Конституційна афера

Микола Мельник 14 лютого 2014, 21:48
фото

Читайте також

Головним виходом з нинішньої кризової ситуації в країні називають "повернення до Конституції 2004 р.". По суті, йдеться про відновлення розподілу владних повноважень між президентом, парламентом та урядом, що існував на момент президентських виборів 2010 р. Безперечно, в такому збалансуванні влади є сенс, оскільки саме через надмірну концентрацію влади в руках президента та неконтрольоване її використання виникла нинішня суспільно-політична криза. Якщо цього не зробити найближчим часом, то наслідки для України можуть бути катастрофічними. Вони вже є надзвичайно трагічними. 

Процес концентрації влади команда президента В.Януковича здійснювала цілеспрямовано, системно і з використанням формально легальних форм і засобів. Ключовим у цьому процесі стала зміна тексту Конституції України у 2010 р. 

Відбулася вона вочевидь не в конституційний спосіб — зокрема без участі парламенту, яка в процесі зміни Основного Закону є обов'язковою. Поява 2010 р. "нової" редакції Конституції стала наслідком лише рішення Конституційного суду (КС) від 30 вересня 2010 р. та низки організаційних дій. 

Їх аналіз дає змогу дійти висновку, що в 2010 р. жодної юридичної зміни Конституції не відбулося, а мала місце лише технічна заміна тексту Конституції, зроблена невстановленими суб'єктами. Фактично йдеться про добре продуману, сплановану і реалізовану на найвищому державному рівні грандіозну конституційну аферу. 

Правова нікчемність
рішення КС 

Рішення від 30 вересня 2010 р. №20-рп КС ухвалив за поданням 252 народних депутатів, які посилалися на те, що під час розгляду та ухвалення 8 грудня 2004 р. Закону про внесення змін до Конституції (далі — Закон №2222) було порушено встановлену Конституцією процедуру. А тому цей Закон просили визнати неконституційним. КС погодився з таким твердженням і задовольнив прохання суб'єкта конституційного подання, ухваливши унікальне за змістом і наслідками рішення.

У його мотивувальній частині КС зазначив, що визнання неконституційним Закону №2222 "означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України". Таким чином він винайшов новий, не передбачений Конституцією, спосіб її зміни — шляхом "відновлення дії попередньої редакції норм Конституції". 

Водночас у резолютивній частині рішення КС жодним словом не згадав про таке "відновлення". Натомість він: 

1) визнав неконституційним Закон №2222; 

2) констатував, що Закон №2222 втрачає чинність з дня ухвалення рішення КС;

3) зобов'язав органи державної влади невідкладно виконати це рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції 1996 р. у редакції, що діяла до внесення до неї змін Законом №2222.

Очевидно, що, ухвалюючи це рішення, КС вдався до підміни понять, а точніше — підміни нормативно-правових актів різної юридичної сили. Предметом своєї оцінки він зробив Закон про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 р., хоча цей закон вичерпав свою дію ще у 2005–2006 рр. Передбачені ним положення тоді ж стали органічною частиною Конституції (її "тілом") і діяли вже як її положення. На їх основі здійснювалась організація державної влади, формувався уряд, реалізовувалися повноваження президента і парламенту, проводилися вибори; вони стали основою найрізноманітніших правовідносин. На ці конституційні положення неодноразово у своїх рішеннях посилався і КС. Тобто, у 2010 р. КС "мав справу" безпосередньо з Конституцією, і його рішення стосувалося положень не "звичайного", а Основного Закону. Про це у своїх окремих думках наголошували судді КС П.Стецюк і В.Шишкін.

Більше того, за два роки до цього КС уже розглядав це саме питання і висловив абсолютно протилежну позицію. 5 лютого 2008 р. він прийняв Ухвалу №6-у, якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції Закону №2222. У цьому поданні депутати (так само як і їхні колеги у 2010 р.) зазначали, що під час ухвалення вказаного Закону парламент порушив конституційну процедуру внесення змін до Конституції. 

Але тоді КС навіть не відкрив провадження за цим поданням, вказавши на його невідповідність вимогам Конституції та закону "Про Конституційний Суд України". Обґрунтовуючи своє рішення, КС тоді зазначив, що "положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід'ємною складовою Конституції України — окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності законом №2222-IV його положення, оскаржені суб'єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої
28 червня 1996 року…
яка діє в редакції Закону №2222-IV" (виділено мною. — М.М.). 

У 2010 р. КС, проігнорувавши власну правову позицію, виходив уже з того, що Конституція існує сама по собі, а Закон №2222 про внесення змін до неї — сам по собі. Але ж за цей час не змінилися ні конституційні засади внесення змін до Основного Закону, ні конституційне регулювання повноважень КС.

Правда, КС сам (рішенням від 26 червня 2008 р. №13-рп) збільшив обсяг своїх повноважень і поширив свою юрисдикцію на вирішення "питання щодо конституційності законів про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності". Але таке надання самому собі повноважень не можна визнати конституційним, оскільки Конституція не наділяє КС таким повноваженням. Ст. 152 Конституції передбачає, що до повноважень КС належить "вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України". 

Навіть узявши до уваги це розширення власних повноважень, КС не мав права "торкатися" Конституції. Оскільки правовий зв'язок між законом про внесення змін до Конституції і самою Конституцією розірвався в момент набрання чинності вказаним законом, коли його положення були імплементовані в Конституцію і стали її частиною.

Абсолютно очевидно, що на відповідність Конституції не може бути оцінена сама Конституція. Бо це було б юридичним абсурдом. Ухваливши 30 вересня 2010 р. вказане рішення, КС перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію — замість охороняти Конституцію вдався до її ревізії. Він перебрав на себе функції законодавця — Верховної Ради. У своєму висновку від 17 грудня 2010 р. щодо вказаного рішення КС Венеціанська комісія коректно зазначила, що "суди як державні органи не можуть ставити себе вище за конституційного законодавця, який діє як конституційна влада".

З огляду на це, рішення КС від 30 вересня 2010 р. слід визнати юридично нікчемним. Тобто таким, що апріорі не могло породити жодних правових наслідків у частині зміни Конституції. 

Однак після цього рішення фактична зміна тексту Конституції стала реальністю. Щоб пояснити цей феномен, необхідно з'ясувати, хто і як здійснив коригування тексту чинної на той час Конституції. 

Зміна Конституції
чи шахрайство?

Домінуючою є точка зору, що це зробив КС. Насправді, як видно з його рішення, КС не ухвалював рішення про зміну Конституції. Застосована ним юридична казуїстика і підміна понять були спрямовані на створення враження зміни Основного Закону, на уявну зміну Конституції. Власне, це був максимум того, що КС міг зробити для досягнення кінцевої мети, дотримуючись хоч якоїсь "правової пристойності". Адже пряма вказівка у рішенні на те, що КС змінює Конституцію, з усією очевидністю свідчила б про його відверте свавілля. 

Але того, що зробив КС, було достатньо, щоб уже наступного дня після його рішення в Україні з'явилася "нова" Конституція. 1 жовтня 2010 р. її текст був опублікований у спецвипуску бюлетеня "Офіційний вісник України" (далі — "Вісник"). Хоча відповідно до ст. 139 Закону "Про Регламент Верховної Ради України" офіційною вважається публікація нових законів в інших виданнях — у газеті "Голос України" та "Відомостях Верховної Ради України". 

Треба розуміти, що публікація тексту нормативно-правового акта, з одного боку, є технічним питанням, з іншого — має принципово важливе юридичне значення — адже лише після офіційного оприлюднення цей акт набуває чинності. Процедура офіційного оприлюднення у 2010 р. "нового" тексту Конституції заслуговує на особливу увагу, бо саме в ній криється ще один ключовий момент конституційної афери.

Детальне з'ясування цього питання дає змогу дійти висновку про те, що вказане рішення КС виконало роль юридичної ширми та штучної правової підстави для "ручної" заміни тексту Конституції. По суті ж, справу зробили невідомі "технарі", які здійснили змістовне редагування тексту Конституції та надали йому статус "автентичного" — тобто оригінального, першоджерельного. На обкладинці "Вісника" так і сказано, що тексти, надруковані в ньому, "автентичні нормативно-правовим актам".

Відразу впадає в око оригінальна форма й послідовність подачі матеріалу у вказаному "Віснику": спочатку подається текст рішення КС від 30 вересня 2010 р., а відразу за ним — повний текст Конституції України без жодних вказівок на зміну редакції певних її положень, втрату чинності певними нормами тощо (як це має бути в офіційних виданнях законів). Лише в кінці тексту Конституції міститься припис: "Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року". Саме така подача матеріалу, судячи з усього, мала переконати в тому, що, по-перше, Конституцію змінив конституційний орган — КС, по-друге, оприлюднено оригінальний новий текст Конституції. 

Але звідки до "Вісника" потрапив оригінальний текст "нової" Конституції і на якій підставі його було опубліковано? Питання закономірне і принципово важливе, оскільки йдеться про текст Конституції держави, документа, який становить основу для всього законодавства, для всього суспільного життя. 

Народний депутат В.Карпунцов у грудні 2013 р. направив депутатське звернення гендиректору ДП "Українська правова інформація" (воно разом із Мін'юстом є засновником "Вісника") і попросив надати інформацію з відповідними копіями документів, з яких би випливало, за зверненням якого суб'єкта владних повноважень, хто і на якій підставі ухвалив рішення про оприлюднення у "Віснику" тексту Конституції в редакції 1996 р.

Однак повної та вичерпної відповіді В.Карпунцов на звернення не отримав. У своєму листі (від 9 січня 2014 р.) гендиректор вказаного ДП С.Кравченко зазначив: "усі питання, що виникають з приводу розміщення матеріалів в "Офіційному віснику України", врегульовуються наказами Міністерства юстиції України та рішеннями Редакційної ради". У доповненні до цього листа (від 14 січня 2014 р.) він вирішив провести народному депутату детальний "лікнеп" щодо порядку оприлюднення нормативно-правових актів, але при цьому розкрив декілька дуже цікавих моментів. 

Перший — що рішення Конституційного суду для опублікування у "Віснику" надаються Мін'юсту секретаріатом КС. Другий, і це головне, — що "текст Конституції України відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 приведено в контрольний стан (виділено мною. — М.М.) та опубліковано в "Офіційному віснику України" від 01 жовтня
2010 року №72/1, ст. 2598)". 

Отже, з відповіді випливає, що якщо текст рішення КС іще міг бути наданий "Віснику" секретаріатом КС, то текст "нової" Конституції з'явився… нізвідки і ні від кого. Його просто "привели в контрольний стан" і опублікували. Але що це означає, "привести Конституцію в контрольний стан"? Хто, де і у відповідність до якого оригінального тексту приводив Основний Закон держави — КС, його секретаріат, Мін'юст, адміністрація президента, апарат ВР? Можливо, це зробила редакційна колегія "Вісника", яку на той час очолював міністр О.Лавринович і до складу якої входили згаданий
С.Кравченко та заступники міністра юстиції (у т.ч. нинішній Уповноважений ВР з прав людини В.Лутковська)? Чи, може, цю конституційну місію виконав верстальник-макетувальник, який готував макет цього "Вісника"?

У будь-якому разі можна стверджувати, що заміна тексту Конституції у 2010 р. відбулася в неконституційний спосіб і неповноважним суб'єктом

Після офіційного оприлюднення тексту "нової" Конституції органи державної влади, в т.ч. парламент, почали виконувати рішення КС про приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції 1996 р. А потім — втілювати їх у життя з відомими всьому світу наслідками. 

Примітно те, що сьогодні на сайті ВР є вказівка на два джерела офіційного оприлюднення Конституції — "Відомості Верховної Ради" (1996 р., №30) і вказаний спецвипуск "Вісника" (2010 р., №72/1). Тобто один і той самий текст Конституції офіційно оприлюднено двічі — з різницею у чотирнадцять років, що є нонсенсом. При цьому у першому випадку оприлюднено текст, схвалений парламентом і підписаний президентом, у другому — результат "приведення у контрольний стан" невідомо чого і невідомо ким. Не буде дивним, якщо ніхто і ніколи не знайде оригіналу "оновленої" у 2010 р. Конституції, який згідно зі ст. 139 Закону про Регламент ВР має зберігатися в апараті парламенту.

Що ж то було?

Якщо оцінювати факти строго з правового погляду, то жодних змін Конституції у 2010 р. не відбулося. Насправді, шляхом шахрайських маніпуляцій було заблоковано дію справжньої Конституції і "запущено в дію" сфальсифікований текст Основного Закону. 

Це дає підстави констатувати, що в 2010 р. стався конституційний переворот — неконституційне захоплення державної влади, її узурпація. У неконституційний спосіб було змінено конституційний лад, у т.ч. форму державного правління та політичний режим. "Поховано" конституційні принципи народного суверенітету, верховенства права і поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Фактично всю повноту влади сконцентрували в руках президента. Відбулася майже повна правова делегітимізація державної влади, її вихід з-під контролю суспільства і вивищення над народом.

Нинішня кризова ситуація в Україні є прямим наслідком тих антиконституційних і антидемократичних процесів, які відбулися на базі "відновленої" Конституції і характеризувалися: зухвалим свавіллям і безвідповідальністю (безкарністю) влади; масовими порушеннями прав і свобод людини; унеможливленням захисту прав людини з допомогою відповідних державних інституцій (правоохоронної та судової систем); позбавленням права народу на формування (зміну) влади в традиційно легітимний спосіб — шляхом вільних і чесних виборів. 

Доведений владою до стану крайньої необхідності та необхідної оборони, народ скористався своїм природним (передбаченим Загальною декларацією прав людини та Конституцією України) правом на спротив диктатурі і гнобленню. Влада вдалася до жорстокого придушення такої спроби. 

Вихід із ситуації

Перше і головне, що має бути зроблено, — відновлено конституційний лад. Для цього не потрібно жодних конституційних змін і не потрібно навіть "повертатися до Конституції 2004 р.": попри формальну наявність вказаного рішення КС і фізичне існування тексту Конституції в редакції 1996 р., на сьогодні чинною (справжньою) є Конституція в редакції 2004 р. Необхідно лише забезпечити її дію — визнати її чинність як юридичний факт. 

З правового погляду це не є проблемою і може бути швидко вирішено шляхом ухвалення Верховною Радою постанови, яка б указувала на те, що: 1) рішення КС від 30 вересня 2010 р. було ухвалене з явним перевищенням повноважень, а тому є юридично нікчемним; 2) публікація тексту Конституції в редакції 1996 р. у спецвипуску "Вісника" була безпідставною і не має жодних юридичних наслідків; 3) в Україні діє Конституція в редакції 2004 р. 

Після цього у відповідність до Конституції 2004 р. має бути приведено все вітчизняне законодавство, а головне — діяльність влади і все суспільне життя.

Основна проблема полягає в політичному аспекті, який давно в нашій країні превалює над правом, а саме — у визнанні факту чинності Конституції 2004 р. президентом і його командою. Адже не для того "бралася" влада, щоб від неї так легко відмовлятися. З огляду на це, вказана постанова ВР може не тільки не "спрацювати", а й послужити поштовхом до нової ескалації протистояння між владою і народом. Але це вже питання політичної та юридичної відповідальності керівництва держави.

Замість невідкладного відновлення в країні конституційного ладу шляхом забезпечення дії чинної Конституції 2004 р. дехто пропонує вже сьогодні розпочати широкомасштабну конституційну реформу з підготовки нової редакції Основного Закону. На моє глибоке переконання, це патовий шлях, який полягатиме в заговорюванні проблеми, у відході від усунення справжніх причин нинішньої кризи. Це те, що дозволить нинішній владі зберегтися, перегрупуватися і продовжити свою діяльність у відомому напрямі і відомими методами. 

Тому забезпечення дії Конституції 2004 р. — це те, що має бути зроблено неодмінно й невідкладно. Одночасно у парламенті доцільно створити Тимчасову слідчу комісію, яка б встановила всі обставини конституційної афери 2010 р. — виявила її суть і "вивела на світло" її авторів, які сьогодні активно продовжують свою діяльність, спрямовану на забезпечення встановленого ними у 2010 р. "конституційного ладу". 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
7 коментарів
  • 9875 19 февраля, 18:44 Не все написанное "отечественной юриспруденцией" впустую потраченная бумага. Надо только уметь находить грамотные статьи, ибо как сказал Маркс, никогда и никому невежество еще не приносило пользы. Н.Мельник прав только в том, что решение КС принято с превышением полномочий. А его проект "быстрого решения" проблемы - та же правовая афера. У Верховной Рады нет полномочий оценивать, а тем более отменять даже идиотские решения КС. Такая у нас к сожалению Конституция. Ее должны писать профессионалы и не за один месяц, а не дилетанты за два-три дня, да и принимать должна не Верховная Рада, которая сочиняет конституцию каждый раз под себя, "бодаясь" с президентами, а специальный орган учредительной власти (Конституционное собрание или что-то подобное). И, конечно, власть не должна плевать на закон. А для этого нужен контроль народа за властью не раз в черыре года, а постоянный, через иную систему организации власти. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Konstanzhoglo 19 февраля, 08:09 С правовой точки зрения это не является проблемой и может быть быстро решено путем принятия Верховной Радой постановления, которое бы указывало на то, что: 1) решение КС от 30 сентября 2010 г. было принято с явным превышением полномочий и поэтому является юридически никчемным; 2) публикация текста Конституции в редакции 1996 г. в спецвыпуске "Вісника" была необоснованной и не имеет никаких юридических последствий; 3) в Украине действует Конституция в редакции 2004 г. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- с правовой точки зрения автор чухню написал. "Подробное выяснение этого вопроса позволяет сделать вывод о том, что указанное решение КС исполнило роль юридической ширмы и искусственного правового основания для "ручной" замены текста Конституции." -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- поверхностное выяснение вышеприведенного абзаца позволяет сделать вывод, что автор не юрист, а журналоламер. Встречаю по жизни подобных недоумков. Один из них в разговоре, о том, что Верховным Судом было принято такое-то и такое-то решение, заявил в ответ, что это решение незаконно. Точка.;) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • 0600 16 февраля, 00:31 Миколі Мельнику - РЕСПЕКТ !!! як завжди: чітко, влучно та аргументовано!!! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • vadimpetr 15 февраля, 18:57 Юристи дивляться в закони, а януковичи їх не читають. Якось видається, що не залежить чин влади від того, що десь записано. Органічно й невимушено плюють вони на закон. І для чого тоді перейматись? Самому якось сумно, але відчуття таке, що Конституція, її текст, її особливості в побудові-вони важливі лише в сенсі науковому, а не практичному. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Nicksaf 15 февраля, 11:01 К ego60490: Тогда головою ВР був Мороз. Он много раз в разных ток шоу говорил, что никакого нарушения регламента ВР тогда не было при принятии Закона №2222. И добавлял дальше, что надо расширять самоврядування. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ego60490 15 февраля, 00:01 Каким образом при принятии Закона №2222 была нарушена установленная Конституцией процедура? Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
Киев 20 °C
Курс валют
USD 25.14
EUR 28.07