СУДОВА ХРОНІКА

Читайте також

Понеділок

У Мінському районному суді міста Києва закінчилося слухання справи з обвинувачення Вадима Б. у навмисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень Олександрові М. Справа слухалася вже кілька місяців. Однією з причин такого тривалого розгляду є те, що брат потерпілого, якого суд ухвалив допитати як свідка, кілька разів не з’являвся на судове засідання. Але нарешті справу розглянуто, тобто судове слідство закінчилося. Головуюча на засіданні суддя Л.Доценко вирок винесла наступного дня.

Починалося все з того, що 15 лютого цього року в кафе «Затока» на проспекті Героїв Сталін- града Олександр М. (потерпілий) відпочивав у колі своїх знайомих. Вадим Б. (підсудний), будучи в нетверезому стані, зайшов у кафе і почав чіплятися до присутніх, чим викликав загальне обурення. Потерпілий з вигляду був сильнішим від нього, зажадав самостійно «розібратися» з порушником спокою й запропонував вийти. Коли обидва «герої» залишили кафе, М. кількома ударами вирішив заспокоїти Б. і звалив його на землю. Той, не довго думаючи, дістав кишеньковий складаний ніж, ударив кривдника в бік і кинувся навтьоки. Під час слідства ніж, який послужив знаряддям злочину, криміналістична експертиза не визнала холодною зброєю. За словами підсудного, цей сувенірний ножик подарував йому на пам’ять товариш за два дні до події. Затримали горе-хулігана вже за якісь десять хвилин у власній квартирі. Судове засідання почалося з допиту свідка, брата потерпілого. Останній теж був присутній у залі, виявляючи до підсудного щире співчуття. Далі суд перейшов до вивчення матеріалів справи. Під час судових дебатів прокурор просив перекваліфікувати вчинене зі ст. 101 КК (навмисне тяжке тілесне ушкодження) на ст. 105 КК (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження) й засудити підсудного до шести місяців позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, які здійснили злочин з необережності. Адвокат просив звільнити підсудного з-під охорони, оскільки той і так понад п’ять місяців знаходиться в слідчому ізоляторі.

Підсудний в останньому слові попросив прощення в потерпілого та його родичів. Потім вибачився перед своєю матір’ю, котра також була в залі, й додав: «Мамо, ось при всіх обіцяю, що більше не питиму!» На що прокурор зауважила: «Пий скільки душі завгодно, тільки вдома!» Далі підсудний розповів про те, які важкі для нього умови слідчого ізолятора, мовляв, якби знав, із чим прийдеться зіткнутися, то нізащо не вчинив би подібного. На це суддя повчально-материнським тоном зазначила: «Щоб не сидіти у в’язниці, випив — йди додому!»

На день пізніше вироком Мінського районного суду Києва Вадима Б. засудили за ст. 105 КК до шести місяців позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії-поселенні для осіб, котрі здійснили злочини з необережності. При винесенні вироку суд узяв до уваги те, що підсудний щиросердо зізнався у вчиненому, а також те, що він хворий на хронічний гепатит, має позитивні характеристики за місцем проживання. Було узято до уваги, що цивільний позов, пред’явлений потерпілим, за час розгляду справи в суді задоволено в повному обсязі.

Оголосивши вирок, суддя Доценко пояснила засудженому Б. його право оскаржити рішення протягом десяти днів. Термін ув’язнення Б. закінчується через три тижні. Як зазначила суддя: «Ознайомитеся з вироком, подумаєте, так і час до звільнення пролетить непомітно».

Вівторок

Шевченківський районний суд міста Києва знову приступив до розгляду цивільної справи про захист честі та гідності за позовом ДАТ «Чорноморнафтогаз» і його голови правління Миколи Ільницького до «Інвестиційної газети», її редактора І.Ляшенка й до журналістів Олексія Капустинського та Олени Альонової. Приводом до подачі такого позову послужила надрукована 15 вересня 1998 року в «Інвестиційній газеті» публікація під назвою «І з нами дядько «Чорномор», або Чому «Чорноморнафтогаз» не хоче в НАК «Нафтогаз України». У матеріалі автори звинувачували в зловживаннях і піддавали різкій критиці керівництво ДАТ «Чорноморнафтогаз», зокрема голову його правління Миколу Ільницького. Позивачі просили стягнути як моральний збиток з газети 5 млн. грн., а з журналістів і головного редактора — 50 тис. грн. «залежно від провини кожного». Нагадаємо, що раніше ця справа вже розглядалася Шевченківським судом, що ухвалив 22 лютого цього року стягнути з «Інвестиційної газети» на користь позивачів 1 500 000 грн., з головного редактора — 2000 грн. і з журналістів — по 250 грн. Але Київський міський суд вирішив, що «обставини справи було з’ясовано не повністю» і направив позов на повторний розгляд у той самий Шевченківський суд.

Шевченківський районний суд знову приступив до розгляду вищезгаданої справи. Головувала суддя Тамара Васильєва. На судове засідання з’явилися відпові-дач Олексій Капустинський, його представник — адвокат Микола Полудений і адвокат Віктор Боженко, який одночасно представляв інтереси «Інвестиційної газети», її головного редактора І.Ляшенка й відповідачки Олени Альонової. Позивачі на засідання не з’явилися... Відразу ж після початку засідання адвокат Віктор Боженко заявив відвід головуючій пані Васильєвій, на що суддя відповіла: «Раніше треба було, за три дні!». «Маю право!» — резонно зауважив пан Боженко. Не оприлюднюючи заяву про відвід, головуюча запитала, чи підтримують відвід інші учасники процесу. На що останні відповіли: «Ні!»

Повідомивши, що наступне засідання призначать після розгляду заяви про відвід, пані Васильєва вийшла.

Середа

У Печерському районному суді міста Києва відбулося слухання кримінальної справи за обвинуваченням Віталія Ш., уродженця Кривого Рогу, 1974 року народження, у зберіганні боєприпасів і підробці державних документів (ч. 1 ст. 222 і ч. 1 ст. 194 Кримінального кодексу України). Головував суддя Андрій Мельник.

Точно в призначений час у супроводі чотирьох конвоїрів доставили обвинуваченого, молодого чоловіка двадцяти п’яти років. У судовому засіданні брали участь прокурор Сергій Василенко, адвокати Паренко й Белінська. Після з’ясування й перевірки явки учасників процесу суддя звернувся до залу з запитанням: «Хто з заявлених свідків є присутнім у залі?» Виявилося — вісім з одинадцяти. Попросивши їх вийти, як того вимагає процедура, суддя знову по черзі звернувся до кожного з присутніх із запитанням: «А ви хто?» Серед семи присутніх виявилося двоє практикантів, ваш покірний слуга й родичі підсудного. Задовольнившись даними відповідями, пан Мірошник продовжив засідання й приступив до оголошення обвинувального висновку. Цю кримінальну справу виділено в окреме провадження з іншої. Якої саме, для непосвячених залишається загадкою. Підсудний обвинувачується в зберіганні на квартирі за адресою бульвар Лесі Українки, 20, яку він наймав, вісімдесяти восьми дрібнокаліберних патронів, а також у підробці й використанні посвідчення дружинника з забезпечення безпеки дорожнього руху. Зазначимо, таке посвідчення, відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення, звільняє від відповідальності за незначні порушення правил дорожнього руху. Відразу підкреслимо, підсудний від самого початку слідства не визнав себе винним у жодній з інкримінованих йому дій і все заперечував. За його «легендою» посвідчення йому оформив працівник міліції, якому він випадково допоміг полагодити автомобіль, а патрони підкинули під час обшуку, про що він досить переконливо розповів у своїх поясненнях. Якщо вірити словам підсудного та його адвокатів, обшук квартири й затримка справді чинилися з порушеннями.

Після пояснень учасників справи й допиту двох свідків судове засідання перенесли. Цілком імовірно, підсудний справді «не без гріха», але аргументи обвинувачення настільки слабкі, що, з огляду на все, до підсудного суд не застосує суворих заходів, як того хотіли б правоохоронці.

Четвер

Бездіяльному спостерігачеві чи навіть людині, для якої судове засідання становить інтерес, якщо він не є стороною в справі, потрапити на засідання Мінського районного суду дуже важко, а іноді просто неможливо. Сьогодні о 10 годині ранку в судді Ірини Мамонтової була призначена справа про виселення за позовом Н.Назаренко до М.Назаренко. Рівно о 10.05 після репліки секретаря: «Заходьте!» сторони попрямували... до невеличкого кабі-нету судді, де, очевидно, й проходив судовий розгляд. За десять хвилин сторони із сяючими обличчями рішуче вийшли в коридор, як з’ясувалося... для складання мирної угоди. Буває й таке.

У тому ж суді о 10.00 суддя Галина Дмитренко мала розглядати справу за позовом Державної податкової інспекції про грошове стягнення. Відповідачка, М.Азарова на засідання так і не з’явилася. Представник податкової інспекції, прочекавши в коридорі півгодини, залишив суд. Як бачимо, народ не хоче сплачувати податки, навіть через суд!

До цього залишається додати, що практика розгляду цивільних справ не в залі судових засідань, як того вимагає закон, а в кабінетах суддів дуже поширена, і Мінський суд не є винятком.

П’ятниця

У Печерському районному суді міста Києва почався розгляд справи за позовом громадянина Ф. про відшкодування збитків до одного з київських АТП. Головував на засіданні суддя Андрій Мельник. У результаті ДТП, що сталася з вини працівника АТП, водія «Ікаруса», Ф. заподіяно шкоду на 400 гривень. Зіштовхнулися ВАЗ і пасажирський автобус «Ікарус». З огляду на наявні в матеріалах справи дані, водій «Ікаруса» справді винний у тому, що відбулося.

Здавалося б, рядова подія, але в цьому випадку позивачеві, який намірився стягнути збиток з АТП, можна лише поспівчувати. За словами представника АТП: «Собі дорожче». І він, за великим рахунком, правий. По-перше, судовий розгляд може тривати досить довго (до того ж, процесуальних інструментів у відповідачів вдосталь), по-друге, навіть за вдалого для позивача вирішення справи, ймовірність чого вельми висока, виконання рішення також вимагатиме часу, зусиль і нервової напруги. Комунальні підприємства, до яких належать і АТП, існують на дотації, отже, грошей не мають. У них є, як правило, кілька банківських рахунків, і державному виконавцеві, що не має фахової освіти, важко простежити на них рух грошей. Інша складність у тому, що коли навіть гроші є, керівники підприємств не поспішають виконувати судові рішення, адже штраф копійчаний. Хоч як це прикро усвідомлювати, але іноді справді судові позови заради «незначних» сум обходяться «собі дорожче».

Судове засідання почалося з запізненням і тривало недовго, суддя лише з’ясував явку сторін і оприлюднив позов, після чого оголосив перерву, оскільки за кілька хвилин у нього розпочиналося слухання кримінальної справи.

Скільки ще часу й зусиль має витратити постраждалий від ДТП, щоб повернути свої «кревні», залишається лише здогадуватися.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56