ГЛУХИЙ ЗАХИСТ МІНОБОРОНИ. ДОВІРА МЕНШАЄ...

Валентин Бадрак 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

З 4 липня ц.р. п’ять сіл Первомайського району Миколаївської області стали центром уваги для всієї країни: «токсикодермія нез’ясованої етіології» почала, не вибираючи, косити всіх підряд; за надзвичайно короткий термін занедужали вже 410 чоловік, серед яких 240 дітей.

Миколаївську область поспішили оголосити зоною екологічного лиха, а, за повідомленням міністра охорони здоров’я України Віталія Москаленка, найближчим часом буде проведено повне обстеження всіх жителів потерпілих сіл, а в сусідніх із ними населених пунктах — додаткову профілактичну перевірку.

ВЕРСІЇ

Найбільше уваги учасники засідання держкомісії з розслідування ситуації, що засідала в четвер, приділили дослідженню безконтрольного використання хімічних добрив населенням і можливого впливу на здоров’я людей компонентів ракетного палива. Так, заступник директора Інституту гігієни й токсикології Роман Сова повідомив, що після опрацювання всіх даних однією з версій виникнення захворювання можна вважати вплив на здоров’я компонентів ракетного палива та його окислювача: саме потрапляння окислювача у воду пояснює високу концентрацію нітратів у ній.

Незалежній Україні не довелося розв’язувати проблему поховання компонентів ракетного палива: близько половини з 5 тис. тонн гептилу, що залишилися після утилізації 111 міжконтинентальних балістичних рідкопаливних ракет SS-19, Україна продала Росії, а близько 2 тис. тонн гептилу зберігається в надійному, як вважають, сховищі в с. Шевченкове Харківської області й чекає свого часу (торік уряд затвердив державну програму утилізації цієї отрути, для якої навіть метал є пористою поверхнею).

Тим часом, цього тижня ряд експертів із різних відомств висловили думку, що саме продукти розпаду, поховані в Миколаївській області в 70-х роках, могли спричинити епідемію токсикодермії. А один із головних розробників технології утилізації гептилу Вадим Прокоф’єв, який раніше керував Національним центром оборонних технологій і військової безпеки, сказав, що симптоми захворювання на токсикодермію в Миколаївській області надзвичайно нагадують результати впливу на людський організм згаданого ракетного палива.

Схожу думку висловив і директор Харківського наукового центру військової екології Едуард Прохач, заявивши, що на терені України розташовано побудовані ще до війни сховища ракетного палива, які фактично є мінами заповільненої дії і несуть потенційну загрозу довкіллю та здоров’ю людей. «Болеславчик — це підстава серйозно замислитися над наслідками військової діяльності в минулому — військової діяльності Радянської Армії», вважає вчений. Він абсолютно переконаний, що на залишених радянськими військовими територіях, зокрема на ракетних майданчиках, складах авіаційного пального, можуть бути високотоксичні отруйні речовини. А серед потенційно небезпечних об’єктів дослідник назвав місця поховання хімічної зброї в Чорному морі, колишні військові склади й аеродроми, сховища ракетного палива. До цього можна додати, що, за даними штабу ЦО, на території України перебуває не менше 200 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (хлор, аміак, азотна кислота тощо).

Безумовно, не усі ці потенційні лиха — справа рук військових. Але, дивна річ, після Броварської трагедії, коли військове відомство продемонструвало, що у своєму русі назустріч демократії серйозно відстає від решти суспільства, а катастрофа підводного човна в Росії ще більше закріпила цю думку у свідомості значної частини населення, військові раптом стали заручниками.

У РОЛІ СТРІЛОЧНИКА?

Ясна річ, причетність чи непричетність військових до захворювань у Миколаївській області ще вимагає обгрунтованих доказів. Тим паче, що правонаступник Міноборони СРСР — українське військове відомство має право відхреститися від гріхів «прародича», навіть коли їх буде доведено. Адже все вирішувала Москва. Хоча, з іншого боку, виконавцями були сьогоднішні сиві генерали, а тоді — молоді лейтенанти й капітани. Проте справа тут, скоріше, зовсім в іншому. Цього тижня ми всі несподівано стали свідками ще однієї значної події в житті країни — різкого падіння рейтингу довіри українського населення до рідної армії.

Скоріш за все, саме це стало передумовою для верховенства емоцій у так званій «стрілочній» боротьбі відомств — традиційному та найулюбленішому занятті влади на слов’янських землях. А народилося припущення більшою мірою на тій основі, що в Миколаївській області було 12 шахтних пускових установок для МБР. І справді, натяки деяких експертів і політиків на те, що американські гроші, виділені українським підрядникам на знищення ракет (суми чималі, враховуючи, що ліквідація однієї ракети SS-19 обходилася в 54 млн. дол.) були, м’яко кажучи, «заощаджені», після вибуху епідемії виглядають не такими й безапеляційними. Саме тому Міністерство охорони здоров’я України оприлюднило версію про причетність військових до захворювань, не маючи вагомих доказів. Саме тому міністр оборони України Олександр Кузьмук поквапився спростувати цю версію. У той же час керівництво військового відомства, спростувавши причетність військових до горя миколаївських сіл, оперативно відправило в район екологічного лиха начальника Головного медуправління генерала Володимира Бєлого. Що це, допомога цивільним експертам чи перестраховка? Принаймні довіри до заяв військових вона не додасть.

Навіть після того, як начальник Центру забезпечення реалізації договорів про скорочення наступальних озброєнь із штабу 43-ї ракетної армії Володимир Шаповалов заявив, що компоненти рідкого ракетного палива — гептилу не було поховано в Миколаївський області, а в могильниках перебувають лише «будівельні конструкції військового призначення, зокрема шахтні пускові установки, у яких не було компонентів ракетного палива», бідолашні жителі потерпілого району не повірили. Ніхто не повірив і військовим Росії, котрі офіційно відповіли на запит глави Української держави, що в Миколаївській області не було аварій і що проливання гептилу зафіксовано не було, — до цього відомства сусідньої країни в українців ставлення приблизно таке ж, як у роки перебудови до КДБ.

Тож у відповідь на роз’яснювальну роботу в четвер жителі дружно блокували транспортування ракети — цього разу твердопаливної, яку везли до місця утилізації (якщо 130 рідиннопаливних ракет SS-19 ліквідовано ще торік, то 46 SS-24, які залишилися в шахтних пускових установках, і 8 SS-24, що перебувають на Павлоградському хімічному заводі, ще тільки мають ліквідувати до 2004 року).

І якщо на з’ясування істинної причини захворювання ще доведеться почекати, то стосовно військового відомства можна дійти висновку вже тепер: сьогодні середньостатистичний житель України готовий вірити кому завгодно, тільки не військовим. Повітряні замки, споруджені на твердженнях соціологів про те, що українці ще вірять церкві й армії, раптом почали розсипатися. Подейкують, що за все треба платити. Керівництво ЗСУ сьогодні оплачує рахунки — у цьому немає сумнівів. Чи справиться воно з корекцією деформованого іміджу? Але це вже буде друга серія...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96