І клінч, і клин...

Кіровоградська міська рада вкотре увійшла у клінч. На перший погляд він дуже міцний: майже два місяці, незважаючи на найнагальніші потреби міського господарства і кричущі ситуації, коли хворим і тим, хто потрапив у біду, вкрай потрібна допомога з бюджету, про скликання сесії навіть не йшлося — депутати з бютівської більшості категорично відмовилися брати в ній участь. Водночас він легко розпався б, якби міський голова всього-на-всього повернув на свої посади кількох чільників місцевого БЮТ — двох заступників міського голови та директора однієї зі шкіл міста. Щоправда, тоді, можливо, була б непередбачуваною реакція з другого боку, вона, як правило, бурхливіша й епатажніша (від характеру голів фракцій це залежить, чи що?): блокування трибуни, ламання мікрофонів, використання внесених до залу гучномовців і навіть метання яєць і тортів(!). Усе це вже було в Кіровоградській міській раді і свідчить про затяте протистояння між супротивниками, які конкурують і на загальнодержавному рівні, — фракціями БЮТ та Партії регіонів.

Дахи не винні…

Це протистояння з’явилося не сьогодні і не вчора. Саме на критиці тих, хто розкрадає та розтягає власність територіальної громади та на обіцянках розібратися з ними, БЮТ і прийшов до влади у Кіровограді. Звісно, відіграв роль і авторитет лідера обласного БЮТ, екс-міністра з надзвичайних ситуацій Валерія Кальченка, якому кіровоградці до недавнього часу дуже довіряли. І без перебільшення скажемо, якби Валерій Михайлович не залишив рідне місто, ситуацію у обласному центрі, справді, можна було суттєво змінити на краще.

А його наступникові, котрого підтримала хіба що десята частина електорату Кальченка і котрий тільки через збіг багатьох обставин (зокрема й через порушення законодавства з боку територіально-виборчої комісії) зміг посісти посаду мера, з таким завданням не упоратися. Бо мусить на когось спиратися. Він і пробував — на ту саму найчисельнішу фракцію БЮТ. Та вона, дезорганізована зрадою свого лідера та різновекторними інтересами всередині неї, виявилася слабкою опорою. Що мав робити міський голова, тим більше комуніст, як не шукати підтримки у братів по коаліції — Партії регіонів? Він її й знайшов, здійснивши кадрові перестановки, яких ті вимагали, однак дістав клінч: бютівці відмовилися брати участь у сесіях, сяк-так працює й виконком, свого часу сформований тими самими лицарями червоного серця. Його засідання іноді нагадують цирк, де політичні опоненти влаштовують перепалки у стилі «сам дурень», та «ти вкрав те», а «ти вкрав інше».

Між тим, питання приватизації землі, що, зрозуміло, найбільше хвилюють сторони, — не розглядалися радою вже понад півроку, а саме ці надходження поповнюють фонд розвитку, який, своєю чергою, є джерелом фінансування управління капітального будівництва. Воно ж ремонтує житло, реконструює котельні, виконує ще ряд робіт, конче потрібних кіровоградцям. Керівник цього підрозділу Віктор Ксенич наголосив, що управління профінансоване лише на кілька відсотків від річного плану, а тим часом капітального ремонту потребують школи (№№34, 12, 20, 31, гімназія нових технологій навчання), дитячі садки. Не ліпші справи й з лікувальними закладами — окремі підрозділи першої, третьої, четвертої лікарень, першої та другої поліклінік — теж до зими слід відремонтувати.

Також буде шкода, коли чималу субвенцію з державного бюджету, яку не так часто вдається добути (йдеться про спорудження котельні 31-ї школи, ремонт аварійного гуртожитку, реконструкцію котельні і теплових мереж селища Нового), буде втрачено, оскільки неодмінною умовою її отримання є співфінансування з того ж бюджету розвитку, який нинішнього року порожній, мов дірявий мішок. А ще прикріше, що наповнити його не так вже й складно. Приватизувати землю побажали власники двох великих заводів, розташованих на території міста. Йдеться про землю під заводами, яким не один десяток років, тож не треба нічого вишукувати й у когось щось відбирати, просто зібратися і ухвалити рішення. Воно коштувало б не один мільйон гривень, зовсім не зайвих у міському бюджеті. Проте — клінч…

На останньому засіданні міськвиконкому після тривалих сварок, взаємних образ та звинувачень зрештою таки було ухвалено рішення: перерозподілити 82 тисячі гривень із резервного фонду (все, що залишилося!) на ліквідацію наслідків стихії (у першій декаді серпня місто накрив ураган). Йдеться про ремонт дахів у школах №№ 15 і 33. Одна з місцевих газет на це рішення відгукнулася заміткою з промовистою назвою — «І за це дякуємо!»

Піар і реальність — не брати-близнюки…

Взагалі, кіровоградцям буде важкувато визначитися, за кого ж проголосувати на цих виборах. Ті, хто розчарувалися в БЮТ, можуть зосередитися на «НУНС», тим паче її лідер Юрій Луценко, який теж недавно відвідав Кіровоград разом із кількома іншими кандидатами з першої десятки, чи не під присягою запевняв, що ця політична сила очистилась, якісно змінилася, відмовилася від багатьох одіозних фігур. Може, нагорі це і так. А от у Кіровограді таких змін не видно й близько. На рівні області приєднання «Народної самооборони», керівництво якої аж зовсім не цікаве з будь-якого погляду (там немає ані яскравих особистостей, ані людей, котрі довели ділом свою принципову позицію), нічого не дало цій політичній силі.

Водночас про очищення її місцевим чільникам варто було б замислитися. Чого вартий лише диктофонний та відеозапис, зроблений опонентами — представниками Партії регіонів — під час останніх довиборів міського голови. На ньому чутно, як начебто представники «Нашої України» у міській раді, використовуючи відому лексику з вікопомних записів майора Мельниченка, намагаються домовитися про розмір хабара, аби переможцем зарахували саме їхнього кандидата, який лише трохи відстав від потенційного переможця.

Про аргументоване публічне спростування ймовірності тієї розмови, як і факту запису, досі не чути. «Наша Україна» відбулася млявими запереченнями, вочевидь, зробивши все, аби цю справу зам’яли і забули. Але ж осад залишився…

Блок Литвина й у місті, і в області представляють дуже помірковані, успішні люди, які нічим себе не скомпрометували, а навпаки — можуть похвалитися багатьма добрими справами. Та й тут біда для кіровоградців: всеукраїнський штаб Литвина очолює аж надто відомий у нашому місті Ігор Шаров. Володимир Михайлович, знову ж таки, перебуваючи днями у Кіровограді, в інтерв’ю одній з газет у невластивому йому стилі просто відмахнувся від цього запитання: «Хоче людина — нехай працює…» Як працює Ігор Шаров, кіровоградці добре знають. Після того, як справа 100-го округу стала відома мало не на весь світ, він признався «ДТ»: «Хлопці перестаралися…»

Навряд чи й Партія регіонів може сподіватися на вагому підтримку. І хоча минулого тижня усі газети та телеканали рясніли запевненнями представника якоїсь маловідомої інституції, яка на замовлення ПР провела опитування (добре, хоч цього не приховують) і виявила, що Кіровоградщина ледь не поголовно голосуватиме за цю славну політсилу, ясно, що це швидше бажане, ніж реальне.

Тож кіровоградцям, які не раз виявляли принциповість, обстоюючи свій вибір і своє право на чесну владу, доведеться сутужно — куди не кинь, всюди клин…

P.S. А між тим у Кіровограді навколовиборні пристрасті розгоряються: наприкінці минулого тижня на центральній площі міста біля агітаційних наметів двоє літніх чоловіків не могли знайти консенсусу з приводу того, чи з Росією Україні рухатися вперед, чи самостійно. Спочатку один із них дав волю рукам, а потім і вдарив опонента ножем. Потерпілий опинився в лікарні, а нападника затримала міліція…