Місце пам'яті Аушвіц

ау_4
Закарпатські євреї в концтаборі Аушвіц. Чоловіча група. Аушвіц, 1944 р.

Читайте також

Всі, хто після Аушвіца живе у країнах Східної Європи, мають Аушвіц у своїй історії.

Рут Клюгер

 

27 січня в багатьох країнах світу відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 р. ухвалила Резолюцію №60/7, де зазначено, що "Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…" 

Саме цим документом Днем пам'яті оголошено 27 січня. Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в'язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц — єдиний колишній концтабір, а нині — музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів.

Україна вшановує жертв цієї трагедії з 2012 року. 

Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План "остаточного вирішення єврейського питання" зазнавав змін у процесі краху нацистського "бліцкригу" в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі — в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.

Методи Голокосту — переслідування і масового винищення нацистами євреїв під час Другої світової — на окупованій нацистами території СРСР дещо відрізнялися від тих, що застосовувалися в Європі. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, що ввійшли до складу СРСР до 1939 р., більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину з них викопали ще за радянської влади, інші копали вже за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.

ау_1
Окуляри в’язнів, знищених у концтаборі Аушвіц, м. Освенцим (Польща), січень – лютий 1945 р. Автор зйомки: Юдін В. П.

Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стало близько 1,5 мільйону осіб.

Одна з акцій "остаточного вирішення" відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам'янець-Подільському, де їх на початок війни було 10 тис. осіб. У перші 10 днів серпня 1941-го. угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам'янця-Подільського. 23600 переселенців разом із місцевими жителями протягом 26–29 серпня, були розстріляні.

Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц, де переважна більшість їх загинула в газових камерах відразу після прибуття.

Нацистські фабрики смерті

За час перебування при владі (1933–1945) нацисти створили на території Третього Рейху й окупованих землях 1634 табори та їхні зовнішні команди (філії). Система таборів слугувала німцям для ізоляції, знищення або використання праці в'язнів і полонених. Через них пройшли мільйони людей різних національностей. Велика частина в'язнів загинула в газових камерах, під час медичних експериментів, через нелюдські умови утримання й виснажливі роботи.

Перший концентраційний табір у нацистській Німеччині — Дахау — створили 1933 року. Далі — Заксенхаузен і Папенбург (1936), Бухенвальд (1937), Маутгаузен, Флоссенбург, Нойенгамме, жіночий концтабір Равенсбрюк (1938). Після початку Другої світової війни на окупованій території Польщі нацисти за апробованими зразками створили концтабори Аушвіц, Майданек, Гросс-Розен, Штуттгоф.

ау_2
Вигляд концтабору Аушвіц, м. Освенцим (Польща), січень – лютий 1945 р. Автор зйомки: Юдін В. П.

Не оминула схожа доля й українські землі. За підрахунками історика Марини Дубик, під час війни на території сучасної України було 367 нацистських таборів: 2 концтабори (Янівський у Львові й Сирецький у Києві), 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці для євреїв, 7 виправно-трудових таборів, 15 таборів примусової праці, 23 пересильні табори, 242 табори для військовополонених.

Основний контингент в'язнів таборів становили люди, яких нацисти визнали "небажаними елементами". Під цю категорію потрапляли противники нацистської ідеології та режиму, кримінальні злочинці й євреї.

Тисячі українців опинилися за колючим дротом нацистських фабрик смерті, розташованих як на українській території, так і поза її межами. Точно встановити кількість в'язнів — вихідців з території України — неможливо через низку проблем, що зумовлені історичними й геополітичними чинниками. Як на початку війни, так і після її завершення Україна не мала власної державності. Більшість українців, які потрапляли до таборів, нацисти "маркували" як радянських, польських або угорських громадян. Частина з них узагалі не проходила реєстрації, а відразу потрапляла до крематорію. По війні в СРСР при підрахунку жертв також ішлося про "радянських громадян".

ау
Груповий портрет єврейської сім’ї Кац. Мукачеве, 1942-1943 рр.

Від нацистського концтабору до музею-символу

Концтабір Аушвіц — найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 рр. Аушвіц став для світу символом терору, Голокосту й геноциду. До 1942 р. це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху в рамках нацистської системи терору. Від 1942-го він перетворився на головний осередок масового винищення євреїв.

Протягом 1942–1944 рр. таборовий комплекс Аушвіц об'єднував 47 таборів і зовнішніх робочих бригад. Вони використовували рабську працю в'язнів. З 1943-го Аушвіц складався з трьох великих таборів: Аушвіц-1, Аушвіц-2 — "Біркенау", Аушвіц-3 — "Моновіц" та кількох десятків інших підтаборів.

Вчені вважають, що через концтабір Аушвіц пройшло близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн було знищено. Крім євреїв і поляків — двох найбільш постраждалих груп, — виокремлюють радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці. Дослідники припускають, що в'язнями концтабору Аушвіц було понад 100 тис. вихідців з України, серед яких можна виділити кілька груп. Найчисельніша (95 тис.) — закарпатських євреїв, які вважалися на момент депортації "угорськими". Українці були в числі 15 тис. радянських військовополонених. Крім того, серед в'язнів — діячі ОУН, заарештовані після проголошення 1941 року у Львові "Акта 30 червня". Оунівці відстояли перед нацистами право бути "маркованими" як українці. До Аушвіца німці депортували також жителів України, які чинили спротив вивезенню на примусову працю або втікали з тих робіт.

Наприкінці 1944 р., перед наступом Червоної армії, керівництво табору почало знищувати сліди своїх злочинів: документи спалювали, деякі об'єкти на території табору розібрали і підірвали. 17–21 січня, коли радянські війська були вже за 60 км від табору, в'язнів, які могли рухатися (близько 60 тис. осіб), пішки погнали в тил Третього Рейху — "маршем смерті".

27 січня 1945 р. війська 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили 7 тис. уцілілих в'язнів концтабору Аушвіц.

ау
Радянські воїни на складі речей в’язнів концтабору Аушвіц, м. Освенцим (Польща), січень 1945 р. Автор зйомки: Юдін В. П.

Відразу після завершення війни група польських в'язнів виступила з ідеєю увічнити пам'ять жертв Аушвіца. Частина з них повернулася до колишнього табору, щоб зберегти об'єкти й руїни. Вони створили постійну охорону і надавали допомогу людям, які прибували до табору в пошуках якихось свідчень про своїх рідних. Колишні в'язні ще перед офіційним відкриттям музею підготували на його території першу експозицію, що почала діяти 14 червня 1947 р. 1955-го відкрито нову виставку, що з незначними змінами існує й донині. 2 липня 1947 р. польський сейм ухвалив закон про збереження довічно території та об'єктів колишнього концтабору та про створення Державного музею "Освенцим-Бжезинка" (1999-го перейменовано в музей "Аушвіц-Біркенау"). 1979 року на пропозицію Польщі територію колишнього табору включено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

ау_3
Фрагмент російської виставки у музеї «Аушвіц-Біркенау». Сучасний вигляд.

На території колишнього табору Аушвіц-1 відкрито низку національних виставок, які покликані розширити знання про нацистську окупацію в країнах, з яких депортували людей до Аушвіца, і розповісти про долі жертв. Важливою справою для вшанування пам'яті українців — в'язнів концтабору Аушвіц — є створення української національної виставки. Це сприятиме підвищенню міжнародного іміджу України, інформуватиме громадян ЄС про долю українців у роки Другої світової війни, їхній жертовний внесок у перемогу над нацизмом.

Українська експозиція

Уперше питання про створення української експозиції в цьому музеї порушили 2005 року, після того як президент України Віктор Ющенко відвідав урочистості з нагоди 60-річчя визволення в'язнів концтабору і оглянув там національні експозиції.

У лютому 2007-го до складу Міжнародної ради Аушвіца увійшов представник України — завідувач відділу історії Другої світової війни Інституту історії України НАНУ Олександр Лисенко. 2012 року термін його перебування в раді завершився.

Важливим кроком на шляху до української виставки стала поява в Меморіальному комплексі "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр." виставки "Концтабір Освенцим — український вимір". Вона експонувалася у травні 2008 р.

Упродовж перебування при владі Януковича (2010–2014) робота зі створення української експозиції в музеї "Аушвіц-Біркенау" не здійснювалася. Як причину називали брак коштів. 2015 року Український інститут національної пам'яті знову порушив це питання. За ініціативи Інституту було поновлено виставку "Концтабір Освенцим — український вимір" у Меморіальному комплексі "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр." (з липня 2015 р. — Національний музей "Історії України у Другій світовій війні"). Напередодні 27 січня 2015 р. — 70-х роковин визволення в'язнів нацистського концентраційного табору Аушвіц — Український інститут національної пам'яті звернувся до президента України Петра Порошенка з пропозицією поновити зусилля щодо створення української експозиції в музеї "Аушвіц-Біркенау".

Проблема створення виставки полягає серед іншого й у відсутності ґрунтовних досліджень цього питання. Розроблення концепції та створення виставки потребує значних видатків з Держбюджету України — на збір матеріалів (робота в архівних установах України, РФ, Німеччини, Польщі), розробку художньо-експозиційного рішення, монтаж експозиції на відведених польською стороною музейних площах. Експлуатація експозиції також має щороку фінансуватися українською стороною. Можливо, це питання слід внести до проекту Закону України "Про Державний бюджет України на (?) рік". Необхідна й співпраця Українського інституту національної пам'яті, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України, Національного музею "Історії України у Другій світовій війні" та науковців.

Сподіваємося, що пам'ять наших земляків — в'язнів нацистських концтаборів — нарешті буде належно вшанована.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89