Марк Аврелій Антонін. Мудрець на троні

Поділитися
Марк Аврелій Антонін. Мудрець на троні
Марк Аврелій належав до славної плеяди великих цезарів Римської імперії. Правління Нерви, Траяна, Адріана, Антоніна Пія і Марка Аврелія стало "золотою добою" в історії цієї держави. Але то був передостанній подих наймогутнішої держави Стародавнього світу. Сувора дійсність залишила відбиток трагізму на діяннях останнього з "п'яти хороших імператорів", одночасно формуючи його світогляд.

"До народу він звертався так, як це було заведено у вільній державі. Дуже тактовно поводився, коли потрібно було або утримати людей від зла, або спонукати до добра, щедро винагородити одних, виправдати - виявивши поблажливість - інших. Він робив поганих людей хорошими, а хороших - чудовими… Вирізняючись твердістю, він водночас був совісний", - писав римський історик Юлій Капітолін у "Життєписі Марка Антоніна Філософа".

Марк Аврелій належав до славної плеяди великих цезарів Римської імперії. Правління Нерви, Траяна, Адріана, Антоніна Пія і Марка Аврелія стало "золотою добою" в історії цієї держави. Але то був передостанній подих наймогутнішої держави Стародавнього світу. Сувора дійсність залишила відбиток трагізму на діяннях останнього з "п'яти хороших імператорів", одночасно формуючи його світогляд.

Марк Аврелій Антонін, римський імператор з династії Антонінів, народився 26 квітня 121 року після Різдва Христового в Римі в сенаторський сім'ї іспанського походження. Марк Анній Вер був сином Марка Аннія Вера і Доміції Луцілли. В історію він увійшов під іменем Марк Аврелій.

Марк Анній Вер спочатку був усиновлений третім чоловіком матері імператора Адріана - Доміції Луцілли Пауліни - Публієм Катилієм Севером (консулом від 120 року), а 139 року, після смерті названого батька, його всиновив уже новий імператор - Антонін Пій, і відтоді він став іменуватися Марк Елій Аврелій Вер Цезар.

Дружина - Аннія Галерія Фаустіна (або Фаустіна-молодша) - була донькою імператора Антоніна Пія і Анни Галерії Фаустіни-старшої. У Фаустіни-молодшої, за свідченнями різних істориків, народилося 12 чи 13 дітей. Один з синів - сумнозвісний Коммод - після смерті батька 180 року став імператором.

Весілля відбулося 145 року після Різдва Христового. Доньці Антоніна Пія, яку він дуже любив, виповнилося лише 14 років. Наречений був на 10 років старший. Останню дитину, доньку Вібію Сабіну, Фаустіна-молодша народила приблизно 170 року.

Цікаво, що наприкінці правління імператора Адріана Фаустіну-молодшу вважали нареченою Луція Цейонія Коммода Вера - співправителя Марка Аврелія і ще одного названого сина Антоніна Пія. Але Антонін Пій після отримання корони не дотримався заповіту свого названого батька. Отже, Луцій Вер (130-169) став чоловіком дочки Марка Аврелія Луцілли. Він залишив незначний слід в історії імперії: уславився марнотратством, проводячи час у застіллях і розвагах, часто непристойних. Луцій Вер практично не займався державними справами, хоча офіційно мав рівні права з Марком Аврелієм. Помер названий брат імператора, можливо, від чуми, після завершення війни з Парфією. Де він, до речі, показав себе хоробрим воєначальником…

Але повернімося до життєпису Марка Аврелія, в якому неможливо не торкнутися його захоплення філософією. Тим більше що це був справжній мудрець на троні.

Марк Аврелій здобув чудову освіту. За наполяганням діда по материній лінії навчався вдома. Як пише Юлій Капітолін, "початкову освіту він здобув у вчителя грамоти Евфоріона, комічного актора Геміні, музиканта Андрона, який навчав його й геометрії. Крім того, він навчався граматики: грецької - в Александра Котієнського і латинської - в Трозія Апра, Полліона і Євтихія Прокула з Сіккі. Навчався він в ораторів: грецьких - Анінія Макра, Канінія Целєра і Гєрода Аттіка й латинського - Фронтона Корнелія".

Під час навчання Марк Аврелій одягав філософський плащ, спав на голій землі за наполяганням матері, а згодом - на матраці, покритому звіриними шкурами. До самого кінця життя імператор Марк Аврелій виявляв повагу до своїх учителів: поставив їм статуї, прикрашав гробниці квітами, приносив жертви на вшанування їхньої пам'яті. У своїх знаменитих "Роздумах" імператор називає особливою милістю богів до себе те, що вони дали йому чудових батьків і наставників. Філософія стоїків цілком оволоділа думками Марка Аврелія, і він неухильно дотримувався її вчення весь час, коли правив наймогутнішою у світі імперією. Дуже рано стоїцизм відвернув його від гімнастичних вправ, від полювання на звірів і птахів, хоча раніше він був охочий до цих розваг. Стоїки визнавали три основні царини філософського знання: вчення про природу (фізика), вчення про пізнання й мислення (логіка) і вчення про належне життя (етика). Світ у стоїцизмі розглядався як організоване ціле, пройняте животворним логосом, який виступає іманентною породжувальною силою і законом, що скеровує світовий розвиток.

Ще за життя імператора Адріана Марк Аврелій, попри свій юний вік, готувався до посади квестора. Через півроку після смерті Адріана він її отримав (5 грудня 138 року).

Поважаючи звички народу, імператор завжди був присутній в амфітеатрі на спортивних іграх, у цирку, на театральних виставах. Але так мало цікавився ними, що під час змагань і вистав частіше читав книжки, слухав доповіді сановників, навіть підписував урядові акти. Його думки були далекі від тих розваг. Будучи дуже вимогливим до самого себе, Марк Аврелій до самої кончини залишався поблажливим і добрим до інших. Він звелів давати гладіаторам тупу зброю, щоб ті не завдавали один одному смертельних ран. Видавав справедливі закони, робив розсудливі розпорядження (зменшив кількість днів, за які розглядалися справи в суді). Як у приватному житті, так і в управлінні державою дотримувався вчення стоїків; за цією філософією цезар мав сумлінно виконувати обов'язки й абсолютно присвятити себе турботам на благо держави і своїх підданих. Членами імператорської ради призначав досвідчених юристів, поважав їхню думку і за їхнього сприяння видавав укази, поліпшував судочинство, боровся зі зловживаннями…

Марк Аврелій так само поважав законодавців, як і Антонін Пій. Особливого значення імператор надавав введенню в Сенат найбільш заможних і авторитетних аристократів - уродженців провінцій. За його правління Сенат поповнився провінціалами більше, ніж за будь-якого з колишніх принцепсів, причому особливо зросла кількість провінціалів східного (азійського) й африканського походження. Правління Марка Аврелія стало періодом, який відомий під назвою "сенатський ренесанс", а сам імператор відкрито заявляв про своє підпорядкування Сенату. Тобто Римська держава - висловлюючись сучасною мовою - стала парламентсько-президентською. Хоча це, мабуть, занадто амбіційне припущення. Все ж таки Марк Аврелій мав чимало важелів, щоб тримати ситуацію в імперії у своїх міцних руках…

Більшу частину життя Марк Аврелій - звісно, вимушено - провів у воєнних походах. Він усіляко намагався зберегти мир в імперії, але марно. 14 років свого правління з неповних 19-ти йому довелося воювати!

Відразу після придушення повстання у Британії 162 року, тобто невдовзі після проголошення імператором, Марк Аврелій був вимушений розпочати важку й виснажливу війну з Парфянською державою. Її енергійний цар Вологез III послав свої війська у Вірменію і підпорядкував її собі. Спроба римського намісника Каппадокії витіснити парфян з Вірменії завершилася поразкою. Розвиваючи успіх, Вологез III переправився через Євфрат і захопив частину Сирії - ключової провінції римських володінь на Сході. Становище ставало загрозливим для всієї системи римської влади. На допомогу східній армії довелося кидати частину рейнських і дунайських легіонів, вимушено послаблюючи кордони на півночі. На чолі сильного військового угруповання було поставлено співправителя Марка Аврелія - Луція Вера, а його помічниками - найкращих полководців імперії Авідія Касія і Стація Приска. Парфян витіснили з Сирії і Вірменії, римські війська окупували частину Месопотамії, разом із парфянськими столицями Селевкією і Ктесифоном.

Проте закріпитися в Месопотамії римлянам не вдалося, населення їх не підтримало, почалася партизанська війна. До того ж у Месопотамії в цей час спалахнула епідемія чуми, яка охопила й римську армію. Римляни покинули Месопотамію, зазнавши великих втрат. Більше того, римські війська, відступаючи, занесли цю страшну хворобу на територію східних провінцій, звідки вона поширилася до Італії, а потім і деяких західних провінцій, лютуючи в імперії аж до середини 180 років після Різдва Христового. Попри ці невдачі, римлянам вдалося закріпитися у Вірменії й укласти з Парфією досить вигідний мирний договір, за яким імперії відходила Північна Месопотамія, а Вірменія визнавалася такою, що входить до сфери римських інтересів (166 р.).

Мирний договір був підписаний дуже своєчасно, бо вже незабаром після його укладення склалася загрозлива ситуація на дунайському кордоні. Тут уже впродовж століття порядкували войовничі германські племена маркоманів і квадів, що належали до конфедерації свевів. До часу правління Марка Аврелія вони перебували у складних відносинах з імперією, але загалом визнавали верховенство Риму. З середини 160-х рр. ситуація змінилася. Маркомани скористалися з того, що сарматські племена (язиги, роксолани, кособоки) почали загрожувати римським володінням на Дунаї. Вже у 166-167 рр. маркомани вторглися до провінцій Паннонія, Норік, Реція і через альпійські проходи дісталися Північної Італії: їхні загони підійшли до Аквілеї. Небезпека могла загрожувати Середній Італії і навіть Риму.

Імператору довелося вдаватися до термінових заходів. До Північної Італії і Паннонії перекинули додаткові військові контингенти, зокрема зі Сходу. До легіонів удруге після Пунічних війн зарахували відпущених з цієї нагоди рабів і гладіаторів, яких почали називати волонтерами. Римська армія поповнювалася також розбійниками, які хазяйнували в горах Далмації і Дарданії. Підготовка до боротьби з варварами тривала в дуже несприятливій обстановці - чума, спустошена витратами на парфянську кампанію державна скарбниця... У цих умовах, за словами біографа Марка Аврелія, "щоб не накладати важкого тягаря на провінціалів, він… улаштував на форумі божественного Траяна аукціон речей з палацу, де, окрім одягу, келихів і золотих посудин, продав скульптури великих майстрів".

Величезну римську армію, як у дні найбільших небезпек, очолили обидва імператори. Застосовуючи військову силу і дипломатичне мистецтво, римлянам вдалося відтіснити варварів від Аквілеї, а потім і звільнити від них Північну Італію. Розвиваючи успіх, вони наприкінці 169 року відкинули варварські дружини від кордонів придунайських провінцій, перейшли Дунай і встановили своє панування в одвічних землях, зайнятих маркоманами, квадами та їхніми союзниками.

172 року в Нижньому Єгипті несподівано вибухнуло повстання єгипетських пастухів (їх називали буколами), яких очолив "пророк" - ймовірно, місцевий священнослужитель Ісідор. Інсургенти створили могутню військову організацію, зуміли розігнати місцеві гарнізони і римські загони. Лише прибуття до Єгипту викликаних з Сирії легіонів нарешті заспокоїло ситуацію.

Марк Аврелій знову повернувся на Придунав'я. Щоб захистити кордони імперії на середньому Дунаї, Марк Аврелій заходився розробляти план створення на території сучасної Моравії і Східної Угорщини римських провінцій Маркоманії і Сарматії.

Проте реалізувати його не вдалося. Імператор був змушений терміново покинути Придунав'я і вирушити на схід для придушення заколоту в Сирії. 175 року місцеві легіони проголосили імператором намісника провінції й відомого полководця Авідія Кассія, якого підтримали опозиційні римському уряду аристократи східних провінцій та Єгипту. Заколот було придушено ще до того, як імператор кинув у бій кілька легіонів з метрополії та кордону з германськими племенами… Сирійські легіонери самі принесли імператорові відрубану голову Авідія Кассія.

Марк Аврелій іще якийсь час займався врегулюванням конфліктів на східних кордонах імперії. А тим часом відсутністю імператора скористалися германські племена і поновили свої напади на північних кордонах імперії. 177 року імператор знову вирушив на війну. Ця кампанія - Друга Маркоманська війна - виявилася досить успішною, варварські напади було відбито, обстановка на кордоні стабілізувалася.

Під час цієї експедиції Марк Аврелій захворів і, передавши владу своєму синові Коммоду, який перебував разом із ним у військовому таборі, 17 березня 180 року помер у місті Віндобоні (сучасний Відень). Коммод уже майже чотири роки вважався повноправним співправителем і носив так само, як і його батько, титул Августа. Майбутній імператор Коммод (багато істориків вважають, що його біологічним батьком був не Марк Аврелій, а гладіатор - коханець Фаустіни-молодшої) стане повною протилежністю батькові: він вирізнявся надзвичайною жорстокістю і завершив свої дні у переддень грандіозних новорічних гладіаторських боїв, які сам дуже полюбляв і в яких брав участь. Його задушив атлет Нарцис в останній день 192 року після Різдва Христового. Так завершилася майже столітня епоха правління династії Антонінів…

Марк Аврелій, наслідуючи своїх попередників, розумів необхідність підтримувати незаможне міське населення, роздаючи подарунки грошима, зерном і продуктами з державних складів. Не рахуючи дрібних роздач, за 20 років свого правління він сім разів улаштовував великі видачі, які загалом становили приблизно 850 денаріїв на одну людину. Ці субсидії не можна назвати дуже щедрими, однак вони допомагали зберігати спокій і лояльність римського люду до правлячого імператора і його політики. Так само як і за попередників Марка Аврелія, зберігався інститут підтримки сиріт і дітей малозабезпечених батьків через фінансування так званих аліментарних установ.

Марк Аврелій став ніби опікуном для всіх нужденних: сиротам і хворим дітям він забезпечив дбайливий догляд. Разом з Антоніном Пієм найбільші благодіяння надав рабам. Пом'якшив деякі найжахливіші прояви рабства. Види тілесних покарань були визначені законом. Вбивство раба стало злочином. Велику увагу Марк Аврелій приділяв cудочинству. Загальний напрям його діяльності в галузі права визначено так: "не так упроваджував нововведення, як відновлював старожитнє право".

Період правління Марка Аврелія, який, за словами Євсєвія Кесарійського, хоч і вирізнявся особливою жорстокістю щодо християн, проте не залишив нам якихось нових указів проти цього віровчення. Дискусійним залишається й питання про те, чи відбувалося переслідування християн з ініціативи імператора, і чи був Марк Аврелій узагалі причетний до цих гонінь. Як писав Умберто Еко, "підвалини Римської імперії підривала зовсім не християнська етика; імперія сама занапастила себе, з рівною готовністю прийнявши александрійську культуру і східні культи Мітри й Астарти, заграючи з магією, новими вченнями про етику сексуальних стосунків, різними сподіваннями й уявленням про спасіння". Але це зауваження стосується вже епохи після правління Марка Аврелія, коли розпочався занепад імперії…

Імператор так і залишився єдиним справжнім філософом на троні у світовій історії. Він був учнем Епіктета, а отже, привчився не ремствувати. Намагався бути витривалим у численних воєнних кампаніях і спокійно, як справжній стоїк, тримати удари долі. Ось лише кілька цікавих думок Марка Аврелія з написаних давньогрецькою мовою "Роздумів" (ця назва відома в європейській традиції, насправді ж автентична назва 12 книг - "До себе самого"): "Яка особлива прикмета вирізняє розважливу й добру людину, як не спокій і вдоволеність за будь-яких життєвих обставин?.. Він не зневажає божественного принципу, закладеного в його душі, і не порушує спокою свого розуму розмаїттям химерних прагнень… Дотримується несхитної поваги до правди у своїх словах і справедливості у вчинках; і нехай навіть увесь світ змовиться і засумнівається в його чесності та скромності… він не образиться на їхню недовіру і не зійде з дороги, що веде його до справжньої мети життя, до якої кожен повинен намагатися дійти з чистим сумлінням, незламний і готовий до смерті, замирений із власною долею, без невдоволення і спротиву" (з фундаментальної праці британського історика Нормана Дейвіса "Європа: Історія").

Марк Аврелій написав свою працю в 168-169 рр. до Різдва Христового. Зібрані в ній афоризми і звернені "до самого себе" записи - це заклик до чеснот і розумного життя, до внутрішнього самовдосконалення. Імператор вважав, що воістину вільною є тільки та людина, яка керується розумом, а не бажаннями і пристрастями. Мрія грека Платона і римлянина Сенеки про царство філософів на землі ніколи не була настільки близькою до втілення, як за часів правління Марка Аврелія.

Імператор вважав, що "мистецтво життя більше нагадує мистецтво боротьби, ніж танців. Воно вимагає готовності й стійкості і щодо раптового й непередбачуваного".

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі