Що дала Реформація Європі і Україні?

Петро Кралюк 10 грудня 2016, 00:00
Лютер
Мартін Лютер як ченець. Лукас Кранах, 1521 р.

Читайте також

2017 року світ відзначатиме 500-річчя Реформації. Президент України Петро Порошенко підписав указ "Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації". Щоправда, дехто вбачає в цьому кроці президента навіть "поклоніння перед Заходом".

Реформація — це важливе явище європейської культури, яке змінило хід історії. Професор теології Мартін Лютер, прибивши до дверей замкової церкви у Вітенбергу (31 жовтня 1517 р., напередодні дня Всіх Святих) свої "95 тез" і започаткувавши Реформацію, поклав початок релігійним і культурним змінам у Німеччині і за її межами, що мали своїм наслідком соціальні, економічні й політичні трансформації.

Загалом той час є періодом поступового руйнування традиційного, т. зв. феодального, суспільства і натурального господарства, а також — інтенсивного розвитку ринкових відносин, географічних відкриттів, колонізації Америки. Ці процеси помітно змінили не лише Європу — вони мали світовий масштаб.

У деяких країнах Європи формуються монархічні держави з сильною централізованою владою. Відбуваються трансформації наявних соціальних інституцій і виникають нові структури. У таких умовах не могло не постати питання про кардинальні зміни в християнських церквах, які і на Заході, і на Сході відігравали помітну роль у суспільстві.

Ці питання, власне, й вирішувала Реформація — суспільно-релігійний рух, який продемонстрував на духовному й культурному рівнях кризу феодалізму і початок становлення нових буржуазних відносин. Коли на зміну феодальній прийшла буржуазна еліта, представники останньої починають чимдалі більше надавати значення не так усталеним суспільним цінностям (становим привілеям, місцю людини в соціальній ієрархії), як новим якостям — ініціативності, енергійності, здатності діяти нетрадиційно тощо. Це не могло не спричинити переоцінки цінностей, зокрема й релігійних.

Якщо у період Середньовіччя панівним став стереотип, згідно з яким церква вважалася своєрідною корпорацією, з чиєю допомогою можна досягти небесного блаженства, а священики виконували роль посередників між людьми і Богом, то молоді буржуа, котрі насамперед цінували індивідуальні чесноти, такого погляду вже не сприймали. Їхнім настроям більш співзвучною була думка, що вони отримають спасіння, тобто потраплять до раю, не завдяки комусь, а особистою вірою. Таке світосприйняття слугувало ґрунтом для поширення реформаційних ідей.

Відомий соціолог Макс Вебер у роботі "Протестантська етика і дух капіталізму" доводив, ніби саме протестантизм як породження Реформації став головним чинником становлення й розвитку капіталістичних відносин. "…протестанти… — писав він, — чи то як панівні, чи то як гноблені верстви населення, чи то як більшість населення, чи то як його меншість — виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму…"

Протестантизм, як, до речі, й юдаїзм, був орієнтований на книжкову релігійну культуру. Віруючий мав оволодіти грамотою і читати Біблію, яку протестанти вважали джерелом віровчення. Систематичне ж читання книжок, як довели дослідження, орієнтує людину на раціоналістичне сприйняття дійсності. Тому у протестантських країнах розвинута книжкова культура. Відповідно, люди раціоналістично, розумно ставляться до життя.Це детально обґрунтував Маршал Маклюен у своїй відомій роботі "Галактика Гутенберга".

Також протестантизм, орієнтуючи віруючих на постійне читання Біблії, сприяв розвитку шкільництва. Створювані протестантами школи змусили і католиків, і православних інтенсифікувати освіту. Серед католиків популярними стають єзуїтські школи-колегіуми. На теренах України й Білорусії з'являються школи при міщанських братствах. Можна говорити, що Реформація стала стимулом для "освітньої революції" в Європі.

Вебер наголошував, що релігія визначає світоглядні орієнтири людини та її поведінку. Протестантизм націлював людей на відповідальне ставлення до праці. Адже праця, на думку адептів цієї течії, є служінням Богові. Пишучи про ставлення Мартіна Лютера до цього питання, Вебер зазначав: "…повсякденна діяльність у рамках професії оцінюється ним як найвищий прояв християнської любові до ближнього; Лютер обґрунтовує це способом, досить далеким від мирських понять…" Лютерани виходили з того, що "найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона і лише вона розвіює будь-які релігійні сумніви і дає упевненість в обраності до спасіння". Відповідно, на думку Вебера, "Результатом Реформації як такої насамперед було не лише те, що значення релігійної винагороди за мирську працю в рамках професії набрало, порівняно з католицьким розумінням, набагато більшої ваги". Це стосувалося й праці, яка вважається "непрестижною". Не дивно, що у протестантських країнах заможні люди та їхні діти не цураються "чорної роботи". Чого, наприклад, не скажеш про наше українське "православне суспільство". Загалом же, як зазначав Вебер, чимало протестантів убачало у "праці та інтенсивній підприємницькій діяльності свій обов'язок перед Богом".

Не всі дослідники сприймали міркування Вебера щодо ролі протестантизму в утвердженні капіталістичних відносин. Мав він і чимало критиків. Але факт залишається фактом: ті країни, де утвердився протестантизм (більшість регіонів Німеччини, Англія, Скандинавія, США), у період Нового часу стали на шлях динамічного суспільно-економічного розвитку. І сьогодні вони залишаються світовими лідерами. Натомість країни, де зберігався католицизм, а тим паче православ'я, втрачали свої позиції.

Безперечно, культ праці, її раціоналізація, притаманні лютеранству і протестантизму загалом, відіграли тут надзвичайно важливу роль. Цей культ знайшов несвідоме відображення навіть у секулярних ідеологіях, які сформувалися в Німеччині, наприклад у марксизмі. Карл Маркс у своїй праці "Капітал" розглядав працю як джерело додаткової вартості і загалом багатства. Його соратник Фрідріх Енгельс вів мову про роль праці у перетворенні мавпи на людину.

Загалом Реформація утверджувала думку про богоугодність світської, мирської діяльності. Лютеранство відкинуло католицьку "скарбницю добрих справ" як єдиний засіб для спасіння, вказавши на простий і дешевий шлях спасіння особистою вірою без посередників. Полегшуючи фаталізм догмату про наперед визначену долю людини (чи то спасіння в раю, чи то покарання в пеклі), кальвінізм дав можливість кожному здогадуватися про неї. Ознакою обраності до спасіння вважалася успішна діяльність, у т. ч. у бізнесовій сфері. Ідеологи кальвінізму, йдучи далі в реформуванні церкви, проголосили принцип "світського покликання", "мирського аскетизму", щоденної ощадливості як способу накопичення багатства. Людське життя належало сприймати як виконання обов'язку і рух до мети, поставленої Богом перед людиною.

Реформація також стала важливим чинником становлення в Старому Світі національних культур. У період Середньовіччя в Європі (як, зрештою, і в інших частинах світу), незважаючи на етнічні відмінності населення, існували надетнічні конфесійні спільноти зі своєю сакральною мовою та відповідною культурою. У цей час можна говорити про латинську, грецьку, старослов'янську "Європи". Водночас у межах етнічних спільнот кожен соціальний стан мав свою культуру. Культура селян помітно відрізнялася від культури міщан-ремісників — не кажучи вже про землевласників-феодалів чи духовенство. У процесі генезису буржуазних відносин надетнічні конфесійні спільноти починають руйнуватися. На їхнє місце приходять спільноти національні — зі своєю національною мовою і культурою. І тут протестантизм, безперечно, відіграв важливу роль. Новоутворені протестантські церкви не претендували на "вселенськість". Вони були партикулярні, орієнтовані на певні державні або етнічні спільноти.

Реформація сприяла становленню в Європі держав національного типу. Протестантизм дав потужний імпульс цивілізаційному розвитку низки європейських країн, зокрема скандинавських. Зрештою, Сполучені Штати Америки були створені переважно релігійними дисидентами-протестантами, які втікали в Новий Світ від переслідувань у Європі.

Мовою релігійної комунікації у протестантських церквах стають не сакральні мови, а місцеві говірки, що перетворюються на національні мови. Показово, що Лютер, переклавши Біблію німецькою, заклав основи німецької національної літературної мови. Не усвідомлюючи цього, цей релігійний реформатор став творцем німецького "національного проекту", який, щоправда, був остаточно реалізований у другій половині ХІХ ст. Саме протестантизм стимулював переклад біблійних текстів народними мовами. А це, своєю чергою, вело до появи й світської літератури цими мовами. "Лютерів наголос на використанні розмовної мови глибоко вплинув на німецьку освіту", — писав валлійський історик Норман Дейвіс.

Також із руйнуванням традиційного феодального суспільства відбувалося зближення культур різних соціальних станів у межах "національних проектів". Для національної культури характерним є те, що вона, вбираючи певні цінності "старих" надетнічних культур і різних станових культур у межах етносу, стає зрозумілою і близькою для "всього народу". Так, у період Середньовіччя християнство (не лише як релігія, а й як система культурних цінностей) у повному обсязі було лише надбанням духовенства. Формування національних культур потребувало, щоб ця релігія (звісно, в оновленому, "демократичному" варіанті) стала здобутком усіх соціальних верств. Це завдання й виконувала Реформація, а також частково видозмінений під її впливом посттридентський католицизм і навіть окремі інституції у православній церкві. У певному сенсі саме Реформація започаткувала "справжню християнізацію" Європи.

Реформація також стала важливим елементом геополітичної гри у західно- й центральноєвропейських землях у часи раннього модерну. Розколовши "латинську" Європу на дві частини, вона інспірувала численні воєнні конфлікти, які часто мали релігійне ідейне "оформлення". Вершиною протистояння між протестантами і католиками стала Тридцятирічна війна (1618–1648), яка завершилася Вестфальським миром. Останній науковці вважають подією, що заклала підвалини сучасного світового порядку — поділу на суверенні держави, які різнилися від держав імперського типу, й зумовила появу пов'язаних із цим принципів міжнародного права. Цей мир де-юре зрівняв протестантів з римо-католиками. Було визнано принцип "чия держава — того й віра". А в міжнародній політиці з'явилося поняття "Вестфальська система". Вона передбачала забезпечення суверенітету держави на своїй території. Ця система сприяла політичній роздробленості німецьких земель, стала чинником зростання впливу Франції в Західній Європі. Натомість у Центральній Європі домінуючою силою стала католицька імперія Габсбургів (Австрія). Вестфальська система зберігалася до кінця XVIII — початку
ХІХ ст., коли настав час Наполеонівських війн.

Социн
Фауст Социн

Реформацію у своїх геополітичних іграх використовувала й Османська імперія. Вона була зацікавлена в тому, щоб християнська Європа в конфесійному і, відповідно, політичному плані була роздроблена. Тому турецькі правителі в деяких випадках надавали підтримку протестантам. Наприклад, протестантизм усіляко толерувався в залежному від Османської імперії Семиградді (Трансільванії).

Загалом Реформація була складним явищем, яке стосувалося не лише релігійної і культурної сфер. Вона впливала також і на економічні, соціальні, політичні й етнічні процеси. Ці впливи часто були непередбачувані. Принаймні релігійні реформатори напевне не могли знати, які наслідки матимуть їхні діяння.

Поняття "Реформація" часто асоціюється з німецькою Реформацією, яка здебільшого сприймається як еталон. Справді, німецька Реформація — зразок прояву буржуазних змін у суспільній свідомості й становленні національних культур. Поставши в Німеччині як масовий суспільно-релігійний рух, вона поширилась у Західній і Центральній Європі (передусім у германомовних регіонах). Щоправда, набуваючи своєрідних національних форм.

У деяких країнах реформаційні тенденції проявилися в некласичних формах. У романських та окремих слов'янських католицьких країнах вони далися взнаки у діяльності нових або оновлених інституцій католицизму, зокрема в діяльності ордену єзуїтів. Те саме можна сказати й про слов'янські православні країни, де реформаційні тенденції спостерігаємо в діяльності братств, окремих видатних церковних та культурних діячів.

Класична Реформація, зазнавши певних трансформацій, поширилась у Польському королівстві й Великому князівстві Литовському, до складу яких входила значна частина українських етнічних земель того часу. Протестантські конфесії стали впливовими на теренах Семиграддя; під владою трансільванських князів перебували українські землі за Карпатами. Відповідно, тут стають популярними реформаційні ідеї, що знаходять відображення навіть у протестантській літературі. На деякі відголоски Реформації натрапляємо і в Молдавському князівстві, де тоді проживало чимало українців.

Реформаційний рух став реальністю в Україні. Щоправда, тут він набув специфічних рис, які не завжди відповідали класичним зразкам.

У XVI — першій половині XVII ст. постало питання про необхідність змін у православній церкві України. Ці зміни почасти інспірувалися реформаційними впливами, що йшли переважно з Заходу, — впливами гуситів та їхніх наступників "чеських братів", лютеран, анабаптистів, кальвіністів, різних течій унітаріїв, зокрема соцініан, тощо.

Учасниками класичних реформаційних змін було чимало українців. Деякі з них стали знаними постатями в історії протестантизму. Передусім це стосується Станіслава Оріховського і Юрія Немирича.

Социн
Станіслав Оріховський

Не без впливу протестантів на українських землях набуває поширення практика вільної інтерпретації біблійних текстів, у т. ч. й світськими людьми. З'являються біблійні переклади розмовною мовою. Світські люди починають втручатися в релігійні справи. Дедалі більше підтримується ідея світського патронату над церквою. Вона навіть починає реалізовуватися на українських землях. Також інші реформаційні ідеї, зокрема ідея спасіння особистою вірою, у відкритій чи прихованій формах стають набутком тогочасних православних мислителів.

Щоправда, Реформація в Україні не вилилась у "відкриті" форми. Протестантські громади на українських землях, переважно кальвіністські й унітаріанські, фактично були маргінальним явищем. Багатьма українцями вони сприймалися як "чужі".

Наприкінці XVI ст., після укладення Берестейської унії 1596 року, захоплення протестантизмом, популярність його ідей у православному середовищі починають поступово спадати. Це було пов'язано і з занепадом протестантизму в Речі Посполитій і з посиленням консервативних тенденцій у православній церкві в Україні, де в 1630–1640-х рр. відбувалися зміни під проводом київського православного митрополита Петра Могили. Але це були зміни не в дусі Реформації, а переважно в дусі посттридентського католицизму.

Україна не змогла реалізувати свій "реформаційний шанс". На це були різні причини — реакція католицька й православна, переслідування протестантів владою Речі Посполитої в XVIІ ст., Хмельниччина, у вогні якої загинуло чимало протестантських громад.

І все ж зерна, посіяні протестантами, дали сходи — вони "проросли" внутрішнім реформуванням православної церкви в Україні. Хоча цю внутрішню реформаційність постійно приглушували, вона, проте, давала про себе знати протягом тривалого часу — аж до середини ХІХ ст. Так чи інакше вона проявлялася в діяльності й творчості представників релігійно-філософської думки XVIII ст. — Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди та інших.

Внутрішня реформаційність українського православ'я була одним з імунітетів, які не давали з'явитися в Україні XVII–XVIII ст. власним опозиційним православ'ю сектам, як це було, наприклад, у Росії.

Лише остаточна русифікація українського православ'я в ХІХ ст., що супроводжувалася, зокрема, усуненням мирян із церковного життя, спричинилася до популяризації в Україні течій пізнього протестантизму, передусім баптизму. Проте, як бачимо, це був протестантизм західного зразка, а не зразка російського. Це опосередковано свідчить, що Реформація в Україні була внутрішнім явищем і загалом відповідала західноєвропейському типу.

Звісно, в нинішніх умовах ми не можемо повернутися на 500 років назад і зреалізувати свій "реформаційний шанс". Зрештою, світ за цей час помітно змінився. Однак до деяких реформаційних цінностей могли б звернутися українські церкви. Це й "жива", а не формалізована релігійність, і шанування книжності, зокрема рідною мовою, і культ праці. Хотілося б, щоб саме на ці моменти українці звернули увагу.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • anatolii 12 декабря, 01:38 Реформація в цілому була спробою церкви не залишитися на узбіччі того шляху, на який задовго до Реформації стала Європа, а саме шляху "от средневековой теоцентричности, основывающейся на понимании Бога как сущности всего бытия, к нынешней антропоценричности (где место Бога как центра Вселенной занял человек)," (ак. Ю. Пивоваров) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валерий Колесник 11 декабря, 08:26 Ложь православной пропаганды Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валерий Колесник 11 декабря, 08:25 Православие – чума России Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.67
EUR 29.50