Молдова: МіЖ ОБЕРЕЖНИМ ОПТИМіЗМОМ і БОЛіСНИМИ КОМПРОМіСАМИ

Василь Твердохліб 14 липня 2000, 00:00

Читайте також

Як і слід було очікувати, в Молдові по-різному сприйнято проголосовані парламентом зміни до конституції республіки, які спричинять перерозподіл повноважень між президентом, урядом і парламентом. Одними посилення позицій уряду і парламенту названо «конституційним переворотом», «путчем», «кінцем демократії і встановленням диктатури партійних олігархів», а іншими — «історичним голосуванням», «найважливішим політичним рішенням кишинівського політикуму», «конституційною реформою». Зрозуміло, що перші визначення належать в основному прихильникам президента Лучинського, а другі — симпатикам парламентської республіки.

Якщо відкинути крайнощі з обох боків, не можна не помітити, що серед переможців панує обережний оптимізм, а для переможених не всі ще надії втрачені. Напевно, праві ті, котрі вважають, що головну свою битву парламентові Лучинський уже програв, але війну не закінчено і конфлікт не вичерпано до кінця. Що тут мається на увазі? По-перше, Лучинський повинен як президент підписати проголосовані парламентом зміни до конституції або з власними зауваженнями повернути їх назад депутатам для перегляду. По-друге, в конституційному суді Молдови позитивні висновки зроблено у вівторок по проектові, який ініційований був президентом і отримав підтримку виборців республіки під час консультативного референдуму у травні минулого року. По-третє, партія «Центристський союз Молдови», яка з’явилася зовсім недавно і з якою Лучинський мав іти на президентські вибори у грудні цього року, заявила про те, що звернеться до народу за підтримкою у скликанні громадянського форуму, який би став підготовчим етапом до проведення референдуму про довіру парламентові. Ясна річ, президент і його найближче оточення будуть робити все, щоб затягнути час і заручитися підтримкою населення республіки. Але вся складність цієї ситуації полягає у тому, що цей час потрібно не тягнути, а прискорювати. Населенню ж країни, нещодавно битому природними стихіями — смерчем, градом та затопленням, — зараз явно не до того. Цілком очевидно, що шансів перехопити ініціативу і змінити щось на свою корить у Лучинського майже немає, але то не означає, що він не прагнутиме скористатися бодай найменшими. Про це свідчить хоча б те, що спочатку президент пообіцяв здійснити промульгацію (підписання й опублікування) прийнятого 5 липня закону з огляду на те, що за нього проголосував мало не весь парламент, але потім прес-секретар глави держави А.Голя на черговому брифінгу заявив, що Лучинський дещо змінив свою позицію: «Глава держави вважає, що прийняті парламентом поправки до конституції РМ фактично нехтують результатами консультативного референдуму, ведуть до становлення колективної диктатури без особистої відповідальності за управління країною». Не важко припустити, що надихнуло президента у цьому випадку: у понеділок він уже знав, що у вівторок з приводу ініційованого ним законопроекту конституційний суд Молдови дасть позитивний висновок.

Більшість молдавських аналітиків переконані, що епоха Петру Лучинського закінчується, але не закінчується кризова смуга у житті народу Молдови. Не має чого радіти і депутатському корпусові, бо його чекають неймовірно тяжкі часи. У боротьбі з Лучинським він досяг понадпартійної згоди, але не треба забувати якою ціною: доля конституційних поправок вирішувалася не на переговорах парламентських фракцій, а на пленумі центрального комітету Комуністичної партії Молдови. Багатьох політичних коментаторів само це найбільше і тривожить. Перемога над Лучинським для молдавських реформаторів може стати сумнівною перемогою, якщо у парламенті не вдасться досягнути консенсусу з комуністами з кардинальних питань — продовження ринкових перетворень і євроінтеграції. Було б наївно думати, що комуністи відмовляться від своїх програмних принципів і голосуватимуть в парламенті за найпрогресивніші закони. Фракційна строкатість вищого законодавчого органу Молдови, різновекторність ідеологій і завдань кожної партії, жодна з яких не може розраховувати лише на себе, а обов’язково повинна заручатися підтримкою ситуативного чи постійного партнера, робить ситуацію в молдавському парламенті складною і непередбачуваною. Проголосувавши за парламентську республіку, депутати зробили щеплення Молдові від авторитаризму, але чи не вийде так, що зі смуги кризи конституційної вони потраплять у смугу кризи парламентської? При всій приблизності й кульгавості аналогій, чи не очікує парламент Молдови труднощі подібні до тих, які переживає зараз так само фракційно строкатий ізраїльський кнесет?

Перспектива, як бачимо, зовсім непроста. Яку лінію поведінки обере кожна парламентська фракція і що запропонує кожна із них до нових правил гри у парламенті в період після Лучинського, можна буде зрозуміти лише у вересні, після депутатських вакацій. Про одне можна сказати з певністю: то буде час тяжких торгів і болісних компромісів.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92