КСАВ’Є РОК: «Я СПРАВДІ ЩАСЛИВИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ»

Тарас Марусик 18 серпня 2000, 00:00

Читайте також

Французький парламент складається з двох палат — Національної Асамблеї та Сенату. Двопалатна парламентська система V Республіки забезпечує політичну рівновагу всередині країни. Національна Асамблея має політичне забарвлення переможців парламентських виборів. Нині там домінують соціалісти. А Сенат залишається «правим», як і президент Жак Ширак.

Під час недавнього перебування в Парижі автор узяв інтерв’ю в Генерального секретаря Національної Асамблеї Ксав'є РОКА. Він очолює апарат цієї палати. Згідно зі своїм статусом, К.Рок мешкає у приміщенні Національної Асамблеї, колишній королівській резиденції — Бурбонському палаці.

— Пане Рок, яка чисельність апарату Національної Асамблеї Франції?

— Приблизно 1300 державних службовців, які працюють на постійній основі. Сюди не входять, зрозуміло, службовці, запрошені політичними групами, й особистий персонал депутатів. Кожна політична група, з огляду на кошти, які має у своєму розпорядженні, може набрати певну кількість співробітників. У різних групах вона різна: найбільші мають по 50—60, а найменші — приблизно по десятку осіб. Персонал, що обслуговує політичні групи і депутатів, підпадає під дію приватного права. Контракти, які укладають із цим персоналом, грунтуються, зрозуміло, на тому самому праві. Це означає, що особи, які працюють з політичними групами і депутатами, не мають статусу державних службовців, а отже, не мають і стабільної роботи. Будь-якого моменту їх можуть запросити на роботу, але будь- якого іншого моменту вони можуть бути звільнені, себто повністю залежать від роботодавця — політичної групи чи депутата.

— Скільки службовців припадає на одного депутата?

— Співвідношення таке: майже два з половиною державних службовці на одного депутата. Приблизно таке саме співвідношення у парламентах сусідніх з нами країн — в Італії та Великобританії. Трохи більше службовців у Німеччині, трохи менше — в Іспанії. Підкреслюю, що йдеться тільки про державних службовців.

— Який відділ чи департамент Національної Асамблеї найважливіший, з погляду законодавчого процесу?

— Найважливішим, поза сумнівом, є відділ комісій, що складається зі службовців, які забезпечують роботу секретаріатів постійних комісій або тимчасових слідчих комісій, створюваних час від часу Національною Асамблеєю. Щоб зрозуміти важливість цього відділу, наведу кілька цифр. З 1300 державних службовців найвищий статус мають приблизно 190, як ми їх називаємо, адміністраторів. Це керівний персонал. Отож, половина адміністраторів працює у відділі комісій.

— Як набирається персонал для Національної Асамблеї?

— Набір здійснюється просто — шляхом конкурсу. Кожен француз, який має для цього підстави, може взяти в ньому участь. Останнє слово — за Національною Асамблеєю. Якщо пройде конкурс, службовець може пропрацювати в парламенті 37 з половиною років.

— Чому 37 з половиною років?

— Тому що ця цифра відповідає тривалості, якщо можна так висловитися, життя чиновника — як у Національній Асамблеї, так і в інших державних установах. Оскільки на пенсію у Франції жінки і чоловіки йдуть у 60 років, то вважається, що нормальна тривалість кар’єри службовця становить саме стільки років.

— А чи трапляється, що переступають через «поріг» 60 років?

— Раніше така сама тривалість застосовувалася і в приватному праві. Тепер цей термін збільшено до 40 років, тож трохи менше працювати — це привілей державних службовців. Щоправда, окремі високі посадові особи йдуть на пенсію трохи пізніше — у 65 років. Таке саме право мають університетські професори, державні радники.

— Отже, закон неухильний?

— Абсолютно точно. Закон строгий — ви йдете на пенсію у день вашого ювілею. Цього дня ви залишаєте державну установу.

— Я б хотів повернутися до розмови про конкурс, на підставі якого формується апарат Національної Асамблеї. Це всефранцузький конкурс?

— Так. Він відкритий для громадян Франції. Треба мати певний диплом. Іспити проходять у Парижі. Журі, яке вибирає керівництво парламенту, складається з людей, котрі не причетні до Національної Асамблеї, і з тих, хто там працює. Наше правило таке: більшість мусять становити люди, так би мовити, зі сторони. Це університетські професори, члени Державної Ради, високі посадовці. Але неодмінно присутня меншість від керівництва Національної Асамблеї.

— Мені розповіли, що ви вважаєте себе «щасливим службовцем». Що означає для вас це поняття?

— Я справді щасливий службовець, адже статус парламентського чиновника досить завидний під різними поглядами — фінанси, розвиток кар’єри, а також надзвичайно цікава і різноманітна робота. Впродовж своєї кар’єри я обіймав різні посади. Однак, незважаючи на те, що будував я свою кар’єру в одній географічній точці, мені вдавалося робити вельми різні і вельми цікаві речі. І контакти з парламентарями — також цікава річ. Зрештою, ми в парламенті — найкращі спостерігачі французького політичного життя.

— Чи персонал Національної Асамблеї має право бути членом тієї або тієї партії?

— Юридичної заборони не існує. Все ж, з етичних міркувань, бажано, щоб персонал Національної Асамблеї не мав чіткої партійної орієнтації, оскільки упродовж нашої кар’єри ми змушені працювати з парламентарями протилежних політичних поглядів. Краще бути, я б сказав, політично безстатевими, аби не виникало проблем у наших стосунках.

— Як ви оцінюєте рівень теперішніх франко-українських відносин, зокрема на рівні міжпарламентської співпраці?

— Раніше я докладав багато зусиль для розвитку міжпарламентського співробітництва, тому що на попередній посаді це входило в коло моїх службових обов’язків. Приблизно раз на чотири-п’ять тижнів я регулярно приймав по десятку депутатів з України. Їхнє стажування в Парижі тривало тиждень. За цей час ми намагалися пояснити їм тонкощі функціонування французького парламенту. Я шкодую, що цей експеримент, фінансований, до речі, європейським співтовариством, скінчився, оскільки це, до певної міри, пригальмувало зв’язки між парламентами України та Франції. У нас є відділ, який займається співробітництвом з новими демократіями. Між іншим, у нас досить міцні стосунки з великими країнами — сусідами України. Зокрема, до Парижа часто приїжджають депутати з Російської Федерації. Я особисто великий прихильник розвитку відносин між французьким та українським парламентами, хоча це — прерогатива керівництва Національної Асамблеї і залежить, очевидно, від фінансування європейського співтовариства.

— Нещодавно в Україні відбувся референдум, куди, серед інших, виносилося й запитання про двопалатність Верховної Ради. Нині це одне з найактуальніших питань внутрішнього життя нашої держави. Якої ви думки про двопалатність, з огляду на французький досвід?

— У Франції, де традиція двопалатності існує віддавна (періоди, коли в нас була одна палата, — то винятки), двопалатна система ввійшла вже у французькі звичаї і сьогодні функціонує добре. У Франції немає опозиції двопалатності. Питання двопалатності залежить від історії та специфіки кожної країни. Я гадаю, що немає універсального правила — мати одну палату чи дві. Є чимало країн, які вибрали одну палату. Як на мене, це передовсім залежить від політичних умов і від того, як будуть розподілені ролі між двома палатами, якщо вибирати цей варіант. Існування двох палат передбачає все- таки різні ролі першої і другої палат, бо якщо друга палата буде близнюком першої, то яка від цього може бути користь? Отож, друга палата має бути не схожою на першу. У федеративних країнах легітимність двопалатності очевидна. Що ж до інших країн, то треба точно з’ясувати, чим є друга палата, незалежно від першої.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96