Афганське рішення Барака Обами

Заміна головнокомандуючого військами Сполучених Штатів і НАТО в Афганістані генерала Стенлі Маккрістала на генерала Девіда Петреуса, який раніше командував американськими військами в Іраку, показує розбіжності у питаннях тактики в цій війні серед адміністрації президента Барака Обами. Хоча не можна виключати, що президента Обаму підштовхнуло до такого поспішного рішення інтерв’ю Стенлі Маккрістала, опубліковане в журналі Rolling Stone. У ньому генерал піддав критиці ряд американських офіційних осіб.

На думку деяких експертів, поспішно пославши у відставку Стенлі Маккрістала, який добре зарекомендував себе як в Афганістані, так і в Іраку, Барак Обама занадто поквапився. Адже така заміна під час нарощування обертів кампанії проти талібів може спантеличити афганських військових, ціною чого стануть жертви серед мирного населення. І взагалі, чи була такою необхідною ця відставка, якщо в липні 2011 року американці та їхні союзники планують розпочати виведення своїх військ з Афганістану?

Проте, швидше за все, генерал Стенлі Маккрістал був лише приводом, а не причиною прийняття афганського рішення президента Обами. І якщо досі політика президента США щодо Афганістану була не дуже чіткою, то не виключено, що з відходом Стенлі Маккрістала та прибуттям на його місце Девіда Петреуса вона стане ще менш зрозумілою. Можна зробити припущення, що багато хто у Вашингтоні скористається цим кадровим «перемикачем», аби спробувати змінити політику на афганському напрямі. Тому, можливо, новий головнокомандувач американських і натовських військ в Афганістані генерал Девід Петреус попросить збільшити чисельність військового контингенту, на додачу до того, який уже прибуває в рамках рішення про нарощування військ.

Не можна сказати, що таке «підвищення» має надзвичайно потішити генерала Девіда Петреуса. Адже він муситиме залишити налагоджену роботу в Іраку й переміститися до Кабула, саме перебування в якому аж ніяк не схоже на канікули. Крім того, Петреус ставить під удар свою репутацію військового гуру-стратега і має всі шанси розділити з президентом Бараком Обамою відповідальність за подальший розвиток подій в Афганістані.

Заміна одного генерала іншим навряд чи здатна стати вирішальним чинником розв’язання реальних проблем в Афганістані і нівелювати основні вади стратегії США у боротьбі з талібами. При цьому очевидно, що Девід Петреус більш політично гнучкий та медіапідкований генерал. Американська громадськість не лише довіряє йому, а й заслужено вважає генерала героєм Іраку. Петреусу доведеться на місці розробляти нову стратегію і тактику боротьби з «Талібаном» відповідно до афганських умов та вимог політичного і військового керівництва Америки.

Однак, як вважають американські аналітики, при всьому цьому Девід Петреус — майстер підготовки доповідей про те, що хочуть почути американці. Саме в цьому стилі він зміг переконати багатьох інсайдерів у Вашингтоні, що його «ривок» в Іраку привів до великої перемоги в Месопотамії. Хоча ситуація для генерала Петреуса в Афганістані може виявитися значно складнішою, ніж в Іраку.

До того ж в Іраку йому не вдалося виграти в ісламських фундаменталістів. Війська під його командуванням, рятуючи ситуацію, спромоглися лише на нічию. Це ж саме, у кращому разі, Девіду Петреусу вдасться зробити в Афганістані. Адже парадокс війни в цій країні полягає в тому, що, вгативши сотні мільярдів доларів, втративши тисячі життів, США не зможуть досягти реального убезпечення від ісламських терористів, якщо дотримуватимуться своєї попередньої стратегії. Обставини складаються так, що ані наполегливість, ані нові жертви серед американських солдатів не зможуть корінним чином переламати афганську ситуацію.

Тому прихід Петреуса — це зміни у стилі, а не у змісті. В Іраку він зіграв роль молодого мужнього генерала, який прибув туди саме вчасно, щоб врятувати Америку від катастрофічної поразки. Але тепер, в Афганістані, Петреус муситиме грати роль героя мимоволі. І не виключено, що випробування Кабулом стане не тільки успішним продовженням його військової кар’єри, а й каменем спотикання, якого не оминути.

Якщо ж конфлікт в Афганістані не зруйнує репутації Девіда Петреуса як військового генія, то не можна виключати, що з часом він опиниться значно вище, ніж у кріслі голови Об’єднаного комітету начальників штабів. Сьогодні ж Петреус ставить на кін свою репутацію, здобуту в Іраку, — одного з найбільших американських полководців свого покоління.

Щоб спробувати переломити ситуацію в Афганістані, генералу Петреусу доведеться швидко визначитися з тим, чому не спрацювала стратегія США в Афганістані. Цілком очевидно, що при цьому має змінитися не лише стратегія, а й правила
бойових дій. Адже, перебуваючи у стані жорстокої війни з радикальним ісламом, своїм ігноруванням того факту, що ісламісти постійно діють без правил, американці та їхні союзники з НАТО поставили себе в ситуацію, коли змушені були прийняти правила гри, нав’язані ісламістськими фундаменталістами. Відмовившись це визнати,
американці можуть зазнати
поразки.

Парадоксом війни в Афганістані також є й те, що неможливо виграти, якщо вести війну, постійно озираючись, як твої дії сприйматимуть інші. Якщо генерал Петреус справді має намір виграти у талібів, то повинен чітко поставити питання про повноваження та підтримку, які свого часу адміністрація президента Джорджа Буша надала йому під час переведення до Іраку.

Стратегія Девіда Петреуса в Іраку спрацювала тому, що він був сповнений рішучості виграти й кинути всі наявні в його розпорядженні сили на те, щоб знищувати на місцях членів «Аль-Каїди», а не підраховувати, скільки шкіл було побудовано американцями і скільки було жертв серед цивільного населення. Військова стратегія в Іраку будувалася таким чином, що завоювання умів і сердець іракців стало доповненням до знищення ворога, а не навпаки. Якщо таку стратегію використають американці в Афганістані, то з’являться всі шанси принаймні не програти цю війну.

Наразі повстанці, яких було вибито з одних населених пунктів, передислоковуються на нові місця, особливо на півночі та північному заході Афганістану. На цей час серед повстанців перебуває півдюжини груп із різним порядком денним. Отож складніше не лише їх перемогти, а й вести з ними переговори.

Загалом, у генерала Петреуса не велике поле для маневрів, аби здобути перемогу над «Талібаном». Крім того, що він має переформувати правила ведення бойових дій, йому необхідно отримати згоду від президента Барака Обами змінити своє рішення про виведення американських і натовських військ з Афганістану у липні 2011 року. Оскільки не дуже реалістично, що за 12 місяців афганський уряд зможе взяти під свій контроль більшу частину країни.

Чітко визначений наперед термін перебування іноземних військ на їхній території спонукає багатьох афганців відмовлятися від підтримки американців та афганського уряду, оскільки вони побоюються, що військові підрозділи США і коаліції НАТО скоро покинуть країну, залишивши їх віч-на-віч із талібами. Серед афганців зростають тривога й невпевненість, бо американці та європейці зберуть валізи і залишать Афганістан найближчими місяцями.

У більшості місць афганська поліція нездатна забезпечити безпеку місцевого населення. Корупція, велика й мала, квітне в країні. Афганці втомилися від талібів, але вони не хочуть також, щоб корумповані місцеві боси впливали на їхнє життя. Можна сказати, що стратегія США в Афганістані спіткнулася на недовірі місцевих лідерів. І якщо не подолати цього дуже важливого чинника, то важко взагалі говорити про можливість стабілізації ситуації в Афганістані найближчим часом.

Скидається на те, що, крім необхідності змінити правила ведення бойових дій, адміністрація Барака Обами мала б змінити своє рішення щодо виведення військ у липні 2011 року. Продемонструвавши цим власну рішучість виграти у талібів. Сьогодні ж американське керівництво подає не зовсім правильні сигнали радикальним ісламістам, що їх вони схильні сприймати як слабкість Сполучених Штатів. Головний національний інтерес Америки — запобігання джихаду та недопущення встановлення ісламістського режиму в Афганістані. У разі ж поспішного виходу з Афганістану ісламісти стверджуватимуть, що США та їхні союзники були розбиті.

Швидше за все, призначення Девіда Петреуса означатиме проведення агресивнішої військової політики в регіоні. Адже без цього шансів виграти в ісламістів війну просто немає. Оскільки ж чотири країни регіону — Росія, Китай, Індія та Пакистан — мають ядерну зброю, то така політика може перевести гру у вкрай небезпечну фазу. Вибір справді дуже непростий. Але його обов’язково доведеться зробити.