Раби імперського обов'язку, або Росіяни як спартанці

Поділитися
Раби імперського обов'язку, або Росіяни як спартанці
Яка країна найбільша у світі? Росія. Який центр сили зміг підкорити цю гігантську територію? Москва. Ще кілька десятиліть тому червона імперія контролювала практично половину світу, розраховуючи підкорити весь. Реваншизм для відтворення величі - основна ідея Кремля й сьогодні.

Яка країна найбільша у світі? Росія. Який центр сили зміг підкорити цю гігантську територію? Москва. Ще кілька десятиліть тому червона імперія контролювала практично половину світу, розраховуючи підкорити весь. Реваншизм для відтворення величі - основна ідея Кремля й сьогодні.

Усе почалося в 1301 р., коли московити захопили Коломну. Знаковими стали перемоги у війнах над Новгородською республікою у 1478-му і Казанським ханством у 1552-му. Московія стає поліетнічною імперією. Сім століть безперервної експансії, підкорення нових територій, підпорядкування інших народів своїй волі, найчастіше - під маркою "добровільного приєднання". Для цього знадобилося виробити особливу ментальність. Адже треба не тільки підкорити нову територію й народ. Необхідно ще й утримати підкорений народ під контролем. І робити це з покоління в покоління.

І ось тут виявляється дуже цікавим, що ментальність росіян навдивовижу схожа на легендарний спартанський характер. Що ж спільного між російською і спартанською ментальністю?

Безстрашні воїни

Спартанці прославилися як мужні воїни. Згадаймо хоча б 300 спартанців в ущелині Фермопіли. Російські військові перемоги так само добре відомі світові - від Полтави Петра I, поверженого Наполеона, Росії як "жандарма Європи" у XIX ст. - до переможниці гітлерівської Німеччини у XX ст. Були й гучні поразки. Часто в Росії, а потім - і в СРСР про них говорили крізь призму героїзму воїнів - "місто російської слави" Севастополь у Кримській війні, Порт-Артур і Цусіма в російсько-японській, Брусиловський прорив під час Першої світової.

"У доповідній записці Олександру ІІ Генеральний штаб із гордістю повідомляв, що в 1700–1870 рр. Росія воювала 38 разів, причому всі ці війни, за винятком двох, були наступальні", - пише російський публіцист і військовий експерт Олександр Гольц.

Прагнення до високого, недосяжного ідеалу

"Вони стали найбільшою бойовою потугою з усіх, які знала історія. Щоб створити таких людей, котрі сміливо дивляться в обличчя неминучій смерті, знадобилося унікальне у своєму роді суспільство. Спартанці вміщують у собі дуже важливу частину людської натури - потяг до чистоти, потяг до порядку, до гармонії. Те, що вселяє в нас мужність перед обличчям смерті".(З документального фільму "Розквіт і падіння Спарти", History Channel).

У російській ментальності теж є фанатизм, який вони можуть вмикати за необхідності. Готовність росіян із покоління в покоління жертвувати своїми й чужими життями - наслідок туго напнутих душевних струн патріотизму і культури.

Беззастережно відкинути зовнішній вплив

Ось що пише давньогрецький історик Плутарх про спартанців у своєму творі "Стародавні звичаї спартанців": "Спартанцям не дозволялося полишати межі батьківщини, щоб вони не могли долучатися до чужоземних звичаїв та способу життя людей, котрі не отримали спартанського виховання.

Лікург (автор законів Спарти. - К.К.) запровадив ксеноласію - вигнання з країни іноземців, щоб, приїжджаючи в країну, вони не навчили місцевих громадян чогось поганого".

Більшовики так само забороняли - без дозволу - спілкуватися з громадянами інших країн. Повернення з вимушеної еміграції дуже часто закінчувалося, у кращому разі, великим терміном ув'язнення, у гіршому - стратою. Так, Петро I та його найближчі наступники на троні радо приймали іноземців, але поступово ксенофобія стосовно іноземців стала державною політикою.

Потяг до простоти, скутість у культурі та науці

"Спартанці не дивляться ні комедій, ні трагедій, щоб не почути чогось, сказаного жартома чи всерйоз, що суперечить їхнім законам, - розповідає Плутарх у тому ж таки творі. -Спартанці любили тільки прості мелодії. Коли Тимофій взяв участь у карнейському святі, один із ефорів, узявши до рук меч, запитав його, з якого боку краще обрубати на його інструменті струни, додані до дозволених семи. (…) Спартанці вивчали грамоту тільки для життєвих потреб. Решту видів освіти вигнали з країни; не тільки самі науки, а й людей, котрі ними займалися. Виховання було націлене на те, щоб юнаки вміли підкорятися і мужньо витримувати страждання, а в битвах - помирати або добиватися перемоги".

Якщо об'єктивно подивитися на Росію, то її технології і форми культури тільки повторювали те, що було відтворене в інших країнах. Навіть "велику сталінську індустріалізацію" здійснювали американські і європейські компанії - вони спроектували й склали майже всю виробничу потугу СРСР того часу, яка дозволила здобути перемогу у війні з Гітлером.

Страх комерційної свободи

"Щоб забезпечити рівність, уряд створив систему, при якій жоден спартанець не міг бути багатшим, ніж інший. Значна різниця в багатстві або способі життя була б катастрофою. Розміри господарства кожної сім'ї воїна були приблизно однакові, але це можливо тільки при знищенні ринкової системи та за відсутності грошей як таких. Не може бути ринку, експорту, імпорту.

Щоб не виникало потреби в надмірностях, усі спартанські домашні господарства ідентичні. Усе було суто функціонально й просто. Культура Спарти була аскетичною". ("Розквіт і падіння Спарти").

Такий самий спартанський по духу лад був і в СРСР. У злигоднях і боротьбі, з величезними втратами, вбиваючи мільйони своїх громадян, у Кремлі хотіли побудувати комуністичне суспільство.

Несвобода особистості як наслідок зацикленості на війні

У часи правління Перикла Афіни стали центром інтелектуального та культурного життя. Вони були разюче несхожі на похмуру Спарту, яку дратував успіх розкріпачених Афін. Спартанці були дуже пихаті. Спарта напала на афінські землі у 431 р. до н.е., розпочавши Пелопоннеську війну.

Над могилами перших жертв війни лідер Афін Перикл виголосив відому промову, в якій він, описуючи характер афінян, від протилежного розкриває звичаї спартанців. Ця промова могла б підійти і президентові США в розпал холодної війни.

"Ми живемо вільним політичним життям у державі і не страждаємо на підозрілість у взаєминах в повсякденному житті. Ми не дратуємося, якщо хтось робить щось собі на втіху, і не виказуємо при цьому досади, хоча й безневинної, але все-таки прикрої для іншого. Вільні від будь-якого примусу у приватному житті, ми в суспільних відносинах не порушуємо законів переважно зі страху перед ними (...).

У турботах про військову справу ми відрізняємося від противників таким: держава наша доступна всім, ми не висилаємо іноземців, нікому не перешкоджаємо ні вчитися в нас, ні оглядати наше місто, оскільки нас анітрохи не тривожить, що хтось із ворогів, побачивши щось неприховане, скористається ним для себе; ми покладаємося не так на бойову підготовку й військові хитрощі, як на властиву нам відвагу у відкритих діях. Що стосується виховання, то противники наші ще з дитинства загартовуються в мужності важкими вправами, ми ж ведемо невимушений спосіб життя, але з не меншою відвагою йдемо на боротьбу з рівносильним противником".

Дратівливість на дії кожного, хто робить щось не так, як усі, як вони, - відмітна риса російського характеру. Як і скритність у справах.

Темні глибини людського духу

Давньогрецький історик Діодор описує випадок масового винищення спартанцями ілотів, який приголомшив Грецію. Ілотами називали сусідній грецький народ месенійців, які були перетворені на рабів. Діодор писав: "Вони (спартанці. - К.К.) вчинили й іншу насильницьку і жорстоку справу, з допомогою якої думали вгамувати ілотів: бо оголосили через глашатая, щоб ті з ілотів, хто вчинив щось добре стосовно Спарти, внесли себе в списки, і пообіцяли після перевірки звільнити їх. А після того, як дві тисячі внесли себе в списки, вони наказали найсильнішим із числа громадян убити ілотів, кожного у себе вдома".

"Убивство ілотів без суду й слідства як своєрідний превентивний захід справило тяжке враження на весь грецький світ, - пише історик Лариса Печатнова. "Лікургова (спартанська. - К.К.) система дозволила досягти вершин, на які тільки здатний людський дух, розбудивши одночасно найтемніші його глибини", - влучно зазначив англійський історик Арнольд Тойнбі.

Можливо, цей темний бік російської душі розкривав Лев Толстой у своїй повісті "Хаджі-Мурат", коли описував каральну операцію в Чечні, здійснену за наказом Миколи I: "Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь, и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик... был привезен мертвым к мечети ... Он был проткнут штыком в спину. (…)

Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть...

О ненависти к русским никто не говорил.

Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти.

Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения".

Сповзання у корупційне болото

Відомим став випадок, коли спартанський адмірал Лісандр спробував підкупити жерців, щоб ті допомогли змінити закон, і він зміг стати новим царем.

"Ця маніпуляція з оракулами, до якої вдався Лісандр, попри свій провал, - незаперечне свідчення того, як давно й добре серед спартанської знаті було відпрацьовано методику хабарів,- пише Л.Печатнова. - Уже до середини V ст. хабарництво серед спартанського вищого стану сприймалося як цілком звичайне явище. … Джерела свідчать, що брали хабарі та обкрадали скарбницю не окремі "чиновники", а вся спартанська еліта вкупі, включно з царями, геронтами, ефорами й генералітетом. Корупція у Спарті набула до кінця V ст. таких масштабів, що негативно вплинула на всі сфери життя громадянського суспільства, у тому числі різко погіршуючи моральний клімат у ньому".

А що в Росії? Запитання риторичне...

Невміння дружити

Пелопоннеська війна між двома ворогуючими союзами під началом Афін і Спарти тривала майже 30 років і закінчилася поразкою демократичних Афін. Але перемога виявилася для Спарти пірровою. Спартанці, розставляючи своїх олігархів правити іншими грецькими полісами, поступово стали сваритися з усіма союзниками. На відміну від афінян, спартанці не були добрими комунікаторами. Їм бракувало харизми, вони не були добрими ораторами.

"Основною слабиною спартанської культури була відсутність уяви. Вона не цінувалася в Спарті. Їм бракує зухвалості. І їм бракує чарівності. Вони поводяться з іншими людьми, як із собаками. І вони роблять це тому, що вважають себе особливою расою. Чимось вищим, порівняно з іншими.

Багато спартанських воєначальників, вирушаючи підкорювати інші території, поводяться вкрай жорстоко" ("Розквіт і падіння Спарти").

Міф Спарти як суперсили був розвінчаний колишніми надійними союзниками - Фівами. "Доки триває Пелопоннеська війна, у Фівах відбувається щось на кшталт революції: більш ніж консервативні хлібороби несподівано створюють демократичне суспільство, до якого входить усе населення. Демократичні Фіви в такій близькості до Афін - дуже неприємна перспектива для Спарти. Коли вони дізнаються, які вітри віють у їхнього союзника, спартанці вдаються до того, що, ймовірно, було єдиною формою їхньої зовнішньої політики. Спартанці, замість того, щоб якось угамувати Фіви й розділити з ними владу, роблять спробу придушити демократію Фів і звести нанівець їхню незалежність".

Останніми роками ми бачимо, як агресія проти України вже призвела до того, що багатомільйонний український народ сприймає Росію за небезпечного ворога.

Фіви укладають союз із Афінами, які на той час повалили проспартанську диктатуру -владу Тридцяти тиранів - і відроджують демократію.

Фіви навчилися успішно протистояти Спарті. Остаточного удару по ній було завдано, коли правитель Фів Епамінонд, за підтримки альянсу з Афінами та Аргосом, у 369 р. до н.е. прибув у підконтрольну спартанцям Мессенію, із завоювання якої й почалася Спарта як мілітаристська імперія, і оголосив цей грецький народ вільним.

"Арістотель писав, що безглуздо створювати культуру, яка базується виключно на військовій звитязі, оскільки є така річ, як мир, і з ним періодично доводиться мати справу. Спартанці цього не розуміли, вони продовжували все ту ж політику: вигравали війну і втрачали мир. У IV ст. не було року, щоб спартанці не отримували ворога серед тих, хто колись був їхнім союзником. У них був до цього воїстину дар" ("Розквіт і падіння Спарти").

Імперія як прокляття

Що ж перетворило життєрадісних греків із Лаконії на похмурих і жорстоких спартанців із роздутою пихою? Як народилося це закуте в залізо суспільство? А.Тойнбі вважає, що все почалося із захоплення Спартою Мессенії. Вперше в історії народ одного грецького поліса зробив своїми рабами народ іншого грецького поліса.

"Спартанський розвиток, ставши одностороннім, заходив у глухий кут. Спартанці, повністю захоплені перипетіями війни, не змогли розслабитися і знайти достойний вихід із тупика післявоєнної ситуації", - відзначає Тойнбі.

Про психологію деградації російської еліти, яка підсіла "на голку війни", писав Л.Толстой у романі "Воскресение": "Военная служба вообще развращает людей, ставя поступающих в нее в условия совершенной праздности, то есть отсутствия разумного и полезного труда, и освобождая их от общих человеческих обязанностей, взамен которых выставляет только условную честь полка, мундира, знамени и, с одной стороны, безграничную власть над другими людьми, а с другой - рабскую покорность высшим себя начальникам.

Но когда к этому развращению вообще военной службы, со своей честью мундира, знамени, своим разрешением насилия и убийства, присоединяется еще и развращение богатства и близости общения с царской фамилией, как это происходит в среде избранных гвардейских полков, в которых служат только богатые и знатные офицеры, то это развращение доходит у людей, подпавших ему, до состояния полного сумасшествия эгоизма".

"Спартанці, завоювавши Мессенію з надією жити й благоденствувати на нових землях, мусили напружувати всі свої сили, щоб утримати її. З цього моменту вони перетворилися на слухняних слуг своєї влади над Мессенією, що стало прокляттям усієї їхньої історії", - робить висновок Тойнбі.

Можливо, так само й Москва, мріючи жити й благоденствувати на нових землях, поступово перетворилася на раба свого імперського обов'язку, що стало прокляттям російського суспільства і народу.

//zn.ua/ukr/WORLD/viyna-rosiyi-proti-zahodu-realna-yakscho-ukrayina-ne-dochekayetsya-dopomogi-bildt-163506_.html

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі