БАЛКАНСЬКИЙ РОЗПАД

Максим Череда 14 липня 2000, 00:00

Читайте також

Поки що Югославія має право формально називатися федерацією. І Чорногорська Республіка, і автономний край Косово де-юре входять до її складу. Але так буде не завжди, і події останнього часу свідчать, що великий балканський розпад триває. Ще трішки, і Сербія зможе або перетворитися на унітарну державу, або ввійти в російсько- білоруський союз, утіливши в життя рішення сербських парламентерів, ухвалене понад рік тому. І найцікавіше, що головним «прискорювачем» процесу розпаду федерації є президент Союзної Республіки Югославії, котрий на словах так сильно переймається її «збереженням».

ЧОРНОГОРіЯ: ЩЕ ОДИН КРОК ДО НЕЗАЛЕЖНОСТі

Уже понад рік Чорногорія де-факто є незалежною. За цей час її президент Міло Джуканович не раз кидав виклик Белграду. Торік, коли НАТО бомбив Сербію, він демонстративно зберіг теплі відносини з Заходом і навіть увів німецьку марку на території своєї республіки як паралельну чорногорській валюті. Єдина потужна федеральна інституція, що досі присутня в Чорногорії, — це контрольовані Белградом югославські збройні сили.

Проте, попри тиск із боку деяких своїх союзників у чорногорській скупщині, Джуканович досі не зважувався на останній крок — проведення референдуму про цілковиту незалежність від Белграда, побоюючись можливого збройного конфлікту з прибічниками президента Слободана Мілошевича.

А сербський лідер також чудово бачив, до чого йде. Він розумів, що Захід вибрав Чорногорію своїм плацдармом у Югославії і розхитує звідси основи влади Мілошевича. Тому президент югославської федерації підготував точно розрахований хід, який дозволяє йому вирішити водночас два стратегічних завдання — зміцнити свою владу в Сербії та змусити свого найлю- тішого ворога, Джукановича, відкрито заявити про свою позицію щодо відокремлення Чорногорії. У такий спосіб Мілошевич розраховував змусити чорногорського президента піти на загострення політичної кризи в республіці, що цілком могло б закінчитися відставкою Джукановича.

Минулого тижня югославська скупщина схвалила конституційні поправки, відповідно до яких президент федерації відтепер може бути переобраний загальним прямим голосуванням, а не радою вибірників у парламенті. За старим законом президент Югославії обирався парламентом і не міг балотуватися на посаду двічі. Парламент також ухвалив зміни у процедурі виборів депутатів верхньої палати парламенту. Відповідно до них чорногорцям потрапити до складу палати буде практично неможливо.

Пригадаємо, що Слободан Мілошевич обіймав посаду президента Сербії з 1989 року, а Югославії — з 1997-го. Тож через рік він мав віддати найвищу посаду в СРЮ своєму наступникові, котрий запросто міг виявитися представником опозиції. А тепер можливість розвитку подій за таким сценарієм дорівнює практично нулю.

Усі ці зміни викликали шквал обурення й осуду, передусім із боку влади Чорногорії. Проти перегляду Конституції виступили також опозиційні депутати федерального парламенту. Один із лідерів Руху за відродження Сербії, очолюваного відомим Вуком Драшковичем, назвав те, що сталося в югославській скупщині, «легалізацією тиранії». Депутати від ДВС у нижній палаті парламенту СРЮ бойкотували обговорення конституційних поправок.

А реакція чорногорського керівництва була більш рішучою. Президент республіки оприлюднив із цього приводу спеціальну заяву, у якій обвинуватив белградський режим у зміні югославської Конституції недемо- кратичним і практично незаконним шляхом, що «остаточно зруйнувало конституційну структуру країни й поставило під сумнів її долю».

Відповідні дії Подгориці не змусили себе довго чекати. Парламент Чорногорії проголосував за бойкот усіх рішень федерального уряду Югославії в Белграді. Ухвалену раніше урядом постанову, якою відхилено поправки до Конституції СРЮ, що зміцнюють владні позиції Мілошевича, підтримали 36 депутатів, проти виступили 18 чоловік. Відмовилися проголосувати за мораторій рішень федерального парламенту депутати від опозиційної Соціалістичної народної партії Чорногорії, яка підтримує президента Югославії. Вони зі свого боку обвинуватили прем’єр- міністра в спробах розколоти союзну державу.

Тим часом пропозицію депутатів від Соціал-демократичної партії, яка виступає за незалежність республіки і співробітничає з Міло Джукановичем, про негайне проведення референдуму стосовно відокремлення Чорногорії від федерації парламент відхилив.

Тож план Мілошевича вдався поки що в першій його частині — він здобув право балотуватися на таких федеральних президентських виборах. Проте політичної кризи в Чорногорії югославський лідер так і не дочекався. Підтримане парламентом рішення уряду республіки можна розглядати як компромісне: ідею більш радикально налаштованих членів кабінету про проведення референдуму щодо повної незалежності реалізовано не було — президент Джуканович чудово розуміє, що такий розвиток подій може спровокувати Белград на військове втручання. І все-таки рішучість Чорногорії одержати повну незалежність від Белграда після останніх подій у югославській скупщині ще більше зміцнилася. Тільки рухатиметься в цьому напрямі Подгориця дуже обережно й намагатиметься не дати Мілошевичу підстав удатися до радикальних засобів.

КОСОВО: ЧИ СТАНЕ МОЖЛИВИМ НЕМОЖЛИВЕ?

Ні для кого не таємниця, що перед початком торішньої війни на Балканах лідери етнічних груп краю та міжнародне співтовариство мали цілком різні погляди на її цілі й очікувані результати. Армія визволення Косова вела війну за незалежність, а НАТО й ООН прагнули створити в Косові умови для мирного співіснування різних етнічних груп і навіть не допускали можливості відокремлення його від Югославії. А тим часом сербська громада була переконана в тому, що симпатії Північноатлантичного альянсу були цілком на боці албанців.

Тепер мало хто сумнівається, що побоювання сербської меншості мали під собою дуже серйозні підстави — НАТО залишалося байдужим глядачем втечі двохсот тисяч сербів від жорстокостей албанських бойовиків, з його підтримкою було сформовано цивільну адміністрацію, що перебуває під безроздільним впливом лідера албанців Хашима Тачі, а бойовики офіційно розпущеної Армії визволення Косова напівлегально «перетекли» в Корпус захисту Косова — цивільної організації, що прийняла на себе функції з охорони порядку в краї після розформування АВК.

Тож немає нічого дивного в тому, що серби вирішили бойкотувати роботу Тимчасової адміністративної ради (ТАР), органу цивільного управління краю, створеного за рішенням ООН.

Під впливом акцій протесту сербської меншості голова оонівської адміністрації Бернард Кушнер пішов на поступки сербам, пообіцявши забезпечити їм додаткові гарантії, почасти за рахунок створення спеціальних сербських сил безпеки. Навзаєм сербські представники мали погодитися брати участь у роботі тимчасових органів влади краю. Але такий поворот подій абсолютно не влаштовував пана Тачі та його оточення. У результаті одна з найбільших партій косовських албанців — Демократична партія Косова (на чолі якої стоїть сам Тачі) призупинила свою участь у діяльності спільної адміністрації провінції. У своїй заяві керівництво партії заявило, що створені за участю міжнародних організацій нові сербські сили стануть, по суті, автономним поліцейським корпусом.

Коли врахувати, що до цієї суперечки Демократична партія Косова (ДПК) була одним із ключових партнерів ООН у Косові, а поява в районах провінції, заселених переважно сербами, мононаціональних легальних воєнізованих загонів неминуче створить передумови для фактичного розділу краю, можна впевнено говорити про початок нової кризи в багатостраждальному регіоні.

Цілком очевидно, що Хашим Тачі та його партія, користуючись своїми зв’язками з НАТО й ООН, по суті, активно маніпулювали цими міжнародними організаціями протягом всього останнього року. Зрозуміло, що в разі втілення в життя плану створення сербських сил самооборони перед лідерами албанської громади постала б реальна загроза втрати свого впливу на міжнародних посередників.

Тож Тачі пішов ва-банк, не вагаючись наважившись на конфронтацію з представниками міжнародних організацій у Косові (по суті, учорашніми його благодійниками), небезпідставно вважаючи, що це зрештою зіграє йому на руку. Будучи одним із головних дійових осіб в албанському керівництві, він зараз докладає усіх зусиль для того, щоб звести контроль НАТО й ООН над розвитком подій у краї до мінімуму. Тачі сподівається довести, що саме він, а не вони, має реальну владу в краї. Це, на його думку, повинно потрібним чином вплинути на пана Кушнера та змусити його переглянути своє рішення про створення в Косові сербських сил безпеки.

З огляду на величезний вплив ДПК на місцевих албанців, її лідерам вистачить мінімальних зусиль для того, щоб зробити перебування НАТО (який так уникає втрат особового складу) у Косові нестерпним. Албанські лідери можуть легко довести натовцям, що через рік після введення в край міжнародних миротворчих сил обстановка тут спокійнішою не стала, а те, що раніше сприймалося як стихійні спалахи помсти, перетворилося на млявопротікаючу кампанію насильства. Не виключено й варіант заколоту, спрямованого як проти натовських військових, так і проти сербів.

Ознаки підготовки до нього вже помітні. Недавно британські військовослужбовці зі складу міжнародних миротворчих сил у Косові під час масових розшукових операцій у долині Дреніци (на захід від столиці краю Приштини) — колишньому головному опорному пункті Армії визволення Косова — виявили великий склад зброї, що належав, як вважають, АВК.

Знайдений склад був найбільшим з усіх, виявлених у Косові після введення міжнародних миротворців. У чотирьох підземних бункерах, схованих у схилі пагорба, зберігалося понад 70 тонн зброї — боєприпасів, гранатометів, мінометів і вибухівки. Подальші пошуки в районі виявили ще два невеликих склади зброї та сховане в лісі стрільбище.

Арсенал цей знайдено менш як за кілометр від літнього штабу Корпусу оборони Косова. На думку командуючого британським контингентом у складі миротворчих сил генерала Річарда Ширреффа, Корпус не міг не знати про заховану зброю. До того ж його підлеглі виявили явні ознаки того, що одним зі складів хтось користувався протягом останніх двох тижнів.

А якщо складом користувалися, то не даремно. За день до виявлення схованок двоє сербів підірвалися на протитанковій міні неподалік Приштини, а загалом за останні три тижні в Косові загинуло 10 сербів. Представники миротворчого контингенту стривожені й у зв’язку з потоком контрабандної зброї, що йде до албанських партизанів у Південній Сербії, де вони періодично вступають у сутички — нехай і незначні — з силами безпеки Югославії.

Звичним явищем стають і акції протесту серед албанського населення проти перебування альянсу на косовській землі. Албанці навіть не побоялися відкрито виступити проти конфіскації миротворцями знайденої в схованках зброї. На демонстраціях протесту натовп скандував гасла, немислимі ще рік тому. Найм’якше з них було таке: «НАТО, геть із Косова!»

Те саме стосується й ООН. Непроста ситуація, у якій уже не вперше опинилася ця організація, може ще більше ускладнитися. Відмовившись від участі в місцевих органах влади Косова, Тачі показав, що він може і буде блокувати всю миротворчу операцію ООН. Адже без нього створений під оонівською егідою ТАР виявляться недієспроможним доти, поки албанські лідери не погодяться знову ввійти до його складу.

Але бойкот ДПК може не обмежитися тільки цивільними органами влади. Тачі може відмовитися також і від військової та політичної підтримки дій ООН, паралізувавши діяльність останньої. Саме тому оонівські представники в Косові, скоріш за все, підуть на поступки лідеру албанців. Днями прес-секретар Кушнера зробив примирливу заяву, спростувавши припущення про наміри міжнародних миротворців наважитися на розділ провінції на сербську й албанську частини чи дозволити сербським патрулям носити військову форму або мати зброю. Зважаючи на все, наступним кроком може бути відмова від даних сербам обіцянок.

Отже, усі козирі нині в руках у Тачі. І він свого доб’ється. Акції протесту в Мітровіце в лютому цього року довели, що албанці цілком у змозі змусити миротворців відкрито виступати з проалбанських позицій. У міжнародних миротворців нині затримка тільки за пошуком пристойного пояснення своїх дій, яке має врятувати обличчя Заходу, приховавши від спільноти факт того, що ситуація в Косові перебуває під контролем албанського лідера, а не ООН.

І сьогодні, погрожуючи зруйнувати систему місцевих органів влади Косова, Тачі прагне тієї самої стратегічної мети. Він ясно дає зрозуміти, що миротворча операція ООН у Косові може цілком завершитися без участі сербів, але вона неодмінно провалиться, якщо її не підтримуватимуть албанці. Домігшись свого й цього разу, лідер албанців зробить ще один крок до того, що рік тому здавалося абсолютно недосяжним, — створення в Косові держави етнічних албанців.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56