ПРОЕКТУ СПРАВДІ НОВОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ НА РОЗГЛЯДІ НЕМАЄ, СТВЕРДЖУЄ ГОЛОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Посадові особи, які так чи інакше причетні до процесу, названого «реформуванням судової системи», привселюдно часто вживають у даному контексті слово «компроміс» і висловлюють упевненість у тому, що він буде знайдений. Але далеко не поодинокі сутички представників різних гілок влади з цього приводу залишають усе менше надій саме на компроміс, що передбачає, як відомо, угоду на основі взаємних поступок. Розраховувати на поступки не доводиться: тут ніхто нічого просто так не віддасть і ніхто нічого просто так не отримає. Тому мова йтиме, швидше, про перемогу чи поразку. Це більш ніж сер-йозна боротьба за реальну владу, в якій ніякі зусилля не можуть вважатися надмірними.

В історії цієї боротьби багато непорозумінь і навіть конфузів. А як же інакше назвати заяву представника виконавчої влади, який повелів судам ухвалювати правильні рішення під загрозою невиплати зарплат? Або твердження, що судді хочуть «занадто багато» незалежності? Що ж до позиції першої особи держави, то в тих, хто стежить за виступами Президента, уже могло скластися більш-менш чітке уявлення про його погляд на судову владу взагалі й проблему її реформування зокрема.

З огляду на вищевикладене, «ДТ» спробує з’ясувати в причетних і компетентних осіб, що принесе всім нам ухвалення закону «Про судоустрій».

Сьогодні розповісти про своє бачення проблеми погодився голова Верховного суду України Віталій БОЙКО:

— Сказати, що реформа судової системи назріла, означає не сказати нічого. Тут ми, як кажуть ша-хісти, потрапили в цейтнот. У нас катастрофічно не вистачає часу для того, щоб привести судову систему у відповідність до вимог Конституції, перехідні положення якої передбачають на це п’ять років. Ми ж протягом чотирьох з гаком років ведемо дискусії й баталії, але фактично до реформи судової системи ще не приступили. Тож сьогодні вона діє в рамках положень, сформованих в період існування колишнього СРСР, тобто командно-адміністративної системи. Як юриста, як дійову особу тієї командно-адміністративної системи, мене турбує, що деякі її традиції тепер хочуть перетягти і до судової системи нової України. Як завжди, під прогресивними гаслами.

Я не знаю інших питань, з яких було б стільки найрізнома-нітніших законопроектів — щодо судоустрою їх уже близько десятка. Втім, я не можу сказати, що сьогодні є прийняті до розгляду проекти, які передбачали б побудову нової судової системи.

Спочатку за основу було прийнято два законопроекти, потім з них зроблено один, і його прийнято в другому читанні. Згодом проект, вже поданий від імені комітету Верховної Ради України, визнали неприйнятним через те, що нібито він багато в чому суперечить Конституції. Потім був розроблений законопроект співробітниками Мін’юсту. Його внесли в порядку законодавчої ініціативи народні депутати Гавриш, Задорожній, Бандурка й нібито Ківалов. Нібито, тому що його підпису я не бачив. Цей законопроект також не прийнятий у першому читанні. Взагалі сьогодні законопроектів, які перебували б, скажемо так, впритул до розгляду Верховною Радою, немає.

Безперечно, останній законопроект, який вважається поданий народними депутатами Гавришем і Задорожнім, багато в чому може бути прийнятним. Він повторює ті положення, які раніше були в проектах, але все-таки багато його позицій мені просто незрозумілі. І якщо побудувати судову систему за останнім законопроектом, який голосувався, то вона не спрацює.

— Як ви вважаєте, чим все-таки закінчиться вся ця епопея з нескінченними узгодженнями?

— Безперечно, є сподівання на те, що наші політики і, в першу чергу, народні депутати, глибше дивитимуться в суть тих законопроектів, які вони приймають. Але мене турбує ось що. У мене склалося враження, що десь 80% депутатів при голосуванні не мають уявлення про суть закону. Ну, скажемо м’якше, вони зазвичай слабо орієнтуються в тому законодавчому акті, за який голосують. Боюсь, щоб така сама доля не спіткала і закон «Про судоустрій». Деякі окремі прогалини проекта, що здатні призвести до негативних моментів, коли судова система вже почне працювати на основі цього закону, можуть не побачити навіть фахівці. А якщо народні депутати не звернуть уваги на очевидні речі — приміром, бажання заполітизувати цей судовий орган, скажімо, надати можливість підбору суддівських кадрів до Верховного суду відповідно до політичних уподобань, — наслідки нескладно передбачити.

Наприклад, Мін’юст пропонує, щоб Президент України призначав на посаду судді Верховного суду навіть ту особу, яка ніколи не працювала суддею. Це вже буде шпаринка, яка дасть змогу призначити людину відповідно до політичних уподобань, а не виходячи з персонального підходу, оцінки професіоналізму й досвіду. Хоча і передбачається, що рівень підготовки претендентів перевірятиме кваліфікаційна комісія.

З іншого боку, пропонується лишити тільки одну кваліфікаційну комісію, а кількість суддів у ній зменшити, водночас із зростанням кількості представників Президента, Мін’юсту, Уповноваженого ВР з прав людини. Пропонується, щоб голова Верховного суду був непричетним до формування вищого судового органу. Отже, створюється можливість для поповнення Верховного суду України непрофесіоналами. А якщо і професіоналами, то, скажемо так, з політичним підтекстом. І якщо це є нормою для Конституційного суду, що формується з представників різних гілок влади, то для Верховного суду підбір кадрів, виходячи з політичних міркувань, може призвести до негативних наслідків під час розгляду конкретних судових справ і навіть до конфліктів. Це лише один момент, що ілюструє, як складно сподіватися, що буде ухвалено прийнятний законопроект. Звісно, ми роз’яснюватимемо свої позиції народним депутатам, проте я не певен, що багато з них захочуть заглиблюватися в суть.

— Якщо вдатися до шахової термінології, з якої ми почали, то, зважаючи, зокрема, на позицію народних депутатів, чи не є ситуація з прийняттям законопроекту патовою?

— Гадаю, що здоровий глузд переможе. Якщо, звісно, відкинути намагання декого, хто відносить себе до нової генерації юристів, бути піонерами в реформуванні судової системи. Так от з приводу тієї нової генерації. Я бачу тих юристів-політиків, які ще вчора були гарними бізнесменами і я не певен, що і сьогодні вони не є ними. Ці юристи від політики зараховують себе до нової генерації, але їхні пропозиції зводяться до простого, формального реформування судової системи. На перший погляд воно є реформуванням, але якщо замислитись, як спрацює створена на таких засадах судова система, зрозуміло, що сама глибинна суть цієї реформи їх не обходить.

Коли ми вносимо пропозиції, то аналізуємо всі аспекти, в тому числі — кількість судових справ. Ми аналізуємо всі можливі тенденції у судочинстві. Щоб не було такого, як із законодавчо передбаченою фіксацією судового процесу технічними засобами. Ніде, крім Верховного суду, цього не робиться, бо немає такої фінансової можливості. Тому всі ці пропозиції, в тому числі, щодо створення нових судів, додаткових судів на рівні областей — це спокусливо, але нам не по кишені, це можна передбачити хіба що на майбутнє.

— З якими позиціями останнього законопроекту ви категорично не погоджуєтеся?

— По-перше, в останніх законопроектах передбачається створення вищих судів по напрямках права — вищий кримінальний, цивільний, адміністративний і арбітражний суд. На нашу думку, така судова система суперечитиме Конституції, що передбачає створення вищих судів тільки в системі спеціалізованих судів. Якщо вважати, як це передбачено в проекті, що всі суди є спе-ціалізованими, то це може призвести до проблем, пов’язаних з формуванням судів, бо для того, щоб брати участь в здійсненні правосуддя у спеціалізованих судах, необов’язково мати вищу юридичну освіту. Крім того, розглядати справу не можна буде одноосібно, а тільки втрьох. Є й інші питання, які обов’язково виникнуть під час роботи такої судової системи і розв’язувати їх буде дуже складно.

По-друге, нас дуже не влаштовує наступне. Проектом передбачено, що робота Верховного суду провадиться в пленарному режимі. Тобто всі судді разом розглядають одну справу. Безперечно, там, де, як у Конституційному Суді, існує одна юрисдикція — вивчення на відповідність законів і нормативних актів Основному Закону, це логічно. Там кожен суддя— великий фахівець в галузі конституційного права, і вони всі разом мають один об’єкт дослідження. Тому зрозуміло, що такий суд має працювати в пленарному режимі, за участю всіх суддів. Так само, як і, наприклад, Європейський суд з прав людини. Якщо ж Верховний суд працюватиме в пленарному режимі, це практично зведе ефективність його роботи не те щоб до нуля, але до дуже низького рівня. Буде перевірятися надзвичайно мала частка судових рішень. Верховний суд практично перестане бути судовим органом. Тому, на нашу думку, слід зберегти спеціалізацію у Верховному суді. Тим більше що в Конституції і не передбачено розгляд справ пленумом. Ліквідація судових колегій істотно зменшить можливості Верховного суду виконувати свої функції як вищого судового органу. А в цілому ряді випадків також буде порушено право громадян на апеляцію. Чи відповідає це інтересам суспільства? Я думаю, що ні.

Такий судовий орган, як ВС, повинен мати істотний вплив задля правильного застосування законодавства, в тому числі й вищими судами, вищими спеціалізованими, а також Вищим арбітражним судом, який за час своєї діяльності не звик до того, щоб його рішення кимось перевірялися. І тут, я бачу, головну скрипку відіграє керівництво Вищого арбітражного суду, яке наполягає, щоб їхні рішення були остаточними і ніякою іншою судовою установою не перевірялися. Ми вважаємо таку позицію неприйнятною, такою, що може завдати шкоди інтересам держави і суспільства.

Ще один момент, де ми дуже розходимося у поглядах. Сьогодні хочуть зберегти такий рудимент у відносинах між гілками влади, як обслуговування судової влади Міністерством юстиції України, яке є складовою частиною виконавчої влади. Ми маємо дуже гіркий досвід того, як влада, командно- адміністративна система, через Міністерство юстиції керувала правосуддям. Іти до створення правової держави, беручи з собою цей рудимент, було б великою помилкою.

Мені ця проблема відома з власного досвіду, бо я пройшов весь цей шлях. Я починав суддею у 1963 році, коли Міністерство юстиції ліквідували. Тоді обласні суди керували судами нижчої ланки, займалися їхнім організаційним і фінансовим забезпеченням. Це не вихід, і такого не повинно бути, щоб в адміністративному плані суд нижчого рівня підпорядковувався суду вищого рівня. В 1970 році Мін’юст поновили, створили управління, відповідальне за організацію судової діяльності. Я добре пам’ятаю, як р’яно заходився тоді Мін’юст перевіряти роботу судів, в тому числі — призначення мір покарання. Я тоді працював уже головою районного суду і добре відчував вплив Мін’юста. Коли я як голова райсуду щоразу йшов до Мін’юста з простягненою рукою і говорив: «Дайте!», то інколи я не міг відмовити прийняти рішення, яке було «угодно» там, адже завтра я знову піду туди просити все — від паперу до ставки друкарки. Потім я сам працював в Міністерстві юстиції як відповідальний за якість роботи судів. І всі судді чудово розуміли, що я, скажімо, можу дати машину, а можу відмовити…

Я знаю, як це було, як використовувалися ці важелі впливу на суди, в тому числі, з прикрістю визнаю, з моєю участю. Знаю, що відбувається сьогодні, і не хочу, щоб все це залишилося на майбутнє. Мені дуже сподобався висновок експерта, який працює в рамках сприяння парламенту України, американського професора юридичного факультету університету штата Індіана Чарльза Джейя. Ознайомившись з останнім проектом закону «Про судоустрій», він висловився так: «Насамперед законопроект дає виконавчій владі значно більший контроль за призначенням на посади суддів, їхньою діяльністю і фактичним усуненням з посад, що може дати привід для тривоги, особливо якщо виконавча влада має досвід маніпулювання судами і суддями». У нас досвід маніпулювання судами і суддями дуже великий. А те, що сьогодні Мін’юст має багато важелів впливу на суд, — це також очевидно.

Намагання зберегти за Міністерством юстиції такі функції, як розподіл коштів, визначення оплати праці суддів, призначення преміальних за гарну роботу, кадрова політика, організація роботи судів, аналіз судової статистики і певна оцінка її, є рудиментом командно-адміністративної системи. Мін’юст також хоче бути причетним до призначення на адміністративні посади в судах. Ми проти, бо Мін’юст не може судити про ділові якості судді, визначати, хто може обіймати посаду голови суду.

Втім, найголовнішим є те, що Мін'юст виконує надзвичайно багато державних функцій, які оспорюються громадянами в суді. Наприклад, відмова у реєстрації партії, скарги на дії нотаріусів, ЗАГСів, що підвідомчі системі органів юстиції, або й навіть реєстрація відомчого акту. З одного боку Мін’юст у суді стоїть як відповідач перед громадянином, з іншого — він же опікує цей суд, й з допомогою великої кількості важелів має можливість впливати на нього, а значить, і на його рішення. Така позиція цього державного органу не додає громадянинові, який позивається до держави, певності в тому, що рішення суду буде справедливим, об’єктивним і неупередженим. І, на жаль, практика показує, що вплив з боку представників виконавчої влади на рішення суду є.

Тому ми вважаємо, що, аби уникнути такої ситуації, слід створити спеціальну установу — хай це буде державна судова адміністрація чи адміністративне управліня по забезпеченню судової діяльності фінансами, матеріально, звісно, через бюджет, що вирішуватиме організаційні питання. Ця структура повинна існувати окремо і мати єдину функцію — забезпечувати нормальну діяльність судів під контролем органів суддівського самоврядування, щоб Рада суддів України могла проконтролювати, куди ці гроші ідуть, чи правильно розподіляються тощо.

— Це взагалі єдина форма контролю над судами, який ви вважаєте припустимим?

— Безперечно. Згідно з Конституцією, питання внутрішньої діяльності судів належать до компетенції органів суддівського самоврядування.

— А чи є це питання саме внутрішнім? Сьогодні часто говорять, мовляв, не слід надавати судам невластивих їм функцій…

— Питання, як розподілити кошти, виділені з держбюджету, перш за все цікавлять самих суддів, і вони повинні знати, як ці кошти розподіляються.

Загалом тут часто вдаються до підміни понять, навіть до спекуляцій. Говорячи, що судді хочуть стати незалежними не тільки від контролю виконавчої влади, а й від закону. Посилаючись на недоліки в роботі судів, кажуть, що суддя не є підконтрольним, тому й приймає неправильні рішення. А якби, мовляв, хтось над ним стояв та підказував, яке рішення прийняти, менше було б помилкових рішень.

До речі, загалом залежному судді, може, навіть краще жити. Він і квартиру отримає швидше, та ще й у центрі міста, і премію йому більшу дадуть. Може, дадуть навіть компьютер з принтером, і він не працюватиме з друкарською машинкою 1963-го року. Подивіться на чиновників — кожен сидить в окремому кабінеті і все має. На відміну від суддів. Це, до речі, ще один показник ставлення виконавчої влади до забезпечення судової діяльності.

Ще одна суперечність, яка виникає під час обговорення законопроектів. Пропонується створити в Україні лише одну кваліфікаційну комісію, яка визначала б рівень підготовки претендента на посаду судді. Сьогодні такі комісії є в кожній області. Вони визначають, чи рекомендувати претендента після п’ятирічного терміну на посаду, дають рекомендації суддям, які переходять до суду вищого рівня, присвоюють кваліфікаційні класи суддям і розглядають питання притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Хіба зможуть члени однієї такої комісії, які працюють не на постійній основі, вивчати всі обставини, давати кваліфіковані рішення, ретельно дослідивши величезну кількість паперів?

Натомість зі створенням однієї такої комісії на всю Україну виникне ще одна бюрократична структура, ще один недієздатний орган на кшталт Вищої ради юстиції. Адже теж задумували створити гарний орган, а вийшло, що утворили ще одну перепону, зокрема, на шляху до більш швидкої подачі матеріалів Президенту для призначення судді на посаду вперше.

— Ви вважаєте, що коефіцієнт корисної дії Вищої ради юстиції — низький?

— Дуже низький. Попри всі сподівання.

— Відомі непоодинокі випадки, коли кваліфікаційна комісія суддів одностайно приходила до висновку, що певний суддя не може обіймати свою посаду, але, незважаючи на це, він продовжує працювати на своїй посаді впродовж тривалого часу і реальних важелів для ефективного самоочищення суддівства, яке прагне бути справді незалежною гілкою влади, немає...

— Я згоден з тим, що слід підвищити відповідальність судді за своє ставлення до справи, за дотримання присяги. Механізм звільнення судового корпусу від несумлінних співробітників, безумовно, слід покращити. Від несумлінних судей слід звільнятися, і чим швидше, тим краще. Процедура, відповідно до якої на звільнення судді подає лише Вища рада юстиції, призвела до ще більшої тяганини. Окремі подання лежать там впродовж місяців, незважаючи на очевидні, встановлені факти. Конкретного суддю уже давно слід було б вигнати, а він працює, часом просто дискредитуючи судову владу. Процедура звернення до Верховної Ради за порушення присяги надто розтягнена в часі, і дуже шкодить авторитетові суду. Адже як буде суддя, який знає, що є подання про звільнення його з роботи, розглядати справи, ми з вами прекрасно розуміємо.

Відповідальність суддів за здійснення правосуддя повинна бути підвищена — це безперечно. Але вплив виконавчої влади на судову діяльність повинен звестися до мінімуму. І перевіряти суддю може лише відповідний фахівець. Бо якщо знову надати право перевіряти роботу судді інспекторам виконавчої влади, то ця перевірка цілком може стати важелем для впливу на суддю, який прийняв не те решіння, яке комусь хотілося б.

— Чи поділяє вашу позицію щодо реформування судової влади голова держави?

— Ми справді потрапили в цейтнот, й Президент оцінив цю ситуацію, створив і навіть очолив робочу групу по узгодженню всіх цих проблем. Це спеціальна робоча група, яка буде відслідковувати складні, суперечливі моменти, визначиться й подасть свої пропозиції стосовно того, якою має бути судова система. З приводу позицій я скажу тільки те, що сказав Президент на останньому засіданні робочої групи. Він висловив стурбованість у зв’язку з тим, що залишилося дуже мало часу для реформування судової влади. Він відзначив, що ми повинні виконати свої обов’язки перед Радою Європи і в першу чергу вимоги Конституції. Загалом, Л.Кучма за те, щоб і виконавча влада не перебирала на себе певні повноваження, притаманні тільки судовій владі, і щоб у певній мірі були противаги різних гілок влади, щоб не було перекосів у діяльності кожної з них. Президент вислухав думки всіх учасників наради і підкреслив, що суттєвого, непереборного протиріччя немає. Що в кожного з присутніх є бажання досягти консенсусу. Л.Кучма не сказав, яку позицію від підтримує і дав завдання узгодити всі позиції. Отже, маємо надію, що процес реформування судової системи України істотно прискориться у напрямку, визначеному нашим Основним Законом, для належного забезпечення конституційної вимоги: права і свободи громадянина захищаються судом.