ПЛЯМИ НА БіЛОМУ ХАЛАТі

Жанна Попович 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

Мабуть, у трьох лікарів, про яких тут піде мова, своя особлива домовленість з Гіппократом і клятву медиків вони давали, крадькома склавши пальці у певну конфігурацію. Як же інакше пояснити вчинок Богдана Кучера, Віталія Черепенка, Ігоря Дрепка, котрі не тільки не виконали свого професійного обов’язку, а особливо й не старалися допомогти пацієнтові, і пізніше, на суді, намагалися довести зворотне? Намагаючись зішкребти невидимі плями крові, лікарі заплутувалися все більше...

Цій історії вже більше року, але, слідуючи вказівкам із згаданої клятви Гіппократа: «утримуючись від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості», усім, хто стежив за розслідуванням, довелося терпляче очікувати проходження касаційних інстанцій і винесення судом остаточного рішення.

Понеділок 24 травня 1999 р. почався для сім’ї Саган як завжди: у селі, особливо влітку, не буває ні вихідних, ні свят — лише будні. Батьки пішли на город, взявши із собою старшу дочку. 9-річний Віталій і 14-річна Лариса залишалися вдома самі. Спочатку хлопчик грався із сусідською дівчинкою, а ввечері прийшов додому, надягнув рукавиці і, включивши електричну січкарню, почав різати кропиву для корови. І раптом — один незграбний рух — і рукавицю затягло всередину січкарні. Поки, почувши несамовиті крики, прибігли дорослі, сестра встигла міцно перев’язати зім’яту по лікоть ліву руку брата. Хтось побіг за батьками, хтось — до сусіди, власника «Жигулів». Потрібно було негайно доставити хлопчика до Почаєвської районної лікарні, що в 10 км від села Крутнев Кременецького району Тернопільської області. Згодом стане зрозуміло, що односельці, сусіди, знайомі діяли, на подив, чітко і злагоджено, не згаявши жодної хвилини.

ХЛОПЧИК СТіКАВ КРОВ’Ю — ЛіКАРі РАДИЛИСЯ

Відповідно до запису в книзі реєстрації приймального покою Почаєвської лікарні Віталія Сагана доставили о 20 годині 10 хвилин. Черговий хірург Богдан Кучер оглянув рану, ввів новокаїн і наклав джгут. Зауважимо, що з перших кроків хворого по даному лікувальному закладу починаються незрозумілі неузгодження та затримки. Приміром, шприц і ліки для знеболювання батько хлопчика змушений був спішно купувати в розташованій поруч аптеці. У самій лікарні для подібних екстрених випадків безкоштовно могли запропонувати лише джгут.

Кровотеча не припинялася. Викликали завідувача хірургії Віталія Черепенка. Оглянувши постраждалого, він замінив джгут марлевою пов’язкою. Але повністю зупинити кровотечу не вдалося. На захист професійної честі лікарів, слід зазначити: під час слухання в суді медсестра Надія Тивонюк, яка чергувала 24-го, стверджувала, що вона приготувала операційну, але в останній момент, порадившись між собою, хірурги вирішили відвезти маленького пацієнта до Кременецької райлікарні, що, мовляв, краще обладнана. Про це, мов, говорить четвертий пункт наказу головлікаря Почаєвської лікарні від 15 листопада 1994 р., що наказує госпіталізувати дітей віком до 14 років із важкими захворюваннями до Кременецької ЦРЛ. Про цей пункт говорили хірурги в суді, мабуть, забувши про пункт п’ятий того ж документа, в якому зазначено, що в екстремальній ситуації треба провести консультацію з районним фахівцем і за його рекомендаціями приймати остаточне рішення.

Нині можна припустити, що хірурги просто не були впевнені у власних силах. Убитим горем, змученим батькам повідомляють, що хлопчика необхідно відвезти до Кременецька, де на нього вже очікує лікар. Проте ні машини «швидкої допомоги», ні бензину немає, транспорт потрібно шукати самим. Батько Дмитра кидається до жалісливого сусіди, який терпляче чекає і переживає разом із рідними. Той беззаперечно погоджується, відмахнувшись від запропонованих грошей.

Створюється враження, що самі лікарі зволікали час, у глибині душі сподіваючись, що все вирішиться саме собою. Готові до від’їзду, батьки і хлопчик ще майже 20 хвилин очікують, поки збереться анестезіолог і реаніматолог Ігор Дрепко, відряджений супроводжувати хворого.

Оцінкою «першої допомоги» медиків надалі став висновок Кременецького районного суду: «лікарі рану дитині не промили, кровотечу не зупинили, кров’яний тиск не виміряли, заходи для переливання і відновлення втраченої хлопчиком крові не провели». Зі слів уже згаданої медсестри Тивонюк, ще в Почаєві стан хворого погіршувався буквально на очах: рефлекси і реакція почали притуплятися, сповільнилася мова. Люди в білих халатах не могли цього не помітити, однак, замість того, щоб покласти Віталіка під крапельницю і влити фізрозчин, його відправляють до іншої лікарні, що розташована на відстані 10 кілометрів.

ЛЕГКОВИК — НЕ КАРЕТА «ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ»

Саме так заявив матері анестезіолог Дрепко, коли жінка молила зробити що- небудь. Дитина, яка і так дивилася байдуже у вікно, усе частіше почала позіхати, очі помутнішали. Кровотеча посилювалася, кров уже стікала по одягу, створюючи під ногами калюжу. Не спромігшись навіть оглянутися з переднього сидіння, анестезіолог спокійно сказав: «Так і повинно бути, це виходить новокаїн». Під час судового розгляду лікар пояснив свою поведінку тим, що в легковику не було відповідних умов і апаратури для надання допомоги. Виходячи з поведінки лікаря, для нього основним було доставити пацієнта живим. І тільки. Тим часом, за свідченням усе тієї ж медсестри Тивонюк, вона дала в дорогу перев’язувальний матеріал і деякі медикаменти.

На відміну від колег, хірурги Кременецької райлікарні уважно оглянули пацієнта і, переконавшись, що він знаходиться в критичному стані, вирішили негайно оперувати. Але через 10 хвилин після операції Віталій Саган помер.

За висновком судово-медичної експертизи №229, «медична допомога В.Д.Сагану була зроблена некваліфіковано і не в повному обсязі. За умов хірургічного стаціонару Почаєвської райлікарні лікарі зобов’язані були вжити всіх заходів для повного припинення кровотечі на ампутованій кінцівці (перев’язати крупні судини або накласти на них затискачі) і негайно почати заходи щодо поповнення втраченої дитиною крові (переливання крові, кровозамінників, плазми), що не було зроблено. Це призвело до рецидиву кровотечі під час транспортування дитини з Почаєва до Кременця і погіршення його стану внаслідок розвитку важкого геморрагічного шоку».

Тобто смерть наступила не через тяжку травму, а через елементарні порушення, вірніше, через бездіяльність хірургів. Лікарі не намагалися зробити все від них залежне для спасіння дитини. Більш того, пізніше з’ясувалося, що записи, зроблені в Почаєві, не відповідають дійсності.

БЕЗВИННО ВИНУВАТі?

Наскільки неадекватно ситуації проявила себе трійця псевдорятувальників 24 травня 1999 р., настільки ж самовпевнено повели вони себе під час розгляду справи.

Смерть дитини — це не тільки трагедія, але й НП для всієї області. Розслідуванням зайнялася Кременецька райпрокуратура, але батьки Віталіка, запідозривши, що справу можуть покласти під сукно, звернулися до обласної прокуратуру. Щодо лікарів Б.Кучера і В.Черепенка порушено кримінальну справу за статтею, що передбачає відповідальність за ненадання допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані. Незабаром обвинувачення було пред’явлено також І.Дрепку. Обидві комісії, що проводили експертизи по справі: судово- медична і кваліфікаційно-експертна комісія управління охорони здоров’я облдержадміністрації, прийшли до аналогічних висновків. Але якщо з рішенням адміністрації понизити їх у категорії винні беззаперечно погодилися, то після рішення суду всі хірурги подали касаційні скарги. Вони наполягали на тому, що хлопчик був транспортабельний, загальний стан його був задовільним, та й, зрештою, у своїй лікарні лікарі зробили все, що змогли. Судова колегія Тернопільського облсуду була невблаганна й їхні скарги не задовільнила.

P. S. Підсудні отримали по два роки позбавлення волі, але, потрапивши під чинність Закону «Про амністію», були відпущені й повернулися працювати до лікарні.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56