НА ВОРОЖІЙ ТЕРИТОРІЇ

Михайло Соколовський 8 вересня 2000, 00:00

Читайте також

За останні кілька місяців президент Путін побував у Японії вже вдруге. У липні він прибув на зустріч «великої вісімки» в Окінаві тріумфатором. Економічна й політична ситуація в Росії виглядала як ніколи стабільною. Країна зміцнювала свою економіку завдяки позахмарним світовим цінам на нафту, а російські олігархи, здавалося, потрапили нарешті під важкий кулак нової влади.

Новий президент, до того ж, не тільки говорив про велич своєї країни, а й намагався доводити це на практиці. Провівши перед японським самітом експрес-вояж у Пекін і Пхеньян, він привіз із собою згоду північнокорейського лідера Кім Чен Іра припинити розробки балістичних ракет, якщо його країна матиме змогу виводити в космос космічні апарати мирного призначення за допомогою західних ракетних носіїв. Для колег Путіна за «вісімкою», котрі звикли до поведінки попереднього російського лідера, який інколи й дивував їх несподіванками, то неодмінно у формі якихось незапланованих казусів, це стало справжнім сюрпризом. Адже ліквідація північнокорейської ракетної програми — найсерйознішої зовнішньої загрози для Японії — ставила під сумнів аргументи Вашингтона стосовно підтримки Токіо американської програми створення системи протиракетної оборони. Західна преса почала навіть писати про можливість повернення Москвою свого колишнього статусу посередника в укладанні угод і договорів світового рівня.

Нинішній візит Путіна в японську столицю проходив у цілком інакших умовах. За спиною в російського лідера вже були і вибухи на Пушкінській площі, і трагедія в Баренцовому морі, і пожежа на Останкінській телевежі — символі російської інформаційної могутності. Статус Росії як світової наддержави (досягнення якого, схоже, стає ідеєю фікс російського керівництва) у черговий раз викликав у світового співтовариства великий сумнів.

До того ж своїх російських друзів підвів і Кім Чен Ір. Тижнів за два до прибуття Путіна в Токіо він несподівано заявив у своєму інтерв’ю місцевій пресі, що російський президент неправильно витлумачив його слова про можливу відмову КНДР від своєї ракетної програми. У своїй розмові з ним він нібито висловився про це «мимохіть» і загалом у «жартівливій манері». Спостерігачі говорять, що за зміною лідером Північної Кореї своєї позиції стоять підступи Пекіна, який має на Пхеньян надзвичайно сильний вплив і є ідеологом його ракетної програми. Проте суть не в цьому, а в тому, що напередодні візиту в Японію президент Росії втратив один із головних своїх козирів.

А либонь у Токіо Путіну потрібно було знову повертатися до непростих питань, які Росія і Японія не можуть вирішити вже понад півстоліття. Головною темою переговорів, як і очікувалося, стало питання про територіальну належність чотирьох островів Південнокурильської гряди. Японія наполягає на поверненні цих територій, анексованих СРСР по закінченні Другої світової війни, але Москва поки що відмовляється задовольнити вимоги Токіо. Усе б нічого, якби ця проблема не була перешкодою для підписання всеосяжного мирного договору між двома країнами, залишаючи досі за Японією і Росією статус держав, які перебувають у стані війни між собою. Тож формально президент Росії провів минулий уїк-енд на ворожій території. Утім використав він це перебування дуже ефективно.

ОСТРОВИ СПОТИКАННЯ

Найпівденніший острів Курильської гряди чудово видно з північного краю японського Хоккайдо навіть у дощову погоду. Це фактично навіть не острів, а невеличка скеля, що входить у групу Хабомаї. Географи досі сперечаються про походження Курил. Російські фахівці вважають їх частиною Камчатського шельфу, а японці впевнені, що вони розташовані на шельфі острова Хоккайдо.

Геологічно Південні Курили — острови вулканічного походження. До них відносять Шикотан, Кунашир, Ітуруп і острів групи Хабомаї. Найбільший із них — Ітуруп. Загальна площа Південних Курил становить близько восьми тисяч квадратних кілометрів, приблизно 0,047 відсотка від території Росії. Населення Південних Курил досягає, за різними оцінками, від 30 до 35 тисяч чоловік, із них близько 10 тисяч — військові.

500-річна історія російсько-японської боротьби за Курильські острови дуже драматична. У незапам’ятні часи їх населяли представники народності aйнів. У XV столітті на жителів загублених в океані «безгоспних» ділянок суходолу поклали око васали одного з японських кланів і оподаткували їх даниною. Років через сто після цього на островах з’явилися росіяни-першопрохідники, і невдовзі тут виростили козачі станиці. Отоді й почалися перші сутички між російськими та японськими поселенцями, а також місцевими жителями.

Офіційно Курильські острови було оголошено частиною Росії 1821 року. Майже водночас те саме зробили і японці. Проте переговори про належність Курил почалися лише в середині XIX століття. Зрештою вирішили, що Росія одержує частину Сахаліну, розташовану південніше 47-ї паралелі, а японцям відходить уся територія Курильської гряди на північ від Ітурупа.

Після поразки 1905 року російських військ у російсько-японській війні Японія здобула повний контроль над Курилами й над частиною Сахаліну, розташованою південніше 50-ї паралелі, а до початку Другої світової війни вона перетворила Курильські острови на один суцільний військовий гарнізон. Саме звідси, з Ітурупа, в листопаді 1941 року злетіли бомбардувальники, які знищили американську військову базу в Пьорл-Гарборі.

Радянський Союз заявив про свої претензії на Курили тільки наприкінці війни, на Ялтинській конференції 1945 року, знайшовши підтримку в цьому питанні в американців. Питання було вирішено практично сепаратно, позаяк Токіо ці угоди ніколи не визнавав, звертаючи увагу на відсутність під ними підписів японських дипломатів. Проте в серпні 1945 року радянські війська фактично окупували острови.

1956 року СРСР і Японія підписали Московську спільну декларацію, документ, який досі значною мірою визначає відносини двох держав. У декларації говорилося, що після укладання офіційного миру між державами Радянський Союз передасть Японії Шикотан і гряду Хабомаї. Але мирну угоду так і не підписали — через чотири роки Японія дозволила Сполученим Штатам будувати на своїй території військові бази, а СРСР у відповідь відмовився виконувати умови Московської декларації. Відтоді обговорення питання про належність островів було заморожено на тридцять років. Радянські керівники просто стверджували, що територіального питання у відносинах Москви й Токіо не існує.

В епоху Горбачова, натхненні успіхами західних німців і східних європейців, японці поквапилися скористатися моментом і одержати з Москви за своїми «неоплаченими рахунками». Здавалося, ще трішки — і вони свого доб’ються. Домоглися ж вони від радянського лідера заяви про те, що курильську проблему «не можна вважати остаточно розв’язаною». Проте радість їхня була передчасною. Лише через два тижні Горбачов спростував сам себе, сказавши, що в СРСР «немає зайвої землі». Відтоді нерішучість і потайливість стали мало не основою російсько-японських відносин.

Спочатку в пресі спливла інформація про існування якогось п’ятиетапного російського плану вирішення територіального питання, що радники Єльцина категорично спростували. Невідомою до останнього часу залишалась і доля пропозиції Японії про так званий «Гонконгський варіант», відповідно до якого острови стають японськими, але Росія й далі правитиме ними протягом невизначеного терміну.

Точно відомо лише одне: 1997 року в Красноярську Борис Єльцин і Рютаро Хасімото домовилися вирішити курильське питання й підписати мирний договір до 2000 року. Строк спливає, проте сторони відтоді не наблизилися до розв’язання проблеми й на крок. Мало того, у російській пресі гуляє припущення, що розв’язано її, можливо, буде тільки років через п’ятдесят. В адміністрації Володимира Путіна незадовго до початку візиту нинішнього президента Росії в Країну Вранішнього Сонця теж дали зрозуміти, що на диво розраховувати не слід.

То чому ж дві могутні світові держави поставили на чільне місце своїх відносин належність кількох островів, економічне значення яких не вельми велике? Справді, у бюджеті СРСР, а згодом і Росії, ніколи не було грошей на освоєння цих островів, а розташовані на Ітурупі родовища цінних і рідкісноземельних металів досі навіть не розвідані. Адже собівартість добування цих руд тут настільки висока, що їх розробка економічно безглузда. Основне заняття жителів Південних Курил — рибальство. Повз ці острови з Тихого океану в Охотське море проходять величезні косяки лососевих. Восени, під час нересту, риба заходить і в тутешні річки. Біля берегів Курил добувають крабів і морську капусту. За деякими оцінками, промисел морської фауни в цьому районі може приносити Росії близько 4 мільярдів доларів на рік. Приносить — навряд чи мільярд, але й ці гроші за доброю російською традицією пропадають безвісти.

То чому ж Москва так чіпляється за такі збиткові території? Справа не тільки в «національній гордості великоросів». Контроль над островами в принципі дозволяє блокувати морські шляхи з Далекого Сходу до тихоокеанського узбережжя США і серйозно ускладнити діяльність будь-якого флоту в регіоні.

Саме тому токійські переговори президента Росії Володимира Путіна з прем’єр-міністром Японії Йосіро Морі не увінчалися сенсаційними заявами. Як і обіцяла російська сторона, острови Південнокурильської гряди поки що залишаться у володінні Росії. Утім, ніхто й не чекав серйозного прориву в цьому питанні під час візиту російського президента в Токіо. Річ у тому, що прем’єр-міністр Японії Осіро Морі занадто слабкий для того, щоб іти на такий політичний ризик, а японські патріоти не виявляють ніяких ознак втрати інтересу до повернення островів. А Путін, котрий заробив собі репутацію жорсткого прихильника збереження територіальної цілісності Росії (і запропонував недавно ліквідувати право автономних російських республік на свій суверенітет), найближчим часом нізащо не зважиться на передачу Японії спірних островів.

ЕКОНОМІЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ

Варто віддати належне російському президентові, який побажав прояснити питання, які стільки років затьмарюють японсько-російські відносини, у першому ж раунді переговорів. Так, російська сторона нарешті дала офіційну відповідь на пропозицію, зроблену свого часу колишнім прем’єр- міністром Японії Ріютаро Хасімото Борису Єльцину (ту саму, якою Токіо запропонував Росії формально передати Південні Курили Японії, залишивши їх при цьому під адміністративним управлінням Москви на невизначений термін).

Росія фактично відкинула пропозицію японської сторони, заявивши, що вона містить ряд нових елементів, проте не може розглядатися як основа для взаємоприйнятного компромісу. Таким чином, новий президент Росії фактично покінчив із непевністю в російсько-японських відносинах, притаманною добі Єльцина. Звісно, японці навряд чи зрадіють його твердому «ні», проте вони мають бути задоволені тим, що їх принаймні перестали годувати нездійсненними обіцянками.

До того ж, сторони підписали документ, яким визначили прагнення Росії і Японії продовжувати переговори щодо підписання мирного договору шляхом розв’язання територіальної проблеми. Сторони також дійшли рішення про ведення спільної господарської діяльності на спірних островах.

Крім того, Токіо й Москва підписали кілька інших документів. Міністр закордонних справ Ігор Іванов поставив свій підпис під протоколом до угоди про запобігання аваріям у морському й повітряному просторі та під міжурядовим меморандумом про співробітництво в галузі боротьби зі злочинністю. Також підписано угоду про науково-технічне співробітництво й домовленість між прикордонними службами двох країн. Міністр енергетики Росії Євген Адамов підписав меморандум про співробітництво в царині роззброєння, нерозповсюдження й утилізації ядерних озброєнь. І найголовніше — Японія і Росія підписали домовленість про реструктурування радянських боргів. Йдеться про 6,345 млрд. єн, 397,54 млн. доларів і 970,000 німецьких марок.

* * *

Заслуга Путіна полягає в тому, що, попри жорстку позицію Москви в питанні територіальних спорів із Японією, він не дозволив за рахунок цього зіпсувати дипломатичну партію й оголосив про нове відродження дружніх зв’язків між Москвою і Токіо. Найголовнішим результатом його візиту до Японії можна назвати розширення економічної кооперації двох країн та обмін зобов’язаннями вести подальші переговори з територіального питання.

До 1997 р. Японія заявляла, що не розвиватиме ніяких економічних зв’язків із Росією доти, поки не буде вирішено питання Курильських островів. Проте нині обидві сторони зацікавлені в зміцненні та розвитку цих зв’язків. Росії необхідні інвестиції для розробки корисних копалин у її східному регіоні. Японія ж, економіка якої значною мірою залежить від імпорту енергоресурсів, прагне дістати доступ до нафтових і газових родовищ на російському Далекому Сході.

Більшість експертів припускає, що розвиток економічних зв’язків приведе до того, що спір Росії і Японії з приводу Курил згодом відійде на другий план чи буде цілком забутий. Воно й зрозуміло, у кожної з країн є досить внутрішніх ресурсів для зближення політичних позицій: це і спільне бажання приборкати Північну Корею, і занепокоєння кожної з країн близькими зв’язками іншої з таким суперником щодо впливу в регіоні, як Китай. Американські аналітики мають рацію: рано чи пізно здоровий глузд візьме гору й у Японії, і в Росії, і ці країни зможуть докорінно змінити існуючий баланс сил в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96