Ескізи НС

У Донецьку 13 лютого добре знайомі з попередніх атак на місцевий Євромайдан громадяни спортивної зовнішності зірвали зустріч активістів із експертом, лідером руху "Сила людей" Олександром Солонтаєм, що прибув із Києва

Цей інцидент знаменує, що боротьба з інакодумством у столиці Донбасу вийшла на новий рівень. Раніше люди з альтернативною позицією могли постраждати за спробу виголошувати свої погляди публічно й агітувати інших. Тепер координовані владою "тітушки" накривають будь-яку спробу незгодних просто зібратися разом.

У "антимайданних" операцій з'явилися очевидні ознаки чіткої розвідки та планування, відпрацьованої тактики. Активістів вистежили не на публічній акції, а на закритій зустрічі "для своїх", у кафе. Жодних заявок у мерію ніхто не подавав, про зустріч інформували вузьке коло.

Але їх вистежили. Заздалегідь викликали міліцію, яка вишикувалася коридором, щоб пропустити "спортсменів", а потім вивезла у райвідділ… потерпілих. За різними даними, від десятка до шістнадцяти журналістів, студентів, громадських діячів. І вже не зрозуміло, обурюватися з приводу цього чи радіти. Як не кинь, порівняно з альтернативою, тригодинні посиденьки в РВВС - не найгірший варіант.

Давно було помічено, що багато своїх ідейок чинна влада спочатку відпрацьовує в лабораторних умовах на Донеччині, де правлячій команді дозволено багато що і навіть більше. Тільки потім поширює на всю країну. Це визнавалося публічно, і керівництво Донецької області дуже пишалося довіреною честю проведення "пілотних реформ".

Потім про це стали говорити менше, але від практики попереднього експериментального обкатування схем і технологій на малій батьківщині не відмовилися.

Однаковою мірою це стосується і спішної розробки способів закручування гайок. Перспектива запровадження надзвичайного стану досі вважається реальною. І вже сьогодні в Україні є регіон, де НС фактично діє. Явочним порядком і в тестовому режимі.

Великого перебільшення в такому твердженні немає. Що відбувається в умовах надзвичайного стану? Робота незалежних ЗМІ припиняється, вибори не проводяться, управління системою влади передається єдиному центру, виборні інститути перестають функціонувати, мирні збори заборонено.

У Донецькій області вже сьогодні немає незалежних ЗМІ, немає виборів (у класичному розумінні - з рівною конкуренцією і чесним підрахунком голосів), немає вільних у своїй політиці місцевих рад. Віднедавна немає і масових зібрань, крім офіційно схвалених. Той факт, що немає й очевидного суспільного запиту на все це, доводить: стан тут не просто надзвичайний, а катастрофічний.

Гіпотетичні поки що в масштабах країни, але вже реальні в межах одного регіону події дозволяють говорити про можливу методику і тактику придушення громадянського опору. Варіанти вирішення проблем не тільки обговорюються в закритих кабінетах, а й енергійно перевіряються "у полі".

Деякі оптимісти, наприклад, вважали, що для повноцінної диктатури і масштабних репресій стосовно інакодумців у влади немає ресурсів. Насамперед кадрових. Згадані оптимісти оперували при цьому переважно даними про особовий склад силових структур, вважаючи їх основними виконавцями.

Але резерв значно більший, ніж заведено думати. Не можна ігнорувати факту, що в правлячої команди, у якому б вигляді вона не постала - партії, чиновництва, міліції, топ-менеджменту комерційних структур, - є величезна маса добровільних помічників.

Той факт, що помічникам приплачують за "правильну" позицію, аж ніяк не скасовує їхньої ідейності. Це просто особливості місцевої політичної культури: в Донецьку ідея, не підкріплена баблом, всерйоз не сприймається. Між рядками: до речі, обсяги чорної готівки, що викидаються на "хіві", наочно свідчать про "успіхи" боротьби з тіньовою економікою.

Тому не слід плекати марних надій. У разі реального запровадження НС або іншого "особливого режиму" буде кому патрулювати вулиці і стежити за дотриманням комендантської години, розганяти несанкціоновані мітинги, відловлювати незадоволених. Знайдуться люди, які не захочуть ні форми, ні статуту, а тільки таку-сяку ксиву, дрібну банкноту в долоньку і дозвіл "бити фашистів". Вони самі просять: "Янукович, дай наказ!". Цю фразу вони пишуть на своїх транспарантах і скандують на своїх мітингах.

До послуг організаторів антимайданів добровольці з різним функціоналом. Для масовки під час демонстрацій лояльності - бюджетники й шахтарі. Для оборони від міфічних "бойовиків" - заздалегідь підгодовані козаки, афганці та інші громадські формування, які отримали легальний статус дружинників. Для темних завдань - "особи спортивної національності", як прозвали їх у Донецьку.

Увесь цей контингент укупі з цілком підпорядкованим бюрократичним апаратом може бути використаний для:

- пресингу. Постійного йі цілодобового. Місцеві активісти вже багато тижнів бачать одних і тих самих хлопців, які регулярно нападають на акції Євромайдану. Можна припускати, що те ж саме відбуватиметься, коли великий Майдан розійдеться. Спокою нікому не дадуть, за кожною групою активістів буде закріплено летючий загін "хунвейбінів". Одна річ- відбити атаку на барикади і серед своїх бойових товаришів чекати наступної. Зовсім інша - постійне вимотуюче очікування удару звідки-завгодно;

- точкового терору. Щонайменше, троє донецьких активістів були змушені ховатися через погрози. Місцеві "ультрас", заявивши про підтримку Євромайдану, наступного ранку були викликані до міліції по одному для профілактичних бесід (включно з тими, хто давно відійшов від справ);

- превентивного припинення будь-яких масових акцій проти чинної влади. З цього ми розпочали - активістів вистежують ще на етапі обговорення планів. Додамо тільки, що цьому передувала публікація в Мережі поіменних списків з адресами і паспортними даними: мовляв, Старший Брат пильнує, тож ви тут не балуйтеся. У Донецьку нічого не відбувається не тому, що тут мало незгодних з нинішньою політикою. Незгодних багато, готових відверто про це заявити - значно менше. Але головне полягає в тому, що протестні наміри "збивають на зльоті";

- реалізації концепції "вовчого білета". Будь-який нонконформіст може несподівано виявити, що йому в цьому регіоні більше не дадуть спокійно жити й працювати. Скажімо, у редакції сайту "Новости Донбасса", яка найповніше висвітлювала події, пов'язані з Євромайданом, тепер немає офісу: договір оренди приміщення розірвано без попередження. З Донецького національного університету виселили Центр політологічних досліджень, перед тим написавши на дверях аудиторії, відведеної центру, "американські холуї". Лікар швидкої допомоги Михайло Сиротенко ледве не втратив роботу за "неправильний" статус у соціальних мережах і спроби організувати збір медикаментів для медичної служби Майдану.

До цього слід додати сприяння офіційних органів влади (хтось злив для публікації картотеки, правда?), цензуру в ЗМІ (події спотворюються і замовчуються), агресивну пропаганду (багатонаціональний Донбас, що звик пишатися своєю терпимістю, нині культивує ксенофобію 999-ї проби).

Загалом, перипетії навколо донецького Євромайдану однозначно підтверджують: тактика боротьби з малими групами незадоволених відпрацьована досконало. Правда, події в Києві свідчать, що ці методи, на щастя, не працюють проти по-справжньому масових рухів.