейському морі вибухнув вулкан Санторін. Землетрус, вогненний смерч, попіл, хмари пилу занапастили тоді високу крітсько-мікенську культуру. Острови Тіра, Тарасія й Асіронісі засипало тридцятиметровим шаром вулканічного попелу й уламків каміння. Сильна, процвітаюча морська держава на острові Кріт загинула. Було зруйновано багатоповерхові будинки в столиці, місті Кносс. Обрушився знаменитий Кноський палац. Вулкан Санторін височів на острові Тіра — за 120 кілометрів від Кріту. Можна тільки уявити собі жах, якого зазнали жителі багатого й могутнього міста Кносс, коли несподівано почувся сильний низький гул, затремтіла земля, почали руйнуватися будинки й палаци, на півночі розростався страхітливий чорний гриб диму, підсвічений червоним пекельним світлом. У димовій шапці гриба спалахували блискавки й палаючими іскрами були позначені викинуті силою вибуху кам'яні брили. Але жителям Кріту ніколи не судилося довідатися, що там коїться. Почувся низький, на рівні інфразвуку, рев — і море на обрії почало здійматися… Рвонув ураганний вітер… Стіна води швидко наближалася до острова… За 20—30 хвилин величезний морський вал заввишки 100 метрів змив з острова останніх людей. А хвиля цунамі побігла далі на південь. Її швидкість сягала 350 кілометрів на годину. За три години ця хвиля вдарила в узбережжя Єгипту й Тунісу. Сонце зникло в похмурих непроникних хмарах. Кілька днів над Егейським і Середземним морями панувала цілковита пітьма, яку просвічував тільки криваво-червоний захід сонця на обрії…

Назву острову дали венеційці. Санторін — перекручене Санта Ірина (Свята Ірина). Нині це острів Тіра, він піднімається над морем на 131 метр. А до катастрофи там був вулкан, його конус піднімався на 1500 метрів над рівнем води. І цю півторакілометрову гору в одну мить розірвало, винесло у височінь і розкидало уламками на величезній території. Тільки вулканічний попіл засипав море на площі 200 тисяч квадратних кілометрів! Його температура сягала 500 градусів — уже одне це мало занапастити все живе. А разом із попелом із надр землі викинуло отруйні гази — щоб надійніше добити життя довкола…

Потрясіння від катастрофи в Егейському морі було таким великим, що єгипетський фараон Аменхотеп IV оголосив сонячний диск, що з'явився після "єгипетської пітьми", єдиним богом — Атоном ("Диск Сонця"). Своє ім'я Аменхотеп ("Амон задоволений") фараон змінив на Ехнатон ("Бажаний Атону"), а його дружина, цариця Нефертіті ("Красуня гряде") — на Нефер-Неферу-Атон ("Прекрасні красоти Атона"). Фараон заборонив поклонятися іншим богам. У єгиптян і до цього був бог Сонця — Амон. Але це був бог Сонця, а не Диска Сонця! Його образ — людина в короні з двома високими пір'їнами і сонячним диском. Ще єгиптяни поклонялися богу призахідного Сонця — Атуму, у вигляді людини в подвійній короні. Богом вранішнього Сонця був Хепрі — гнойовий жук-скарабей, що тримає в передніх лапках велику червону кулю Сонця. Нарешті, єгиптяни мали ще одного бога Сонця, цього разу денного. Це всім відомий Ра, сокіл із сонячним диском на голові або людина з головою сокола.

Чотирьох богів Сонця відправили у відставку. Чотирьох таких зрозумілих — у вигляді людини, у вигляді тварин і комахи, у вигляді людини з головою-маскою барана або сокола… Їх можна просити про щось. Вони мають характер, свої слабкості. Вони трудяться, творять. Аж тут — якийсь абстрактний бог, створений за велінням фараона! Бог Сонця Атон зовсім не схожий на попередників. Його образ — тільки сонячний диск із променями-руками, опущеними вниз, до землі. Кожен промінь-рука тримає єгипетський хрест — містичний анх. І тільки втаємничені знали: анх — символ божественних (отже таємних) знань!

Після Санторінської катастрофи й багатьох днів "пітьми єгипетської" (пітьма, що настала після катастрофи, і була тією самою дев'ятою "карою єгипетською") фараон Аменхотеп фактично відновив єдинобожжя Сонячного бога…

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94