ГЕНЕРАЛЬНА РЕПЕТИЦІЯ

Читайте також

Білорусь готується до ще одного фарсу. Саме так опозиційні сили республіки називають вибори в нижню палату білоруського парламенту, що відбудуться 15 жовтня. Підготовка до них уже зараз іде повним ходом. Причому очолює її сам Олександр Лукашенко, для якого осіннє «торжество білоруської демократії» має велике значення. І не тому, що його тривожить можлива втрата лояльності законодавчого органу країни — декоративна роль білоруського парламенту усім відома. Просто «бацька» розраховує, що 15 жовтня відбудеться генеральна репетиція президентських виборів 2001 року. Утім, він і не робить із цього таємниці, відверто заявляючи на робочій нараді з вищим керівництвом країни, присвяченій підготовці волевиявлення громадян республіки, що саме так і розглядає цю подію.

Втім, це не заважає Лукашенку переконувати співгромадян у тому, що білоруське керівництво зацікавлене в проведенні чесних і демократичних виборів і прагне, щоб вони пройшли «елегантно, красиво й порядно». Перші дві умови цього гасла буде виконано стовідсотково, у цьому годі й сумніватися, а стосовно останньої, то тут виникають сумніви, причому не тільки в місцевих опозиціонерів та іноземних журналістів.

Оскільки вибори збирається бойкотувати білоруська опозиція, західні правозахисні організації погрожують не посилати на них своїх представників. Вони закликають офіційний Мінськ розпочати діалог з опозиціонерами, надати їм ширший доступ до державних ЗМІ та наділити парламент реальними повноваженнями й «осмисленими функціями». Проте президента ці заклики хвилюють мало. Лукашенко заявив, що рішення Заходу щодо участі чи неучасті спостерігачів не мають ніякого значення для країни з десятимільйонним населенням. «Ми проводимо вибори не для Заходу, а для самих себе», — переконаний він.

Меткий на різкі й екстравагантні заяви, «бацька» тут усе-таки лукавить. Йому конче потрібна присутність західних спостерігачів під час голосування. Бо він упевнений, що серйозних порушень вони не виявлять, як не виявили б ніяких порушень і найпринциповіші контролери під час виборів у колишньому Радянському Союзі десь так років п’ятнадцять тому. Адже підтасовувати результати й кидати в урни додаткові бюлетені на користь «потрібних» кандидатів ніхто не буде, бо всіх «непотрібних» усунуть ще на ранніх стадіях передвиборної кампанії.

А присутність західних спостерігачів зробить новий білоруський парламент легітимним. Отож Лукашенко, фактично, суперечить сам собі, заявляючи, що білоруська сторона зацікавлена в тому, щоб Європейський Союз надіслав своїх представників поспостерігати за виборами. Тож у Мінську так радо зустрічали делегацію Парламентської асамблеї Ради Європи під керівництвом голови політичного комітету ПАРЄ Террі Девіса, яка прибула в білоруську столицю цього тижня для вивчення поточної політичної ситуації напередодні парламентських виборів. Під час п’ятиденного візиту вона провела зустрічі з прем’єр-міністром країни Володимиром Єрмошиним, головою нижньої палати парламенту Анатолієм Малофєєвим, віце-прем’єром — міністром закордонних справ Уралом Латиповим, першим заступником глави президентської адміністрації Володимиром Заметаліним, головою Центрвиборчкому Лідією Єрмошиною, а також із представниками Консультативної ради опозиційних політичних партій, профспілок, дипкорпусу та з журналістами.

По гарячих слідах візиту європейських гостей важко дійти висновків про його результати. Остаточне рішення про присилання міжнародних спостерігачів на білоруські парламентські вибори ухвалять на технічній конференції Ради Європи та ОБСЄ, що відбудеться, як очікують, наприкінці серпня. Поки ж відомо, що делегацію цікавили переважно загальні питання, на кшталт прав міжнародних спостерігачів, порядку їхньої акредитації та можливості здійснення ними своїх функцій, а найбільше питань у її членів викликав новий виборчий кодекс Білорусі.

Сам Лукашенко заявляє, що вже сьогодні представники не менш як 20 держав, зокрема країн СНД, вирішили приїхати поспостерігати за жовтневим голосуванням у Білорусі. Що ж, із країнами колишнього «союзу нерушимого» усе ясно. А стосовно решти, то тут виникає запитання. Адже не таємниця, що без рішення ПАРЄ ніхто з країн, які входять у ЄС, своїх представників у Мінськ не посилатиме. Не робитимуть цього і країни Східної Європи, які тримають курс на членство в Євросоюзі. Залишаються «нерозлийвода» друзі білоруського лідера — Китай, КНДР, Лівія, Ірак. Проте керівникам цих країн уже точно байдуже, наскільки демократичним виявиться волевиявлення білоруських громадян.

Тож, попри всю свою браваду, визнання Заходу для Лукашенка було б дуже доречним. Він же не сліпий і помічає, куди повертає справа об’єднання його країни з Росією. Нові люди біля керма ро- сійської влади не марнуватимуть сили на нескінченні заяви про відданість інтеграційним процесам і не бавитимуться в рівноправність. Вони візьмуть Білорусь усю і без ніяких умов.

Хто сьогодні пам’ятає січневу обіцянку держсекретаря російсько-білоруського союзу Павла Бородіна організувати восени вибори в союзний парламент, який «дозволив би створити єдині правила гри для єдиної держави»? Хто зараз скаже, яка доля спіткала розрекламовані взимку спільні проекти на кшталт будівництва автошляху Брест—Мінськ—Москва—Сочі—Санкт-Петербург, залізничної колії Берлін—Варшава—Мінськ—Москва, кооперації в галузі автомобілебудування з участю БєлАЗу, німецької компанії «Ман» і російських підприємств? Хто, нарешті, скаже хоча б, де міститься апарат союзної держави та скільки в ньому співробітників?

Як відомо, найпривабливішою в ідеї об’єднання з Росією для білоруських громадян була можливість замінити російським рублем сурогат національної валюти, яким вони користуються вже майже десятиліття. Отож цього тижня пройшло чергове засідання Міжбанківської валютної ради Росії і Білорусі. Його результатом стала домовленість між Нацбанком Білорусі й Центробанком Росії про розробку єдиної грошово-кредитної політики на наступний рік. Але найцікавіше, що сторони домовилися про те, що поступова трансформація російського рубля в союзний рубль повинна початися з... 2008 року, якраз коли «бацька», за вдалого розкладу, закінчить свій другий термін перебування на президентському посту й муситиме готуватися до відходу від тяжких державних справ (якщо не вчинить за прикладом свого туркменського колеги, котрий оголосив себе президентом довічно).

Говорячи про підготовку Білорусі до виборів, не можна не сказати і про долю місцевої опозиції. Як на мене, вона чимось схожа на опозицію югославську. Начебто вона і є, начебто й перемогти на виборах цілком могла б, а в результаті, через свою роз’єднаність, виявляється спроможною лише на дрібні уколи, що можновладцям дошкуляють не більше, ніж комарині укуси. Досі акції білоруських опозиціонерів оригінальністю не вирізнялися. Організація демонстрацій, хід забороненим маршрутом, і як наслідок — побиття поліцейськими кийками, швидкоплинні суди та гнівні викривальні виступи опозиційних лідерів з еміграції у передачах західних радіостанцій.

І ось нарешті сталося щось більш-менш серйозне. Минулими вихідними з ініціативи опозиційно налаштованої білоруської інтелігенції в Мінську відбувся «Всебілоруський з’їзд за незалежність», у якому взяли участь близько 1500 делегатів. Ініціаторами форуму виступили відомі білоруські митці Василь Биков, Геннадій Буравкін, Ригор Бородулін, Янко Бриль, Ніл Гілєвич й інші. Ідею з’їзду підтримали головні політичні партії та громадські організації республіки. Цей захід викликав широкий резонанс не тільки у країні, а й за кордоном. Привітання учасникам форуму надіслав президент Чехії Вацлав Гавел, а на запрошення на з’їзд прибули глави дипломатичних місій Франції, Польщі, Німеччини й України (єдиної країни, яка представляє СНД). Організатори з’їзду надіслали запрошення й у посольство Росії, проте росіяни, як і очікувалося, його відхилили.

Оратори форуму висловлювань не добирали. Найбільше перепало політиці білоруського президента, спрямованій на інтеграцію з Росією. Колишній прем’єр-міністр країни Михайло Чигир звинуватив Олександра Лукашенка в тому, що він з допомогою союзу «намагається розв’язати важкі економічні проблеми, які сам і створив». А колишній голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич, виступаючи проти російсько-білоруського союзу, заявив, що «Росії не варто зараз думати про розширення імперії».

Проте такі висловлювання навряд чи могли справити на президента особливе враження. Набагато ефективнішим виявилося ухвалення делегатами з’їзду Акту незалежності Білорусі. У ньому державний суверенітет оголошено невід’ємною цінністю білоруського народу, а будь-які рішення й угоди, спрямовані на його ліквідацію, визнаються такими, які не мають законної сили. «Незалежність Білорусі поставлено під загрозу», — говориться в тексті акту. «Реальною загрозою державності став договір про створення єдиної союзної держави з Росією, підписаний 8 грудня 1999 року представниками влади, чия легітимність ставиться під сумнів більшістю країн світу», — підкреслюється в документі.

Очевидно, рішення ухвалити такий документ виявилося правильним. Принаймні воно стурбувало президента і його оточення. Міністерство юстиції Білорусі навіть про всяк випадок виступило з заявою, у якій повідомило, що, відповідно до законодавства, будь-яке ухвалене на з’їзді рішення чи документ не матимуть юридичної сили та правових наслідків.

А на думку ініціаторів з’їзду, Акт незалежності повинен стати ще одним чинником солідаризації всіх демократичних сил країни. Проте говорити про консолідацію білоруської опозиції, що могло б стати вирішальним для успіху її діяльності, усе-таки рано. На з’їзді не обрали єдиного опозиційного лідера, не створили об’єднаних структур, які могли б на виборах протистояти державному апаратові. А відтак, тривожитися панові Лукашенку поки що не потрібно, він може спокійно готувати репетицію свого повторного сходження на білоруський престол.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56